ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 вересня 2021 року
м. Київ
справа №815/3877/16
касаційне провадження № К/9901/31916/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області
на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2016 року (головуючий суддя - Бжассо Н.В.)
та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Шевчук О.А.; судді - Зуєва Л.Є., Федусик А.Г.)
у справі № 815/3877/16
за позовом ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області
про скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2016 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ; позивач; платник) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області (далі - ДПІ у Приморському районі м. Одеси; відповідач; контролюючий орган), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив скасувати податкові повідомлення-рішення від 06 червня 2016 року № 0012941303, від 17 червня 2016 року № 0016261303, від 17 червня 2016 року № 0016271303.
Одеський окружний адміністративний суд постановою від 03 листопада 2016 року адміністративний позов задовольнив з підстави грубого порушення відповідачем порядку прийняття оскаржуваних актів індивідуальної дії.
Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 19 квітня 2017 року рішення суду першої інстанції змінив у мотивувальній частині, а в іншій - залишив без змін.
ДПІ у Приморському районі м. Одеси звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2016 року, постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року в частині задоволення позову та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. При цьому звертає увагу на те, що обов`язок зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та земельного податку з фізичних осіб виник у позивача з 01 січня 2015 року.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 04 вересня 2017 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ДПІ у Приморському районі м. Одеси.
Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що в силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
01 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
05 липня 2021 року ДПІ у Приморському районі м. Одеси заявлено клопотання про заміну відповідача у справі - ДПІ у Приморському районі м. Одеси на Головне управління ДПС в Одеській області у зв`язку з реорганізацією, яке згідно зі статтею 52 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає задоволенню.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: від 17 червня 2016 року № 0016261303, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік у розмірі 7256,84 грн; від 17 червня 2016 року № 0016271303, згідно з яким платнику визначено податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік у розмірі 86502,36 грн; від 06 червня 2016 року № 0012941303, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб за 2016 рік у розмірі 700119,09 грн, оскільки йому на праві приватної власності належать нежитлові приміщення, за адресами: АДРЕСА_1, загальною площею 4852,8 кв. м.; м. Одеса, пров. Лютеранський, 7, загальною площею 321,8 кв. м., м. Одеса, пров. Віце адмірала Жукова, 7, загальною площею 108,5 кв. м., м. Одеса, вул. Дерибасівська, 5, загальною площею 87,5 кв. м., м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 73, загальною площею 172,2 кв. м., м. Одеса, вул. Катерининська, 8, загальною площею 252,3 кв. м., м. Одеса, вул. Пушкінська, 44, загальною площею 1239,5 кв. м., м. Одеса, вул. Дворянська, 7, загальною площею 96,6 кв. м.
Крім того, відповідно до договору від 23 квітня 2004 року, укладеного між Одеською міською радою та ОСОБА_1., Одеська міська рада визначила дольову участь та засвідчила право землекористування позивача на 17/1000 частки земельної ділянки, площею 5314,16 кв. м., що складає 90,34 кв. м., за адресою: м. Одеса, Приморський район, вул. Катерининська, 85, відповідно до плану земельної ділянки.
Також платнику належить на праві приватної власності об`єкт житлової нерухомості - домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 595,8 кв. м.
Надаючи оцінку правомірності прийняття контролюючим органом податкових повідомлень-рішень від 17 червня 2016 року № 0016261303 та від 17 червня 2016 року № 0016271303, Верховний Суд виходить із такого.
01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" (далі - Закон № 71-VIII), яким, зокрема, викладено в новій редакції статтю 266 ПК України та введено новий податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Так, відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Базою оподаткування у відповідності до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України встановлено, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.
Згідно з підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону № 71-VIII рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
Відповідно до положень пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Наведеною нормою передбачено обов`язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Зазначена норма розрізняє період опублікування рішення ради, плановий період та наступний період, кожен з яких має самостійне правове значення та не може співпадати в часі.
Згідно з пунктом 2.1 статті 2 ПК України зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.
Жодних змін до вищезазначених положень ПК України внесено не було, дія зазначених положень на 2015 рік законодавцем не зупинялася, місцеві ради не звільнялися від обов`язку дотримуватися вимог підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України.
Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку про те, що місцеві ради мають обов`язково встановити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об`єктів нежитлової нерухомості та вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
З огляду на неможливість збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом (в якому планується встановити місцевий податок) відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України, прийняте 21 січня 2015 року Одеською міською радою рішення № 6258-VI Про встановлення податку на нерухоме майно в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не могло бути застосовано в 2015 році, оскільки плановим періодом для застосування цього рішення є 2016 рік.
Наявність у ПК України норм, які регулюють правила справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради, оскільки Верховна Рада України відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 ПК України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.
Відповідно до підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.
Наведені положення ПК України необхідно застосовувати з урахуванням норм Конституції України, які є нормами прямої дії, а звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Так, за змістом статті 57 Основного Закону кожному гарантується право знати свої права і обов`язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.
При цьому статтею 64 Конституції України передбачено, що зазначене конституційне право громадянина не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Отже, відсутні підстави для покладення контролюючим органом у розглядуваній ситуації на позивача обов`язку зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік.
Щодо податкового повідомлення-рішення від 06 червня 2016 року № 0012941303, то за правилами пункту 286.6 статті 286 ПК України за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває в спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності. Ця частка визначається співвідношенням загальної площі приміщення до спільної площі всіх квартир і нежитлових приміщень у будинку.
При цьому власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (пункт 287.8 статті 287 ПК України).
Утім, у розглядуваному випадку судом апеляційної інстанції з`ясовано, що з долученого відповідачем до матеріалів справи розрахунку земельного податку на 2016 рік неможливо встановити правильність визначення площі земельної ділянки, з якої проведено нарахування позивачу земельного податку у відповідній сумі, оскільки відсутні дані щодо площі всієї земельної ділянки, на якій розташований будинок, а також щодо площі приміщень зазначеного будинку.
Наведене, в свою чергу, не дає можливості суду перевірити дотримання ДПІ у Приморському районі м. Одеси вимог пункту 286.6 статті 286 ПК України, правильність розрахунку суми визначеного позивачу податкового зобов`язання та, як наслідок, перешкоджає новому нарахуванню податкового зобов`язання за тих же обставин і з тих же підстав, що зазначені в розглядуваному акті індивідуальної дії.
В протилежному випадку буде мати місце порушення конституційної вимоги про сплату кожним податків і зборів в порядку і розмірах, встановлених законом (стаття 67 Конституції України).
Наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення суб`єкта владних повноважень вимогам чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства є визнання такого акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення.
Однак, податкове повідомлення-рішення від 06 червня 2016 року № 0012941303 не може бути скасоване в якійсь сумі, оскільки відповідач ще не визначив в установленому законом порядку необхідну до сплати ОСОБА_1 суму земельного податку з фізичних осіб за 2016 рік.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість акта індивідуальної дії, що скасовується, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.
На користь наведеного висновку свідчить й правова позиція Верховного Суду України, викладена в постанові від 05 грудня 2006 року у справі за позовом Закритого акціонерного товариства "Київський склотарний завод" до Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва про визнання недійсними рішень, яка має враховуватися при застосуванні норм права у подібних правовідносинах відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосував норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги відповідача без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341, 343, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -