Постанова
іменем України
31 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 185/3493/19
провадження № 51- 10111 км 18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Короля В.В.,
суддів Лагнюка М.М., Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Кулініч К.С.,
прокурора Чабанюк Т.В.,
захисника Мелешка І.В. (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області
від 11 січня 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 4 березня 2021 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області
від 11 січня 2021 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про відновлення судового провадження, закриття кримінальної справи та скасування запобіжного заходу за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 166 КК України (в редакції 1960 року), ч. 2 ст. 366 КК України (в редакції 2001 року).
Приймаючи таке рішення, місцевий суд виходив із того, що ненадання заявником відповідних доказів по справі і відсутності їх у сторони обвинувачення є перешкодою для здійснення судового провадження по справі, оскільки у відповідності до ч. 1 ст. 275 КПК (в редакції 1960 року) розгляд справи проводиться тільки відносно підсудних і тільки в межах пред`явленого обвинувачення. Крім того, місцевим судом зазначено про неможливість вирішення питання про виділення матеріалів з даної кримінальної справи відносно ОСОБА_1 та відсутність підстав для відновлення втрачених матеріалів у цьому кримінальному провадженні.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 4 березня 2021 року ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 січня 2021 року залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вказуючи на положення Конституції України, Конвенції з прав людини і основоположних свобод, Закону України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції" та практику Європейського суду з прав людини, зазначає, що суди не обрали і не застосували належну правову процедуру, в зв`язку з чим його було позбавлено ефективного засобу юридичного захисту та можливості виправити стан правової невизначеності, в якому він перебуває протягом тривалого часу. Вважає безпідставними посилання суду щодо неможливості відновлення судового провадження, у зв`язку з тим, що обвинувальний висновок складений стосовно декількох осіб, а матеріали відносно нього виділити неможливо, оскільки, на його думку, у даному випадку суд повинен був керуватися положеннями закону, які регулюють питання зупинення судового розгляду стосовно осіб, місце знаходження яких невідомо, тобто ст. 249 КПК (в редакції 1960 року). Вказує, що наведені в ухвалі місцевого суду обставини мали бути зазначені в ході розгляду відновленого судового провадження як обставини для закриття відносно нього кримінальної справи. Вважає, що всупереч вимогам ч. 3 ст. 404 і ст. 419 КПК суд апеляційної інстанції повторно не дослідив докази, які не досліджувались судом першої інстанції, та в ухвалі не зазначив підстави, через які апеляційну скаргу захисника визнав необґрунтованою.
Позиції інших учасників судового провадження
Захисник Мелешко І.В. підтримав касаційну скаргу ОСОБА_1 та просив її задовольнити.
Прокурор Чабанюк Т.В. вважала касаційну скаргу необґрунтованою та просила судові рішення залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника Мелешка І.В. та прокурора Чабанюк Т.В., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.
Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин (ст. 433КПК).
У п.1 ч. 1 ст. 438 КПК передбачено, що підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Згідно зі ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Механізм реалізації кримінально-процесуальних гарантій є по суті всією системою кримінальних процесуальних норм, які спрямовують кримінальне провадження на досягнення його завдань. Такими завданнями є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження та застосування належної правової процедури до кожного учасника кримінального провадження.
Доступ до правосуддя є одним із основоположних принципів верховенства права, гарантованим Конституцієюта законами України (ч. 2 ст. 55, п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 7, ч. 6 ст. 9, ст. 24 КПК).
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У зазначеній статті закріплено принцип доступу до правосуддя. Таким доступом згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) є здатність особи безперешкодно отримати судовий захист у виді незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі "Белле проти Франції").
У рішенні від 22 грудня 2009 року в справі "Безімянна проти Росії", констатуючи порушення самої суті права заявника на доступ до суду, а отже, порушення п. 1 ст. 6 Конвенції, ЄСПЛ указав, що заявниця опинилася у замкнутому колі, у ситуації, коли внутрішньодержавні суди вказували один на одного і відмовлялись розглядати її справу, зважаючи на нібито обмеження своїх судових повноважень. Внутрішньодержавні суди фактично залишили заявницю в судовому вакуумі без будь-якої вини з її боку.
Щодо періоду розумного строку в контексті кримінального провадження ЄСПЛ встановив, що він розпочинається з моменту вручення індивіду компетентним органом офіційного повідомлення про обвинувачення його у вчиненні кримінального злочину і завершується остаточним вирішенням справи, включаючи апеляцію і касацію; обвинувачений у кримінальному провадженні має право на розгляд його справи з особливою ретельністю, а метою ст. 6 Конвенції щодо кримінальних справ є гарантування того, що особа, яку було обвинувачено у вчиненні злочину, не буде перебувати у стані невизначеності щодо своєї долі надто тривалий час і обов`язок забезпечення проведення судового провадження покладається на суд (рішення у справах "Іванов проти України" від 07 грудня 2006 року, "Вергельський проти України" від 12 березня 2009 року, "Болдирєв проти України" від 20 січня 2011 року).
Разом з тим, як зазначено у ст. 30 КПК, у кримінальному провадженні правосуддя здійснюється лише судом згідно з правилами, передбаченими цим Кодексом. Відмова у здійсненні правосуддя не допускається.
На відміну від цивільного, господарського й адміністративного судочинства у кримінальному провадженні не передбачено випадків, за яких обвинувачення не вирішувалось би по суті (у кримінальному провадженні суд не може залишити обвинувальний акт без розгляду).
У широкому значенні це означає, що судова влада в особі своїх органів - судів не може ухилитися від здійснення правосуддя у кримінальному провадженні. У вузькому значенні це означає, що суд, якому підсудне відповідне кримінальне провадження, не вправі відмовитися від судового розгляду й ухвалення відповідного судового рішення. Ці положення базуються на тому, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення (ч. 2 ст. 124 Конституції України) і випливає із низки засад кримінального провадження, зокрема, законності (ст. 9 КПК), рівності перед законом і судом (ст. 10 КПК), презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини (ст. 17 КПК), доступу до правосуддя та обов`язковості судових рішень (ст. 21 КПК), забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності (ст. 24 КПК).
Відповідно ж до ч. 3 ст. 1 Закону України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції" справи, розгляд яких не закінчено і які перебувають у провадженні місцевих, апеляційних судів, розташованих в районі проведення антитерористичної операції, в разі неможливості здійснювати правосуддя передаються судам відповідно до встановленої згідно з цим Законом підсудності протягом десяти робочих днів з дня прийняття розпорядження головою відповідного вищого спеціалізованого суду.
У разі неможливості передачі матеріалів справи відповідно до встановленої згідно з цим Законом підсудності вчинення необхідних процесуальних дій здійснюється за документами і матеріалами, поданими учасниками судового процесу, за умови, що такі документи і матеріали є достатніми для ухвалення відповідного судового рішення.
За наявності ж висунутого особі обвинувачення згідно з обвинувальним актом, який направлено до суду, наведені вище положення ст. 30 КПК та ч. 3 ст. 1 Закону України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції" у їх взаємозв`язку прямо встановлюють не лише можливість, але й необхідність вчинення необхідних процесуальних дій щодо судового розгляду та прийняття відповідного судового рішення (зокрема і по суті пред`явленого обвинувачення) за документами і матеріалами, наданими учасниками судового провадження.
Достатність чи недостатність відповідних матеріалів (поданих як стороною обвинувачення, так і стороною захисту чи потерпілим) у даному випадку має розглядатися у контексті відповідних підстав для ухвалення судового рішення по суті висунутого особі обвинувачення.
Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 439 КПК вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді, а згідно з ч. 3 ст. 415 КПК висновки і мотиви суду апеляційної інстанції, з яких скасовані судові рішення, є обов`язковими для суду першої інстанції при новому розгляді.
Як убачається з матеріалів провадження, 6 жовтня 2008 року Генеральною прокуратурою України щодо ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 166 КК України (в редакції 1960), ч. 2 ст. 366 КК України (в редакції 2001 року) була порушена кримінальна справа
№ 49-2067, в межах якої за одними і тими ж обставинами за різними статтями КК України були також притягнуті до кримінальної відповідальності ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5
9 жовтня 2008 року Подільським районним судом м. Києва ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у виді арешту, а 5 листопада 2009 року затверджено обвинувальний висновок і справу направлено до Апеляційного суду Донецької області, який визначив її підсудність за Кіровським районним судом м. Макіївки.
4 листопада 2010 року постановою судді Кіровського районного суду м. Макіївки ОСОБА_1 змінено запобіжний захід на підписку про невиїзд, а у вересня 2011 року рішенням Апеляційного суду Донецької області справу передано на розгляд до Куйбишевського районного суду м. Донецька.
Відповідно ж до рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положень ч. 3 ст. 80 Конституції України (№ 9-рп/99 від 27 жовтня 1999 року) притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.
Таким чином, у даному провадженні ОСОБА_1 набув статусу обвинуваченого, з огляду на рішення КСУ № 9-рп/99 від 27 жовтня 1999 року вважається притягнутим до кримінальної відповідальності, щодо нього обрано запобіжний захід і матеріали кримінальної справи направлені до суду для розгляду обвинувачення по суті.
Згідно з розпорядженням голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 2710/38-14 від 02 вересня 2014 року територіальну підсудність у кримінальних справах/провадженнях, які раніше перебували на розгляді в Куйбишевському районному суду м. Донецька, визначено за Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області.
16 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області із заявою про відновлення судового провадження, закриття кримінальної справи та скасування запобіжного заходу - підписки про невиїзд, обраної йому 04 листопада 2010 року у кримінальній справі № 1/259/54/14 за його обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 166 КК України (у редакції 1960 року), ч. 2 ст. 366 КК України (у редакції 2001 року).
19 червня 2019 року ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 було відмовлено у відкритті провадження за його заявою.
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2019 року ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 червня 2019 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 20 травня 2020 року вищезазначені ухвали судів першої та апеляційної інстанцій скасовано в зв`язку з порушенням кримінального процесуального закону, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому судом касаційної інстанції було зазначено про те, що місцевий суд належно не розглянув заяву ОСОБА_1, не ознайомився з додатками, доданими до неї, та формально відмовив заявнику у відкритті провадження, чим порушив його право на судовий захист та доступ до правосуддя.
Суд першої інстанції після призначення нового розгляду, в порушення вказівок суду касаційної інстанції, які є обов`язковими для судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалою від 9 червня 2020 року залишив вищевказану заяву ОСОБА_1 без руху, а ухвалою від 21 липня 2020 року повернув зазначену заяву особі, яка її подала, як неподану.
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 2 вересня 2020 року ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 липня 2020 року було скасовано і призначено новий розгляд в суді першої інстанції. При цьому судом апеляційної інстанції було зазначено, що за наслідками нового розгляду суд першої інстанції повинен був прийняти заяву ОСОБА_1, розпочавши її розгляд по суті, а не залишати її без руху та повертати як неподану.
Проте, ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 січня 2021 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про відновлення судового провадження, закриття кримінальної справи та скасування запобіжного заходу за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 166 КК України (в редакції 1960 року), ч. 2 ст. 366 КК України (в редакції 2001 року).
При цьому місцевим судом зазначено, що ненадання заявником відповідних доказів по справі і відсутності їх у сторони обвинувачення є перешкодою для здійснення судового провадження по справі, оскільки у відповідності до ч. 1 ст. 275 КПК (в редакції 1960 року) розгляд справи проводиться тільки відносно підсудних і тільки в межах пред`явленого обвинувачення; згідно з положеннями ст. 524 КПК відновленню підлягають лише втрачені матеріали в тому кримінальному провадженні, яке завершилося ухваленням вироку суду, однак вказана кримінальна справа ухваленням вироку не завершилася; по даній кримінальній справі підсудними є ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_1, а у зв`язку з тим, що наданих суду документів та матеріалів не достатньо, суд не може вирішити питання про виділення матеріалів з даної кримінальної справи відносно ОСОБА_1 .
Разом з тим, постановляючи при новому розгляді ухвалу від 11 січня 2021 року, якою відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1, суд першої інстанції залишив поза увагою положення ч. 2 ст. 124 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. ст. 21, 30, 415 і 439 КПК та ч. 3 ст. 1 Закону України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції", а також вказівки суду касаційної інстанцій та висновки і мотивиапеляційного суду про необхідність прийняття заяви ОСОБА_1 та розгляду її по суті.
При цьому не змінюють висновків про порушення вказаних нормативних положень і посилання суду першої інстанції на неможливість вирішення питання про виділення матеріалів кримінальної справи відносно ОСОБА_1 .
Також у зв`язку з встановленими порушеннями вимог процесуального закону необґрунтованою є й відмова суду першої інстанції у вирішенні питання про скасування запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд.
Разом із тим, суд апеляційної інстанції, переглядаючи кримінальне провадження за апеляційною скаргою представника заявника ОСОБА_1 - адвоката Мелешка І.В. на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 січня 2021 року, вказані порушення, допущені судом першої інстанції, не усунув.
До того ж, відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги представника та підтримавши висновок місцевого суду про недостатність поданих заявником документів і матеріалів для ухвалення відповідного судового рішення, за відсутності у зазначеній апеляційній скарзі відповідних доводів суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення посиланням на положення ч. 1 ст. 524 КПК, якою визначені умови відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження.
Таким чином, у порушення вимог ст. ст. 404, 419 КПК апеляційний суд не надав відповіді по суті доводів поданої апеляційної скарги, безпідставно залишивши її без задоволення.
На переконання колегії суддів суду касаційної інстанції, кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 166 КК України (у редакції 1960 року), ч. 2 ст. 366 КК України (у редакції 2001 року), яка надійшла до суду, всупереч положенням ч. 2 ст. 124 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод,ст. ст. 21, 30 КПК та ч. 3 ст. 1 Закону України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції" не знайшла свого остаточного вирішення за результатами судового розгляду по суті пред`явленого ОСОБА_1 обвинувачення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, які є істотними, оскільки перешкодили їм ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення.
А тому судові рішення щодо ОСОБА_1 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК підлягають скасуванню із призначенням нового розгляду у суді першої інстанції.
При новому розгляді суду першої інстанції необхідно врахувати наведене та ухвалити законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення по суті пред`явленого ОСОБА_1 обвинувачення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд