Постанова
Іменем України
31 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 161/17428/18
провадження № 51-6119км20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Огурецького В.П.,
суддів Лагнюка М.М., Макаровець А.М.,
за участю
секретаря судового засідання Батка Є.І.,
прокурора Гошовської Ю.М.,
засудженого ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника керівника Волинської обласної прокуратури Губчака О.В. на ухвалу Волинського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань
за № 12018030130000387, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Любомля, Волинської області, жителя АДРЕСА_1 ), раніше судимого вироком Ковельського міськрайонного суду від 05 вересня 2016 року за ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, звільненого на підставі статей 75, 104 КК від відбування покарання з випробуванням на строк 2 роки; вироком Луцького міськрайонного суду від 03 березня 2017 року - за ч. 1 ст. 185 КК до 850 грн штрафу,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області
від 27 лютого 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК до позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК за сукупністю вироків ОСОБА_1 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць.
За вироком ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він 14 травня 2018 року близько 00:10 на автодорозі поруч з поворотом
у с. Всеволодівка Луцького району із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров`я потерпілого ОСОБА_2, відкрито викрав належний останньому мобільний телефон "Huawei Y7" із сім-карткою, завдавши потерпілому шкоду на суму 2802,50 грн.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 в частині призначеного йому покарання на підставі ч. 1 ст. 71 КК скасовано.
Цей же вирок змінено, пом`якшено ОСОБА_1 покарання за ч. 2
ст. 186 КК до позбавлення волі на строк 4 роки.
У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування своїх вимог посилається на безпідставне скасування вироку місцевого суду в частині призначення ОСОБА_1 покарання за сукупністю вироків на підставі ч. 1 ст. 71 КК. Стверджує, що злочин, передбачений ч. 2 ст. 186 КК, вчинено ОСОБА_1 у період іспитового строку, встановленого попереднім вироком від 05 вересня 2016 року, а тому остаточне покарання засудженому має бути визначено за правилами ст. 71 КК за сукупністю вироків. Крім того, прокурор не погоджується з рішенням апеляційного суду в частині пом`якшення ОСОБА_1 покарання, яке, на його думку, враховуючи дані про особу засудженого, є м`яким. Вважає ухвалу апеляційного суду такою, що не відповідає вимогам статей 370, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримала доводи касаційної скарги, просила скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Засуджений ОСОБА_1 просив касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду без зміни.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При цьому відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновків судових інстанцій щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину ікваліфікацію його дій за ч. 2 ст. 186 КК прокурор у касаційній скарзі не оспорює.
Разом із тим, перевіряючи правильність судових рішень, постановлених щодо ОСОБА_1, з огляду на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність та дотримання вимог кримінального процесуального закону, Суд вважає, що суд першої інстанції (з яким обґрунтовано погодився суд апеляційної інстанції) відповідно до вимог ст. 370 КПК обґрунтував обвинувальний вирок належними, допустимими та достовірними доказами, які було розглянуто в судовому засіданні й оцінено в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку згідно з вимогами
ст. 94 КПК.
Кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 186 КК є правильною.
Що стосується доводів прокурора в касаційній скарзі стосовно безпідставного скасування апеляційним судом вироку місцевого суду в частині призначення ОСОБА_1 покарання за сукупністю вироків на підставі
ч. 1 ст. 71 КК, а також м`якості призначеного засудженому покарання за
ч. 2 ст. 186 КК, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити про таке.
Як видно з вироку, місцевий суд призначив ОСОБА_1 остаточне покарання за правилами ч. 1 ст. 71 КК (за сукупністю вироків), частково приєднавши до покарання за даним вироком невідбуту частину покарання за вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 05 вересня 2016 року.
За правилами ч. 3 ст. 78 КК, у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового кримінального правопорушення суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в статтях 71, 72 КК.
Водночас, згідно усталеної судової практики (п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання"), якщо про вчинення під час іспитового строку нового злочину стало відомо після винесення постанови про звільнення засудженого від покарання (ч. 1 ст. 78 КК), суд, який розглядає справу про новий злочин, вправі призначити покарання за сукупністю вироків лише за умови скасування цієї постанови в установленому порядку.
Як убачається з матеріалів справи, вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 05 вересня 2016 року
ОСОБА_1 було засуджено за ч. 1 ст. 121 КК до позбавлення волі на строк 5 років зі звільненням його на підставі статей 75, 104 КК від відбування покарання з випробуванням на строк 2 роки.
Нове кримінальне правопорушення вчинено ОСОБА_1 14 травня 2018 року.
Проте, як видно з ухвали апеляційного суду, а також за даними Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 березня 2019 року ОСОБА_1 звільнено від покарання, призначеного вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 05 вересня 2016 року, у зв`язку із закінченням іспитового строку. Зазначена ухвала не скасована та набрала законної сили.
За таких обставин, з огляду на нескасовану ухвалу місцевого суду
від 25 березня 2019 року апеляційний суд правильно скасував вирок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_1 покарання на підставі
ч. 1 ст. 71 КК за сукупністю вироків.
Відповідно до вимог ст. 50 КК метою покарання є виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
Статтею 65 КК визначено, що суд призначає покарання у межах, установлених у санкціях частин статей Особливої частини КК, які передбачають відповідальність за вчинені кримінальні правопорушення, відповідно до положень Загальної частини КК, із врахуванням ступеня тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, даних про особу винного та усіх обставин справи. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Вирішуючи питання стосовно призначеного ОСОБА_1 місцевим судом покарання, апеляційний суд, зокрема, урахував, що він вчинив тяжкий злочин, раніше притягувався до кримінальної відповідальності, не працює, думку потерпілого, а також відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.
Разом із тим, ураховуючи сімейний стан ОСОБА_1, наявність на його утриманні малолітньої дитини, відсутність негативної характеристики за місцем проживання, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку щодо можливості пом`якшення йому покарання до мінімальної межі санкції за вчинений злочин, яке належить відбувати реально.
Погоджуючись із висновками апеляційного суду, колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_1 покарання за своїм видом і розміром відповідає вимогам статей 50, 65 КК.
Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів констатує, що ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, і передбачених законом підстав для скасування судового рішення колегія суддів не вбачає.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону у справі не встановлено.
Ураховуючи викладене, касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд