ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 вересня 2021 року
м. Київ
справа № П/811/3343/15
адміністративне провадження № К/9901/35698/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Гончарової І.А.,
суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Новоукраїнської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області
на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2016 року (головуючий суддя - Брегей Р.І.)
та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2017 року (головуючий суддя - Божко Л.А., судді - Круговий О.О., Лукманова О.М.)
у справі №П/811/3343/15
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оситнянське"
до Новоукраїнської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Оситнянське" (далі - позивач, платник, Товариство, ТОВ "Оситнянське") звернулося до Кіровоградського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Новоукраїнської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області (далі - відповідач, контролюючий орган, Новоукраїнська ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.
На обґрунтування своїх позовних вимог Товариство зазначило про правомірність формування даних податкового обліку у періоді, що перевірявся, та безпідставність викладених в акті перевірки висновків про порушення платником вимог податкового законодавства.
Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2017 року, адміністративний позов задоволено:
- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Маловисківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області (далі - Малиновська ОДПІ) від 03 листопада 2015 року № 000154220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму - 322531,00 грн, з яких за основним платежем - 258025,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 64506,00 грн;
- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Новоукраїнської ОДПІ на користь ТОВ "Оситнянське" судові витрати в сумі 4837,97 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що надані платником первинні документи підтверджують факт використання Товариством у своїй господарській діяльності мінеральних добрив та засобів захисту рослин на загальну суму 1172746,15 грн, посівного матеріалу (озимої пшениці) на загальну суму 68160,00 грн, а також свідчать про фактичне здійснення будівельних робіт та їх зв`язок з господарською діяльністю платника.
Не погодившись із зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що Товариством не надано доказів на підтвердження використання у своїй господарській діяльності придбаних мінеральних добрив, посівної пшениці, озимої пшениці та будівельних матеріалів.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 липня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.
31 липня 2017 року від позивача надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких Товариство зазначає про законність і обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій та безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі.
Підпунктом 4 пункту першого Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
12 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечується контролюючим органом, позивач є сільськогосподарським підприємством.
Посадовими особами відповідача проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2012 по 30.06.2015, за результатами якої складено акт від 20.10.2015 № 11/11-13-22-00/31934319 (далі - Акт перевірки).
Як вбачається з Акта перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про порушення Товариством, зокрема, вимог:
- пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 198.5 статті 198, пунктів 200.1, 200.3 статті 200, пункту 209.2 статті 209 Податкового кодексу України, в результаті чого Товариству донараховано податок на додану вартість на суму 258025,00 грн, зокрема, за грудень 2012 року на суму 23561,00 грн, за грудень 2014 року на суму 234464,00 грн.
На підставі Акта перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення - рішення від 03.11.2015 № 0001542200, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 322531,00 грн, з яких за основним платежем - 258025,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 64506,00 грн.
Вважаючи зазначене податкове повідомлення - рішення протиправним, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно з абзацами "а", "б" пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Абзацом "а" пункту 198.5 статті 198 ПК України встановлено, що платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися: в операціях, що не є об`єктом оподаткування (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу).
Пунктом 209.2 статті 209 ПК України визначено, що згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.
Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування даних податкового обліку наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог статті 71 КАС України (тут і далі у редакції, чинній на час вирішення спору), обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.
Згідно зі статтею 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, у лютому 2013 року Товариством придбано у ТОВ "Сьомий континент" - СТ" будівельні роботи на загальну суму 59573,62 грн в тому числі ПДВ 9928,94 грн (податкова накладна №9 від 29.11.2012).
Відповідач у касаційній скарзі посилається на те, що Товариством не надано документів на підтвердження фактичного виконання будівельних робіт, а саме, бетонування та вирівнювання підлоги, заміни вікон та дверей, перекриття та укріплення даху та кладки труб, а також вказує, що відповідні будівельні роботи не пов`язані із господарською діяльністю платника.
На підтвердження фактичного виконання будівельних робіт позивач надав копію акта приймання - здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об`єктів від 26.12.2012 № НА-000001, акта комісії, наряду на роботу (для бригади), видаткової накладної та товарно-транспортної накладної. Факт здійснення між сторонами розрахунку відповідачем не заперечується. Крім того, суди попередніх інстанцій під час розгляду справи встановили, що здійснення зазначених будівельних робіт було необхідним для створення належних умов праці для робітників, які задіяні у сільськогосподарському виробництві.
Також з матеріалів справи вбачається, що у грудні 2012 року позивач придбав у ПП "Агрофірма "Панчеве" посівний матеріал пшениці марки "Землячка", що не заперечується відповідачем.
У грудні 2014 року позивач списав під врожай 2015 року мінеральні добрива та засоби захисту рослин на загальну суму 234464,00 грн.
У касаційній скарзі контролюючий орган наголошує на тому, що платником не надано документів на підтвердження використання посівного матеріалу та мінеральних добрив у своїй господарській діяльності.
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необґрунтованість зазначених доводів контролюючого органу з огляду на те, що надані платником первинні документи, зокрема, копії актів списання, актів використання мінеральних органічних і бактеріальних добрив, ядохімікатів і гербіцидів, розрахункових листів трактористів, актів використання насіння посадкового матеріалу підтверджують фактичне використання зазначених товарно-матеріальних цінностей у своїй господарській діяльності.
Факт придбання вищезазначених мінеральних добрив та засобів захисту рослин у серпні та жовтні 2014 року, що були використані у грудні 2014 року, відповідачем не заперечується.
Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що надані платником первинні документи підтверджують фактичне здійснення спірних будівельних робіт, їх зв`язок з господарською діяльністю позивача, а також використання Товариством придбаних зернових культур та мінеральних добрив у своїй господарській діяльності. Натомість відповідач як суб`єкт владних повноважень не надав достатніх та беззаперечних доказів на підтвердження правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -