Постанова
Іменем України
31 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 750/9916/19
провадження № 51-1096км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Марчука О.П.,
суддів Слинька С.С., Яковлєвої С.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Волевач О.В.,
прокурора Нескородяного А.М.,
захисника Дворніченка М.М.,
в режимі відеоконференції
засудженого ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Дворніченка М.М. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 29 квітня 2020 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за
№ 12019270010002294, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від
29 квітня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 10 років.
Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 14 квітня
2019 року приблизно о 18:40, будучи в стані алкогольного сп`яніння, перебуваючи в квартирі АДРЕСА_2, в ході конфлікту, що виник з мотивів особистих неприязних відносин, з метою умисного протиправного заподіяння смерті ОСОБА_2, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння та бажаючи настання
суспільно небезпечних наслідків у вигляді смерті ОСОБА_2, тобто, діючи с прямим умислом, наніс не менше шести ударів лезом ножа в область тулуба ОСОБА_2, чим спричинив останньому тілесні ушкодження, що відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя і мають прямий причинний зв`язок з настанням смерті ОСОБА_2 .
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року вирок районного суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисникставить питання про скасування оскаржуваних судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість.
Вважає, що судовий розгляд у суді першої інстанції проведено неповно та однобічно, висновки суду, викладені в судовому рішенні, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
Крім цього, захисник стверджує про неправильну кваліфікацію дій засудженого за ч. 1 ст. 115 КК України, оскільки засуджений вчинив вбивство при перевищенні меж необхідної оборони, а тому його дії слід кваліфікувати за
ст. 118 КК України з призначенням покарання в межах санкції статті.
При цьому, захисник зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою те, що між потерпілим та засудженим виник конфлікт і засуджений захищався від дій потерпілого, що підтверджується відповідними доказами у даному кримінальному провадженні.
Також захисник стверджує, що судом не було встановлено психічний стан засудженого ОСОБА_1 на момент вчинення ним суспільно небезпечного діяння, оскільки той був хворий та постійно перебував на обліку у психіатра, що на думку захисника, не давало можливості засудженому усвідомлювати свої дії.
Також вказує на те, що судом не було встановлено те, що засуджений ОСОБА_1 вчинив інкриміноване йому кримінальне правопорушення у стані алкогольного сп`яніння.
Крім цього, захисник вважає, що судом безпідставно не враховано як обставину, що пом`якшує засудженому покарання - його щире каяття, оскільки засуджений розкаявся в тому, що смерть потерпілого настала внаслідок його дій, які були спрямовані на захист від нападу останнього.
На зазначені порушення захисником було вказано і в апеляційній скарзі, проте апеляційний суд всупереч вимогам ст. 419 КПК України не дав оцінки всім доводам, викладеним у його скарзі та залишаючи її без задоволення, своїх висновків належним чином не мотивував та постановив рішення, яке не відповідає вимогам ст. ст. 370, 419 КПК України.
Позиції інших учасників судового провадження
У запереченні на касаційну скаргу захисника потерпіла ОСОБА_3 просить залишити її без задоволення як безпідставну.
У судовому засіданні засуджений та його захисник підтримали касаційну скаргу захисника, а прокурор заперечував проти її задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, думку засудженого, його захисника та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга захисника не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено в частинах 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність підстав зазначених у ч. 1 цієї статті, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що захисник посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 409 та 410 КПК України, просить дати доказам у справі іншу оцінку, ніж та, яку дали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірки цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.
Проте у результаті перевірки матеріалів провадження встановлено, що висновки суду про винуватість засудженого у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, установлених судом і викладених у вироку, ґрунтуються на зібраних органами досудового розслідування та досліджених у судовому засіданні доказах, які отримали належну оцінку. Вирок відповідає вимогам ст. 374 КПК України, є законним та вмотивованим.
Так, суд зробив правильний висновок про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1
ст. 115 КК України, відтак його винуватість підтверджується: показаннями самого засудженого ОСОБА_1, який частково визнав свою вину і не заперечував того, що смерть потерпілого ОСОБА_2 настала внаслідок його дій, проте запевняв, що такі його дії були спрямовані на захист від нападу потерпілого, свідків: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, даними протоколів огляду місця події від 14 квітня 2019 року, проведення слідчих експериментів від 15 квітня 2019 року за участю свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5, випискою із медичної карти амбулаторного хворого № 534 від
14 квітня 2019 року, відповідно до якої у ОСОБА_1 були виявлені психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю, гостра інтоксикація, висновком експерта судово-медичної експертизи № 397 від 15 квітня 2019 року, згідно до якого причиною смерті потерпілого ОСОБА_2, стала множинна крововтрата, що виникла внаслідок множинних колото-різаних ран грудної клітки та живота з ушкодженням внутрішніх органів, що утворилися внаслідок не менше, як 6 травмуючих дій в область тулуба, висновком експерта
судово-психіатричної експертизи № 263 від 23 травня 2019 року, відповідно до якого у ОСОБА_1 ознак психічного захворювання і тимчасового розладу психічної діяльності на період часу, до якого відноситься кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується ОСОБА_1, а також на даний час не виявлено.
Таким чином, зі змісту вироку місцевого суду вбачається, що суд відповідно до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України у мотивувальній частині вироку виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, мотив та спосіб вчинення кримінального правопорушення, його наслідки, зазначив дії і роль засудженого.
Водночас стандарт доведення винуватості поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване кримінальне правопорушення було вчинене і обвинувачений є винним у вчиненні цього кримінального правопорушення. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.
Зазначених вимог закону судом першої інстанції було належним чином дотримано.
При цьому, у даному кримінальному провадженні дотримано вимог ст. ст. 10, 22 КПК України, створено необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у поданні доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Таким чином, висновок суду про винуватість засудженого ОСОБА_1, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК Україниґрунтується на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду і оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України з точки зору належності, достовірності, допустимості та відповідно достатності.
Доводи касаційної скарги захисника про неправильне встановлення судами спрямованості умислу ОСОБА_1, що призвело до помилкової кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 115 КК України, оскільки засуджений лише оборонявся від нападу потерпілого, а тому він діяв у стані необхідної оборони, але перевищив її межі, відтак, на думку захисника, їх слід кваліфікувати за ст. 118 КК України є безпідставними, не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та спростовуються ними.
Відповідно до положень ст. 118 КК України кримінальна відповідальність передбачена, зокрема за умисне вбивство при перевищені меж необхідної оборони.
Згідно з нормами ч. 1 та ч. 3 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 КК України.
При цьому, до критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.
Таким чином, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного із перебуванням особи в стані необхідної оборони, суд повинен врахувати конкретні обставини справи, здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання. У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.
Виходячи із фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції правильно встановлено, що в діях потерпілого ОСОБА_2 суспільно небезпечного посягання не було, оскільки засуджений ОСОБА_1 під час конфлікту з потерпілим, що виник з мотивів особистих неприязних відносин, вихопив ніж і завдав потерпілому ножем не менше шести ударів в область тулуба останнього, внаслідок чого у потерпілого утворились множинні
колото-різані рани грудної клітки та живота з ушкодженням внутрішніх органів. Разом з цим, твердження сторони захисту про те, що потерпілий бив засудженого по обличчю та по голові, тим самим наносив йому тілесні ушкодження, що підтверджується висновком експерта судово-медичної експертизи № 191 від 06 травня 2019 року про наявність у засудженого легких тілесних ушкоджень, а також висновком експерта № 31 (б) від 06 червня
2019 року, згідно якого виявлені під час огляду місця події сліди крові можуть походити від засудженого ОСОБА_1 за обов`язкової присутності крові потерпілого ОСОБА_2, спростовуються показаннями свідків
ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які у суді першої інстанції пояснили те, що між засудженим та потерпілим була бійка, свідок ОСОБА_4 намагаючись їх розборонити вдарив засудженого ОСОБА_1 порожньою пляшкою по голові. Зазначене вище пояснення свідка підтверджують наявність тілесних ушкоджень у засудженого та наявність його крові на місці вчинення кримінального правопорушення.
Отже, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що у матеріалах даного кримінального провадження відсутні об`єктивні дані, які би підтверджували те, що дії потерпілого ОСОБА_2 під час конфлікту із засудженим ОСОБА_1 давали можливість останньому відчувати реальну загрозу його життю та здоров`ю, а отже, дії потерпілого за своїм характером не могли бути розцінені засудженим як акт суспільно небезпечного посягання та не могли викликали у нього стан необхідної оборони.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів.
Таким чином, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 в умисному вбивстві і правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 115 КК України.
Стосовно доводів касаційної скарги захисника про те, що судом не було встановлено психічний стан засудженого ОСОБА_1 на момент вчинення ним суспільно небезпечного діяння, оскільки той був хворий та постійно перебував на обліку у психіатра, що на думку захисника, не давало можливості засудженому усвідомлювати свої дії, то вони спростовуються висновком експерта судово-психіатричної експертизи № 263 від 23 травня 2019 року, згідно якого у ОСОБА_1 ознак психічного захворювання і тимчасового розладу психічної діяльності на період часу, до якого відноситься кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується ОСОБА_1, а також на даний час, не виявлено (т. 2 а.п. 38-41).
Що стосується доводів касаційної скарги захисника про недоведеність вчинення ОСОБА_1 інкримінованого йому кримінального правопорушення в стані алкогольного сп`яніння, то вони є безпідставними, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині ґрунтуються на показаннях самого засудженого ОСОБА_1 про вживання алкогольних напоїв до вчинення кримінального правопорушення та свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5,
ОСОБА_7 на підтвердження зазначеного факту.
Стосовно доводів касаційної скарги захисника щодо суворості покарання, яке призначено засудженому, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.
Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
З мотивувальної частини вироку місцевого суду слідує, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, при призначенні ОСОБА_1 покарання, суд врахував дані, які характеризують особу засудженого, зокрема його вік, сімейний стан, стан його здоров`я, соціальну характеристику засудженого, а також тяжкість кримінального правопорушення, яке згідно із положеннями ст. 12 КК України належить до особливо тяжкого злочину. Також суд зважив на обставину, яка пом`якшує покарання - активне сприяння у розкритті злочину та на наявність обставини, що його обтяжує - вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння. На підставі наведених даних суд дійшов висновку про необхідність призначення
ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі строком на 10 років.
Такий висновок судів першої та апеляційної інстанцій належно вмотивований.
Водночас з матеріалів кримінального провадження вбачається, що суди першої та апеляційної інстанцій при призначенні ОСОБА_1 покарання дійшли обґрунтованого висновку про відсутність його щирого каяття за скоєне ним кримінальне правопорушення як обставини, що пом`якшує йому покарання, оскільки щире каяття, яке характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого кримінального правопорушення, та виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого і бажання виправити ситуацію, що склалася. Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення кримінального правопорушення, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому кримінального правопорушення, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що, насамперед, повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані кримінальним правопорушенням збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого.
Однак ОСОБА_1 лише частково визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення під час розгляду даного провадження у суді першої інстанції та в подальшому не заперечував, що смерть потерпілого настала внаслідок його дій, проте запевняв, що такі його дії були спрямовані на захист від нападу потерпілого. В свою чергу, сторона захисту заперечувала певні обставини скоєного, зокрема факт вчинення засудженим кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння. Зазначене вище підтверджує відсутність належної критичної оцінки засудженим ОСОБА_1 своєї протиправної поведінки, її осуд та готовність нести кримінальну відповідальність за вчинене ним кримінальне правопорушення.
Таким чином, доводи касаційної скарги захисника про безпідставне не врахування судами першої та апеляційної інстанцій обставини, що пом`якшує покарання ОСОБА_1 його щире каяття за скоєне ним кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 115 КК України, що полягало у розкаянні засудженого в тому, що смерть потерпілого настала внаслідок його дій, які були спрямовані на захист від нападу потерпілого.
Колегія суддів вважає, щопризначене ОСОБА_1 покарання є справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення й попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень. Воно відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним статтями 50, 65 КК України.
В свою чергу, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК України дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі захисника доводам, в тому числі і тим на які він послався у своїй касаційній скарзі, та обґрунтовано відмовив у її задоволенні.
Ухвала апеляційного суду мотивована належним чином та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Інші доводи касаційної скарги захисника та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді провадження норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, касаційна скарга має бути залишена без задоволення, а судові рішення - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд