Постанова
Іменем України
01 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 653/4398/18
провадження № 61-9799св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, виконавчий комітет Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області, правонаступником якого є виконавчий комітет Генічеської міської ради Херсонської області,
представник ОСОБА_2 -ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Херсонського апеляційного суду у складі колегії суддів: Орловської Н. В., Кутурланової О. В., Майданіка В. В., від 06 квітня 2021 року.
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом
до ОСОБА_2, виконавчого комітету Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області, правонаступником якого є виконавчий комітет Генічеської міської ради Херсонської області, про визнання недійсним та скасування рішення, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації речового права.
Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що рішенням Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області від 16 січня 1998 року їй виділена земельна ділянка площею 0,15 га під будівництво гаража та літньої кухні по АДРЕСА_1 . Дозвіл на будівництво надано рішенням цієї ж ради від 09 квітня 2003 року № 43.
На підставі вказаних рішень біля багатоквартирного двоповерхового житлового будинку нею зведений гараж та літня кухня загальною площею 112 кв. м. Позивачка вказувала, що після завершення будівництва на її звернення від 19 березня 2008 року до Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області про видачу свідоцтва про право власності, вона отримала відмову згідно листа вказаної сільської ради від 15 квітня 2008 року № 2.15-Г\150 через відсутність у забудовника правовстановлюючого документа на земельну ділянку та акту комісії про прийняття і введення об`єкта в експлуатацію. Однак на зведений нею об`єкт нерухомості ОСОБА_2 12 жовтня 2009 року видано свідоцтво про право власності на гараж площею 224 кв. м на підставі рішення виконавчого комітету Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області № 59 від 15 квітня 2009 року, про що їй стало відомо у квітні 2018 року.
ОСОБА_1 стверджувала, що вказане рішення виконкому Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області та свідоцтво про право власності суперечать вимогам законодавства та підлягають скасуванню, оскільки правовстановлюючий документ на земельну ділянку, на якій розміщений гараж, ОСОБА_2 не видавався, а також відсутній акт введення будівлі в експлуатацію.
Оскільки судовому захисту підлягає порушене право на збудовану нею нерухомість, позивачка просила позов задовольнити: визнати недійсним та скасувати рішення виконавчого комітету Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області № 59 від 15 квітня 2009 року, яким оформлено ОСОБА_2 право власності на гараж літ. "А" площею 224,8 кв. м по АДРЕСА_1 ; визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на гараж площею 224 кв. м від 12 жовтня 2009 року, видане ОСОБА_2, та скасувати його державну реєстрацію.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Генічеського районного суду Херсонської області від 27 липня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Скасовано та визнано незаконним рішення Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області № 59 від 15 квітня 2009 року у частині оформлення за ОСОБА_2 права власності на гараж із надбудовою по АДРЕСА_1, площею 224,8 кв. м.
Визнано незаконним і скасовано свідоцтво про право власності на гараж від 12 жовтня 2009 року по АДРЕСА_1, площею 224,8 кв. м.
Вирішено питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у 1998 році розпочали самовільне будівництво на земельній ділянці, належній Щасливцевській сільській раді Генічеського району Херсонської області, межі якої не були встановлені на місцевості у порядку, передбаченому законодавством. Дозвіл на будівництво кожному із них наданий у 2003 році після фактичного його завершення.
Суд першої інстанції, встановивши, що сторони підтвердили факт спільного будівництва на земельній ділянці, дійшов висновку про визнання незаконними оскаржуваних рішення органу місцевого самоврядування та виданого ОСОБА_2 свідоцтва про право власності, які позбавляють позивачку можливості у відповідності до частини третьої статті 376 ЦК України реалізувати право вимоги на визнання за нею права власності на самочинно зведений об`єкт у судовому порядку.
Додатковим рішенням Генічеського районного суду Херсонської області від 13 листопада 2020 року у задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на гараж із надбудовою по АДРЕСА_1 відмовлено із тих підстав, що сам факт визнання незаконним рішення та свідоцтва про право власності ОСОБА_2 на гараж є підставою для скасування реєстрації речового права у позасудовому порядку.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Херсонського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 27 липня
2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним
та скасування рішення, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації речового права відмовлено.
Скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалами Генічеського районного суду Херсонської області від 09 січня 2019 року та від 03 червня 2019 року.
Вирішено питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що вирішуючи спір, суд першої інстанції не врахував, що позивачка перед початком будівництва у передбаченому законодавством порядку не набула права власності або права користування на земельну ділянку, призначену для зведення об`єкту нерухомості, а тому слід дійти висновку, що ОСОБА_1 не може набути права на самовільно зведений об`єкт нерухомості у порядку статті 331 ЦК України. Також суд апеляційної інстанції вважав, що обраний позивачкою спосіб захисту не призводить до реалізації передбаченого законом механізму визнання права власності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
09 червня 2021 року до Верховного Суду ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Херсонського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року і залишити в силі рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 27 липня 2020 року та додаткове рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 13 листопада 2020 року.
Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення заявниця зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 28 січня 2015 року
у справі № 6-225цс14 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України),
та порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права,
що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок неналежного дослідження судом зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Заявниця стверджує, що виконавчий комітет Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області своїм рішенням № 59 від 15 квітня 2009 року незаконно передав у власність відповідача спірний гараж за відсутності у нього правовстановлюючого документу на земельну ділянку та акта комісії про прийняття і введення об`єкта в експлуатацію. Судами встановлено, що ОСОБА_2 здійснив самочинне будівництво спірного гаража, а тому рішення сільської ради про передачу у власність самочинного будівництва є незаконним. Рішенням Щасливцівської сільської ради Генічеського району Херсонської області від 16 січня 1998 року ОСОБА_2 виділена земельна ділянка розміром 0,05 га під будівництво гаражу і кухні у порушення вимог Земельного кодексу України, оскільки відповідно до пункту "г" частини першої статті 121 ЗК України не передбачено права на отримання у власність земельної ділянки із цільовим призначенням - під будівництво гаража і кухні. Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 12 жовтня 2009 року видано відповідачу лише на гараж (без кухні) площею 224, 8 кв. м, тоді як згідно з положеннями пункту д) частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 га.
Позивачка вказує також на те, що відповідач не заперечував того факту, що будівництво спірного нерухомого майна було розпочато та здійснювалось за її участі та участі її чоловіка. Цей факт підтверджено показами свідків.
Заявниця також посилається на те, що відповідач на момент прийняття оскаржуваного рішення був членом виконавчого комітету Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області та приймав участь у голосуванні за прийняття оскаржуваного рішення, що свідчить про конфлікт інтересів.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, виконавчого комітету Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області, правонаступником якого є виконавчий комітет Генічеської міської ради Херсонської області, про визнання недійсним та скасування рішення, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації речового права призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У поданому відзиві на касаційну скаргу, який суд приймає до розгляду, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 посилається на те, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що позивачкою обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, який не відновить її права на нерухоме майно. Під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій позивачка не довела, яке ж її право порушене. Доводи касаційної скарги не спростовують правильного по суті оскарженого судового рішення апеляційного суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно рішення 11-ї сесії Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області 22 скликання від 16 січня 1998 року "Про виділення земельних ділянок" ОСОБА_1 було виділено земельну ділянки під будівництво житлового будинку згідно поданої заяви розміром 0,15 га, а ОСОБА_2 було виділено 0,05 га під гараж і кухню. В рішенні не зазначено місце розташування виділених земельних ділянок.
Рішенням виконкому Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області № 43 від 09 квітня 2003 року "Про дозвіл на будівництво" у відповідності до поданої заяви ОСОБА_1 дозволено будівництво гаража, літньої кухні по АДРЕСА_1 .
Рішенням виконкому Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області № 63 від 21 травня 2003 року "Про дозвіл на будівництво" ОСОБА_2 дозволено будівництво господарських споруд, гаража та літньої кухні по АДРЕСА_1 .
У 2008 році ОСОБА_1 звернулася до виконавчого комітету Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області із заявою про реєстрацію права власності на гараж.
Листом виконавчого комітету Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області від 15 квітня 2008 року № 2.15-Г/150 ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно у зв`язку із відсутністю належним чином оформленого документа, що підтверджує право заявниці на земельну ділянку, на якій здійснено будівництво, та акту комісії про прийняття зведеного об`єкту і введення його у експлуатацію. Роз`яснено, що для вирішення питання оформлення права власності на гараж ОСОБА_1 потрібно повторно звернутися до виконавчого комітету Генічеського району Херсонської області, додавши до заяви перелічені документи.
ОСОБА_2 на підставі рішення виконавчого комітету Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області № 59 від 15 квітня 2009 року оформлено право власності на гараж з надбудовою за адресою: АДРЕСА_1 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з положеннями пункту 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Суд має встановити наявність в особи суб`єктивного права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких особа звернулася до суду, адже на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
На момент вирішення у 1998 році питання про виділення сторонам земельних ділянок діяли положення Земельного кодексу України у редакції Закону № 561-ХЦ від 18 грудня 1990 року, введеного в дію 15 березня 1991 року, із урахуванням змін станом на 1998 рік.
Відповідно до частини першої, третьої статті 67 ЗК України у зазначеній редакції громадянам за рішенням сільської, селищної, міської ради народних депутатів передаються у власність або надаються у користування земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків, господарських будівель, гаражів і дач.
Розмір земельних ділянок для індивідуального дачного будівництва не повинен перевищувати 0,1 гектара, будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.
Статтею 19 вказаного Кодексу регламентовано порядок надання земельних ділянок у користування для всіх потреб, у тому числі і для індивідуального гаражного будівництва за проектом відведення цих земельних ділянок.
Відповідно до приписів статті 22 ЗК України право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
Приступати до використання земельної ділянки, у тому числі на
умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на
місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності
або право користування землею, забороняється.
Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними радами народних депутатів (частина перша статті 23 ЗК України).
Відповідно до статті 331 ЦК України (у редакції, чинній на момент звернення позивачки до виконавчого комітету з вимогою про видачу свідоцтва про право власності на спірний гараж) право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.
Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).
Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частини перша, друга статті 376 ЦК України).
У відповідності до статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень" (у редакції чинній на момент звернення позивачки до виконавчого комітету з вимогою про видачу свідоцтва про право власності на спірний гараж) підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, є, зокрема: державний акт про право власності на земельну ділянку; нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, довічного утримання, дарування, міни земельної ділянки або іншого нерухомого майна; договір про приватизацію майна державних підприємств; свідоцтво про право власності на будівлю (частину будівлі), споруду; рішення суду про право власності на об`єкт незавершеного будівництва.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов загалом обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачка не довела порушення своїх прав оскарженим рішенням Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області № 59 від 15 квітня 2009 року у частині оформлення за ОСОБА_2 права власності на гараж із надбудовою по АДРЕСА_1, площею 224,8 кв. м.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що з часу прийняття Щасливцевською сільською радою Генічеського району Херсонської області рішення від 16 січня 1998 року щодо виділення позивачці земельної ділянки під будівництво та рішення Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області № 43 від 09 квітня 2003 року про надання дозволу на будівництво гаража, літньої кухні по АДРЕСА_1, земельна ділянка не була відведена на місцевості, державний акт про право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 не видавався, реєстрація такого державного акту й права власності на земельну ділянку не проводилась.
Із урахуванням зазначеного, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 не набула права власності або права користування щодо земельної ділянки, на якій знаходиться гараж з надбудовою ( АДРЕСА_1 ), а отже це право не може вважатись порушеним. Відсутність порушеного права є підставою для прийняття судом рішення про відмову у позові.
Також позивачкою не було надано достатніх доказів на підтвердження виконання будівельних робіт по зведенню спірного гаража, зокрема щодо придбання будівельних матеріалів, які були використані прибудівництві гаража на земельній ділянці по АДРЕСА_1 .
Вказаним обставинам надана належна оцінка апеляційним судом, а доводи касаційної скарги не спростовують правильних по суті висновків апеляційного суду у цій частині, зроблених за результатом належним чином оцінених доказів.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Доводи касаційної скарги, з посиланням на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 28 січня 2015 року
у справі № 6-225цс14, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам Верховного Суду України, що містяться у постанові від 28 січня 2015 року
у справі № 6-225цс14, на які послалася заявниця у касаційній скарзі.
За змістом статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду