Постанова
іменем України
31 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 734/1366/20
провадження № 51-1658км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Лагнюка М.М.,
суддів Короля В.В. та Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Чорнобривця В.В.,
прокурора Зленка О.В.,
в режимі відеоконференції
засудженого ОСОБА_1,
захисника Гуца А.М.,
розглянув у закритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2 на вирок Козелецького районного суду Чернігівської області від 23 грудня 2020 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 4 березня 2021 року у кримінальному провадженні, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020270130000003, за обвинуваченням
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с.Стокопані Генічеського району Херсонської області та жителя АДРЕСА_1 ), раніше судимого (останній раз 23 січня 2008 року Козелецьким районним судом Чернігівської області за частиною 2 статті 187, частиною 3 статті 187 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців (звільненого 6 червня 2012 року на підставі ухвали Ковпаківського районного суду м. Суми з невідбутим строком 11 місяців 12 днів), який має незняту та непогашену судимість,
у вчиненні злочину, передбаченого частиною 4 статті 152 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Козелецького районного суду Чернігівської області від 23 грудня 2020 року ОСОБА_2 засуджено за частиною 4 статті 152 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.
Початок строку відбування покарання визначено обчислювати з 2 січня 2020 року та зараховано у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою залишено без зміни до набрання вироком законної сили.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави процесуальні витрати та вирішено питання щодо речових доказів.
Згідно з вироком ОСОБА_2 визнано винуватим і засуджено за те, що він 16 квітня 2017 року, точного часу не встановлено, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння та знаходячись у кімнаті житлового будинку на АДРЕСА_1, з метою задоволення своїх сексуальних потреб, використовуючи безпорадний стан своєї малолітньої доньки ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), зґвалтував її.
5 листопада 2019 року близько 17:00, ОСОБА_2, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння та знаходячись у кімнаті за вищевказаною адресою, з метою задоволення своїх сексуальних потреб, використовуючи безпорадний стан своєї малолітньої доньки ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), повторно зґвалтував її, а саме з використанням геніталій вчинив щодо неї дії сексуального характеру, пов`язані із вагінальним проникненням у тіло малолітньої потерпілої проти її волі, достовірно знаючи, що вона не досягла 14 років.
Крім того, на початку грудня 2019 року близько 01:00, точної дати не встановлено, ОСОБА_2, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння та знаходячись у кімнаті за вищевказаною адресою, з метою задоволення своїх сексуальних потреб, використовуючи безпорадний стан своєї малолітньої доньки ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), повторно зґвалтував її, а саме з використанням геніталій вчинив щодо неї дії сексуального характеру, пов`язані із вагінальним проникненням у тіло малолітньої потерпілої проти її волі, достовірно знаючи, що вона не досягла 14 років.
Також 19 грудня 2019 року в період часу з 20:00 по 23:00, точного часу не встановлено, ОСОБА_2, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння та знаходячись у кімнаті за вищевказаною адресою, з метою задоволення своїх сексуальних потреб, використовуючи безпорадний стан своєї малолітньої доньки ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) повторно зґвалтував її, а саме з використанням геніталій вчинив щодо неї дії сексуального характеру, пов`язані із вагінальним проникненням у тіло малолітньої потерпілої проти її волі, достовірно знаючи, що вона не досягла 14 років.
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 4 березня 2021 року вирок Козелецького районного суду Чернігівської області від 23 грудня 2020 року залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
У касаційній скарзі засуджений просить скасувати судові рішення, при цьому зазначає, що під час досудового розслідування та судового слідства було порушено його право на захист, йому не надавали можливості надати показання, а прокурор вчиняв постійний тиск.
Крім того, засуджений у своїй касаційній скарзі зазначає, що його дії неправильно кваліфіковані, оскільки він частково визнає свою вину за епізодами від 5 листопада 2019 року та 19 грудня 2019 року, за іншими епізодами вину не визнає, вважає, що його дії слід кваліфікувати за статтею 15 КК, оскільки він не проникав у тіло потерпілої, адже фізично не міг цього зробити.
Також засуджений вказує, що зразки на експертні дослідження у нього відбирались без участі захисника, а тому такий доказ слід визнати недопустимим.
Разом із цим засуджений не погоджується з призначеним йому покаранням, оскільки вважає, що 15 років позбавлення волі - це дуже суворе покарання, просить суд прийняти своє рішення, яким пом`якшити призначене йому покарання.
Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого та його захисника, які підтримали касаційну скаргу, думку прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, і перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви Суду.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що засуджений оспорює винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 152 КК, за епізодами від 16 квітня 2017 року та на початку грудня 2019 року, посилається на недопустимість доказів у кримінальному провадженні, порушення права на захист особи, а також неправильну кваліфікацію його дій, оскільки вважає, що за даними епізодами його дії слід кваліфікувати з урахуванням статті 15 КК.
Однак зазначені доводи, наведені засудженим у касаційній скарзі, є безпідставними з огляду на таке.
У результаті перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд першої інстанції, заслухавши показання винного, потерпілої, свідків та дослідивши письмові докази у кримінальному провадженні, обґрунтовано поклав в основу обвинувального вироку належні та допустимі докази. Зокрема, показання самого винного, який зізнався у своїх сексуальних домаганнях стосовно своєї доньки та частково визнав вину, показання потерпілої, яка під час судового розгляду за участю законного представника, психолога та педагога вказала на обставини вчинених проти неї протиправних дій з боку батька, підтвердила той факт, що батько дійсно вчиняв з нею дії сексуального характеру та в подробицях розповіла, яким чином він це робив.
Свідок ОСОБА_3, яка є матір`ю потерпілої, підтвердила той факт, що бачила, як чоловік з донькою лежали на ліжку без білизни, а свідок ОСОБА_4, яка є матір`ю ОСОБА_2, у судовому засіданні підтвердила, що бачила, як син ліг біля онуки, потім вона зіскочила з ліжка і розповіла їй, як батько тривалий час її домагається.
З висновку судово-психіатричної експертизи №16/28 від 23 січня 2020 року судом встановлено, що в потерпілої психічних захворювань не виявлено, вона може правильно сприймати обставини, які мають значення для кримінального провадження, давати правильні відповіді, правильно розуміла характер вчинених з нею протиправних дій та не має схильності до фантазування у своєму віці.
ОСОБА_2 відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи №17 від 16 січня 2020 року за своїм психічним станом усвідомлював свої протиправні дії та керував ними, має клінічні ознаки легкої розумової відсталості, проте примусових заходів медичного характеру не потребує.
Крім того, суд дослідив такі письмові докази, як висновок експерта №1 від 16 січня 2020 року щодо ОСОБА_1, з якого встановив, що вона не досягла статевої зрілості, тілесних ушкоджень не виявлено, а цілісність дівочої пліви порушена давно, точного часу не встановлено; протокол слідчого експерименту від 2 січня 2020 року за участю ОСОБА_2, який розповів про події вчиненого ним злочину та детально показав розташування присутньої у той момент малолітньої потерпілої; протокол слідчого експерименту від 3 січня 2020 року за участю малолітньої потерпілої, яка розповіла про обставини вчинення батьком дій сексуального характеру 16 квітня 2017 року, 5 листопада 2019 року, на початку грудня 2019 року та 19 грудня 2019 року; речові докази, а саме ганчірку, вилучену під час огляду місця події від 2 січня 2020 року на якій відповідно до висновку генетично-молекулярної експертизи №19/10/1-153/се/20 від 27 квітня 2020 року встановлено генетичні ознаки ДНК - профілю ОСОБА_2 та ОСОБА_1, генетичні ознаки сперми ОСОБА_2, які збігаються з генетичними ознаками його слюни та генетичні ознаки слідів крові, які збігаються із зразками крові на трусах ОСОБА_1 та її слини.
У своїх показаннях потерпіла вказувала на ганчірку, якою батько витирав її та себе після сексуальних домагань.
Такі та інші докази у своїй сукупності вказують на встановлені судом обставини та підтверджують винуватість ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Доводи засудженого про неправильну кваліфікацію його дій та його твердження про можливість застосувати статтю 15 КК не підтверджуються встановленими у суді фактичними обставинами вчинення кримінального правопорушення, оскільки показання потерпілої є послідовними, логічними та підтверджуються зібраними у справі доказами.
Крім того, неспроможними є доводи засудженого в частині недопустимості доказів у кримінальному провадженні.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, 2 січня 2020 року начальником Козелецького відділу Ніжинської місцевої прокуратури було винесено постанову про відібрання у ОСОБА_2 зразків для дослідження, з такою постановою було ознайомлено і захисника, і самого ОСОБА_2, також ОСОБА_2 8 січня 2020 року отримав копію такої постанови та вказав, що не заперечує проти відібрання у нього зразків для проведення експертизи (а.п.241). Відповідно до протоколу отримання зразків для експертизи від 8 січня 2020 року, під час такої слідчої дії був присутній захисник, про що свідчить його підпис, а також підпис ОСОБА_2, який не вказав зауважень і доповнень у протоколі (а.п.242 - 244).
Тобто перевіркою матеріалів провадження не встановлено будь - яких порушень під час проведення вказаної слідчої дії, а тому такі докази є належними та допустимими і не вказують на порушення права на захист засудженого.
Так, відповідно до частини 2 статті 92 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) обов`язок доказування допустимості доказів покладено на сторону, що їх подає. За частинами 1 та 3 статті 22 КПК кримінальне провадження передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій засобами, передбаченими кримінальним процесуальним законом.
Крім того, не знайшли підтвердження і зазначені в касаційній скарзі засудженого доводи про порушення його права на захист під час судового розгляду.
Перевіряючи матеріали кримінального провадження та прослуховуючи диски судових засідань, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_2 надавалось право давати пояснення, він не був обмежений у часі, відповідав на запитання та під час судового розгляду був присутній захисник, який належним чином виконував свої обов`язки. Прокурор також не припускалась порушення закону, діяла в межах своїх повноважень та не вчиняла тиск на ОСОБА_2, як він вказує у касаційній скарзі.
Апеляційний суд на обґрунтування безпідставності доводів в апеляційних скаргах ОСОБА_2 та його захисника послався на те, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, з дотриманням вимог статей 86, 87, 94 КПК зробив аналіз доказів, що були надані стороною обвинувачення, та дійшов правильного висновку про те, що сторона обвинувачення довела поза розумним сумнівом допустимими й належними доказами вчинення ОСОБА_2 суспільно небезпечного діяння, передбаченого частиною 4 статті 152 КК.
Спростовуючи доводи сторони захисту, апеляційний суд вказав про безпідставність скарги в частині недоведеності винуватості ОСОБА_2 за епізодами від 15 квітня 2017 року та на початку грудня 2019 року, зазначив, що сукупність доказів підтверджує встановлені в суді фактичні обставини вчинення дій сексуального характеру щодо потерпілої. При цьому суд проаналізував у своєму рішенні показання потерпілої, свідків та письмові докази і дійшов висновку про правильність установлених обставин.
Виходячи з наведеного, колегія суддів доходить висновку, що апеляційний розгляд проведено відповідно до вимог кримінального процесуального закону. Доводи засудженого щодо порушення його прав на захист не підтвердилися, а апеляційним судом надано вмотивовані відповіді на всі доводи скарги.
Таким чином, колегія суддів погоджується з наданим судом апеляційної інстанції ретельним аналізом доказів та вважає, що у кримінальному провадженні зібрано достатньо доказів, які згідно з критерієм доведеності "поза розумним сумнівом" вказують на винуватість ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого частиною 4 статті 152 КК.
Доводи засудженого щодо суворості призначеного йому покарання також є неспроможними з огляду на таке.
Суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_2 покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до особливо тяжкого злочину, особу винного, який є раніше судимий за умисний злочин, судимість не погашена та не знята, за місцем проживання характеризується посередньо. Обставин, що пом`якшують покарання, судом не встановлено, обставинами, які обтяжують покарання суд встановив вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння та рецидив злочину. Також суд врахував обставини вчинення особливо тяжкого злочину та дійшов висновку про суспільну небезпечність особи для суспільства і призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.
Суд апеляційної інстанції погодився з призначеним покаранням, вказавши, що саме таке покарання буде необхідним та достатнім для виправлення особи та попередження вчинення ним нових злочинів.
На переконання колегії суддів, призначене ОСОБА_2 покарання, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, є співмірним протиправному діянню і не може вважатися явно несправедливим через його суворість.
Верховний Суд звертає увагу на те, що виправлення полягає в тому, щоб шляхом примусового впливу на засудженого внести корективи в його соціально-психологічні властивості, нейтралізувати негативні настанови, змусити додержуватися положень закону про кримінальну відповідальність.
Досягнення такого результату визнається юридичним виправленням, що саме собою є важливим результатом застосування покарання та суттєвим показником його ефективності.
З огляду на зазначене покарання у виді позбавлення волі строком на 15 років умежах санкції частини 4статті 152 КК призначено ОСОБА_2 відповідно до вимог статей 50, 65 КК та є справедливим і достатнім для його виправлення і попередження вчиненню нових кримінальних правопорушень.
Неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б давали безумовні підстави для скасування судових рішень щодо ОСОБА_2, не встановлено.
Ураховуючи викладене, підстав для задоволення касаційної скарги засудженого не вбачається.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд