ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 826/20227/16
адміністративне провадження № К/9901/40679/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Гончарової І.А.,
суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 березня 2017 року (головуючий суддя - Келеберда В.І.)
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2017 року (колегія суддів: головуючий суддя - Коротких А.Ю., судді - Ганечко А.М., Літвіна Н.М.)
у справі № 826/20227/16
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вентпростор"
до Головного управління ДФС у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Вентпростор" (далі - позивач. платник, Товариство, ТОВ "Вентпростор") звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, контролюючий орган, ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень.
На обґрунтування своїх позовних вимог Товариство зазначило про правомірність формування даних податкового обліку за результатами господарських операцій із ТОВ "Укрбудресурси - Зміїний", ТОВ "Калина-Маркет", ТОВ "Булар", ТОВ "Ролінг Груп", ТОВ "Інносентія", ТОВ "Ритон 2011" та ТОВ "Хімсервіс" у періоді, що перевірявся, та протиправність викладених в акті перевірки висновків про порушення Товариством вимог податкового законодавства, а також законодавства з регулювання та обігу готівки.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2017 року, адміністративний позов задоволено:
- визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 27.09.2016 № 0005511402, № 0018141404, від 22.12.2016 № 0007541402;
- стягнуто на користь ТОВ "Вентпростор" судовий збір в сумі 99203,39 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у м. Києві.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що надані платником первинні документи підтверджують правомірність формування Товариством даних податкового обліку за результатами господарських відносин із вказаними вище контрагентами. Суди вказали, що ненадання платником товарно-транспортних накладних у даному випадку не свідчить про відсутність фактичного здійснення спірних господарських операцій, пославшись при цьому на те, що єдиною підставою для формування податкового кредиту є належним чином оформлена податкова накладна. Також суди зазначили про відсутність правових підстав для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) за порушення норм з регулювання обігу готівки.
Не погодившись із зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає про відсутність фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними вище контрагентами у періоді, що перевірявся. Відповідач зазначив, що у контрагентів відсутні необхідні основні засоби та трудові ресурси для здійснення господарської діяльності. Контролюючий орган вказав, що Товариство не надало документів на підтвердження фактичного здійснення транспортування товару на адресу платника. Відповідач зазначив, що у контрагентів Товариства відсутній транспорт для здійснення перевезення товарно-матеріальних цінностей власними силами, а також вказав, що контрагенти у спірному періоді не мали господарських відносин із суб`єктами господарювання, які здійснюють транспортні перевезення. Крім того, відповідач послався на наявність кримінального провадження № 12015000000000424 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 205 та частиною третьою статті 209 Кримінального кодексу України, в якому, зокрема, зазначено, що ТОВ "Калина-Маркет", ТОВ "Булар", ТОВ "Ролінг Груп", ТОВ "Інносентія" створено та придбано з метою переведення безготівкових коштів у готівку, легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, приховування та маскування незаконного походження грошових коштів, а також кримінального провадження № 32015120010000020 від 12.03.2015 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 205 та частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України, в якому, зокрема, зазначено, що невстановлені особи з метою прикриття незаконної діяльності, що полягала у наданні реально діючим суб`єктам господарювання послуг по незаконному зменшенню податкових зобов`язань перед бюджетом створили та придбали ряд суб`єктів підприємницької діяльності, зокрема, ТОВ "Укрбудресурси - Зміїний". Відповідач також зазначив про правомірність податкового повідомлення - рішення від 27.09.2016 №0018141404, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) за порушення норм з регулювання обігу готівки у розмірі 21112,68 грн.
Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.
31 серпня 2017 року від позивача надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких Товариство зазначає про законність і обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій та безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі.
19 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017, далі - КАС України).
Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами відповідача проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 08.05.2014 по 30.06.2016, за результатом якої складено акт від 08.09.2016 №374/26-15-14-02-02/39208283 (далі - Акт перевірки).
Як вбачається з Акта перевірки, відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог:
- пункту 196.1 статті 196, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого Товариством занижено податок на додану вартість на загальну суму 2983903,00 грн, зокрема, за серпень 2014 року - 280111,00 грн, за вересень 2014 року - 201740,00 грн, за жовтень 2014 року - 552646,00 грн, за листопад 2014 року - 44889,00 грн, за грудень 2014 року - 132272,00 грн, за січень 2015 року - 121082,00 грн, за березень 2015 року - 45149,00 грн, за квітень 2015 року - 120074,00 грн, за червень 2015 року - 263054,00 грн, за липень 2015 року - 3791,00 грн, за жовтень 2015 року - 486135,00 грн, за листопад 2015 року - 310748,00 грн, за грудень 2015 року - 338569,00 грн та за березень 2016 року - 83643,00 грн;
- підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.2, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 144.1 статті 144 Податкового кодексу України, пунктів 5, 11, 19, 18 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за №27/4248, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 2620136,00 грн, зокрема, за 2014 рік на 857480,00 грн, за 2015 рік на 1650412,00 грн, за 1 півріччя 2016 на 112244,00 грн;
- пункту 2.8 глави 2, пунктів 3.4, 3.5 глави 3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ №637 від 15.12.2004.
На підставі Акта перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення від 27.09.2016:
- № 0005511402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 3729879,00 грн, з яких за основним платежем - 2983903,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 745976,00 грн;
- №0018141404, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) за порушення норм з регулювання обігу готівки у розмірі 21112,68 грн;
- №0005501402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 2862567,00 грн.
За результатом адміністративного оскарження, рішенням Державної фіскальної служби України від 07.12.2016 скасовано податкове повідомлення-рішення від 27.09.2016 №0005501402 в частині, інші податкові повідомлення-рішення залишено без змін.
У подальшому відповідач прийняв нове податкове повідомлення-рішення від 22.12.2016 №0007541402, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1071850,00 грн, з яких за основним платежем - 857480,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 214370,00 грн.
Вважаючи податкові повідомлення - рішення відповідача від 27.09.2016 № 0005511402, №0018141404 та від 22.12.2016 № №0007541402 протиправними, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку викладеним вище обставинам, Суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 159 КАС України (в редакції, що діяла до 15.12.2015) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вищенаведені вимоги кореспондуються з приписами статті 242 КАС України (в редакції, що діє з 15.12.2015).
На думку колегії суддів, оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій зазначеним вимогам не відповідають, виходячи з наступного.
Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України) в редакції, що була чинною на момент їх виникнення.
Підпунктом 134.1.1 статті 134.1 статті 134 ПК України (тут і далі у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Згідно з пунктом 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318 затверджено Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" (далі - Положення № 318).
Це Положення (стандарт) визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності.
Пунктами 5, 6 Положення № 318 (у редакції, що діяла з 09.08.2013) визначено, що витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань.
Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.
Відповідно до пункту 11 Положення № 318 (у редакції, що діяла з 09.08.2013) собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пунктом 198.3 статті 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. (пункт 198.6 статті 198 ПК України).
Таким чином, господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та мають спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податків на формування податкового кредиту та витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог статті 71 КАС України, (тут і далі у редакції чинній на час вирішення спору), обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит/витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини 1 статті 71 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, визначених сатттею 72 цього Кодексу.
При цьому про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, у тому числі і наявність таких обставин: відсутність первинних документів обліку, відсутність економічної доцільності проведення відповідних господарських операцій, неможливість здійснення зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або надання послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податків необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податків в документах обліку, та інші обставини, які в сукупності можуть свідчити про вчинення операцій, що не мають на меті досягнення позитивного економічного ефекту, натомість мають на меті отримання неправомірної вигоди, у тому числі преференцій з боку держави.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ "Ролінг Груп" (Постачальник) та позивачем (Замовник) укладено договір №20042015/1 від 20.04.2015, за умовами якого Постачальник зобов`язується поставити та передати у власність Замовнику вентиляційне обладнання відповідно до специфікацій, а Замовник зобов`язується прийняти і оплатити цей товар на умовах договору.
Також, між ТОВ "Хімсервіс" (Постачальник) та позивачем (Замовник) укладено договір №01012015/1, за умовами якого Постачальник зобов`язується поставити та передати у власність Замовнику вентиляційне обладнання відповідно до специфікації, а Замовник зобов`язується прийняти і оплатити цей товар на умовах цього договору.
19.01.2015 між ТОВ "Інносертія" (Постачальник) та позивачем (Замовник) укладено договір №19012015/1, за умовами якого Постачальник зобов`язується проставити та передати у власність Замовнику вентиляційне обладнання відповідно до специфікацій, а Замовник зобов`язується прийняти і оплатити товар на умовах договору.
Між ТОВ "Калина Маркет" (Виконавець) та позивачем (Замовник) укладено договір поставки №18112014/1 від 18.11.2014, за умовами якого Постачальник зобов`язується поставити та передати у власність Замовнику вентиляційне обладнання відповідно до специфікацій, а Замовник зобов`язується прийняти і оплатити цей товар на умовах договору.
Також судами встановлено, що між позивачем та ТОВ "Калина Маркет" укладено договір поставки вентиляційного обладнання від 18.11.2014 № 181114/1.
Між ТОВ "Укрбудресурси-Зміїний" (Постачальник) та Товариством (Замовник) укладено договір поставки №19082014/1 від 19.08.2014, за умовами якого Продавець зобов`язується передати у власність Замовника вентиляційне обладнання відповідно до специфікацій, а Замовник зобов`язується прийняти і оплатити цей товар на умовах договору.
30.11.2014 між позивачем (Довіритель) та ТОВ "Булар" (Повірений) укладено договір доручення на придбання та поставку товару (офісного обладнання) № 301014/1, за умовами якого Повірений, діючи від свого імені та за свій рахунок в інтересах Довірителя, зобов`язується укласти договір поставки офісного обладнання із метою придбання їх довірителем.
Судами попередніх інстанцій також встановлено, що між позивачем та ТОВ "Булар" укладено договір поставки вентиляційного обладнання від 25.09.2014 №25092014/1.
Крім того, суди попередніх інстанцій встановили, що 01.01.2015 між позивачем та ТОВ "Ритон 2011" укладено договір поставки вентиляційного обладнання №01012015/1.
22.09.2014 між ТОВ "Калина Маркет" (Виконавець) та позивачем (Замовник) укладено договір про надання послуг на техніко-конструкторські розробки вентиляційного обладнання № 22092014/1, за умовами якого Виконавець зобов`язується за завданням Замовника виконувати технічно-конструкторські розробки вентиляційного обладнання, регламентні та нерегламентні роботи, а Замовник зобов`язується своєчасно приймати роботи та оплачувати їх.
На підтвердження фактичного виконання умов зазначених договорів позивач надав копії податкових накладних, видаткових накладних, специфікацій, довіреностей, товарно-транспортних накладних (по господарським відносинам із ТОВ "Ролінг Груп"), актів здачі - прийняття робіт (надання послуг), актів приймання - передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів, актів списання тощо.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що надані платником первинні документи підтверджують правомірність формування Товариством податкового кредиту та витрат за результатами господарських відносин із вказаними вище контрагентами.
Верховний Суд вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними, виходячи з наступного.
Суди попередніх інстанцій під час розгляду справи залишили поза увагою та не з`ясували, яким чином та якими засобами здійснювалося транспортування на адресу платника придбаного у ТОВ "Хімсервіс", ТОВ "Інносертія", ТОВ "Калина Маркет", ТОВ "Укрбудресурси-Зміїний", ТОВ "Булар" та ТОВ "Ритон 2011" обладнання. Не перевірили, чи наявні у контрагентів основні засоби та трудові ресурси для здійснення господарської діяльності, зокрема, складські приміщення, транспортні засоби тощо. Суди не встановили, чи здійснювався між сторонами розрахунок, а також не з`ясували, чи наявні у ТОВ "Калина Маркет" трудові ресурси (кваліфіковані фахівці) для надання обумовлених договором від 22.09.2014 № 22092014/1 послуг, зокрема, виконання технічно-конструкторських розробок вентиляційного обладнання, регламентних та нерегламентних робіт.
Суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки посиланням контролюючого органу на наявність кримінального провадження № 12015000000000424 за ознаками кримінальних правопорушень передбачених частиною другою статті 205 та частиною третьою статті 209 Кримінального кодексу України, в якому, зокрема, зазначено, що ТОВ "Калина-Маркет", ТОВ "Булар", ТОВ "Ролінг Груп", ТОВ "Інносентія" створені та придбані з метою проведення безготівкових коштів у готівку, легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, приховування та маскування незаконного походження грошових коштів, а також кримінального провадження № 32015120010000020 від 12.03.2015 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 205 та частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України, в якому, зокрема, зазначено, що невстановлені особи з метою прикриття незаконної діяльності, що полягала у наданні реально діючим суб`єктам господарювання послуг по незаконному зменшенню податкових зобов`язань перед бюджетом створили та придбали ряд суб`єктів підприємницької діяльності, зокрема, ТОВ "Укрбудресурси - Зміїний".
Суди не з`ясували, хто підписував первинні документи від імені ТОВ "Калина-Маркет", ТОВ "Булар", ТОВ "Ролінг Груп", ТОВ "Інносентія" та ТОВ "Укрбудресурси - Зміїний", не допитали посадових осіб суб`єктів господарювання (задіяних в такому процесі) як свідків з метою з`ясування достовірності пояснень, на які посилається контролюючий орган на обґрунтування своїх доводів.
Викладені вище обставини у своїй сукупності свідчать про передчасність висновків судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень відповідача від 27.09.2016 № 0005511402 та від 22.12.2016 №0007541402.
Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 27.09.2016 №0018141404, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкцій (штраф) за порушення норм з регулювання обігу готівки у розмірі 21112,68 грн, суд зазначає. що касаційна скарга не містить жодних інших доводів на обґрунтування правомірності застосування до позивача штрафних (фінансових) санкції (штрафу) за порушення норм з регулювання обігу готівки ніж ті, що перевірялися та були спростовані судами попередніх інстанцій. Контролюючий орган не вказує, у чому саме полягає протиправність рішень судів попередніх інстанцій в цій частині, а тому Верховний Суд не вбачає правових підстав для скасування оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 27.09.2016 № 0018141404.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і передати справу на новий розгляд.
Частиною першою статті 353 КАС України обумовлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Під час нового розгляду справи судам необхідно відповідно до положень частини четвертої статті 9 КАС України вжити визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, запропонувати сторонам надати докази на підтвердження їх доводів та заперечень тощо.
У зв`язку з вищенаведеним, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановили при цьому фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів попередніх інстанцій в частині та направлення справи у відповідній частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,