ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 140/9260/20
провадження № К/9901/36221/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Бевзенка В.М., Мороз Л.Л., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Волинській області про визнання протиправною та скасування постанови, за касаційною скаргою Управління Держпраці у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду у складі судді Лозовського О.А. від 11 серпня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Шавеля Р.М., Глушка І.В., Кузьмича С.М. від 01 грудня 2020 року,
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління Держпраці у Волинській області про визнання протиправною та скасування постанови, у якому просила:
- визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Волинській області від 25 травня 2020 року № ВЛ-287/1647/АВ/ТД-ФС.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2020 року, позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 було задоволено.
Визнано протиправною та скасовано постанову Управління Держпраці у Волинській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 25 травня 2020 року № ВЛ-287/1647/АВ/ТД-ФС.
3. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, із яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідачем не доведено факту допуску до роботи ОСОБА_2 без укладання трудового договору та повідомлення про прийняття працівника на роботу та безпідставно притягнено позивача до відповідальності, передбаченої абзацом другим частини другої статті 265 КЗпП України за допуск допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
4. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Управління Держпраці у Волинській області звернулось із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2020 року та ухвалити нову постанову, якою відмовити фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, УСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
5. Судами попередніх інстанцій установлено, що на підставі наказу Управління Держпраці у Волинській області від 04 березня 2020 року № 181-І та направлення відповідача № 181 від 04 березня 2020 року, з метою здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю з питань виявлення неоформлених трудових відносин проведено інспекційне відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ; строк проведення інспекційного відвідування - з 13 березня 2020 року по 18 березня 2020 року.
Підставою для здійснення державного контролю слугували заяви ОСОБА_2 від 17 лютого 2020 року та ОСОБА_3 від 17 лютого 2020 року.
6. За результатами проведення інспекційного відвідування складено акт № ВЛ287/1647/АВ від 18 березня 2020 року інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю. Зазначеним актом встановлено порушення вимог частини третьої статті 24 КЗпП України в частині фактичного допуску до роботи працівників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без належного оформлення трудових відносин.
7. У зв`язку із виявленими порушеннями вимог законодавства про працю, Управлінням Держпраці у Волинській області 29 травня 2020 року винесено постанову № ВЛ-287/1647/АВ/ТД-ФС від 29 травня 2020 року про накладення на позивача штрафу в розмірі 47230,00 грн.
8. Уважаючи постанову Управління Держпраці у Волинській області від 25 травня 2020 року № ВЛ-287/1647/АВ/ТД-ФС протиправною, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
9. Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди застосували норми статті 24 КЗпП України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 09 січня 2020 року у справі № 826/16077/18 та від 27 лютого 2020 року у справі № 520/9336/18. Крім того, скаржник звертає увагу на те, що судами не вмотивовано підстави відхилення письмових доказів у справі.
10. Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 подано відзив на касаційну скаргу Управління Держпраці у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2020 року, у якому вона просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
11. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи із меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів виходить із такого.
12. Відповідно до статті 21 Кодексу законів про працю України працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
13. Згідно зі статтею 23 Кодексу законів про працю України трудовий договір може бути:
1) безстроковим, що укладається на невизначений строк;
2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;
3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
14. Статтею 24 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим:
1) при організованому наборі працівників;
2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я;
3) при укладенні контракту;
4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;
5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу);
6) при укладенні трудового договору з фізичною особою;
7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
15. Згідно із частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення;.
Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
16. З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.
17. Характерними ознаками трудових відносин є:
- систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат);
- підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку;
- виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 "Класифікатор професій", затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28 липня 2010 року № 327;
- обов`язок роботодавця надати робоче місце;
- дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.
18. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03 березня 2020 року у справі №1540/3913/18, від 20 серпня 2020 року у справі № 1540/4109/18 та від 03 листопада 2020 року у справі № 807/1457/16.
19. Підставою для застосування санкцій, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України, є факт допуску без укладення трудового договору до роботи особи, яка за характером виконуваних робіт виконує на підприємстві певну трудову функцію, що у сукупності з іншими ознаками надає їй статусу працівника підприємства, а підприємство щодо неї є суб`єктом, яке використовує саме її найману працю.
20. Як на підставу касаційного оскарження відповідач послався на неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду, сформованого у постанові від 09 січня 2020 року у справі № 826/16077/18, згідно якого встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суди повинні належним чином мотивувати свої висновки та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
21. Так, скаржник зазначив, що судами попередніх інстанцій не вмотивовано належним чином, з яких підстав відхилено як докази пояснення ОСОБА_4 та ОСОБА_3 надані інспектору Управління Держпраці у Волинській області у ході перевірки.
22. Згідно із пункту 3 частини першої статті 322 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням:
а) встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин;
б) доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції;
в) мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу;
г) чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи та (або) інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду;
ґ) висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.
23. Восьмим апеляційним адміністративним судом у постанові від 01 грудня 2020 року зазначено, що:
"З приводу письмових пояснень ОСОБА_2 в частині фактичного допуску до роботи з 29.01.2020р. колегія суддів враховує, що всі документи, що стосувалися його працевлаштування у ФОП ОСОБА_1, були ним підписані і датовані 04.02.2020р., при цьому будь-яких скарг, заяв, відмов від їх підписання працівник не висловлював. Підписані ним документи містять його персональні дані, що свідчить про представлення ним роботодавцю паспорту, посвідчення водія та інших документів.
Щодо письмових пояснень іншого працівника ОСОБА_3 колегія суддів враховує наявність в них технічних помилок щодо дати його початку роботи у ФОП ОСОБА_1 та звільнення з роботи".
24. Дослідивши зміст постанови суду апеляційної інстанції, судом установлено, що судом апеляційної інстанції у мотивувальній частині постанови зазначено мотиви відхилення аргументів відповідача щодо письмових пояснень ОСОБА_4 та ОСОБА_3 надані інспектору Управління Держпраці у Волинській області у ході перевірки.
25. Відповідно до положень пункту 25 рішення ЄСПЛ у справі "Проніна проти України" (№ 63566/00), пункту 13 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Петриченко проти України" (№2586/07) та пункту 280 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Нечипорук і Йонкало проти України" (№42310/04), суд зобов`язаний оцінити кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше він не виконує свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції.
26. Також, у пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини від 15 листопада 2007 року по справі "Бендерський проти України" (№ 22750/02) вказано, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (…). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (…). Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом.
27. Суд, окрім іншого, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
28. При цьому, зазначений висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
29. Суд застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
30. Також, як на підставу касаційного оскарження скаржник послався на неврахування судами попередніх інстанцій висновку викладеного Верховним Судом у постанові від 27 лютого 2020 року у справі № 520/9336/18, щодо критичної оцінки наданих до суду доказів, оскільки вони не були надані позивачем під час перевірки, а також під час розгляду справи про притягнення до відповідальності.
31. Дійсно, у справі № 520/9336/18 Суд погодився з критичною оцінкою судом апеляційної інстанції доказів, які не були надані позивачем під час перевірки, а також під час розгляду справи про притягнення до відповідальності.
32. Порівнявши обставини у справі № 520/9336/18 та у цій справі, колегія суддів дійшла висновку, що обставини у досліджуваних справах не є тотожними.
33. Наявними в матеріалах справи документами підтверджується факт прийняття на роботу на посаду водія ОСОБА_3 з 15 січня 2020 року та ОСОБА_2 з 05 лютого 2020 року, зокрема:
власноруч написаними заявами про прийняття на роботу з 15 січня 2020 року ( ОСОБА_3 ) та з 05 лютого 2020 року ( ОСОБА_2 );
трудовими договорами між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю від 13 січня 2020 року (з ОСОБА_3 ) та від 04 лютого 2020 року (з ОСОБА_2 );
наказами фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про прийняття на роботу від 13 січня 2020 року № 1 (яким прийнято на роботу ОСОБА_3 з 15 січня 2020 року) та від 04 лютого 2020 року № 4 (яким прийнято на роботу ОСОБА_2 з 05 лютого 2020 року);
повідомленнями про прийняття працівника на роботу від 13 січня 2020 року (про прийняття на роботу ОСОБА_3 ) та від 04 лютого 2020 року (про прийняття на роботу ОСОБА_2 );
відомостями про виплату готівки за лютий № НЗП-000003 від 20 лютого 2020 року (про виплату ОСОБА_2 коштів) та № НЗП-000004 від 20 лютого 2020 року (про виплату ОСОБА_3 коштів).
34. Ураховуючи, що висновки відповідача щодо виявлених порушень ґрунтуються лише на письмових поясненнях ОСОБА_2 і ОСОБА_3, які не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду, тобто факт допуску до роботи зазначених працівників без оформлення трудового договору не підтверджений належними та допустимими доказами, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, визнавши протиправною та скасувавши постанову Управління Держпраці у Волинській області про накладення штрафу від 25 травня 2020 року № ВЛ-287/1647/АВ/ТД-ФС.