ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 806/2351/18
адміністративне провадження № К/9901/68066/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Стрелець Т.Г.,
суддів: Рибачука А.І., Тацій Л.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу 806/2351/18
за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа: Житомирський обласний військовий комісаріат про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Міністерства оборони України
на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 липня 2018 року
(ухвалене у складі головуючого судді Липи В.А.)
та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2018 року
(прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді Білої Л.М., суддів: Граб Л.С. Гонтарука В. М. )
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1.29 травня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, третя особа: Житомирський обласний військовий комісаріат, у якому просив:
- визнати протиправним і скасувати пункт 11 рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням з 08 грудня 2015 р. інвалідності 2 групи, що настала внаслідок поранення (контузія) та захворювань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, оформленого протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 22 грудня 2017 року №133;
- зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням йому інвалідності 2 групи внаслідок поранення (контузія) та захворювань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності, а саме: 08 грудня 2015 року, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 № 975.
2. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем протиправно прийнято рішення про відмову у призначенні та виплаті йому вищевказаної одноразової грошової допомоги всупереч нормам Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 № 975 у зв`язку з тим, що одноразова грошова допомога виплачується особам не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з такої служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період і проходження. Вважаючи своє право на соціальний захист порушеним, звернувся до суду з даним позовом.
Короткий зміст рішень судів І та ІІ інстанцій
3. 25 липня 2018 року Житомирський окружний адміністративний суд вирішив:
Позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа: Житомирський обласний військовий комісаріат визнання протиправним і скасування п.11 рішення від 22 грудня 2017 року №133, зобов`язання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу - задовольнити.
Визнати протиправним і скасувати пункт 11 рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням з 08 грудня 2015 р. інвалідності 2 групи, що настала внаслідок поранення (контузія) та захворювань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, оформленого протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 22 грудня 2017 року №133.
Зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням йому інвалідності 2 групи внаслідок поранення (контузія) та захворювань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності, а саме:08 грудня 2015 року, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 № 975.
4. 07 листопада 2018 року Сьомий апеляційний адміністративний суд вирішив апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 липня 2018 року - без змін.
5. Рішення судів обґрунтовані тим, що приймаючи оскаржувану відмову, Міністерство оборони України не виконало покладений на нього обов`язок щодо нарахування та виплати позивачу, як військовослужбовцю, який отримав ІІ групу інвалідності внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби, одноразової грошової допомоги в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
6. 17 грудня 2017 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Міністерства оборони України.
У касаційній скарзі скаржник просить рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 липня 2018 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2018 року по справі № 806/2351/18 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Касаційна скарга мотивована, зокрема, тим, що на час первинного встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності ( 18 жовтня 2013 року) діяв Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 (далі - Порядок № 499). До того ж відповідач вказав на те, що у зв`язку з тим, що поранення, контузія пов`язані з виконанням строкової служби, а інвалідність встановлена через 25 років з моменту звільнення зі служби.
7. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 грудня 2018 року, сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Анцупової Т. О., суддів Стародуба О.П., Кравчука В.М.
8.Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2019 року відкрито касаційне провадження за скаргою відповідача.
9. 29 січня 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив позивача на касаційну скаргу.
10. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду від 11 червня 2019 року, у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Анцупової Т.О., було проведено повторний автоматизований розподіл судової справи, унаслідок якого для розгляду касаційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Стрелець Т.Г., суддів Рибачука А.І., Тацій Л.В.
11. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 31 серпня 2021 року касаційну скаргу відповідача прийнято до провадження.
II. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, УСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
12. ОСОБА_1 в період з грудня 1982 року по січень 1985 року проходив військову службу на території Республіки Афганістан.
Згідно витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України №1936 від 08 серпня 2013 року встановлено, що отримані ОСОБА_1 поранення (контузія) та захворювання пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії .
Відповідно до висновку спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи від 31 липня 2013 року № 1321/ж описані у позивача рубці є наслідком загоєння ран, які могли утворитись внаслідок осколкових (вогнепальних) поранень, отриманих у 1983 році.
З виписки із акта огляду медико-соціальної експертної комісії від 20 лютого 2004 року серії ЖИА №043772 вбачається, що позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності з 20 лютого 2004 року, внаслідок загального захворювання.
З виписки із акта огляду медико-соціальної експертної комісії від 23 жовтня 2013 року серії 10 ААБ слідує, що позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності з 18 жовтня 2013 року, яка настала внаслідок поранення та захворювань пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.
З виписки із акта огляду медико-соціальної експертної комісії від 25 грудня 2015 серії 12 ААА вбачається, що позивачу встановлено ІІ групу інвалідності з 08 грудня 2015, яка настала внаслідок поранення та захворювань пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.
З метою реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з отриманням ІІ групи інвалідності, внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби, позивач звернувся до Чуднівського районного військового комісаріату із відповідною заявою та копіями необхідних документів, які в подальшому були направленні до Міністерства оборони України.
22 грудня 2017 відповідно до протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, комісія дійшла висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги рядовому в запасі ОСОБА_1 (Житомирський ОВК), якого звільнено зі строкової військової служби 02 січня 1985, а 08 грудня 2015 визнано інвалідом II групи внаслідок поранення, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, відповідно до довідки МСЕК серія 12 ААА №218750 від 25 грудня 2015, оскільки інвалідність встановлено понад 3-місячний строк після звільнення зі служби і групу інвалідності змінено в понад дворічний термін.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
13.Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
14.Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Згідно із частиною першою статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Підставою для отримання одноразової грошової допомоги є встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, урегульовано Порядком № 975.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 975 особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу, як особі з інвалідністю ІІ групи.
Другу групу інвалідності позивачу встановлено з 08 грудня 2015 року.
Статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) закріплено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Частиною другою наведеної норми передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.
Частиною другою пункту 3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Аналіз наведених правових норм (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) дає підстави зробити висновок, що застосування статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" пов`язується не з фактом звільнення позивача зі служби, в тому числі й строкової, а з часом встановлення йому інвалідності внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження військової служби, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби.
Аналогічна правова позиція вкладена в постановах Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 288/349/17, від 10 липня 2018 року у справі № 816/488/16, у постанові від 30 січня 2020 року у справі №520/1765/19, від 28 лютого 2020 року у справі № 818/711/16.
Таким чином, ІІ група інвалідності встановлена ОСОБА_1 08 грудня 2015 року в період, коли законодавством не передбачалось обмеження трьохмісячним строком настання інвалідності від дати звільнення зі служби для виплати одноразової грошової допомоги, відтак, суди попередніх інстанцій дійшли до правильного висновку про наявність підстав для визнання неправомірними дій Міноборони щодо відмови у призначенні та виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності позивачу.
Також, необґрунтованим є посилання відповідача у касаційній скарзі, як на підставу відмови у виплаті одноразової допомоги, на те, що зміна групи інвалідності позивача відбулася понад дворічний термін, оскільки Порядком №975 передбачено право на доплату одноразової грошової допомоги протягом двох років з моменту первинного встановлення інвалідності при тій умові, що військовослужбовцю вже призначалась і виплачувалась така одноразова допомога. А як встановлено з матеріалів справи позивач при встановленні йому ІІІ групи інвалідності, за одноразовою грошовою допомогою не звертався та останньої не отримував.
Щодо посилань на втручання в дискреційні повноваження, колегія суддів зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 квітня 2008 року "Вассерман проти Росії" вказав, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством.
Оскільки за наслідками судового розгляду встановлено, що відповідач протиправно ухилився від призначення одноразової грошової допомоги, а також прийнявши до уваги наявність у позивача права на отримання грошової допомоги, колегія суддів вважає, що належним способом захисту порушеного права, у спірному випадку, є саме зобов`язання Міністерства оборони України призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у відповідності до вимог законодавства, що вірно було встановлено судами.
При цьому, слід зазначити, що якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб`єкта владних повноважень за законом не існує, то суд має право зобов`язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист прав і свобод позивача. Отже, застосування судами зазначеного способу захисту права не можливо вважати втручанням у дискреційні повноваження Комісії.
Подібну правову позицію було висловлено у постанові Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 398/2843/16-а.
Оцінюючи наведені сторонами аргументи, Верховний Суд виходить з такого, що всі аргументи скаржника, наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанцій, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено.
15. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
16. Зважаючи на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду