ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 816/155/17
адміністративне провадження № К/9901/41548/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Гончарової І.А.,
суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Головного управління ДПС у Полтавській області
на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року (головуючий суддя - Удовіченко С.О.)
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2017 року (головуючий суддя - Присяжнюк О.В., судді - Мельнікова Л.В., Бартош Н.С.)
у справі №816/155/17
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Техінпром"
до Головного управління ДПС у Полтавській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,
ВСТАНОВИВ:
У січні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Техінпром" (далі - позивач, платник, Товариство, ТОВ "Техінпром") звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області (далі - відповідач, контролюючий орган, ГУ ДФС у Полтавській області), правонаступником якого є Головне управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень.
На обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив про правомірність формування Товариством даних податкового обліку за результатами господарських відносин із ТОВ "Вестінг", ТОВ "Аламан-Байга", ТОВ "Інтер-Холдинг" та ТОВ "НПЛ Ком" у періоді, що перевірявся, та протиправність викладених в акті перевірки висновків про порушення ТОВ "Техінпром" вимог податкового законодавства.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2017 року, адміністративний позов задоволено:
- визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Полтавській області від 11 січня 2017 року №0004441404 та від 19 жовтня 2016 року №0004451404;
- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Полтавській області судові витрати, понесені ТОВ "Техінпром" у зв`язку зі сплатою судового збору, у розмірі 9054,81 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що надані платником первинні документи підтверджують правомірність формування Товариством даних податкового обліку за результатами господарських відносин із вказаними вище контрагентами та безпідставність викладених в акті перевірки висновків про порушення Товариством вимог податкового законодавства.
Не погодившись із зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що платником не надано товарно-транспортних накладних на підтвердження транспортування товару на адресу Товариства. Зазначає про відсутність фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними вище контрагентами, посилаючись при цьому на податкову інформацію, отриману від ГУ ДФС у м. Києві, відносно контрагента ТОВ "НПЛ Ком", зокрема, щодо відсутності у нього необхідних умов для здійснення господарської діяльності, а також на відомості, що містяться в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагента позивача щодо контрагентів платника. Наголошує на тому, що господарські операції між позивачем та ТОВ "Вестінг", ТОВ "Аламан-Байга", ТОВ "Інтер-Холдинг", ТОВ "НПЛ Ком" фактично не виконувалися, натомість були спрямовані на мінімізацію податкових зобов`язань Товариства.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07 липня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.
Від Товариства надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких позивач зазначив про законність і обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій та безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі.
Підпунктом 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
20 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень КАС України (в редакції від 03.10.2017).
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами відповідача на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78, пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України проведено позапланову виїзну документальну перевірку Товариства з питань дотримання податкового, валютного, митного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 17.06.2016, правильності нарахування та обчислення єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2013 по 17.06.2016, за результатами якої складено акт від 28.09.2016 №420/16-31-14-04-14/30485824 (далі - Акт перевірки).
Як вбачається з Акта перевірки контролюючий орган дійшов висновку про порушення Товариством вимог:
- пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого Товариством занижено суму податку на прибуток за 2015 рік на 171260,00 грн;
- пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого платником занижено податок на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету, у сумі 363009,00 грн, в тому числі за лютий 2015 року - 18038,00 грн, липень 2015 року - 106540,00 грн, грудень 2015 року - 65711,00 грн, січень 2016 року - 6784,00 грн, лютий 2016 року - 40291,00 грн, березень 2016 року - 125645,00 грн.
На підставі Акта перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення - рішення від 19.10.2016:
- №0004441404, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем на 171260,00 грн;
- № 0004451404, яким платнику збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 544514,00 грн, з яких за основним платежем - 363009,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 181505,00 грн.
Рішенням Державної фіскальної служби України від 28.12.2016 № 28308/6/99-99-11-01-02-25 скасовано податкове повідомлення-рішення від 19.10.2016 № 0004441404, а в іншій частині зазначене рішення залишено без змін.
11.01.2017 відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення № 0004441404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств за основним платежем на 59140,00 грн.
Контролюючий орган дійшов висновку про відсутність фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними вище контрагентами у спірному періоді.
Вважаючи зазначені податкові повідомлення - рішення протиправними, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.
Податковий кодекс України (далі - ПК України, тут і надалі у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно з пунктом 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
Пунктом 198.1 статті 198 ПК України визначено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника
податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. (пункт 198.6 статті 198 ПК України).
Таким чином, господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника.
Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податків на формування податкового кредиту/витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податків договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податків та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.
Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема, якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до частини другої статті 71 КАС України (у редакції, що була чинною до 15.12.2017) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит/витрати містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 71 КАС України (у редакції, що була чинною до 15.12.2017), згідно з якою кожна сторона повинна довести, ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (Покупець) та ТОВ "Вестінг", ТОВ "Аламан-Байга", ТОВ "Інтер-Холдинг", ТОВ "Аріал Торг", ТОВ "НПЛ Ком" (Постачальники) укладено аналогічні за змістом договори поставки від 12.02.2015 № 03-15, від 03.07.2015 № 08/1, від 21.12.2015 № 1221-15, від 20.01.2016 № 2001-16 та від 14.03.2016 № 03-16, за умовами яких Постачальники зобов`язувалися передавати у власність покупця товарно-матеріальні цінності, зокрема, заготовки ковані на фланець під приварку, заготовки трубні фланцеві, поковки колінні, комплекти запчастин для ремонту ЗМ, поковки відводів, поковки трійника, корпуси елеватора, штропи елеватора, корпуса крана кульового, комплектуючі клапана, заготовки пружини, заготовки гайки тощо, а Покупець - прийняти та оплатити їх.
На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій позивач надав копії видаткових накладних, податкових накладних, рахунків-фактури, банківських виписок тощо.
Верховний Суд зазначає, що відсутність товарно-транспортних накладних не є достатньою та безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного здійснення спірних господарських операцій, оскільки наявність транспортних документів на перевезення товарно - матеріальних цінностей не є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами поставки, натомість є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення.
Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання скаржника на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів, а також податкову інформацію, надану іншими контролюючими органами, оскільки остання носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні КАС України.
Суд зазначає, що наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.
Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, а також умови укладених договорів та специфіку придбаних товарів, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з іншими доказами свідчать про факт вчинення господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки, враховуючи вимоги статті 71 КАС України (в редакції чинній на час вирішення спору), в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Тобто, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларовані позивачем податкові зобов`язання за господарськими операціями з вказаними вище контрагентами сформовано безпідставно за господарськими операціями, які не виконувалися.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,