Постанова
Іменем України
01 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 161/18207/20
провадження № 61-8294 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
заявник (стягувач) - ОСОБА_1,
представник заявника - ОСОБА_2,
суб`єкт оскарження - державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Трофимюк Павло Володимирович,
заінтересована особа (боржник) - державне підприємство "Луцький комбінат хлібопродуктів № 2",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу державного виконавця відділу примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Трофимюка Павла Володимировича на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 грудня 2020 року у складі судді Крупінської С.С. та постанову Волинського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Карпук А. К., Здрилюк О. І., Федонюк С. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст вимог скарги
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Трофимюка П. В., заінтересована особа - державне підприємство "Луцький комбінат хлібопродуктів № 2" (далі - ДП "Луцький комбінат хлібопродуктів № 2").
Скарга мотивована тим, що заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 березня 2020 року у справі № 161/419/20 його позов задоволено, стягнуто з ДП "Луцький комбінат хлібопродуктів № 2" на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 43 537,68 грн.
21 вересня 2020 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області видано виконавчий лист № 161/419/20 з примусового виконання вищевказаного судового рішення.
Постановою головного державного виконавця Луцького районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 23 вересня 2020 року Бенещук Л. В. відкрито виконавче провадження № 63113269 з примусового виконання зазначеного виконавчого листа від 21 вересня 2020 року № 161/419/20.
07 жовтня 2020 року постановою головного державного виконавця Луцького районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України передано виконавче провадження № 63113269, виконавчий лист від 21 вересня 2020 року № 161/419/20, виданий Луцьким міськрайонним судом Волинської області, до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів).
Державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Трофимюк П. В. постановою від 15 жовтня 2020 року прийняв вищевказане виконавче провадження № 63113269.
Постановою державного виконавця Трофимюка П. В. від 15 жовтня 2020 року виконавчий лист від 21 вересня 2020 року № 161/419/20 повернуто йому, як стягувачу, без виконання на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки у ході проведення виконавчих дій не виявлено майна боржника, на яке можливо звернути стягнення.
Повернення йому виконавчого листа з тих підстав, що законом встановлено заборону на звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, є протиправним.
Зазначав про те, що відповідно до положень частини другої статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства чи юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просив суд визнати неправомірною та скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 15 жовтня 2020 року про повернення виконавчого листа від 21 вересня 2020 року № 161/419/20, виданого Луцьким міськрайонним судом Волинської області, стягувачу та зобов`язати державного виконавця накласти арешт і звернути стягнення на кошти боржника, ДП "Луцький комбінат хлібопродуктів № 2", у тому числі на готівкові кошти, що знаходяться у касі боржника.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 грудня
2020 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Трофимюка П. В. від 15 жовтня 2020 року про повернення виконавчого документа стягувачу, виданого 21 вересня 2020 року № 161/419/20, неправомірною та скасовано. У решті вимог скарги відмовлено за безпідставністю.
Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що правовою підставою для повернення виконавчого документа стягувачу було те, що ДП "Луцький комбінат хлібопродуктів № 2" належить до сфери управління Державного агентства резерву України, а відповідно до положень статті 4 Закону України "Про державний матеріальний резерв" запаси державного резерву, а також підприємства, установи і організації та інші об`єкти, що входять до системи державного резерву, та земельні ділянки, на яких вони розміщені, є державною власністю і не підлягають приватизації та іншим видам відчуження.
Проте, відсутність коштів у боржника, на які можливо звернути стягнення, не є правовоюпідставою для повернення виконавчого документа стягувачу без виконання, так як не враховано вимоги пункту 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".
Суд дійшов висновку про те, що вимога ОСОБА_1 про зобов`язання державного виконавця накласти арешт та звернути стягнення на кошти боржника, задоволенню не підлягає, оскільки такі дії відносяться виключно до компетенції державного виконавця.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Волинського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року апеляційну скаргу державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Трофимюка П. В. залишено без задоволення, судове рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що державний виконавець при винесенні оскаржуваної постанови про повернення виконавчого документа стягувачу не врахував того, що при виконанні судових рішень про задоволення позовних вимог до державних підприємств, гарантом відповідно до положень Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" виступає саме Держава Україна. Положеннями частини другої статті 4 вказаного Закону визначено, що у разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Отже, державний виконавець не вчинив усі передбачені законом дії та не використав законодавчо визначені механізми для примусового виконання рішення суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі державний виконавець відділу примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Трофимюк П. В. просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 червня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 161/18207/20 з Луцького міськрайонного суду Волинської області.
У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 липня 2021 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що ДП "Луцький комбінат хлібопродуктів № 2", яке є боржником щодо ОСОБА_1, належить до сфери управління Державного агентства резерву України, тому на нього поширюється дія Закону України "Про державний матеріальний резерв", положеннями якого заборонено відчуження майна підприємства, що входять до системи державного резерву. Таким чином, державний виконавець дійшов обґрунтованого висновку про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження". Крім того, відповідно до частини п`ятої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
Посилається на відповідну постанову Верховного Суду у складі Касаційного господарського судувід 05 лютого 2019 року у справі № 905/3773/14-908/5138/14.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 березня 2020 року у справі № 161/419/20 позов ОСОБА_1 задоволено, стягнуто з ДП "Луцький комбінат хлібопродуктів № 2" на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 43 537,68 грн.
21 вересня 2020 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області видано виконавчий лист № 161/419/20 з примусового виконання вищевказаного судового рішення.
Постановою головного державного виконавця Луцького районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 23 вересня 2020 року Бенещук Л. В. відкрито виконавче провадження № 63113269 з примусового виконання зазначеного виконавчого листа від 21 вересня 2020 року № 161/419/20.
07 жовтня 2020 року постановою головного державного виконавця Луцького районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції передано виконавче провадження № 63113269, виконавчий лист від 21 вересня 2020 року № 161/419/20, виданий Луцьким міськрайонним судом Волинської області, до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів).
Державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Трофимюк П. В. постановою від 15 жовтня 2020 року прийняв вищевказане виконавче провадження № 63113269.
Постановою державного виконавця Трофимюка П. В. від 15 жовтня 2020 року виконавчий лист від 21 вересня 2020 року № 161/419/20 повернуто стягувачу, ОСОБА_1 без виконання на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки у ході проведення виконавчих дій не виявлено майна боржника, на яке можливо звернути стягнення (а.с. 4).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої та другоїстатті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.Конституція України має найвищу юридичну силу. Законита інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції Україниі повинні відповідати їй.
Частинами першою та другою статті 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.
У статті 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист та відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року у справі № 18-рп/2012 за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю "ДІД Конс").
Право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду. Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року у справі № 11-рп/2012 за конституційним зверненням ОСОБА_3 ).
Згідно з частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Умови й порядок виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) визначається приписами Закону України "Про виконавче провадження".
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до статті 6 Закону України "Про виконавче провадження" у випадках, передбачених законом, рішення щодо стягнення майна та коштів виконуються податковими органами, а рішення щодо стягнення коштів - банками та іншими фінансовими установами.
Рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
У випадках, передбачених законом, рішення можуть виконуватися іншими органами.
Органи та установи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, не є органами примусового виконання.
Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України "Про виконавче провадження").
Положеннями Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" встановлені гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження", та особливості їх виконання.
За змістом частини першої статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган, державні підприємство, установа, організація, юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.
У статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" зазначено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Положеннями статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" встановлено порядок виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства (установи, організації) або юридичної особи, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.
Статтею 4 вказаного Закону передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
У разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2-4, 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
Тлумачення положень статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" свідчить, що невиконання рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства в межах процедури передбаченої Законом України "Про виконавче провадження" зумовлює його виконання за рахунок коштів, передбачених відповідною бюджетною програмою у випадках: встановлення державним виконавцем підстав для повернення виконавчого документа стягувачу згідно з пунктами 2-4, 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", про що у частині випадків, передбачених пунктами 2-4 згідно з частиною другою статті 37 цього Закону повинен бути складений відповідний акт протягом десяти днів з моменту встановлення таких підстав, але не пізніше шести місяців з моменту відкриття виконавчого провадження; незалежно від наявності/відсутності підстав для повернення виконавчого документа, процедура повинна бути ініційована державним виконавцем не пізніше шести місяців з моменту відкриття виконавчого провадження.
Справедливим є те, що, у разі якщо державою встановлені заборони щодо звернення стягнення на майно суб`єктів господарської діяльності, підприємницьких товариств, єдиним засновником, учасником/акціонером яких є держава, то відповідальність за боргами таких юридичних осіб має нести держава за рахунок коштів державного бюджету.
Отже, особливості виконання судових рішень про стягнення коштів з державних підприємств, установ, організацій або юридичних осіб, примусова реалізація майна яких забороняється відповідно до положень закону, визначені статтею 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".
Суди дійшли вірного висновку про те, що боржник є юридичною особою відповідної організаційно правової форми, а саме державним підприємством.
Ураховуючи викладене, суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином оцінивши докази, дійшли обґрунтованого висновку про те, що боржником є ДП "Луцький комбінат хлібопродуктів № 2", засновником якого є держава, а згідно з вищенаведеними нормами права держава відповідальна за виконання судового рішення, ухваленого на користь стягувача у справі, проте примусове виконання рішення суду про стягнення коштів з боржника, як з державної організації у розумінні статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" має здійснюватися державним виконавцем у порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження".
Таким чином, суди дійшли правильного висновку про визнання неправомірною та скасування оспорюваної постанови державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу, яка винесена на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки примусове виконання судового рішення про стягнення з державного підприємства, як боржника, грошових коштів, здійснюється з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".
Аналогічні за змістом правові висновки містяться у постановах Верховного Суду: від 20 травня 2019 року у справі № 905/2838/17, від 07 серпня 2020 року у справі № 906/465/17, від 28 травня 2020 року у справі № 912/48/19, від 14 квітня 2021 року у справі № 910/8901/16, від 23 квітня 2021 року у справі № 910/24836/14, від 25 травня 2021 року у справі № 910/26134/15.
Доводи касаційної скарги про те, що ДП "Луцький комбінат хлібопродуктів № 2", боржник, належить до сфери управління Державного агентства резерву України, тому на нього поширюється дія Закону України "Про державний матеріальний резерв", положеннями якого прямо заборонено відчуження його майна, на увагу не заслуговують, оскільки спростовуються вищезазначеними висновками судів про необхідність застосуванні у таких правовідносинах положень Закону Україну "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та належного встановлення наявності у боржника іншого майна чи коштів, на які можливо звернути стягнення.
Положеннями вищевказаного Закону встановлено, що для отримання коштів з державного підприємства, щодо якого законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти, стягувач зобов`язаний звернутися до державного виконавця, який в свою чергу має винести постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, а керівник відповідного органу державної виконавчої служби подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 25 червня 2021 року у справі № 910/22748/16.
Доводи касаційної скарги про те, що відповідно до частини п`ятої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ, не є підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення.
Крім того, за сталою практикою Європейського суду з прав людини від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання (рішення від 27 травня 2004 року у справі "Метаксас проти Греції" № 8415/02; рішення від 31 травня 2007 року у справі "Лізанец проти України" № 6725/03).
У таких справах відповідний державний орган, який було належним чином проінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання (рішення Європейського суду з прав людини від 15 січня 2009 року у справі "Бурдов проти Росії" № 33509/04).
Посилання касаційної скарги на постанову Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду на увагу не заслуговують, оскільки у цій справі наявні інші фактичні обставини та норми правозастосування.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу державного виконавця відділу примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Трофимюка Павла Володимировича залишити без задоволення.
Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 грудня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.