ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 500/2155/19
адміністративне провадження № К/9901/8881/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Гончарової І.А.,
суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2020 року (колегія суддів: головуючий суддя - Пліш М.А., судді - Гуляк В.В., Судова - Хомюк Н.М.)
у справі № 500/2155/19
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Тернопільській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, платник, ОСОБА_1 ) звернулася до Тернопільського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Тернопільській області (далі - відповідач, контролюючий орган, ГУ ДПС у Тернопільській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 13.06.2019 № 0122219-5006-1916, № 012220-5006-1916, 01222219-5006-1916, № 0122222-5006-1916, № 0122223-5006-1916, № 0122224-5006-1916, № 0122225-5006-1916, № 0122226-5006-1916.
На обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначила, що належні їй на праві власності нежитлові приміщення не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в силу приписів підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, а тому оскаржувані податкові повідомлення - рішення відповідача є протиправними та підлягають скасуванню.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2019 року адміністративний позов задоволено:
- визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Тернопільській області (далі - ГУ ДФС у Тернопільській області) від 13.06.2019 № 0122219-5006-1916, № 0122220-5006-1916, № 0122221-5006-1916, № 0122222-5006-1916, № 0122223-5006-1916, № 0122224-5006-1916, № 0122225-5006-1916, № 0122226-5006-1916;
- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Тернопільській області на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 1952,76 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що норми підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України поширюють свою дію на об`єкти нерухомості, які за своїми ознаками та цільовим призначенням кваліфікуються як "будівлі промисловості". При цьому, їх належність певним суб`єктам (фізичним чи юридичним особам) не впливає на застосування даної норми, оскільки такої імперативної й однозначної вимоги вона не містить. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що належні позивачу на праві власності об`єкти нерухомості є будівлями промисловості, використовуються за цільовим призначенням, відповідно, в силу приписів підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2020 року апеляційну скаргу ГУ ДПС у Тернопільській області задоволено, рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2019 року скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції зазначив, що застосування положень підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе лише у разі дотримання двох обов`язкових умов, зокрема, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств. Апеляційний суд дійшов висновку, що належні платнику на праві власності об`єкти нерухомості не підпадають під дію підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, оскільки не є такими, що перебувають у власності промислових підприємств.
Не погодившись із зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просила його скасувати та залишити в силі рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2019 року. На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції не відповідає правовій позиції, викладеній судовою палатою Верховного суду з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів у постанові від 17.02.2020 у справі № 820/3556/17.
Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача.
Від відповідача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень ОСОБА_1 є власником об`єктів нерухомого майна, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (склад металу, загальною площею 1769,4 кв.м., заготовча майстерня, загальною площею 906,4 кв.м., цех по виробництву металочерепиці та профнастилу з складськими приміщеннями, загальною площею 1242,5 кв.м., прохідна, загальною площею 20,3 кв.м., колірний цех, загальною площею 681,1 кв.м., арматурний цех, загальною площею 97,2 кв.м., трансформаторна підстанція, загальною площею 55,2 кв.м., адмінбудинок, загальною площею 473 кв.м.).
Зазначені об`єкти нерухомості використовуються за призначенням, що не заперечується контролюючим органом.
Відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 13.06.2019, якими позивачу визначено суми податкових зобов`язань за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2018 рік: №0122219-5006-1916 на суму 755,77 грн; №0122220-5006-1916 на суму 17609,79 грн; №0122221-5006-1916 на суму 3618,76 грн; №0122222-5006-1916 на суму 33745,27 грн; №0122223-5006-1916 на суму 25357,35 грн; №0122224-5006-1916 на суму 2055,10 грн; №0122225-5006-1916 на суму 65874,76 грн; №0122226-5006-1916 на суму 46258,28 грн.
Вважаючи зазначені податкові повідомлення - рішення протиправними, позивач звернулася до суду з цим адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку викладеним обставинам, Суд виходить з наступного.
З 1 січня 2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року №71-VIII (далі - Закон №71-VIII), яким запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається із: податку на майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю.
Так, відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України) платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Підпунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Відповідно до пункту 30.1 статті 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 ПК України).
Приймаючи оскаржуване рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що застосування підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе лише у разі дотримання двох обов`язкових умов: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.
Визначальним критерієм для висновків суду апеляційної інстанції щодо незастосування до спірних правовідносин норми підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України було те, що суб`єктами цієї пільги за даною нормою є виключно промислові підприємства.
Верховний Суд зазначає про помилковість таких висновків суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.
Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.
Обмежувальне тлумачення шляхом введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм "будівлі промисловості", лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
При цьому, самостійно, специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме: статусу будівлі промисловості - не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.
Обираючи за вихідне поняття "промисловість", у зв`язку з яким застосовується податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм, у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, зокрема нормою підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків, зменшення податкового навантаження на тих платників податків (фізичних та юридичних осіб), які є власниками певних об`єктів нерухомості, з метою стимулювання їх використовувати ці об`єкти за функціональним призначенням.
Отже, застосування підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17 лютого 2020 року у справі №820/3556/17.
У цій постанові судова палата частково відступила від висновків Верховного Суду у постанові від 15 травня 2018 року (справа №806/2676/17), а саме в частині, що застосування підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
За правилами статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Керуючись статтями 245, 246, 250, 341, 345, 349, 352, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд