Постанова
Іменем України
01 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 205/7851/18
провадження № 61-22921св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
відповідач - ОСОБА_4,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління служби у справах дітей Новокодацької районної у м. Дніпрі ради, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1,яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_2, ОСОБА_3, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2018 року ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання права користування житловим приміщенням.
Позов обґрунтований тим, що вона з ОСОБА_5 з 26 липня 2003 року перебуває у зареєстрованому шлюбі, від якого у них народилося двох дітей: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
За час шлюбу, на підставі договору купівлі-продажу від 07червня 2004 року, вони придбали кв. АДРЕСА_1 загальною площею 45,2 кв. м, житлова площа 27,2 кв. м. Право власності на квартиру зареєстровано за батьком її чоловіка, ОСОБА_4 .
Разом з сином та чоловіком у серпні 2004 року вона переїхала до цієї квартири, дочка з народження проживає там. Відповідач у спірній квартирі ніколи не проживав.
Позивач неодноразово просила відповідача зареєструвати її та дітей у спірній квартирі, але отримувала відмову з посиланням на те, що у зв`язку з реєстрацією в квартирі ще трьох осіб виникнуть матеріальні труднощі в їх сім`ї, але обіцяв це зробити пізніше.
У грудні 2017 року вона з чоловіком припинили шлюбні відносини, власник квартири остаточно відмовив їй у реєстрації та заявив, що не дозволить їй та дітям проживати в квартирі через те, що вони не мають жодних підстав на це.
Позивач вважає, що відповідач користуючись тим, що вона з дітьми в квартирі не зареєстрована, не визнає її право на житло та має намір перешкоджати користуванню квартирою в майбутньому, не дивлячись на їх законне право претендувати на житло.
Позивач також вважає, що її чоловік ОСОБА_5 є членом сім`ї власника житла, відповідача ОСОБА_4, а вона є членом сім`ї власника як дружина його сина та мати двох спільних дітей.
У зв`язку з неправомірними діями відповідача, що полягають у відмові визнати за нею право на житло, вона протягом подружнього життя позбавлена права знятися з реєстрації за попереднім місцем проживання за адресою: АДРЕСА_2 область, та зареєструватися за місцем фактичного проживання разом із сім`єю.
Просила визнати право користування житловим приміщенням кв. АДРЕСА_1, та належить на праві власності ОСОБА_4, за ОСОБА_1,неповнолітнім ОСОБА_2, та малолітньою ОСОБА_3 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 29березня 2019 року позов задоволено. Визнано право користування житловим приміщенням кв. АДРЕСА_1, та належить на праві власності ОСОБА_4,за ОСОБА_1,неповнолітнім ОСОБА_2 та малолітньою ОСОБА_3 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з того, що у ОСОБА_1, неповнолітнього ОСОБА_2 та малолітньої ОСОБА_3 є достатні триваючі зв`язки із місцем проживання у спірній квартири, яка охоплюється концепцією "житло" стосовно позивача та дітей. Не визнання права на проживання позивача та її дітей у вказаній квартирі фактично призведе до позбавлення вказаних осіб права користування таким житлом, а за відсутності у них іншого належного на праві власності чи постійному користуванні житла, буде становити для них надмірний тягар, не співмірний із переслідуваною законною метою. Суд врахував ту обставину, що у передбачений законом спосіб, зокрема через подання відповідних позовів до суду, відповідач не вирішував питання про позбавлення вказаних осіб права користування спірною квартирою.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 березня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові.
Скасувавши рішення суду першої інстанції та відмовивши в позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у сторін відсутній спір щодо користування квартирою, відповідач та його син не чинять будь-яких перешкод у користуванні квартирою. Позивач з дітьми проживає успірній квартирі, у неї є вільний доступ до квартири. З позову ОСОБА_1 вбачається, що у неї є тільки бажання та наміри претендувати на житло. Також позивач обмежила доступ для відповідача -власника квартири до квартири, але він позовів не заявляв.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року, просила скасувати оскаржуване судове рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Суд апеляційної інстанції всупереч фактичним обставинам справи, які встановив суд першої інстанції, не застосував статті 61-65 ЖК Української РСР, отже, не перевірив правильність з`ясування обставин справи.
Суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що позивач обрала належний спосіб захисту своїх порушених прав.
Суд апеляційної інстанції, погодившись з доводами відповідача про відсутність предмета спору як підстави для відмови в позові, фактично не надав їм жодної правової оцінки, не звернув увагу, що в апеляційній скарзі не наведен, які саме норми матеріального права неправильно застосував суд першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції неправильно витлумачив статтю 64 ЖК Української РСР, безпідставно послався на необхідність захисту прав власника відповідно до статей 319, 321 ЦК України, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про відмову в позові.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.
У письмових поясненнях Управління служби у справах дітей Новокодацької районної у м. Дніпрі ради просило касаційну скаргу задовольнити, скасувати оскаржувану постанову, залишити в силі рішення суду першої інстанції. Управління зазначило, що суд апеляційної інстанції не надав жодної оцінки доводам позивача, зокрема, що вона має двох дітей, відповідно до статті 47 Конституції України, статей 150, 156 ЖК Української РСР та статті 405 ЦК України набула право постійного користування житлом. Також суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що відповідач як особа, на яку зареєстровано право власності на спірну квартиру, має інше житло та ніколи не проживав у спірній квартирі, що дає підстави дійти висновку, що цю квартиру було придбано для проживання сім`ї позивача.
Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 759/2688/17, постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 листопада 2018 року у справі № 1326/1314/2012, від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2019 рокуу задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що позивач з 26 липня 2003 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5, від якого подружжя має двох дітей: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Спірна квартира належить відповідачу ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 07 червня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вербою В. М.
Відповідно до копії паспорта ОСОБА_1 з 06 вересня 2003 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2, діти постійної реєстрації не мають.
Батько дітей ОСОБА_5 з 08 жовтня 2004 року зареєстрований у спірній квартирі.
Суд першої інстанції встановив, що вказані діти є онуками відповідача.
З моменту придбання вказаного об`єкта нерухомого майна на ім`я ОСОБА_4 у квартиру фактично вселилась позивач зі своїм чоловіком та спільною дитиною ОСОБА_2 . За час постійного сімейного проживання у вказаній квартирі у позивача та ОСОБА_5 народилась дочка ОСОБА_3 .
Згідно з актом обстеження житлово-побутових умов від 10 жовтня 2018 року за адресою: АДРЕСА_3 родина мешкає у двокімнатній квартирі, створені необхідні умови для повноцінного життя та розвитку дітей.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у грудні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, пояснення на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Відповідно до частини першої статті 156 ЖК Української РСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником (частина перша статті 405 ЦК України).
Згідно з частиною четвертою статті 156 ЖК Української РСР до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилимприміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Відповідно до статті 64 ЖК Української РСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.
Суди встановили, що власником квартири є ОСОБА_4 .
Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Звертаючись до суду з позовом про визнання права користування спірною квартирою, позивач посилалася на те, що її чоловік ОСОБА_5 є членом сім`ї власника житла відповідача ОСОБА_4, а вона є членом сім`ї власника як дружина його сина та мати двох спільних дітей.
Суд апеляційної інстанції з такими доводами обгрунтовано не погодився, оскільки відповідно до частини другої статті 64 ЖК Української РСР до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що сторони не заперечували той факт, що власник квартири в спірній квартирі ніколи не проживав, отже, спільного господарства з позивачами не вів. Те, що відповідач є батьком чоловіка позивача ОСОБА_1, не дає підстав вважати її та дітей членами сім`ї власника квартири.
Скасувавши рішення суду першої інстанції та відмовивши в позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у сторін відсутній спір щодо користування квартирою, відповідач та його син не чинять будь-яких перешкод позивачу у користуванні квартирою. Позивач з дітьми проживає у спірній квартирі, у неї є вільний доступ до неї.
Верховний Суд зазначає, що згідно із підставами позову між сторонами існує спір, оскільки позивач просила суд визнати право користування вказаною квартирою з тих підстав, зокрема, що відповідач не визнає її право на житло, отже, вона не може знятися з реєстрації за своїм попереднім місцем проживання та зареєструватися за місцем фактичного проживання разом із сім`єю, у спірній квартирі, яка була придбана в інтересах її сім`ї, крім того, двоє неповнолітніх дітей не мають зареєстрованого місця проживання, оскільки цьому безпідставно перешкоджає відповідач.
Проте висновок суду апеляційної інстанції про відсутність спору між сторонами не вплинув на вирішення спору по суті, оскільки кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом(частина третя статті 12 ЦПК України).
Верховний Суд зазначає, що з урахуванням підстав та змісту позову у цій справі не вирішується питання про право дітей на житло відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У відзиві на позовну заяву відповідач вказував, що є єдиним власником житла, його право власності охороняється Конституцією України та іншими законами України. Відповідач неодноразово пропонував позивачу і надалі користуватися квартирою з реєстрацією дітей, оскільки в ній зареєстрований один з батьків дітей, однак позивач відмовилася, зазначивши, що вона бажає зареєструватися сама у цій квартирі. Відповідач заперечує проти реєстрації позивача ОСОБА_1 у квартирі, оскільки вона не є членом його сім`ї, почала створювати йому перешкоди у користуванні власністю, не надає ключів від квартири.
Із матеріалів справи відомо та встановлено судом апеляційної інстанції, що позивачі проживають у належній на праві власності відповідачу квартирі, питання про їх виселення відповідач не порушував і не порушує, він не заперечує проти реєстрації неповнолітніх дітей за місцем їх фактичного проживання.
Щодо доводів позивача, що у зв`язку з припиненням у грудні 2017 року її з чоловіком шлюбних відносин власник квартири остаточно відмовив їй у реєстрації та заявив, що не дозволить їй та дітям проживати в квартирі, відповідач не визнає її право на житло та має намір перешкоджати користуванню квартирою в майбутньому, незважаючи на законне право позивачів претендувати на житло, то суд апеляційної інстанції обгрунтовано їх відхилив, оскільки вони є припущенням позивача на майбутнє, а вирішення питання щодо користування квартирою з майбутньою реєстрацією позивача та дітей вирішується тільки власником квартири.
Суд апеляційної інстанції правильно відхилив посилання позивача на те, що діти повинні бути зареєстровані у спірній квартирі, оскільки відповідно до пункту 17 Постанови Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207 "Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру" у разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування), з огляду на те, що діти у спірній квартирі можуть бути зареєстровані за згодою її власника. Проте позивач не надала суду доказів про звернення до власника квартири з проханням зареєструвати дітей та його відмову у цьому.
Верховний Суд не бере до уваги доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції, всупереч фактичним обставинам справи, які встановив суд першої інстанції, не застосував статті 61- 65 ЖК Української РСР, отже, не перевірив правильність з`ясування обставин справи, оскільки суд апеляційної інстанції застосував норми матеріального права згідно з предметом позову та встановленими обставинами справи.
Верховний Суд зауважує, що висновок суду першої інстанції, що не визнання права на проживання позивача та її дітей у вказаній квартирі фактично призведе до позбавлення вказаних осіб права користування таким житлом, а за відсутності у них іншого належного на праві власності чи постійному користуванні житла, буде становити для них надмірний тягар, не співмірний із переслідуваною законною метою, є помилковим з огляду на те, що власником квартири є ОСОБА_4, його право власності не оспорене, воно захищено Конституцією України та цивільним законодавством. Суд першої інстанції не надав оцінки пропорційності втручання в право власності відповідача та балансу інтересу сторін у цій справі з урахуванням встановлених обставин.
Доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції, погодившись з доводами відповідача про відсутність предмета спору як підстави для відмови в позові, фактично не надав їм жодної правової оцінки, не звернув увагу, що в апеляційній скарзі не наведено, які саме норми матеріального права неправильно застосував суд першої інстанції, є безпідставними, оскільки суд, перевіривши матеріали справи, доводи сторін у справі, надав належну правову оцінку доказам у справі, мотивувавши підстави відмови в позові.
Верховний Суд не бере до уваги доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції неправильно витлумачив статтю 64 ЖК Української РСР, безпідставно послався на необхідність захисту прав власника відповідно до статей 319, 321 ЦК України, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про відмову в позові, оскільки суд апеляційної інстанції встановив, що позивач не є членом сім`ї власника квартири, який ніколи у ній не проживав, спільне господарство з позивачами ніколи не вів.
Доводи касаційної скарги є необгрунтованими з огляду на предмет, підстави та зміст позову.
Доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 759/2688/17, постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 листопада 2018 року у справі № 1326/1314/2012, від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц є необгрунтованими, оскільки у цих справах висновки зроблені за встановлених інших обставин з урахуванням предмета та підстав позову. Тому не можна погодитися з тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у вказаних постановах Верховного Суду.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовим рішенням у справі та необхідності переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційноїінстанції.
У клопотанні ОСОБА_1 просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки справа містить виключну правову проблему, пов`язану із застосуванням принципу верховенства права, і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, із обґрунтуванням підстав, визначених у частині п`ятій статті 403 цього Кодексу.
Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.
ОСОБА_1 у клопотанні про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не наводить, у чому саме полягає виключна правова проблема у цій справі. Водночас аналіз судової практики з урахуванням висновків Європейського суду з прав людини не свідчить про наявність протилежних і суперечливих судових рішень, глибоких і довгострокових розбіжностей у судовій практиці. Крім того, ОСОБА_1 не вказує, в яких саме справах із аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами наявне різне тлумачення норм права.
Відповідно до статті 263 ЦПК України суд касаційної інстанції у цій справі врахував висновки щодо застосування норм матеріального права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.
Верховний Суд не встановив достатніх та обґрунтованих підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.