Постанова суду № 554/10055/20 від 01.09.2021 про відшкодування майнової та моральної шкоди

Постанова

Іменем України

01 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 554/10055/20

провадження № 61-7911 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Держава Україна в особі Департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України, Державна казначейська служба України,

третя особа - Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 18 січня 2021 року у складі судді Чуванової А. М. та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Пікуля В. П., Одринської Т. В., Панченка О.О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави України в особі Департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України, третя особа - Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини, про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що він тривалий час проходив службу в органах внутрішніх справ України, а згодом у Національній поліції України. Наказом Головного управління Національної поліції в Полтавській області від 29 липня 2016 року № 233 о/с він був звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 2 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію", у зв`язку з хворобою.

Його було визнано непридатним до військової служби у мирний час та обмежено придатним у воєнний час і встановлено ІІ групу інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії № 713037.

Постановою Октябрського районного суду м. Полтави від 18 жовтня 2017 року у справі № 554/5683/17 його позов до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа - Головне управління Національної поліції в Полтавській області, задоволено. У тому числі визнано протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо неприйняття рішення на виплату йому одноразової грошової допомоги, відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплат одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції" та неприйняття рішення по виплаті одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІ групи згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 по обставинам та порядку, встановленим постановою Октябрського районного суду м. Полтави від 30 березня 2017 року у справі № 554/1177/17 за його позовом до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії.

Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України від 24 травня 2018 року було відкрито виконавче провадження № 56466467 за виконавчим листом № 554/5683/17, виданим 20 лютого 2018 року Октябрським районним судом м. Полтави щодо виконання вищевказаного судового рішення та скеровано боржнику - Міністерству внутрішніх справ України до виконання та стягувачу до відома. Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України Кузьменка О. С. від 12 травня 2020 року ВП № 56466467 виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 554/5683/17, виданого 20 лютого 2018 року Октябрським районним судом м. Полтави, закінчено на підставі пункту 9 частини першої статті 39, статті 40 Закону України "Про виконавче провадження", у зв`язку з фактичним виконанням рішення суду у повному обсязі.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року у справі 554/4569/20 його апеляційну скаргу задоволено частково, рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 18 серпня 2020 року скасовано у частині відмови в задоволенні його позовних вимог про скасування постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 12 травня 2020 року ВП № 56466467. Скасовано постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 12 травня 2020 року ВП № 56466467 щодо виконання виконавчого листа № 554/5683/17, виданого 20 лютого 2018 року Октябрським районним судом м. Полтави. В іншій частині рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 18 серпня 2020 року залишено без змін. Суд дійшов висновку, що Міністерство внутрішніх справ України при затвердженні висновку про призначення йому одноразової допомоги діяло протиправно, постанова Октябрського районного суду м. Полтави від 18 жовтня 2017 року у справі № 554/5683/17 не виконана у повному обсязі, а тому державний виконавець при винесенні постанови про закриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа від 20 лютого 2018 року № 554/5683/17 діяв з порушенням положень Закону України "Про виконавче провадження".

Отже, постанова Октябрського районного суду м. Полтави від 18 жовтня 2017 року у справі № 554/5683/17 станом на 25 жовтня 2020 року унаслідок бездіяльності Департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України є невиконаною, оскільки державним виконавцем дії, необхідні та достатні для закінчення виконавчого провадження не здійснені, грошові кошти у сумі 290 000 грн йому станом на 26 жовтня 2020 року не сплачені, що є порушенням його прав та завданням матеріальних збитків.

Крім того, унаслідок протиправних дій державного виконавця йому, як інваліду ІІ групи, довелось вживати додаткових заходів з відновлення своїх прав шляхом неодноразового направлення відповідних звернень, витрачання свого особистого часу, відстоювання порушених прав та інтересів у суді. Завдана йому моральна шкода полягає у пережитих стресах, моральних стражданнях та психо-емоційних навантаженнях, завданих протиправною бездіяльністю державного виконавця, що є неприпустимим фактом, оскільки він є інвалідом ІІ групи та потребує коштів на лікування.

Позивач з посиланням на статтю 56 Конституції України, статті 1167, 1176 ЦК України вважав, що за такі дії державного виконавця відповідає держава.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просив суд стягнути з державного бюджету України через Державну казначейську службу України на його користь матеріальну шкоду у розмірі 290 000 грн та моральну шкоду у розмірі 1 000 000 грн з урахуванням положень статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 18 січня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено усіх складових для цивільно-правової відповідальності Департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України.Факт скасування судовим рішенням постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження сам по собі не свідчить про протиправність дій відповідачів та завдання моральної шкоди позивачу. Враховуючи те, що права та інтереси останнього були поновлені, а саме постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України від 29 жовтня 2020 року виконавче провадження ВП №56466467 з примусового виконання виконавчого листа від 20 лютого 2018 року № 554/5683/17, виданого Октябрським районним судом м. Полтави, відновлено і воно перебуває на примусовому виконанні.

Незгода позивача з постановою державного виконавця про закінчення виконавчого провадження, яка була ним оскаржена у передбаченому законом порядку до суду, не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування йому моральної шкоди.

Вимога позивача про відшкодування матеріальної шкоди належними та допустимими доказами не підтверджена, ОСОБА_1 факт спричинення йому шкоди саме відповідачами, а також вини не доведено.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позивачем не доведено факт завдання йому матеріальної шкоди у розмірі 290 000 грн відповідачами, а також вини, відсутні докази щодо протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця. Майнова шкода позивачем оцінена у розмірі 290 000 грн, тобто одноразової виплати на допомогу, оскільки остаточно не втрачена можливість стягнення вказаних грошових коштів з боржника, виконавче провадження відновлено і перебуває на примусовому виконанні, а тому не виплачені позивачеві кошти на виконання судового рішення не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України. Наслідком такого відшкодування буде подвійне стягнення коштів.

Сам по собі факт скасування відповідним судовим рішенням постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження не свідчить про протиправність дій відповідачів та завдання позивачу моральної шкоди, враховуючи, що права та інтереси останнього були поновлені шляхом винесення державним виконавцем постанови від 29 жовтня 2020 року про відновлення виконавчого провадження. Оскільки постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року у справі 554/4569/20 не встановлено бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби у процесі виконання судових рішень про стягнення коштів, тому відсутні обов`язкові складові деліктної відповідальності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 554/10055/20 з Октябрського районного суду м. Полтави.

У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 липня 2021 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що неправомірні дії державного виконавця Департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України у формі бездіяльності, встановлено преюдиційною постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року у справі 554/4569/20,оскільки скасовано постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 12 травня 2020 року ВП № 56466467, щодо виконання виконавчого листа № 554/5683/17, виданого 20 лютого 2018 року Октябрським районним судом м. Полтави, як незаконну. Унаслідок таких протиправних дій тривалий час не виконується постанова Октябрського районного суду м. Полтави від 18 жовтня 2017 року у справі № 554/5683/17, яка є обов`язковою до виконання, чим позивачу завдано моральної шкоди. Державним виконавцем відповідно до положень статті 75 Закону України "Про виконавче провадження" заходів реагування щодо боржника вчинено не було, проте винесено незаконну постанову про закриття виконавчого провадження.

Зазначені обставини є підставою і для відшкодування матеріальних збитків.

Посилається на прецедентну практику Європейського суду з прав людини про те, що належне виконання судового рішення є складовою права на суд.

Доводи особи, яка подала відзив

У червні 2021 року Департамент державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають. При примусовому виконанні виконавчого листа № 554/5683/17, виданого 20 лютого 2018 року Октябрським районним судом м. Полтави, держаним виконавцем вжито усі заходи, передбачені положеннями Закону України "Про виконавче провадження", тому права позивача порушені не були.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Постановою Октябрського районного суду м. Полтави від 18 жовтня 2017 року у справі № 554/5683/17 позов ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа - Головне управління Національної поліції в Полтавській області, задоволено. Визнано протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України, щодо повернення матеріалів на виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, як інваліда ІІ групи, у зв`язку з невідповідністю вимогам законодавства до Головного управління Національної поліції в Полтавській області та не належного їх розгляду Міністерством внутрішніх справ України, згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції" з урахуванням порядку та вимог законодавства встановленим постановою Октябрського районного суду м. Полтави від 30 березня 2017 року у справі №554/1177/17, яка набрала законної сили.

Визнано протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України, щодо неприйняття рішення на виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, згідно вимог постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплат одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції" та неприйняття рішення по виплаті одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІ групи, згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 по обставинам та порядку встановленим постановою Октябрського районного суду м. Полтави від 30 березня 2017 року у справі № 554/1177/17, яка набрала законної сили.

Зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України повторно розглянути висновок з відповідними документами відносно ОСОБА_1 про призначення виплати одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІ групи, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції" з урахуванням обставин встановлених судом.

Зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України прийняти відповідне рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1, як інваліду ІІ групи, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції" (а.с. 22-24).

Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України Кузьменка О. С. від 12 травня 2020 року ВП № 56466467 виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 554/5683/17, виданого 20 лютого 2018 року Октябрським районним судом м. Полтави, закінчено на підставі пункту 9 частини першої статті 39, статті 40 Закону України "Про виконавче провадження", у зв`язку з фактичним виконанням рішення суду в повному обсязі.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року у справі 554/4569/20 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 18 серпня 2020 року скасовано у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про скасування постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 12 травня 2020 року ВП № 56466467. Скасовано постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 12 травня 2020 року ВП № 56466467 щодо виконання виконавчого листа № 554/5683/17, виданого 20 лютого 2018 року Октябрським районним судом м. Полтави. В іншій частині рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 18 серпня 2020 року залишено без змін (а.с. 26-29).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Відповідно до частини четвертої статті 13, частини першої статті 55, частини п`ятої статті 124, пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання; усі суб`єкти права власності рівні перед законом; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій її території; обов`язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства.

Згідно з частиною другою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" cудові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012, пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

У рішенні в справі "Шмалько проти України" від 20 липня 2004 року Європейський суд з прав людини вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Згідно з частиною другою статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Аналіз вказаних положень закону свідчить про те, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяною органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України "Про виконавче провадження".

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає такі складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 ЦК України, за змістом якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України.

Статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).

Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 25 жовтня 2005 року у справі № 32/421.

Підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 1166 ЦК України є наявність в діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтями 1173, 1174 ЦК України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між ними.

Верховний Суд виходить з того, що при розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, державного виконавця під час здійснення виконавчого провадження, суди повинні виходити з положень статті 56 Конституції України, частини другої статті 87 Закону "Про виконавче провадження", а також статей 1173, 1174 ЦК України і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України.

Шкода є неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об`єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду.

Грошовий вираз майнової шкоди є збитками. Відповідно до статті 22 ЦК України, збитками є: 1) втрати, яких зазнала особа у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб`єкта - правопорушника. Щоб стягнути зазнані збитки, потерпіла особа має довести їх наявність і розмір.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що невчинення посадовими особами державної виконавчої служби усіх необхідних виконавчих дій призвело до невиконання судового рішення, тому він має право на відшкодування майнової шкоди, а саме боргу у розмірі 290 000 грн.

Проте, факт тривалого невиконання рішення суду внаслідок неправомірних дій посадових осіб державної виконавчої служби, на який посилається позивач, як на підставу позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між несвоєчасним виконанням рішення, яке набрало законної сили, та завданою шкодою.

Невиконання рішення суду не може напряму ототожнюватися із завданою позивачеві майновою шкодою, оскільки остаточно не втрачена можливість стягнення грошових коштів з боржника, відомості про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з неможливістю його виконання відсутні. Невиплачені позивачу кошти на виконання судового рішення, ухваленого на його користь, не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України. Наслідком такого відшкодування буде подвійне стягнення коштів.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах: від 23 грудня 2019 року у справі № 752/4110/17 (провадження № 61-20325 св 18), від 12 березня 2020 року у справі № 757/74887/17-ц (провадження № 61-11090 св 19) та від 03 червня 2020 року у справі № 642/3839/17 (провадження № 61-37856 св 18), від 12 серпня 2020 року у справі № 761/7165/17 (провадження № 61-20203 св 19).

Таким чином, оскільки розмір збитків, які позивач просив стягнути з відповідача, є сумою, що підлягає стягненню в порядку примусового виконання судового рішення, ухваленого на його користь, то ці кошти не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.

................

Перейти до повного тексту