Постанова
Іменем України
01 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 757/42264/16-ц
провадження № 61-17984св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Комунальне некомерційне підприємство "Центр первинної медико- санітарної допомоги" Печерського району міста Києва,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_2, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 грудня 2017 року в складі судді Новака Р. В. та постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року у складі колегії суддів:Мараєвої Н. Є., Заришняк Г. М., Рубан С. М.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги" Печерського району міста Києва (далі - КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги" Печерського району міста Києва) про визнання наказу незаконним та його скасування, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що наказом директора КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги" Печерського району міста Києва від 18 січня
2016 року № 4-к її зараховано на посаду лікаря загальної практики - сімейного лікаря амбулаторії загальної практики/сімейної медицини № 3 на 0,5 ставки за зовнішнім сумісництвом з 25 січня 2016 року.
Наказом від 13 липня 2016 року № 44-к їй надано відпустку без збереження заробітної плати з 16 липня 2016 року по 31 липня 2016 року.
У період з 01 серпня 2016 року по 08 серпня 2016 року вона знаходилася на стаціонарному лікуванні в КНП "Київський міський медичний центр "Академія здоров`я людини".
Наказом виконуючого обов`язки директора КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги" Печерського району міста Києва від 01 серпня 2016 року № 51-к її звільнено 31 липня 2016 року.
Її звільнення є незаконним та необґрунтованим, таким що здійснено із порушенням частини третьої статті 40 та частини третьої статті 184 КЗпП України.
Уточнивши позовні вимоги ОСОБА_1 просила суд: визнати наказ про звільнення від 01 серпня 2016 року № 51-к незаконним, скасувати його, поновити її на посаді лікаря загальної практики-сімейного лікаря амбулаторії загальної практики/сімейної медицини № 3 КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги" Печерського району міста Києва, стягнути з КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги" Печерського району міста Києва на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 47 960,50 грн, допустити негайне виконання рішення суду.
Короткий зміст судових рішень
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 28 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Верховного Суду у складі суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року рішення суду першої інстанції змінено в частині дати звільнення ОСОБА_1 з роботи. Вирішено вважати датою звільнення ОСОБА_1 в наказі № 51-к від
01 серпня 2016 року, виданому КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги" Печерського району міста Києва, 09 серпня 2016 року замість
31 липня 2016 року.
Виключено з мотивувальної частини рішення посилання суду на постанову Кабінету Міністрів України від 03 квітня 1993 року № 245 "Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій" та Положення № 43.
В решті рішення залишено без змін.
Апеляційний суд керувався тим, що доказів перебування позивача у відпустці
у зв`язку із вагітністю та пологами, а також по догляду за дитиною до трьох років, суду не надано.
Стаття 43-1 КЗпП України допускає звільнення із суміщуваної роботи у зв`язку із прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, відповідач повинен був провести звільнення позивачки із дотриманням вимог чинного законодавства, тобто після закінчення наданої їй відпустки та лікарняного,
а саме: з 09 серпня 2016 року. За таких обставин дату звільнення позивача
у наказі № 51-к від 01 серпня 2016 року належить змінити на 09 серпня
2016 року замість 31 липня 2016 року.
При ухваленні судового рішення слід керуватися нормами КЗпП України,
а посилання суду першої інстанції на постанову Кабінету Міністрів України від
03 квітня 1993 року № 245 "Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій" та Положення № 43 належить виключити із мотивувальної частини рішення суду першої інстанції, оскільки вказані нормативно-правові акти поширюють свою дію лише на державні підприємства, установи і організації, яким відповідач у справі не є.
Аргументи учасників справи
У грудні 2020 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати незаконним і скасувати наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади лікаря загальної практики - сімейного лікаря амбулаторії загальної практики сімейної медицини № 3 КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги" Печерською району м. Києва від
01 серпня 2016 року № 51-к; поновити ОСОБА_1 на посаді лікаря загальної практики - сімейного лікаря амбулаторії загальної практики сімейної медицини № 3 КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги" Печерського району м. Києва; стягнути з КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги" Печерського району м. Києва на користь позивача середній заробіток (135,10 грн за день) за весь час вимушеного прогулу станом на дату ухвалення рішення.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема статтей 184, 43-1 КЗпП України.
Суд апеляційної інстанції застосував статтю 184 КЗпП України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі
№ 505/3097/17-ц; від 15 липня 2020 року у справі № 515/243/19.
Відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 43-1 КЗпП України у подібних правовідносинах.
Судами зроблено неправильний висновок про те, що стаття 43-1 КЗпП України встановлює додаткові підстави звільнення працівника з ініціативи власника та допускає звільнення із суміщуваної роботи у зв`язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником. Проте стаття 43-1 КЗпП України не встановлює додаткових підстав припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, а тільки допускає, що якщо звільнення відбувається на одній з підстав, передбачених статтями 7, 40, 41 КЗпП України, - у деяких випадках закон не передбачає необхідності власнику або уповноваженому ним органу одержувати згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на таке звільнення. Тому підстава розірвання трудового договору з ініціативи власника повинна відповідати статтям 7, 40 або 41 КЗпП України.
Київський апеляційний суд в оскарженій постанові, змінюючи рішення суду першої інстанції, постановив виключити з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції посилання на зазначені Постанову № 245 та Положення № 43. Однак, суд не надав оцінки тому, що без посилань на зазначені нормативно-правові акти рішення суду першої інстанції є таким, що позбавлене мотивування, яке б вказувало, на підставі та у відповідності до якої норми права проведено її звільнення. Тому безпосередньо звільнення відбулося без законної підстави.
Київський апеляційний суд помилково не застосував статтю 184 КЗпП України до спірних правовідносин, мотивувавши це тим, що доказів перебування позивача у відпустці у зв`язку із вагітністю та пологами, а також по догляду за дитиною до трьох років, суду не надано.
Частина третя стаття 184 КЗпП України пов`язує заборону звільнення вагітних жінок з перебуванням таких жінок у відпустці у зв`язку із вагітністю і пологами. Перебування працівника у стані вагітності на день її звільнення за ініціативою власника є безумовною підставою для її поновлення.
У постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 505/3097/17-ц викладено висновок щодо застосування статті 184 КЗпП України у подібних правовідносинах, згідно з яким наявність вагітності на час звільнення
є підставою для поновлення на роботі, а несвоєчасне повідомлення працівницею роботодавця про свою вагітність не впливає на застосування гарантій, передбачених КЗпП України. Аналогічний підхід висвітлено у постанові Верховного Суду у справі № 515/243/19 від 15 липня 2020 року.
У січні 2021 року КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги" Печерського району міста Києва подало до суду відзив, у якому просило оскаржені судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її доводів.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та суди попередніх інстанцій в оскаржених судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постановах Верховного Суду від 18 березня
2019 року у справі № 505/3097/17-ц, від 15 липня 2020 року у справі
№ 515/243/19).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2019 року у справі № 505/3097/17-ц (провадження № 61-18св19) зроблено висновок, що "перебування позивача
у стані вагітності на день її звільнення за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, за відсутності ліквідації підприємства, установи, організації, наявність дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179 КЗпП України) а у одиноких матерів за наявності дитини віком до 14 років або дитини-інваліда, є безумовною підставою для поновлення звільненої особи на раніше займаній посаді. […] Наявність вагітності на час звільнення
є підставою для поновлення на роботі, а несвоєчасне повідомлення працівницею роботодавця про свою вагітність не впливає на застосування гарантій, передбачених Кодексом законів про працю України".
В ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 липня 2020 року у справі № 515/243/19 (провадження № 61-9439ск20) викладений аналогічний висновок.
Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.