Постанова
іменем України
31 серпня 2021року
м. Київ
справа № 638/2425/19
провадження № 51-5258км20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Лагнюка М.М.,
суддів Макаровець А.М., Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Чорнобривця В.В.,
прокурора Сингаївської А.О.,
розглянув касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - Столярова М.В. на вирок Дзержинського районного суду міста Харкова від 27 червня 2019 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 18 серпня 2020 року в кримінальному провадженні, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018220480005106 від 27 грудня 2018 року, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Борова Зміївського району Харківської області, громадянина України, мешканця м. Харкова, раніше судимого,
у вчиненні злочинів, передбачених частиною 1 статті 121, частиною 1 статті 125 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Дзержинського районного суду міста Харкова від 27 червня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за частиною 1 статті 122 КК допокарання у виді позбавлення волі строком на 6 років, за частиною 1 статті 125 КК - у виді штрафу на користь держави в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.
На підставі статті 72 КК за сукупністю скоєних кримінальних правопорушень ухвалено основні покарання, призначені за цим вироком, виконувати самостійно.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили ухвалено залишити без зміни.
Строк відбуття покарання для ОСОБА_1 ухвалено обчислювати з дня фактичного затримання, тобто з 28 грудня 2018 року.
Ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 30 липня 2019 року виправлено описку у вказаному вироку суду першої інстанції, допущену в резолютивній його частині. Зазначено статтю, що передбачає покарнаня за умисне тяжке тілесне ушкодження, а саме частину 1 статті 121 КК.
Як установлено судом та детально викладено у вироку суду першої інстанції, ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за вчинення кримінальних правопорушень за наступних обставин.
26 грудня 2018 року о 01:00 ОСОБА_1, перебуваючи замісцем мешкання своєї знайомої на ім`я ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1, на ґрунті ревнощів до раніше незнайомих ОСОБА_3 та ОСОБА_4, яких він побачив сплячими у її ліжку, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, взяв на столу в кімнаті кухонний ніж та завдав один удар ножем у праве стегно ОСОБА_4 та один удар ножем ОСОБА_3 у живіт і ще один удар ножем у ліву щоку останнього, чим спричинив ОСОБА_3 тяжкі тілесні ушкодження за критерієм небезпеки для життя, легке тілесне ушкодження за критерієм короткочасного розладу здоров`я, а ОСОБА_4 - легке тілесне ушкодження.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 18 серпня 2020 року вказаний вирок суду першої інстанції змінено.
ОСОБА_1 вважається засудженим за частиною 1 статті 121 КК до покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років, за частиною 1 статті 125 КК - у виді штрафу на користь держави в розмірі 50 (п`ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.
На підставі частини 1 статті 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років.
В іншій частині вирок залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ставить вимогу про скасування вказаних судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Свої вимоги захисник обґрунтовує тим, що у кримінальному провадженні відсутні аудіо- та відеозапис судового засідання від 26 червня 2019 року, під час якого було допитано потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_4, що не усунуто судом апеляційної інстанції.
Крім того, захисник вказує на неврахування показань свідка ОСОБА_5, яка є власницею квартири, де відбулася інкримінована подія, та яка могла підтвердити, що відбувалося в її приміщенні. Вказує на те, що згідно з матеріалами кримінального провадження, які були в сторони обвинувачення, ОСОБА_5 було допитано як свідка, однак у судових засіданнях її не було опитано, що, на його думку, призвело до неповного та необ`єктивного з`ясування обставин всієї справи.
Також посилається на те, що стороною обвинувачення не було надано відеозапис первісного протоколу допиту потерпілого ОСОБА_3, який фіксувався на мобільний телефон "Xiaomi Redmi 6" та був додатком до протоколу допиту, а надано лише стенограму допиту, яка не може вважатися належним доказом. Вказує і на те, що в ході слідства не було проведено очної ставки між потерпілими, котрі надають різні показання.
Захисник стверджує, що судом першої інстанції не перевірено належності та допустимості доказів у провадженні, зокрема що не додано фотознімків до протоколу огляду місця події, зроблених на фотоапарат "Canon".
Крім того, захисник вказує на статтю 62 Конституції України та вважає, що висновок експерта стосовно заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_3 не містить даних щодо способу та механізму спричинення ран, однак суд першої інстанції зробив власний висновок про утворення тілесних ушкоджень при самовільному падінні, посилаючись на зріст.
При цьому захисник вказує і на недопустимість як доказів слідчих експериментів, до проведення яких експерт не залучався, але досліджував їх, та під час проведення яких була недотримана процедура, а також на ненадання для проведення ескпертизи речового доказу - ножа, якого під час судового слідства встановлено не було.
Також захисник вказує на відсутність у засудженого умислу на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_3, оскільки ОСОБА_1 з причин самозахисту мав на меті знерухомити потерпілого ОСОБА_4, з яким у нього сталася бійка.
Захисник вважає, що апеляційний суд не врахував таких порушень суду першої інстанції, як: протиріччя між висновками суду першої інстанції та доказами, які були встановлені в судовому засіданні; неповне дослідження доказів; невзяття до уваги травм, заподіяних засудженому потерпілим ОСОБА_4 ; відсутність речових доказів; взяття до уваги висновків слідчого експерименту, які були проведені з порушенням вимог кримінального процесуального закону, відсутність засудженого під час висновку судово-медичної експертизи; не була допитана свідок ОСОБА_6 .
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, яка заперечувала проти задоволення касаційної скарги, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає на наступних підставах.
Мотиви Суду
Відповідно до статті 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Доводи захисника щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність колегія суддів вважає неспроможними.
Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, поклав в основу своїх висновків докази, які підтверджують вчинення засудженим суспільно небезпечного діяння щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а саме:
- показання засудженого, який підтвердив установлені досудовим слідством обставини, які він охарактеризував як самозахист;
- показання потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які вказували про те, що вони прокинулися від болю, спричиненого внаслідок ножових поранень;
- показання свідка ОСОБА_7, якій зателефонував чоловік ОСОБА_3 та вказав, що не може дійти додому, син допоміг йому та викликав карету швидкої медичної допомоги;
- висновки експертів № 12-14/87-А/19 від 07 лютого 2019 року, № 12-14/98-А/19 від 20 лютого 2019 року, № 12-14/97-А/19 від 19 лютого 2019 року, згідно з якими у ОСОБА_3, ОСОБА_4 виявлено тілесні ушкодження, вказано про предмет, яким було завдано ушкодження, та період часу, коли вони були заподіяні, досліджено питання щодо механізму спричинення тілесних ушкоджень, про який повідомляв потерпілий у ході слідчого експерименту.
Апеляційний суд, з яким погоджується і Суд, обґрунтовано спростовував доводи сторони захисту щодо самозахисту засудженого, про обставини якого він також повідомляв у своїх показаннях, вказаними висновками експертів, відповідно до яких механізм утворення тілесних ушкоджень у потерпілого ОСОБА_3 не суперечить засобу їх спричинення, на які він вказував у ході проведення слідчого експерименту, та виключено можливість утворення тілесних ушкоджень при падінні з висоти власного зросту.
Як правильно зазначено судами першої та апеляційної інстанцій, немає підстав не довіряти показанням потерпілих та свідка щодо інкримінованих подій, оскільки вони є логічними, послідовними та повністю відповідають матеріалам кримінального провадження.
Колегія суддів вважає, що відсутність знаряддя злочину не може виключати доведеності винуватості, оскільки із вказаних висновків встановлено предмет, яким завдано тілесні ушкодження, іа його також встановлено з показань засудженого та потерпілого.
Посилання захисника на те, що експерт не міг досліджувати слідчий експеримент за участю потерпілого, колегія суддів визнає безпідставним, оскільки експертиза призначалася на підставі ухвали слідчого судді та експерту були надані медичні документи і протокол слідчого експерименту для дослідження поставлених перед ним питань.
З огляду на вказані обставини в судів першої та апеляційної інстанцій були об`єктивні та достатні підстави вважати доведеним скоєння ОСОБА_1 суспільно небезпечних діянь за частиною 1 статті 121, частиною 1 статті 125 КК та наявність у нього мотивів на завдання умисних тілесних ушкоджень, а саме через ревнощі.
Що стосується доводів захисника щодо того, що під час досудового розслідування було допитано свідка ОСОБА_5, але під час судового розгляду її допит не проводився, а сторона обвинувачення не надала відеозапису первісного протоколу допиту потерпілого ОСОБА_3, фотознімків до протоколу огляду місця події, а також щодо недопустимості як доказів слідчих експериментів, то колегія суддів визнає їх необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до частини 2 статті 92 КПК обов`язок доказування допустимості доказів покладено на сторону, що їх подає. За частинами 1 та 3 статті 22 КПК кримінальне провадження передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій засобами, передбаченими кримінальним процесуальним законом.
Стаття 94 КПК передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення (стаття 86 КПК).
Стаття 87 КПК чітко визначає, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, ухвалюючи рішення, з дотриманням вимог статей 86, 87, 94 КПК зробив аналіз доказів, що були надані стороною обвинувачення, та дійшов по суті правильного висновку про те, що сторона обвинувачення довела поза розумним сумнівом допустимими й належними доказами вчинення ОСОБА_1 суспільно небезпечних діянь, передбачених частиною 1 статті 121, частиною 1 статті 125 КК.
Спростовуючи доводи сторони захисту, апеляційний суд також обґрунтовано вказував на положення статей 7, 22 КПК, за якими передбачено право сторони захисту на змагальність сторін та самостійне обстоювання стороною захисту своїх правових позицій.
При цьому вказувалося, що під час судового розгляду в суді першої інстанції як сам ОСОБА_1, так і його захисник не були позбавлені можливості заявляти клопотання про дослідження певних обставин, які, на думку сторони захисту, мали місце та є суттєвими, зокрема з приводу версії про самозахист.
Апеляційний суд вважав такі доводи апеляційних скарг сторони захисту безпідставними та розцінив їх як спосіб захисту, оскільки сторона захисту таким правом не скористалася.
До того ж правомірно зазначено, що апеляційним судом здійснюється апеляційний перегляд вироку першої інстанції в межах поданих апеляційних скарг сторін, які будь-яких клопотань про повторне дослідження доказів судом апеляційної інстанції не заявляли, а тому суд апеляційної інстанції лише надав свою оцінку та висловив своє ставлення щодо вже досліджених судом першої інстанції доказів.
Обґрунтовуючи істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, захисник стверджує, що у кримінальному провадженні відсутні аудіо- та відеозапис судового засідання від 26 червня 2019 року, на якому було допитано потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_4, що не усунуто судом апеляційної інстанції.
Відповідно до частини 2 статті 412 КПК судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо у матеріалах провадження відсутній журнал судового засідання або технічний носій інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, підтвердженням проведення судового засідання, яке відбулося 26 червня 2019 року, є журнал судового засідання.
Для перевірки доводів захисника суд касаційної інстанції витребував робочу копію запису судового засідання від 26 червня 2019 року у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 .
З наданого технічного носія вбачається, що на ньому зафіксовано судове засідання від 26 червня 2019 року (аудіо- та відеозапис), де, у тому числі, проведено допит потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Таким чином, за допомогою робочої копії можливо прослухати та перевірити дотримання процесуального закону в суді першої інстанції, а технічний носій, на якому зафіксоване судове засідання від 26 червня 2019 року, містить обсяг інформації та процесуальні дії, які проводились у судовому засіданні і стали "інформативною основою" ухваленого судового рішення.
Виходячи з наведеного, колегія суддів доходить висновку, що апеляційний розгляд проведено відповідно до вимог кримінального процесуального закону. Доводи сторони захисту не підтвердилися, а апеляційним судом надано вмотивовані відповіді на всі доводи скарг. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статті 419 КПК.
Отже, колегія суддів не встановила істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. У зв`язку із цим касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд