Постанова
іменем України
30 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 640/10675/14-к
провадження № 51-2262км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Ковтуновича М. І.,
суддів Бородія В. М., Мазура М. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Лагоди І. О.,
прокурора Матюшевої О. В.,
у режимі відеоконференції:
виправданого ОСОБА_1,
захисника Прокоп`єва К. Є.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Харківського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42014220080000009, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Харкова та жителя цього міста (АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Київського районного суду м. Харкова від 01 липня 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК, та виправдано за недоведеністю, що в його діянні є склад кримінального правопорушення.
Харківський апеляційний суд ухвалою від 02 лютого 2021 року залишив указаний вирок без змін.
Орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_1 у тому, що він, працюючи на посаді інженера сектора технічного адміністрування Державного земельного кадастру Харківської регіональної філії Центру державного земельного кадастру (далі - ДЗК), одержав неправомірну вигоду для себе та третіх осіб за вплив на прийняття рішень особами, уповноваженими на виконання функцій держави, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК, за таких обставин.
23 квітня 2014 року ОСОБА_1, перебуваючи біля будинку № 16 на вул. Короленка в м. Харкові, дізнавшись про намір ОСОБА_2 здійснити приватизацію земельної ділянки, розташованої в садовому товаристві "Символ" на території Великобабчанської селищної ради Чугуївського району Харківської області (далі - земельна ділянка), повідомив останньому про те, що він може вплинути на прийняття особами, уповноваженими на виконання функцій держави, - службовими особами Головного управління Державного агентства земельних ресурсів України в Харківській області (далі - управління Держземагентства) рішень про здійснення приватизації вищезазначеної земельної ділянки та оформлення всіх необхідних для цього документів, за умови надання йому неправомірної вигоди в сумі 2500 дол. США.
25 квітня 2014 року ОСОБА_1, діючи з корисливим мотивом, з метою незаконного збагачення, перебуваючи біля вищевказаного будинку, повідомив ОСОБА_2 про те, що у випадку надання йому неправомірної вигоди в сумі 21 000 грн він може вплинути на прийняття службовими особами управління Держземагентства рішень про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення вищевказаної земельної ділянки, а також про присвоєння ділянці кадастрового номера.
29 квітня 2014 року приблизно о 12 год. ОСОБА_1 біля будинку № 16 на вул. Короленка в м. Харкові одержав від ОСОБА_2 неправомірну вигоду в сумі 21 000 грн для себе та третіх осіб за вплив на прийняття службовими особами управління Держземагентства та службовими особами управління Держземагентства у Чугуївському районі рішень про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера,після чого був затриманий працівниками правоохоронних органів.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала, та заперечення учасників провадження
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
За обґрунтуванням прокурора суд не врахував, що ОСОБА_1 під час судового розгляду не зміг пояснити, які саме трати він мав здійснити на офіційні платежі та як планував витратити гроші під час оформлення документації на земельну ділянку в інтересах ОСОБА_2 у законному порядку, а його показання звелися лише до припущень щодо затратної вартості та суми грошей, необхідних на оформлення документів.
Також, на думку прокурора, суд безпідставно прийняв як докази невинуватості ОСОБА_1 протиріччя в показаннях останнього в частині зменшення суми його винагороди. Так, під час судового розгляду ОСОБА_1 указав, що отримав від ОСОБА_2 гроші в сумі 20 000 грн, тоді як фактично він одержав 21 000 грн, а домовлялися вони (за показаннями виправданого) про передачу 2500 дол. США, які за курсом НБУ на той час становили 22 500 грн.
Крім того, суд не дав належної оцінки протоколам про результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД) у частині висловів ОСОБА_1 щодо неможливості ОСОБА_2 самостійно оформити документи на земельну ділянку в законному порядку без передачі виправданому грошей за здійснення впливу на службових осіб управління Держземагентства.
За твердженням прокурора, суди як першої, так і апеляційної інстанцій, порушуючи вимоги ст. 374 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), не мотивували у своїх рішеннях, чому не взяли до уваги такі докази сторони обвинувачення, як протокол про результати контролю за вчиненням злочину у виді спеціального слідчого експерименту від 29 квітня 2014 року, протокол огляду місця події від 29 квітня 2014 року і висновок судової експертизи спеціальних хімічних речовин та речовин хімічних виробництв від 02 червня 2014 року № 72.
Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, всупереч ст. 419 КПК належно не проаналізував доводів, викладених в апеляційній скарзі прокурора, та не зазначив у її мотивувальній частині підстав, з яких визнав скаргу сторони обвинувачення необґрунтованою.
У письмовому запереченні на касаційну скаргу прокурора захисник виправданого ОСОБА_1 - адвокат Прокоп`єв К. Є., посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів, просить залишити скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор Матюшева О. В., надавши відповідні пояснення, підтримала касаційну скаргу та просила її задовольнити.
Захисник Прокоп`єв К. С. та виправданий ОСОБА_1 заперечили проти задоволення касаційної скарги прокурора.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, Суд дійшов висновку,що подана касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
На будь-яких інших підставах, зокрема через невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту розгляду, суд касаційної інстанції не вправі приймати рішення про скасування чи зміну оскаржуваного судового рішення, а під час перегляду виходить з обставин, установлених судами нижчих інстанцій, якщо відповідні висновки судів належним чином мотивовано.
Як убачається зі змісту касаційної скарги прокурора, суть наведених у ній доводів фактично зводиться до тверджень про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, а це згідно зі статтями 433, 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Доводи, наведені у касаційній скарзі прокурора, про істотні порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону, які, на його думку, призвели до залишення цим судом без змін виправдувального вироку щодо ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 369-2 КК, є безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 374 КПК передбачено, що мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі та визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, виходячи з яких, суд відкидає докази обвинувачення.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
За змістом ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
Положеннями ст. 17 КПК визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її винуватість не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватості особи поза розумним сумнівом.
Згідно з вимогами ст. 91 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягають, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.
Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та в установлених КПК випадках - на потерпілого.
Обвинувальний вирок може бути постановлено судом лише в тому випадку, коли винуватість обвинуваченої особи доведено поза розумним сумнівом.
Тобто, дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна та безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, що є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване кримінальне правопорушення було вчинено і обвинувачений є винним у вчиненні цього кримінального правопорушення.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що місцевий суд повно й усебічно розглянув обставини кримінального провадження, проаналізував зібрані органом досудового розслідування докази, які перевірив і належним чином оцінив із точки зору допустимості, належності, достовірності, а сукупність доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку, та дійшов правильного висновку, що обвинувачення ОСОБА_1 не підтверджується об`єктивними, достатніми доказами, отриманими в ході досудового слідства і наданими стороною обвинувачення суду.
Зокрема, місцевий суд проаналізував показання ОСОБА_1, який заперечив свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та вказав, що працював за строковим трудовим договором у Центрі Державного земельного кадастру. До нього за консультацією звернувся раніше не знайомий ОСОБА_2 з проханням допомогти йому в оформленні документів на земельну ділянку. Він детально роз`яснив останньому порядок оформлення земельної ділянки, вказав про необхідність оформлення відповідної довіреності для представництва його інтересів, пояснив, що вартість його послуг з урахуванням офіційних зборів і платежів, виготовлення технічної документації та довідок буде коштувати 2500 дол. США.
Також суд узяв до уваги показання свідків: ОСОБА_2 (заявника), який указав, що хотів придбати земельну ділянку, тому звернувся до приватної фірми, яка займається оформленням документів на землю. Дівчина на прізвище ОСОБА_3 дала номер ОСОБА_1, який під час зустрічі пояснив, що необхідно робити для оформлення земельної ділянки. Розмову з ОСОБА_1 щодо оформлення на останнього довіреності не пам`ятає. На його прохання ОСОБА_1 назвав суму послуг 20 000 грн. Грошей виправданий не вимагав, проте, казав що без його допомоги свідок не зможе оформити документи. Як пояснив ОСОБА_2, ініціатором зустрічей був він;
ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (службових осіб Головного управління Держземагенства в Харківській області); ОСОБА_3 (фізичної особи-підприємця, що надає послуги з оформлення земельних ділянок, виготовлення проекту землеустрою); ОСОБА_7 (начальника управління Держземагенства в Чугуївському районі Харківської області); ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (працівників міськрайонного управління Держгеокадастру в Чугуївському районі), які дали показання щодо процедури реєстрації земельної ділянки;
ОСОБА_10 та ОСОБА_11 (понятих), які були присутні під час помітки та вилучення грошей.
Крім того, місцевий суд дослідив і належним чином оцінив із дотриманням вимог статей 23, 94 КПК письмові докази у кримінальному провадженні, серед яких:
заява ОСОБА_2 від 03 лютого 2014 року про те, що працівник земельного кадастрового центру ОСОБА_1 вимагає у нього гроші за оформлення документів на землю;
протоколи складені за результатами слідчих дій та НСРД, а саме:
огляду місця події від 29 квітня 2014 року, згідно з яким у руках ОСОБА_1 виявлено папку синього кольору з документами і грошима в сумі 21 000 грн;
у формі спеціального слідчого експерименту від 29 квітня 2014 року, відповідно до якого зафіксовано проведення слідчої дії - контроль за вчиненням злочину;
аудіо-, відеоконтролю особи від 24 квітня 2014 року та два протоколи від 06 травня 2014 року на яких зафіксовані зустрічі ОСОБА_1 і ОСОБА_2, які відбулися 23, 25 та 29 квітня 2014 року відповідно;
огляду, помітки та вручення грошей від 29 квітня 2018 року;
висновок експерта від 02 червня 2014 року № 72, яким установлено на наданих грошах у сумі 21 000 грн, на поверхні ватних тампонів зі змивами з долонь рук ОСОБА_1 і на ватному тампоні, представленому як зразок помітки грошових купюр, нашарування спеціальної хімічної речовини, яка люмінесціює жовто-зеленим кольором.
За наслідками всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку, місцевий суд дійшов переконання,щостороною обвинувачення не доведено, що в діянні ОСОБА_1 є склад інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Як зазначив місцевий суд, що досліджені у судовому засіданні докази, зокрема протоколи проведення НСРД, містять в собі дані про спілкування ОСОБА_1 та ОСОБА_2, яке має характер консультування, під час чого виправданий роз`яснив процедуру проведення реєстрації права власності на земельну ділянку, вартість виготовлення документації з урахуванням офіційних платежів, зборів та його послуг, строк її проведення (погоджений сторонами у термін три місяці), можливість здешевлення вартості вказаних послуг та можливі ризики реєстрації права власності на ОСОБА_13 .
Водночас місцевий суд установив, що під час розмов зафіксованих у вказаних протоколах, не йшлося про сплату коштів за здійснення впливу на осіб, уповноважених на виконання функцій держави, зокрема на когось із працівників органів Державного земельного кадастру, оскільки жоден зі співрозмовників не зазначив особи, на яку буде здійснюватися вплив і того, що такий вплив взагалі має відбуватись.
Крім того, оцінивши показання свідків ( ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_11 ), місцевий суд з`ясував, що ОСОБА_1 у безпосередньому підпорядкуванні у цих свідків не перебував, жодних відносин із ними не мав та з будь-яких питань до них не звертався.
Таким чином, на думку цього суду, ОСОБА_1, ініціюючи, щоб ОСОБА_2 оформив довіреність на його ім`я, мав намір здійснювати представництво його інтересів для здійснення процедури оформлення, що свідчить про намір виправданого здійснювати оформлення документів у встановленому законом порядку.
З огляду на наведене суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що стороною обвинувачення не надано доказів, які б підтверджували намір у ОСОБА_1 на отримання неправомірної вигоди від ОСОБА_2 та здійснення впливу на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави.
Проаналізувавши інші докази сторони обвинувачення, зокрема протокол огляду місця події від 29 квітня 2014 року, протокол про результати контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту від 29 квітня 2014 року, протокол огляду, помітки та вручення заздалегідь ідентифікованих засобів - грошових купюр від 29 квітня 2018 року і висновок судової експертизи спеціальних хімічних речовин та речовин хімічних виробництв від 02 червня 2014 року № 72, місцевий суд визнав їх неналежними, оскільки вони не підтверджують наявності у діях ОСОБА_1 складу інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, викладених в обвинувальному акті, та стосуються фактів вручення, помітки і вилучення грошей.
У вироку місцевий суд навів детальний аналіз досліджених ним доказів, у тому числі й тих, на які посилається прокурор у касаційній скарзі, і дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність того, що у діянні ОСОБА_1 є склад інкримінованого йому кримінального правопорушення, вказавши у мотивувальній частині вироку правові підстави виправдання.
Такі висновки місцевого суду достатнім чином мотивовані й ґрунтуються на даних, належно перевірених у судовому засіданні та змістовно наведених у вироку.
Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку за апеляційною скаргою прокурора, доводи у якій є аналогічними доводам, викладеним у його касаційній скарзі, визнав висновки місцевого суду обґрунтованими та вмотивованими, навівши достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення.
При цьому суд апеляційної інстанції задовольнив клопотання прокурора, повторно дослідив докази в порядку ч. 3 ст. 404 КПК, належним чином перевірив доводи, викладені в апеляційній скарзі сторони обвинувачення, щодо неправомірного виправдання ОСОБА_1, та вмотивовано визнав їх такими, що не відповідають зібраним у кримінальному провадженні доказам. Апеляційний суд проаналізував такі доводи, дав на них вичерпні відповіді та, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу прокурора, згідно з вимогами ст. 419 КПК зазначив в ухвалі достатні підстави, через які визнав їх необґрунтованими.
Зокрема, суд апеляційної інстанції на підтвердження невмотивованості доводів прокурора послався на те, що місцевий суд ретельно перевірив наявні у кримінальному провадженні докази, на підставі яких ОСОБА_1 було висунуто обвинувачення, з дотриманням вимог ст. 94 КПК оцінив кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності й достатності та правильно дійшов висновку про недоведеність, що в діянні ОСОБА_1 є склад інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК.
Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх правильними. Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність і умотивованість цих висновків, касаційна скарга прокурора не містить.
Доводи прокурора про неврахування судом того, що ОСОБА_1 не зміг пояснити, які саме трати він мав здійснити на офіційні платежі та як планував витратити гроші в ході оформлення документації на земельну ділянку в інтересах ОСОБА_2 у законному порядку, Верховний Суд вважає необґрунтованими.
Даючи показання під час судового засідання від 16 квітня 2019 року, ОСОБА_1 на запитання прокурора чітко і послідовно розповідав про порядок оформлення документів на земельну ділянку, вартість кожного з перерахованих документів, строк їх виготовлення, офіційні збори та платежі, а також про вартість його послуг, яка включала підготовку документів, пов`язані з цим поїздки до м. Чугуєва та вартість його послуг.
Неспроможними є і доводи прокурора про те, що суд безпідставно взяв до уваги як докази невинуватості ОСОБА_1 протиріччя в його показаннях у частині зменшення суми його винагороди.
Як видно з касаційної скарги прокурора, протиріччя він убачає в тому, що під час судового розгляду виправданий вказав про отримання від ОСОБА_2 грошей у сумі 20 000 грн, тоді як фактично одержав 21 000 грн, а домовлялися вони (за показаннями виправданого) про передачу 2500 дол. США, які згідно з курсом НБУ на той час становили 22 500 грн.
Насамперед Верховний Суд звертає увагу на неврахування судами вищевказаних протиріч як доказів невинуватості ОСОБА_1 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні.
Більш того, ці протиріччя були пояснені самим виправданим під час судового засідання 12 березня 2019 року. Так, він указав, що, підрахувавши всі витрати, оплати та послуги, назвав ОСОБА_2 суму в розмірі 2500 дол. США. Перед останньою зустріччю свідок попросив зменшити суму, оскільки названа є великою для нього, та зафіксувати суму в гривнях. Виправданий погодився зменшити суму, якщо ОСОБА_2 візьме на себе отримання тих чи інших документів.
При цьому Верховний Суд звертає увагу на те, що вперше озвучена ОСОБА_1 сума в розмірі 2500 дол. США на час вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення становила 22 500 грн, чого не заперечує і прокурор в касаційній скарзі.
Таким чином, різниця між сумою в розмірі 2500 дол. США та кінцевою сумою в розмірі 21 000 грн, по-перше, пояснена виправданим (його показання узгоджуються з показаннями ОСОБА_2, який просив виправданого зменшити вартість послуг), а також зафіксована протоколами НСРД, згідно з якими виправданий зазначив, що можна зекономити, і назвав вартість оформлення в розмірі 21 000 грн; а по-друге, не має ключового значення за обставин цього кримінального провадження, що б завадило суду правильно встановити фактичні обставини у справі.
З цих підстав Верховний Суд відхиляє зазначені доводи сторони обвинувачення.
Безпідставними є твердження прокурора і стосовно того, що суд не дав належної оцінки протоколам НСРД у частині висловів ОСОБА_1 про неможливість ОСОБА_2 самостійно оформити документи на земельну ділянку в законному порядку без передачі грошей ОСОБА_1 для здійснення впливу на службових осіб управління Держземагентства.
Верховний Суд звертає увагу на те, що суди попередніх інстанцій установили відсутність у зазначених стороною обвинувачення протоколах НСРД інформації про здійснення ОСОБА_1 впливу на осіб, уповноважених на виконання функцій держави, за допомогою отриманих від ОСОБА_2 грошей.
Разом з тим вислови, на які вказує прокурор у своїй касаційній скарзі, без підтвердження винуватості виправданого іншими доказами, зокрема без встановлення мети передання грошей та можливості ОСОБА_1 чи третьої особи вплинути на прийняття рішення особами, уповноваженими на виконання функцій держави, не можуть бути підставою для твердження про наявність у діях виправданого складу інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Не є прийнятними і доводи прокурора про те, що суди, порушуючи вимоги ст. 374 КПК, не мотивували у своїх рішеннях, чому не взяли до уваги такі докази сторони обвинувачення, як протокол про результати контролю за вчиненням злочину у виді спеціального слідчого експерименту від 29 квітня 2014 року, протокол огляду місця події від 29 квітня 2014 року та висновок судової експертизи спеціальних хімічних речовин та речовин хімічних виробництв від 02 червня 2014 року № 72.
Як убачається з рішень, суди попередніх інстанцій вказали, що вищевказані докази є неналежними, оскільки не підтверджують наявності в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення. Зокрема, такий доказ, як протокол огляду місця події від 29 квітня 2014 року, доводить лише факт передачі ОСОБА_2 грошей у сумі 21 000 грн ОСОБА_1, однак не містить даних про мету їх передання, можливість виправданого чи третьої особи вплинути на прийняття рішення особами, уповноваженими на виконання функцій держави, їх дані.
Отже, наведені в касаційній скарзі прокурора доводи не спростовують правильності висновків, викладених у рішенні апеляційного суду, і не доводять того, що рішення було постановлено з істотними порушеннями норм права, які можуть викликати сумніви стосовно його законності.
Суд касаційної інстанції також звертає увагу, що прокурор у касаційній скарзі не посилається на незастосування щодо ОСОБА_1 закону України про кримінальну відповідальність, а саме приписів ч. 2 ст. 369-2 КК, а тому в будь-якому випадку до нього не може бути застосований закон, який погіршує його становище, вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 23 вересня 2019 року № 51-7543кмо18.
З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що ухвала апеляційного суду є належно вмотивованою й обґрунтованою і за змістом відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, у ній наведено мотиви, з яких виходив суд, та положення закону, якими він керувався, постановляючи рішення.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, колегія суддів не встановила.
З урахуванням вищенаведеного колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу прокурора необхідно залишити без задоволення, аухвалу Харківського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд