Постанова
Іменем України
01 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 521/11377/16
провадження № 61-19250св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Дунай-Транзит",
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 05 березня 2019 року в складі судді Целуха А. П. та на постанову Одеського апеляційного суду від 31 липня 2019 року в складі колегії суддів Кравця Ю. І., Журавльова О. Г., Комлевої О. С.,
ВСТАНОВИВ :
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до СП ТОВ "Дунай-Транзит" про стягнення заробітної плати, майнової та моральної шкоди та повернення трудової книжки.
В обґрунтування позову зазначав, що він працював в СП ТОВ "Дунай-Транзит" на посаді водія з 09 лютого 2016 року по 31 березня 2016 року на підставі трудового договору № 09022016/1 від 09 лютого 2016 року, відповідно до умов якого позивачем здійснювалися перевезення вантажу за маршрутом м. Баштанка (Миколаївська область, Україна) м. Ауденарде (Бельгія) - м. Єреван (Вірменія) з використанням вантажного транспортного засобу марки DAF FT XF105 460 з державним номером НОМЕР_1, який належить відповідачу.
07 березня 2016 року позивач під час здійснення зазначеного маршруту, перебуваючи на території митниці "Аповен" (м. Єреван, Вірменія), отримав тілесні ушкодження, після яких свої обов`язки виконувати не зміг та повернувся на територію України, не завершивши вантажоперевезення. 31 березня 2016 року позивач звернувся до відповідача із заявою про звільнення та вимогами виплатити заробітну плату, передбачену трудовим договором, повернути трудову книжку, на що отримав відмову.
З урахуванням уточнених позовних вимог від 08 жовтня 2018 року позивач просить суд встановити факт перебування в трудових відносинах з відповідачем та зобов`язати відповідача внести запис про трудову діяльність до трудової книжки починаючи з 09 лютого 2016 року по день звільнення і повернути належним чином оформлену трудову книжку, стягнути з відповідача 2650 євро невиплаченої заробітної плати, середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 47 100 євро, компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 4200 євро, вихідну допомогу при звільненні 4500 євро, а також моральну шкоду в розмірі 50 0000 грн, матеріальні збитки за послуги парому 22 993 грн.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 05 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 31 липня 2019 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі
Суди виходили з того, що ОСОБА_1 не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження позовних вимог. При цьому суди не взяли до уваги надану позивачем копію трудового договору № 09022016/1 від 09 лютого 2016 року, оскільки він не надав суду його оригінал для огляду, а відповідач заперечує факт укладання між сторонами трудового договору, у зв`язку з чим у суду не було можливості встановити факт наявності трудових відносин.
Взявши до уваги довідку № 15-001-0014/0072 від 18 квітня 2016 року, складену ГУ Держпраці в Одеській області, якою встановлено, що між сторонами наявні цивільно-правові відносини на підставі договору підряду № 09022016/1 від 09 лютого 2016 року, суди зробили висновок про відсутність між сторонами трудових відносин.
Аргументи учасників справи
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 05 березня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 31 липня 2019 року, й просив їх скасувати як такі, що ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди під час вирішення справи неправильно встановили фактичні обставини, не визначилися з характером спірних правовідносин та дійшли безпідставного висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Указує, що між сторонами 09 лютого 2016 року укладено трудовий договір, відповідно до умов якого позивач повинен був здійснювати перевезення вантажу на транспортному засобі, який належить на праві власності відповідачу. Під час виконання позивачем своїх трудових обов`язків 07 березня 2016 року у м. Єревані Республіки Вірменія між позивачем та водієм, що також працює у відповідача, виник конфлікт, в результаті якого позивачу завдано тілесних ушкоджень, у зв`язку з чим він був вимушений повернутися в Україну для лікування. Вироком від 06 жовтня 2016 року суду загальної юрисдикції першої адміністрації адміністративного району Шергавіт м. Єреван Республіки Вірменія ОСОБА_2 визнаний винним у спричинені позивачу тілесних ушкоджень. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 14 вересня 2017 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 77 651,64 грн матеріальної та моральної шкоди. Цим судовим рішенням установлено, що ОСОБА_1 після нанесення тілесних ушкоджень змушений був перервати свою трудову діяльність, яку він здійснював на підставі трудового договору та терміново виїхати на лікування до м. Одеси. Вказані обставини свідчать про наявність між сторонами трудових відносин. Надана відповідачем копія договору підряду від 09 лютого 2016 року не досліджувалася судом у встановленому законом порядку, та примірник його оригіналу не наданий відповідачем для огляду суду та проведення експертизи, яку було призначено ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2016 року.
Позивач вважає, що суди безпідставно взяли до уваги результати перевірки Головного управління Держпраці в Одеській області підприємства СП ТОВ "Дунай-Транзит", де вказано, що позивач перебуває з відповідачем у цивільно-правових відносинах, адже вказане управління перевіряє тільки відносини, що виникли між сторонами на підставі КЗпП України.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху; ухвалою Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року продовжено строк для усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження в справі.
Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2021 року відмовлено СП ТОВ "Дунай-Транзит" у задоволенні клопотання про продовження строку на подачу відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 .
Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини
Суди встановили, що ОСОБА_1 в період з 10 лютого по 07 березня 2016 року здійснював перевезення вантажу за маршрутом м. Баштанка (Миколаївська область, Україна) - м. Ауденарде (Бельгія) - м. Єреван (Вірменія) - м. Кату (Польща) з використанням належного відповідачу вантажного транспортного засобу марки DAF FT XF105 460 з державним номером НОМЕР_1 .
Довіреністю від 10 лютого 2016 року відповідач уповноважив позивача управляти (користуватись) вищезазначеним транспортним засобом. Посилаючись на отримані тілесні ушкодження, позивач 07 березня 2016 року припинив виконання перевезення за вказаним маршрутом і повернувся до м. Одеси.
18 квітня 2016 року Головним управлінням Держпраці в Одеській області розглянуто звернення ОСОБА_1 від 05 квітня 2016 року щодо невиплати йому заробітної плати та невидачі трудової книжки, невиплати матеріального забезпечення по тимчасовій втраті працездатності адміністрацією СП ТОВ "Дунай-Транзит", а також здійснено первинну позапланову перевірку вказаного підприємства щодо дотримання законодавства про працю, за наслідками якої складено Довідку №15-001-0014/0072.
Указаним державним органом в межах належних йому повноважень установлено, що між сторонами наявні цивільно-правові відносини на підставі договору підряду № 09022016/1 від 09 лютого 2016 року, а факт перебування позивача з відповідачем в трудових відносинах не знайшов підтвердження під час перевірки.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.
Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
У відповідності до частини першої статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до частини другої статті 2 КЗпП України працівник реалізує своє право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі чи організації, або з фізичною особою.
Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно зі статтею 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 08 травня 2018 року в справі № 127/21595/16-ц (провадження № 61-10203св18) зроблено висновок: "основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Підрядник, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик. Трудовий договір це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 квітня 2020 року у справі № 344/2293/19 (провадження № 61-1121св20) зазначено, що "встановлення факту наявності трудових відносин між робітником і роботодавцем можливе при встановленні виконання робітником трудових функцій, підпорядкування робітника правилам внутрішнього трудового розпорядку, забезпечення робітнику умов праці та виплати винагороди за виконану роботу".
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, вказував, що позивач не надав суду належних і допустимих доказів про наявність між сторонами трудових відносин. При цьому, суди послалися на висновок за результатами перевірки Головного управління Держпраці в Одеській області підприємства СП ТОВ "Дунай-Транзит", яким проаналізовано договір підряду від 09 лютого 2016 року, укладений між сторонами, будь-яких обставин, що мають значення для вирішення спору, не встановив.
У постанові Верховного Суду від 20 листопада 2019 року в справі № 523/15079/16 (провадження № 61-5503св19) вказано, що "предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначав, що працював у СП у формі ТОВ "Дунай-Транзіт" з 18 лютого по 19 серпня 2016 року, у зв`язку з чим вважав, що між сторонами склалися трудові відносини, тому просив встановити факт перебування у трудових відносинах з відповідачем на посаді водія. Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що умовами договору підряду від 18 лютого 2016 року визначено, що ОСОБА_1 здійснював перевезення вантажів за маршрутом, який надав відповідач, з використанням автотранспортного засобу, наданого відповідачем, забезпечував безпеку вантажу, вів облік, складання та передачу вантажно-грошових звітів. Суди встановили, що у вказаному договорі підряду не зазначено, який саме результат роботи повинен передати підрядник замовнику, процес праці не передбачає будь-якого кінцевого результату, не встановлює обсяг виконуваної роботи у вигляді конкретних фізичних величин, які підлягають вимірюванню, що повинні були бути відображені в акті їх приймання, при цьому не містяться у ньому і відомості щодо того, який саме конкретний результат роботи повинен передати підрядник замовникові, не визначено переліку завдань роботи, її видів, кількісних і якісних характеристик, сторонами не складено жодного акта виконаних робіт за цивільно-правовим договором. Отже, предметом цього договору є процес праці, а не її кінцевий результат".
У справі, що переглядається, суди:
- не звернули увагу на те, що довідка № 15-001-0014/0072 від 18 квітня 2016 року, складена на підставі пояснень відповідача та наданого відповідачем договору підряду від 09 лютого 2016 року № 09022016/1 без аналізу трудового договору від 09 лютого 2016 року № 09022016/1 (том 1 а.с. 7);
- не встановили чи надавав ОСОБА_1 підприємству трудову книжку про повернення якої пред`явив вимогу.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, без мотивованої оцінки кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, мотивів відхилення доводів та доказів позивача, передчасно зробив висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 . Апеляційний суд допущених судом першої інстанції порушень не усунув, не перевірив усіх доводів апеляційної скарги та не навів мотивів відхилення кожного аргументу, викладеного позивачем в апеляційній скарзі.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
За таких обставин рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 05 березня 2019 року та постанова Одеського апеляційного суду від 31 липня 2019 рокупідлягають скасуванню з направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.