Постанова
Іменем України
01 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 305/1717/18
провадження № 61-7497св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Косівсько-Полянська сільська рада в особі сільського голови Митрюка Федора Федоровича,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 22 серпня 2019 року у складі судді Бліщ О. Б. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 03 березня 2020 року у складі колегії суддів: Бисаги Т. Ю., Собослоя Г. Г., Куштана Б. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Косівсько-Полянської сільської ради в особі сільського голови Митрюка Ф. Ф. про захист честі та гідності фізичної особи.
Позов обґрунтований тим, що Косівсько-Полянська сільська рада Рахівського району Закарпатської області на сторінці сільської ради "Kosivska Polyana Sr." у соціальній мережі "Фейсбук" всесвітньої мережі "Інтернет" 08 червня 2018 року поширила відомості, які не відповідають дійсності (є недостовірними) та принижують його честь і гідність, а саме 08 червня 2018 року о 15 год 48 хв відповідач у своїх дописах дослівно зазначив, що: "потрібно нагадати ОСОБА_1, що він і далі не сплачує орендної плати приблизно у сумі 90 тис. грн на рік, чим обкрадає місцевий бюджет, присвоїв від колгоспників колгоспну контору, яка за ним не зареєстрована. Обманув колгоспників, обіцяючи їм робочі місця, а сам все вирізав на металобрухт".
ОСОБА_1 зазначав, що він є засновником та керівником Товариства з обмеженою відповідальністю "КІСВА-В" (далі - ТОВ "КІСВА-В", товариство), якому на праві власності належить ряд об`єктів нерухомості, у тому числі, приміщення колишньої контори колгоспу. Вказане свідоцтво є чинним і ніким у встановленому законом порядку не оспорювалося. Крім цього, ТОВ "КІСВА-В" щорічно сплачує податок на землю у розмірі, визначеному Державною фіскальною службою України, зокрема за 2017 рік товариство сплатило 14 935,64 грн земельного податку. У правоохоронних органів немає і не було жодних матеріалів про те, що він незаконно реалізував чи збував металобрухт, оскільки таких фактів ніколи не існувало. Він ніколи не обманював людей, обіцяючи їм робочі місця, оскільки після ліквідації колгоспу "Карпати" у 1998 році на роботу в ТОВ "КІСВА-В", яке стало його правонаступником, прийнято 150 осіб, які більше п`яти років отримували гідну заробітну плату, проте з урахуванням економічних чинників кількість робітників поступово зменшувалась, але товариство до цього часу працює. Він є депутатом сільської ради, поширені відповідачем неправдиві відомості щодо нього завдають шкоди його честі і гідності.
Крім того, позивач надав до суду копії таких дописів відповідача у мережі "Фейсбук": "В самому центрі села виявлене несанкціоноване сміттєзвалище, повністю закидана та недоглянута територія. Влада бездіяльна, сільський голова не працює, не помічає, а може покриває таке неподобство. А створили цю звалку великі борці за чистоту довкілля, які всюди викладають зауваження, що голова сліпий, ще за всіма не прибрав, посилають кляузи на міністерство екології на голову, що не бачить сміття, один - голова адмінкомісії, що має штрафувати інших за сміття, а другий - депутат райради, коротше ОСОБА_1. Ця територія знаходиться позаду шедевру архітектури -кошари з дощок, приліпленої до контори без будь-яких дозволів. Селу вже потрібно потрохи звільнятись від такого непотребу, можливо стане краще жити" - публікація від 15 квітня 2019 року та "Інформую жителів нашого села про абсолютно деструктивну позицію ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо будівництва нової амбулаторії. Вони звернулися до суду про скасування реєстрації земельної ділянки за сільською радою, що унеможливить роботи. Вперше за роки держава, в особі влади, виділила конкретні 5 мільйонів гривень, які є на рахунках ради, разом із співфінансуванням району, а ці особи чинять опір, зупиняючи будівництво, причому в селі не проживають і не мають наміру. Тому залишається єдиний варіант впливу - збирати народ, як колись вони збирали проти сільського голови за брехливими звинуваченнями, щоб люди сказали свою думку, а також спитали за контору, страшезну прибудову до контори без документів, за несплату оренди, за самовільне захоплення землі ОСОБА_2 і ще багато іншого. За все в житті потрібно відповідати і пожинати плоди своєї власної пожадливості" - публікація від 21 лютого 2019 року.
Вказані публікації, на думку позивача, також завдають шкоди його честі та гідності.
Просив зобов`язати відповідача спростувати недостовірні відомості, поширені на сторінці Косівсько-Полянської сільської ради "Kosivska PolyanaSr." у соціальній мережі "Фейсбук" у такий самий спосіб, у який вони поширені, відшкодувати 90 000,00 грн моральної шкоди.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 22 серпня 2019 року, яке залишене без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 03 березня 2020 року, у позові відмовлено.
Відмовивши у позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що поширена відповідачем інформація щодо позивача в її системному зв`язку з фактичними обставинами справи не є такою, що порушує немайнові права позивача, і поширена відповідачем як критика діяльності позивача як депутата сільської ради, спрямована на доведення до виборців його поведінки, яка полягає у несплаті земельного податку, що підтверджується відповідними документами. Підстав для задоволення вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди немає, оскільки така позовна вимога є похідною від вимоги про визнання інформації недостовірною і такою, що ганьбить честь, гідність і ділову репутацію. ОСОБА_1 вирвав із контексту публікації Косівсько-Полянської сільської ради частину тексту, на який послався у позові як на недостовірну інформацію, оскільки з дослідженої у судовому засіданні публікації випливає, що інформація про несплату ОСОБА_1 земельного податку стала наслідком його позиції як депутата сільської ради проти виділення земельної ділянки для будівництва нової амбулаторії.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 22 серпня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 03 березня 2020 року, просив скасувати оскаржувані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
У нього не виник обов`язок щодо внесення орендної плати, оскільки земельні ділянки, які перебувають у його користуванні, остаточно не сформовані (не виготовлені проєкти землеустрою, земельним ділянкам не присвоєні кадастрові номери) і договори оренди землі не укладені, тому інформація про несплату ним такого "податку" є недостовірною та підлягає спростуванню.
Суди залишили без уваги його клопотання про дослідження письмових доказів щодо погіршення здоров`я внаслідок неправомірних дій відповідача.
В оскаржуваному рішенні вказано, що 19 жовтня 2018 року відповідач надав відзив на позовну заяву, проте всупереч нормам процесуального права відзив з додатками позивачу не направлявся.
Аргументи інших учасників справи
Відзив сільського голови Митрюка Ф. Ф. на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржувані судові рішення є законними, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішенням ради позивачу ще у 2008 році наданий дозвіл на виготовлення проєктної документації щодо відведення земельної ділянки в оренду, проте ОСОБА_1 не закінчує процес оформлення документів та безоплатно користується земельною ділянкою. Одним із методів впливу на недоброчесних землекористувачів є інформування виборців через мережу "Інтернет" в коректній та літературній формі.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що Косівсько-Полянська сільська рада Рахівського району Закарпатської області на сторінці сільської ради "Kosivska Polyana Sr.", у соціальній мережі "Фейсбук" 08 червня 2018 року о 15 год 48 хв поширила інформацію такого змісту: "Косівсько-Полянська сільська рада провела засідання сесії, на якому головним питанням було виділення землі для будівництва нової амбулаторії. Це дуже показове поіменне голосування, адже відразу є зрозумілим хто є хто. Після консультацій, в тому числі із районною владою та представниками медицини, було запропоновано єдине місце, яке би відповідало типовим розмірам, а саме - на території підсобних промислів колишнього колгоспу. Рішення не було прийняте, бо ОСОБА_1 був категорично проти, утримались також ОСОБА_3 та ОСОБА_4, один покинув зал до голосування, деякі не з`явились. Конструктивна частина депутатів надзвичайно розчарована через таку ситуацію, але це зайвий раз підкреслює громадську позицію окремих людей. Напевно потрібно нагадати ОСОБА_1, що він і далі не сплачує орендної плати приблизно у сумі 90 тис. грн на рік, чим обкрадає місцевий бюджет, присвоїв від колгоспників, обіцяючи їм робочі місця, а сам все вирізав на металобрухт. Не хочеться розповідати про подвиги, тим більше про мораль, але на свою адресу він почув багато "хороших" слів. Це дійсно той авторитет, якого будуть соромити діти. Прокуратура на прямі порушення земельного законодавства вперто мовчить: ми знаємо…" (іншої інформації у матеріалах позовної заяви немає).
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження, заявник посилається на те, що судами не з`ясовано обставини справи та належним чином не досліджені докази, які мають значення для її вирішення, суд необґрунтовано відхилив його клопотання про дослідження доказів, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів ( пункти 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Верховний Суд зазначає, що оцінює доводи про порушення норм процесуального права, на які вказав позивач у касаційній скарзі, з огляду на те, чи спростовують вони характер інформації (фактичні твердження чи оціночні судження), поширеною стосовно позивача та висновки судів про відмову у позові.
Згідно з частиною четвертою статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і право вимагати будь-якої інформації, а також право вимагати відшкодування матеріального і морального збитку, заподіяного використовуванням і розповсюдженням такої недостовірної інформації.
Відповідно до статті 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
Згідно зі статтею 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.
Під гідністю необхідно розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.
Верховний Суд зазначає, що при розгляді справ вказаної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі "Інтернет" чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Відмовивши у позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що поширена відповідачем інформація щодо позивача в її системному зв`язку з фактичними обставинами справи не є такою, що порушує немайнові права позивача, і поширена відповідачем як критика діяльності позивача як депутата сільської ради, спрямована на доведення до виборців його поведінки, що полягає у несплаті земельного податку, яке підтверджується відповідними документами.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.
Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету міністрів Ради Європи (далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи (далі - Резолюція). Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
Відповідно до статей 3, 4, 6 Декларації політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, які вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно з частиною першою статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободкожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.
У рішенні від 07 лютого 2012 року "Аксель Спрінгер проти Німеччини" Європейський суд з прав людини вказав, що приватна особа, невідома для громадськості, може вимагати особливого захисту свого права на приватне життя, тоді як публічних осіб така норма не стосується.
Разом з цим у таких справах, як "Лінгенс проти Австрії" (1986 року); "Обершлік проти Австрії" (1991 року), у яких ішлось про публічну критику політиків, Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що публічні діячі повинні бути відкритими для критики з боку своїх опонентів.
Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суди визначили відмінність між фактичними твердженями та оціночними судженями, у зв`язку із чим дійшли правильного висновку щодо відмови в позові.
Верховний Суд зауважує, що Європейський суд з прав людини вважає порушенням статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод задоволення національними судами позовів публічних діячів про спростування поширеної проти них інформації та заборони поширення такої інформації, оскільки ступінь публічності, якого набули дії особи, ступінь її участі у публічній дискусії зумовлюють ступінь її толерантності, який вона повинна виявляти стосовно критики.
Межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
Вирішуючи спір, суди правильно визначили характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, надали належну оцінку поширеній інформації, яку позивач просив спростувати, з урахуванням наданих сторонами доказів, правильно встановили обставини справи та ухвалили законне і обґрунтоване судове рішення.
Верховний Суд погоджується із висновками судів про те, що фактично ОСОБА_1 просить спростувати інформацію, яка по суті є громадською критикою у соціальній мережі "Фейсбук" з приводу того, як він виконує службові обов`язки депутата сільської ради, тому поширення зазначеної інформації не призвело до порушення особистих немайнових прав позивача.
Не можна кваліфікувати як дифамацію поширену відповідачем інформацію про несплату ОСОБА_1 земельного податку (орендної плати), оскільки такі посилання в публікації від 08 червня 2018 року наведено у контексті оцінки позиції позивача як депутата сільської ради проти виділення земельної ділянки для будівництва нової амбулаторії та зволікання в оформленні відносин оренди землі, якою він користується, тобто у контексті добросовісності позивача як депутата сільської ради, а не вчинення ним правопорушення щодо ухилення від сплати податків чи орендної плати.
Отже, поширені щодо депутата сільської ради ОСОБА_1 оціночні судження не входять до категорії недостовірної інформації.
Верховний Суд зауважує, що відповідач не може бути притягнений до відповідальності за висловлення оціночних суджень щодо публічної особи, оскільки такі судження містять думки та критику дій посадової особи, яка має право на відповідь та спростування такої інформації.
Щодо посилань ОСОБА_1 у касаційній скарзі на те, що суди залишили без уваги його клопотання про дослідження письмових доказів щодо погіршення здоров`я внаслідок неправомірних дій відповідача, такі доводи не можуть бути підставою скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки поширена щодо позивача інформація не визнана недостовірною, у зв`язку з чим підстави для відшкодування моральної шкоди, завданої поширенням такої інформації, не виникли, і в доказах погіршення здоров`я ОСОБА_1 унаслідок дій відповідача немає потреби.
Доводи касаційної скарги, про те, що позивачу не направлявся відзив на позовну заяву з додатками не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до статті 411 ЦПК України, крім того, це не вплинуло на розгляд справи по суті.
Посилання у касаційній скарзі на те, що суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, без зазначення конкретних доказів у справі, є необгрунтованим.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що суди порушили норми процесуального права, що зазначає у касаційній скарзі заявник, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права.