Постанова
Іменем України
01 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 203/4638/19-ц
провадження № 61-19317 св 20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Коломієць Г. В.,
Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
представник позивача - ОСОБА_2
відповідач - управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області;
третя особа - державний нотаріус П`ятої дніпровської державної нотаріальної контори Ужва Тетяна Миколаївна
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська
від 30 березня 2020 року у складі судді Католікяна М. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Городничої В. С., Петешенкової М. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України
у Дніпропетровській області, третя особа - державний нотаріус П`ятої дніпровської державної нотаріальної контори Ужва Т. М., про визнання бездіяльності протиправною, визнання права власності на майно у порядку спадкування за законом, зобов`язання вчинити дії.
Позовна заява мотивована тим, що його батько - ОСОБА_3 за життя перебував на обліку у Шахтарському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області та отримував страхові виплати, у зв`язку з трудовим каліцтвом, а потім після початку проведення антитерористичної операції з 02 липня 2018 року ОСОБА_3 перебував на обліку як внутрішньо переміщена особа в управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області.
21 червня 2018 року ОСОБА_3 звернувся до відповідача із заявою про продовження йому раніше призначеної страхової виплати у зв`язку з нещасним випадком на виробництві.
ІНФОРМАЦІЯ_1 його батько - ОСОБА_3 помер. Належні йому виплати за життя не отримав.
В установленому законом порядку він прийняв спадщину після смерті свого батька - ОСОБА_3 та отримав відповідне свідоцтво про право власності у порядку спадкування, проте відповідач протиправно не нараховує страхові виплати, що належали його батькові за життя, у зв`язку з чим він
не може отримати відповідні грошові кошти.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати бездіяльність управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України
в Дніпропетровській області протиправною, визнати право власності на відповідні виплати у порядку спадкування за законом, зобов`язати відповідача здійснити нарахування таких виплат та надати інформацію про їх розмір.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 березня
2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області з ненарахування ОСОБА_3 страхових виплат за період з 21 червня 2018 року по 07 липня 2018 року.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вимоги позивача про нарахування померлому батьку ОСОБА_3 страхових виплат за період звернення із заявою від 21 червня 2018 року по дату смерті останнього та визнання бездіяльності відповідача з такого ненарахування протиправною
є обґрунтованими. Проте нарахування страхових виплат за період звернення із заявою по дату смерті батька позивача відповідачем виконано у добровільному порядку, а тому суд задовольнив позов у частині визнання протиправною бездіяльніст відповідача. Відмовляючи у задоволенні позову у іншій частині, суд зазначив, що позивач не звертався до відповідача із заявами про надання інформації щодо розміру відповідних нарахувань. Отже, з цього приводу між сторонами спору ще не виникло. Також зазначено, що у матеріалах спадкової справи відсутня заява ОСОБА_1 про прийняття спадщини у частині страхових виплат його батька та видачі відповідного свідоцтва про право на спадщину у цій частині.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 березня 2020 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку щодо відсутності порушення спадкового права позивача на отримання страхових виплат його батька. Також суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач не звертався до відповідача із заявами про надання інформації про розмір відповідних нарахувань. Отже,
з цього приводу між сторонами спору ще не виникло.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення у частині відмови
у задоволенні позову скасувати, прийняти нову постанову про задоволення позову у цій частині, а саме щодо минулого трирічного періоду до дня звернення.
В іншій задоволеній частині позову судові рішення не оскаржуються, тому
в силу статті 400 ЦПК України не переглядаються.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 05 лютого 2021 року касаційне провадження у зазначеній справі відкрито
та витребувано її з суду першої інстанції.
У серпні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 липня 2021 року справу за позовом
ОСОБА_1 до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Дніпропетровській області, третя особа - державний нотаріус П`ятої дніпровської державної нотаріальної контори Ужва Т. М., про визнання бездіяльності протиправною, визнання права власності на майно
у порядку спадкування за законом, зобов`язання вчинити дії призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 мотивована тим, що судами невірно встановлено фактичні обставини справи, що мають значення для справи. ОСОБА_3 за життя скористався своїм правом щодо отримання страхових виплат, зробив всі дії, які від нього залежали відповідно до вимог чинного законодавства, а саме звернувся з відповідною заявою про поновлення та проведення виплат за минулий період. Рішення відповідної комісії було прийнято на користь померлого батька позивача. Суди посилаються на Порядок надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для внутрішньо переміщених осіб, затверджений постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 12 грудня 2018 року № 27, який прийнято після виникнення спірних правовідносин, тому судами зроблено помилкові висновки щодо відсутності підстав для нарахування коштів померлому за минулий період та надання інформації про розмір нарахованих виплат. Вважає, що безпідставне ненарахування ОСОБА_3 за життя страхових виплат, ненадання йому відомостей щодо наявної заборгованості зі страхових виплат та непроведення виплати за минулий період є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є втручання у право на мирне володіння майном, зокрема озбавлення особи права власності на майно. Державним нотаріусом не видано ОСОБА_1 свідоцтво про право власності на відповідні соціальні виплати за минули період у зв`язку з тим, що відповідачем не надано інформації щодо нарахування та виплат померлому його батькові, що унеможливлює отримання відповідного свідоцтва.
Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу
У березні 2021 року до Верховного Суду від управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській областінадійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2,
у якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими і підстави для їх скасування відсутні, так як у Дніпровському відділенні не зберігається особова справа про страхові виплати ОСОБА_3 та не обліковуються суми страхових виплат, які не виплачені за минулий період. Тому технічно нарахувати ці суми не має можливості.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
За життя ОСОБА_3 мав статус особи з інвалідністю ІІІ групи у зв`язку
з трудовим каліцтвом (перебував на обліку з 01 квітня 2001 року). З 02 липня 2018 року ОСОБА_3 перебував на обліку як внутрішньо переміщена особа у м. Дніпрі (а. с. 21 - 24).
21 червня 2018 року ОСОБА_3 звернувся до Дніпровського відділення Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України
в Дніпропетровській області із заявою про продовження йому виплату раніше призначеної страхової виплати у зв`язку з нещасним випадком на виробництві (а. с. 34).
09 липня 2018 року комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при виконавчому комітеті Новокодацької районної у м. Дніпрі ради ухвалено протокольне рішення № 79 про призначення (відновлення) ОСОБА_3 щомісячної страхової виплати внутрішньо переміщеної особи (а. с. 33).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер (а. с. 17).
05 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до П`ятої дніпровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті батька.
15 січня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до П`ятої дніпровської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину
у вигляді автомобіля, причепу автомобільного, недоотриманої пенсії у сумі
57 852,84 грн після смерті його батька.
15 січня 2019 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті батька, за яким він набув право власності на автомобіль, причеп автомобільний та пенсію у розмірі 57 852,84 грн. (а. с. 18).
17 травня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського відділення Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України
в Дніпропетровській області із заявою про нарахування йому страхових виплат ОСОБА_3 від серпня 2014 року по день смерті останнього (а. с. 35).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві, відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування станом на момент виникнення спірних правовідносин визначав Закон України від 23 вересня
1999 року № 1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", який з 01 січня
2015 року діє в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року та має назву "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі -
Згідно з підпунктом "в" пункту 1 частини першої статті 21, статті 28 Закону
№ 1105-XIV (у редакції до 01 січня 2015 року) у разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я, виплачуючи йому, зокрема, щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 16 Закону № 1105-XIV застрахована особа має право на отримання у разі настання страхового випадку матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, передбачених цим Законом
Статтею 47 Закону № 1105-XIV передбачено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду. Виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням.
Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них.
Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".
Доставка і переказ сум, що виплачуються потерпілим, провадяться за рахунок Фонду.
За бажанням одержувачів ці суми можуть перераховуватися на їх особові рахунки в банку.
Призначення та сплата страхових виплат потерпілим на виробництві внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання здійснюється робочими органами виконавчої дирекції Фонду відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування".
Постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 11 грудня
2014 року № 20 (чинної на час звернення ОСОБА_3 із заявою про продовження страхових виплат), затверджено Порядок надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення антитерористичної операції.
Наведеним Порядком передбачено, що особи, які тимчасово переміщені, мають право на призначення та/або продовження раніше призначених страхових виплат, страхових витрат на медичну та соціальну допомогу безпосередньо в робочих органах виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України за фактичним місцем проживання (перебування).
Здійснення страхових виплат, у тому числі заборгованості із страхових виплат, здійснюється особам, які перебувають (перебували) у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями чи фізичними особами або були добровільно застраховані та переселилися, переміщені з тимчасово окупованої території, району проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації, мають право на надання матеріального забезпечення та соціальних послуг, за їх фактичним місцем проживання (перебування), що підтверджується довідкою про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції.
Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб визначено Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII).
Відповідно до статті 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання
у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що
не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об`єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.
Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.
Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні (стаття 2 Закону № 1706-VII).
Відповідно до частини першої та другої статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.
Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону (частина перша статті 5 Закону № 1706-VII).
Статтею 14 Закону № 1706-VII визначено, що внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Судами встановлено, що 20 травня 2019 року Дніпровським відділенням Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області повідомило ОСОБА_1 про те, що спадкодавець ( ОСОБА_3 ) перебував на обліку у Донецькій області, а протокольне рішення від 21 червня 2018 № 79 щодо призначення (відновлення) ОСОБА_3 щомісячної страхової виплати внутрішньо переміщеної особи надійшло після смерті батька позивача, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1, тому відсутні підстави для нарахування страхових виплат, за період серпня 2014 року по 07 липня
2018 року. Щодо цього періоду ненарахування страхових виплат і виник спір
(а. с. 36).
Підстави припинення страхових виплат визначаються статтею 27 Основ законодавства України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 14 січня 1998 року, згідно з якою виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов`язків щодо загальнообов`язкового державного соціального страхування; д) в інших випадках, передбачених законами.
Підстави припинення страхових виплат також встановлені спеціальним Законом, а саме: статтею 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування", відповідно до якої страхові виплати і надання соціальних послуг може бути припинено: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Встановлено, що за життя ОСОБА_3 перемістився із м. Шахтарськ Донецької області до м. Дніпро і його права як внутрішньо переміщеної особи були захищені Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".
Відповідно до пункту 3 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1105 -XIV особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися із тимчасово окупованої території, території проведення АТО) визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" установлено, що призначення та продовження виплати усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України
від 01 жовтня 2014 року № 509.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування.
Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року
№ 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Пічкур проти України" (заява 10441/06), яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, зазначено, що органи влади не надали обґрунтування позбавлення права заявника на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, що було визнано порушенням статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою, ? статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (пункти 51-54).
Україна від зобов`язань, визначених статями 1, 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, в окремих районах Донецької та Луганської областей України відповідно до статті 15 Конвенції не відступала, оскільки у постанові Верховної Ради України № 462-VІІІ від 21 травня 2015 року, якою схвалено заяву Верховної Ради України "Про відступ України від окремих зобов`язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод", зазначено про відступ від окремих зобов`язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статями 5, 6, 8 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України.
Підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України.
Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 227/2802/16-ц (провадження № 61-6270св18), від 17 грудня 2018 року у справі
№ 243/5697/16-ц (провадження № 61-34175св18), від 22 липня 2019 року
у справі № 418/2434/18 (провадження № 61-10590св19).
У статті 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до статті 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліменти, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодування у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності входять до складу спадщини.
Згідно із частиною першою статті 52 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.
Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну (частина друга статті 52 Закону "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування").
У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій наведеної статті, або у разі незвернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини (частина третя статті 52 Закону "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування").
Судами встановлено, що постановою Дніпровського відділення Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України
в Дніпропетровській області від 23 січня 2020 року № 0402/44260/44260/1 ОСОБА_3 продовжено раніше призначеної щомісячної грошової суми
у разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку, у сумі 2 895,54 грн; проведення виплат
від 01 червня 2018 року по 07 липень 2018 року включно; проведення донарахування щомісячних виплат за червень 2018 року у сумі 2 895,54 грн, липень 2018 року -653,83 грн (а. с. 72).
Відмовляючи у задоволенні позову щодо зобов`язання відповідача надати інформацію про розмір відповідних соціальних нарахувань та виплат
ОСОБА_3 за період з серпня 2014 року по 07 липня 2018 року та визнання права власності позивача на відповідні виплати у порядку спадкування за законом, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_1 не звертався до відповідача із заявами про надання інформації про розмір відповідних нарахувань. Отже,
з цього приводу між сторонами спору ще не виникло. Позивач не звертався до нотаріальної контори із заявою про страхові виплати після померлого ОСОБА_3, а лише просив видати йому свідоцтво про право на спадщину відносно автомобіля, причепа автомобільного та пенсії у сумі 57 852,84 грн.
З такими висновками суду першої та апеляційної інстанцій Верховний Суд
не погоджується.
Із матеріалів спадкової справи № 354/2018 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 вбачається, що державним нотаріусом П`ятої дніпровської державної нотаріальної контори відповідно до вимог статті 46 Зарокну України "Про нотаріат" для визначення складу спадкового майна до Управління виконавчої дирекії фонду в Дніпропетровській та Донецькій областях направлено запит щодо регресних виплат та всіх інших видів страхових виплат померлого ОСОБА_3, який проживав та був зареєстрований як переселенець з Донецької області за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 90).
На вищезазначений запит державної нотаріальної контори, Дніпровське відділення Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області повідомило, що потерпілому на виробництві ОСОБА_3, як переміщеній особі території АТО, жодної виплати Дніпровським відділенням управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області не проведено взагалі (а. с. 27).
Листом Дніпровське відділення Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області від 08 квітня 2019 року № 31.1-07/3036 повідомило адвоката позивача про те, що відсутня можливість надання інформації про період перебування померлого
ОСОБА_3, який був зареєстрований як переселенець з Донецької області на обліку у Фонді соціального страхування України, його територіальних відділеннях з 2014 року по 07 липня 2018 року, суму нарахованих виплат, починаючи з 2014 року як потерпілому на виробництві ОСОБА_3 з зазначенням дати та розміру таких нарахувань, суму фактично виплачених соціальних виплат ОСОБА_3 з 2014 року по 07 липня 2018 року, суму нарахованих, але не виплачених соціальних виплат з 2014 року по 07 липня
2018 року, з зазначенням підстав такої невиплати.
17 травня 2019 року ОСОБА_1 звертався до Дніпровського відділення Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області нарахування призначення вистрахової виплати за період з серпня 2014 року до 07 липня 2018 року на підставі статті 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", для визначення спадкового майна, яке залишилося після смерті його батька ОСОБА_3 та отримання свідоцтва про право на спадщину (а. с. 35), але позитивної відповіді не отримав.
Згідно з частиною четвертою статті 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням.
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Ураховуючи викладене, суди у порушення вищевказаних положень закону фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, не встановили, спір між сторонами по суті в частині відмови у задоволенні позову не вирішили.
При цьому суди не звернули уваги на вимоги частини першої статті 4 ЦПК України та положення частини першої статті 15 ЦК України, якими визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
По суті суди визнали, що права позивача порушені, але ефективного судового захисту, що передбачено статтею 2 ЦПК України, не вжили, можливостей позивачу відновити свої права не надали.
З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений можливості встановити ці обставини, то оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 березня
2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 жовтня
2020 року в частині позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання бездіяльності відповідача щодо ненарахування страхових виплат за минулий період та визнання права власності у порядку спадкування за законом скасувати, справу в цій частині направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.