Постанова
Іменем України
01 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 185/9807/19
провадження № 61-11410св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Друга Павлоградська державна нотаріальна контора,
треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 січня 2020 року в складі судді Болдирєвої У. М. та на постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 липня 2020 року в складі колегії суддів Свистунової О. В., Красвітна Т. П., Єлізаренко І. А.,
ВСТАНОВИВ :
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Другої павлоградської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, про скасування постанови державного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії та зобов`язання видати свідоцтво про право на спадщину за законом.
Позовна заява мотивована тим, що вона є отримувачем пенсії за віком багатодітним матерям і таким чином є особою, яка досягла пенсійного віку, хоча і пенсію призначено їй особисто як багатодітній матері, а не через досягнення загального пенсійного віку, тому вона є непрацездатною особою, яка має право на обов`язкову частку у спадщині після смерті батька відповідно до статті 1241 ЦК України.
Постановою державного нотаріуса від 26 липня 2019 року ОСОБА_1 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на все спадкове майно у порядку статті 1241 ЦК України після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_4 .
Оскаржувану постанову мотивовано тим, що ОСОБА_1 не є непрацездатною дитиною спадкоємця, оскільки відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" не досягла відповідного пенсійного віку.
Позивач вважає таку відмову нотаріуса прийнятою з порушенням норм закону, адже відповідно до пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1 та довідки № 1875/03-23 від 09 жовтня 2017 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, знаходиться на обліку в Центральному об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України в м. Дніпрі як отримувач пенсії за віком багатодітним матерям, узв`язку з чим просить скасувати постанову державного нотаріуса Дутчак Ю. С. від 26 липня 2019 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії; зобов`язати видати на її ім`я свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_4 .
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 липня 2020 року,у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Вирішуючи спір, суди встановили, що на день відкриття спадщини позивач не була непрацездатною особою у розумінні статей 1, 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у зв`язку з чим зробили висновок, що відмова нотаріуса у видачі свідоцтва про право на обов`язкову частину у спадщині відповідає вимогам закону.
Аргументи учасників справи
У серпні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, у якій просить скасувати оскаржені судові рішення як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, і ухвалити нове рішення про задоволення позову
Касаційна скарга, з урахуванням уточнень, мотивована тим, що суди зробили неправильний висновок, що позивач хоч і є пенсіонером за віком, пенсію отримала достроково, що позбавляє права її вважатися особою, яка має право на обов`язкову частку у спадщині на підставі статті 1241 ЦК України. Вказує, що вона є отримувачем пенсії за віком багатодітним матерям, та обставина, що вона має право на призначення даного виду пенсії достроково ніяким чином не позбавляє її права вважатися непрацездатною особою.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках, якщо:
- скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
В ухвалі Верховного Суду від 22 вересня 2020 року вказано, що підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: що судом апеляційної інстанції при ухваленні постанови застосовано висновки викладені в постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 208/9389/15-ц, від 26 вересня 2019 року в справі № 303/674/17, від яких необхідно відступити. У першому випадку висновок стосується осіб, які отримали право на пенсію в зв`язку з втратою годувальника, тобто вийшли на пенсію на пільгових умовах, а в другому випадку висновок зроблено у справі про вихід на пенсію на пільгових умовах за віком.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 16 серпня 2017 року Другою Павлоградською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області заведено спадкову справу № 299/2017 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .
З заявами про прийняття спадщини звернулись діти померлого: ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 .
Відповідно до змісту заповіту ОСОБА_4 все своє майно, майнові права та обов`язки, що будуть належати йому на день смерті, він заповідав ОСОБА_2 .
Листом державного нотаріуса № 386/02-14 від 05 березня 2018 року ОСОБА_1 роз`яснено, що вона не відноситься до непрацездатних осіб, оскільки не досягла встановленого законом пенсійного віку.
22 березня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Другої Павлоградської державної нотаріальної контори, третя особа - ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду у справі № 185/2199/18, яке набрало законної сили 26 червня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що позивач не надала докази на підтвердження того, що постановою нотаріуса їй відмовлено у видачі свідоцтва на обов`язкову частку у спадщині, таким чином позивачем не здійснено усіх засобів досудового врегулювання спору. Тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги є передчасними.
Постановою державного нотаріуса від 26 липня 2019 року ОСОБА_1 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на все спадкове майно у порядку статті1241 ЦК України (обов`язкова частка у спадщині) після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_4 з тих підстав, що ОСОБА_1 не відноситься до непрацездатних осіб, оскільки не досягла встановленого законом пенсійного віку.
На день відкриття спадщини - ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 досягла віку 56 років 4 місяці.
Відповідно до копії пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1, виданого 28 лютого 2011 року, а також довідки № 1875/03-23 від 09 жовтня 2017 року, виданої Центральним об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м. Дніпрі, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, знаходиться на обліку в Центральному об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України в м. Дніпрі як отримувач пенсії за віком багатодітним матерям.
Позиція Верховного Суду
Відмовляючи в задоволенні позову в частині вимог про скасування постанови державного нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що обставина отримання позивачем пенсії на пільгових умовах не свідчить про її непрацездатність і не дає їй права на обов`язкову частку у спадщині, оскільки у осіб, які не досягли встановленого чинним законодавством пенсійного віку, але які мають право на отримання пенсії на пільгових умовах, право на обов`язкову частку у спадщині не виникає.
Проте з такими висновками суду першої та апеляційної інстанцій Верховний Суд не погоджується з таких мотивів.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Згідно частини першої та другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (статті 50 Закону України "Про нотаріат").
Тлумачення статті 50 Закону України "Про нотаріат" свідчить, що слід розмежовувати оскарження: 1) нотаріальної дії, 2) відмови у вчиненні нотаріальної дії; 3) нотаріального акта.
Суди встановили, що постановою державного нотаріуса від 26 липня 2019 року ОСОБА_1 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на все спадкове майно у порядку статті 1241 ЦК України (обов`язкова частка у спадщині) після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_4 з тих підстав, що ОСОБА_1 не є непрацездатною особою.
Згідно з частиною першою статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Розмір обов`язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.
Право на обов`язкову частку - це суб`єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Хоча норми про право на обов`язкову частку розміщені у главі, присвяченій спадкуванню за заповітом, за своєю сутністю право на обов`язкову частку належить до спадкування за законом. Тобто право на обов`язкову частку існує лише за наявності заповіту. Коло осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, визначене статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає. При з`ясуванні чи відноситься певний суб`єкт до кола осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині слід враховувати, що непрацездатність особи повинна підтверджуватися відповідними документами. При цьому відповідна особа для віднесення її до кола суб`єктів, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, має бути непрацездатною саме на момент відкриття спадщини.
Згідно пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема визнання права.
За таких обставин, з урахуванням характеру спірних правовідносин, ефективним способом захисту права ОСОБА_1 є вимога про визнання права на обов`язкову частку у спадщині, а не оскарження постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, оскільки задоволення такої вимоги не відновлює порушеного права позивача.
Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про зобов`язання нотаріуса вчинити дії щодо видачі свідоцтва про право на спадщину, суди не врахували, що суд не може зобов`язувати нотаріуса вчиняти дії щодо вирішення питань, які безпосередньо належать до його компетенції.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 473/1878/19 (провадження № 61-20469сво19) зроблено висновок, що "суд не може підміняти орган, до повноважень якого належить прийняття рішення, яке є предметом оскарження, приймати замість нього своє рішення та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта…Тобто суд не може зобов`язувати нотаріуса вчиняти дії щодо вирішення питань, які безпосередньо належать до його компетенції. У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій, відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову, виходили з того, що дії нотаріуса та оскаржена постанова відповідають вимогам чинного законодавства, тому немає підстав для визнання незаконною та скасування постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, у зв`язку з чим не підлягає задоволенню і вимога позивача про зобов`язання нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом. При цьому суди не звернули увагу на те, що суд не може зобов`язувати нотаріуса вчиняти дії щодо вирішення питань, які безпосередньо належать до його компетенції. Таким чином, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом слід відмовити з вказаної підстави. Нотаріус вносить відповідну інформацію у Спадковий реєстр на підставі рішення суду про визнання його дій неправомірними чи у зв`язку зі скасуванням судом постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії".
Тому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині зобов`язання Другої павлоградської нотаріальної контори Дніпропетровської області видати свідоцтво про право на спадщину за законом слід було відмовити саме з таких підстав.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, на зазначені обставини уваги не звернув та, дійшовши обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, помилився щодо мотивів такої відмови.
За таких обставин рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 січня 2020 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 02 липня 2020 року підлягають зміні з викладенням їх мотивувальних частин у редакції цієї постанови.