Постанова
Іменем України
01 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 555/1896/19
провадження № 61-8619св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: відділ з питань опіки та піклування служби у справах дітей виконавчого комітету Нетішинської міської ради Хмельницької області і орган опіки та піклування при виконавчому комітеті Костопільської міської ради Рівненської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Костопільського районного суду Рівненської області у складі судді Цвіркуна О. С. від 12 жовтня 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду у складі колегії суддів: Боймиструка С. В., Гордійчук С. О., Шимківа С. С., від 01 квітня 2021 року.
Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом
до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.
Позов ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, під час якого ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася донька ОСОБА_3 . Зазначала, що з 2008 року сторони разом не проживають. Рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 16 березня 2010 року шлюб між сторонами було розірвано. Рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області
від 28 травня 2009 року з відповідача стягуються на її користь аліменти на утримання доньки в розмірі 1/4 частини всіх його доходів, але не менше
30 % прожиткового мінімуму, встановленого чинним законодавством для дитини відповідного віку, починаючи з 30 квітня 2009 року. Вказувала, що відповідач аліменти сплачує нерегулярно, іншої участі в матеріальному забезпеченні доньки не бере. Позивачка стверджувала, що з 2011 року ОСОБА_2 належним чином не виконував батьківські обов`язки та не користувався своїми батьківськими правами. Наголошувала, що батько самоусунувся від виконання своїх обов`язків відносно доньки ОСОБА_3, не опікується нею, життям та здоров`ям дитини не цікавиться.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила суд позбавити ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, батьківських прав щодо неповнолітньої доньки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, та стягнути з відповідача на її користь судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області
від 12 жовтня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити своє ставлення
до виховання неповнолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Покладено на орган опіки та піклування Березнівської районної державної адміністрації Рівненського району Рівненської області контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків відносно ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що поведінка відповідача відносно його неповнолітньої доньки є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов`язками. Суд першої інстанції встановив, що за несплату аліментів ОСОБА_2 не притягувався ані до адміністративної, ані до кримінальної відповідальності. Районний суд не взяв до уваги висновок відділу з питань опіки та піклування служби у справах дітей виконавчого комітету Нетішенської міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача, зазначивши, що під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_2 не є особою, яка злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків. Також суд вказав, що з відзиву на позов слідує, що відповідач бажає спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні. При цьому суд попередив відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання своєї дитини і поклав на орган опіки та піклування контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків відносно ОСОБА_5 .
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Рівненського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 12 жовтня
2020 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що місцевий суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову та врахував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено; належних та допустимих доказів того, що відповідач свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками, ухиляючись від виховання дитини, та наявність у цьому лише його вини, не надано. Суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідач відкрито висловлює бажання спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, а недостатнє спілкування з дитиною залежало від позиції позивачки, тому вважав, що батько не заслуговує на крайній захід у вигляді позбавлення батьківських прав щодо доньки. Також апеляційний суд зазначив, що місцевий суд мотивовано не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування, оскільки під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_2 не є особою, яка злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, а навпаки бажає спілкуватися з дитиною і брати участь у її вихованні.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасуватирішення Костопільського районного суду Рівненської області від 12 жовтня 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження, однак справа підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, а також на те, що суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України).
Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що суд першої інстанції ухвалив рішення без врахування прав та законних інтересів неповнолітньої дитини, а лише виключно в інтересах відповідача. Особа, яка подала касаційну скаргу, стверджує, що відповідач ухилявся від сплати аліментів на утримання доньки, а суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у витребуванні матеріалів виконавчого провадження, які підтверджують вказані обставини. Заявниця зазначає, що відповідач не надав доказів на підтвердження того, що вона або її родичі створювали йому перешкоди у спілкуванні з дитиною. Натомість він з 2011 року не спілкувався з донькою. Позивачка вказує, що не заявляла клопотання про заслуховування думки дитини під час розгляду справи судом, оскільки свою думку донька висловила під час розгляду органом опіки та піклування питання про надання висновку щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав. Вказаний висновок був неналежним чином оцінений судами. Висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи. Також ОСОБА_1 посилається на те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження, чим, на її думку, позбавив її права заявити клопотання про витребування виконавчого провадження та заслуховування думки доньки ОСОБА_3 .
Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У відзиві на касаційну скаргу служба у справах дітей виконавчого комітету Нетішинської міської ради Хмельницької області просить скасувати оскаржені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначивши, що факти невиконання відповідачем батьківських обов`язків викладені у висновку органу опіки та піклування, який було складено в інтересах дитини.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
17 липня 2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, під час якого ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася донька
ОСОБА_5 .
Рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 16 березня 2010 року у справі № 2-153/10 шлюб між сторонами розірвано.
Рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області № 2-628/09 від 28 травня 2009 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на утримання дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, до досягнення нею повноліття.
ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрована та проживає разом зі своєю матір`ю ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 .
Висновком органу опіки та піклування служби у справах дітей виконавчого комітету Нетішенської міської ради Хмельницької області від 06 серпня 2020 року № 12/06-02-03/20 визнано за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітньої доньки ОСОБА_5,
ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснив, що він з 2014 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 . Разом з ними проживає і малолітня ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка називає його татом. Вказав, що за час спільного проживання він не бачив, щоб відповідач приїздив до доньки. Чи телефонує ОСОБА_2 до ОСОБА_3 йому не відомо, ОСОБА_3 ніколи не говорить про ОСОБА_2 . Зазначив, що матеріальної допомоги ОСОБА_2 на утримання доньки не надає.
Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснила, що вона є матір`ю позивачки. Зазначала, що ОСОБА_2 не відвідує свою доньку ОСОБА_3, не телефонує, не цікавиться її життям, здоров`ям, навчанням, матеріальної допомоги на цей час не надає.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є, зокрема, порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 2, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 Сімейного кодексу України.
Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК Українивизначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК Українидозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Хант проти України"
від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).
У статті 9 Конвенції ООН Про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У рішенні по справі "Мамчур проти України" від 16 липня 2015 року
(заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (параграф 100).
Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.
Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня
2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі
№ 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17,
від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня
2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі
№ 331/5427/17.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.
Встановивши відсутність фактів злісного нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками щодо неповнолітньої доньки ОСОБА_5, врахувавши поведінку позивачки, бажання батька спілкуватись з дитиною, а також те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує й бажає приймати участь у вихованні дитини, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо його неповнолітньої доньки ОСОБА_5 .
Суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу при доведеності винної поведінки одного із батьків, яка суперечить інтересам дитини, і неможливості змінити цю поведінку. Достатні підстави для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав судами не встановлені.
За встановлених у цій справі обставин суди визнали достатнім заходом, який відповідає інтересам дитини, попередження батька про необхідність змінити ставлення до дитини ОСОБА_5, оскільки батько має проявляти більш активну позицію й участь у питаннях виховання дитини та спілкуванні з нею, поклавши контроль за виконанням ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків на орган опіки та піклування.
У частинах п`ятій, шостій статті 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Суди попередніх інстанцій не погодились з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, навівши відповідні мотиви, пославшись, зокрема, на те, що обставини цієї справи не свідчать про злісне ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків.
Безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про витребування матеріалів виконавчого провадження, у зв`язку з чим позивачка була позбавлена можливості довести факт несплати відповідачем аліментів на утримання дитини, оскільки позивачка не надала доказів неможливості самостійно отримати й подати суду відповідні докази, зокрема отримання у виконавця довідки про наявність або відсутність заборгованості по сплаті аліментів, документів виконавчого провадження.
Доводи позивачки щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права є необґрунтованими, оскільки суд апеляційної інстанції розглянув справу у відповідності до положень статті 368 ЦПК України - у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи. Згідно протоколу судового засідання від 01 квітня 2021 року ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_8 приймали участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції. Зазначене спростовує доводи позивачки щодо неможливості заявити відповідні клопотання.
Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не у повній мірі встановили обставини справи, не взяли до уваги всі доводи позивачки, які вказують на систематичне та свідоме ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків і підтверджують необхідність позбавлення його батьківських прав, не заслуговують на увагу, оскільки по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
За змістом статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги підлягають відхиленню, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду