Постанова
Іменем України
26 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 662/968/20
провадження № 51-1977 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Лагнюка М.М., Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Костюка О.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Остапенка А.В. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Херсонського апеляційного суду від 19 січня 2021 року у кримінальному провадженні № 42020231140000025 від 20 березня 2020 року за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 310 КК України.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Новотроїцького районного суду Херсонської області від 09 вересня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 310 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він на початку березня 2020 року в напівпідвальному приміщенні нежилого будинку, розташованого по АДРЕСА_2, використовуючи лампи денного світла, металеві підвісні відбивачі та систему вентиляції повітря, облаштував приміщення для вирощування рослин у штучних умовах та, не маючи на те спеціального дозволу, діючи умисно, шляхом внесення до ґрунту насіння рослин коноплі, здійснив їх посів, після чого протягом вегетаційного періоду здійснював вирощування вказаних рослин шляхом внесення добрив, регулярного поливу, штучного підтримання температурного режиму та освітлення до моменту виявлення та вилучення зазначених рослин роду коноплі в кількості 101 рослини під час проведення обшуку працівниками поліції.
Вироком Херсонського апеляційного суду від 19 січня 2021 року апеляційну скаргу прокурора задоволено частково, вирок місцевого суду в частині призначеного покарання скасовано та ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 310 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У своїй касаційній скарзі захисник Остапенко А.В. в інтересах засудженого ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину і особі засудженого, просить вирок апеляційного суду змінити та призначити ОСОБА_1 покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України. При цьому зазначає, що апеляційний суд, скасовуючи вирок місцевого суду в частині звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання, належним чином не врахував особу обвинуваченого, який працевлаштований, має на утриманні дружину, двох малолітніх дітей та хвору матір, на обліку в лікарів нарколога і психіатра не перебуває, а тому призначив покарання, що не відповідає ступеню суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор Костюк О.С. заперечував щодо задоволення касаційної скарги захисника, просив залишити її без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Відповідно до ч. 2 ст. 438 КПК України у зв`язку з наявністю підстав, зазначених у пунктах 2, 3 ч. 1 вказаної статті, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 413-414 цього Кодексу.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 та кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 310 КК України у касаційній скарзі не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.
Як убачається з поданої касаційної скарги, захисник вказує на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, а також посилається на те, що апеляційним судом під час призначення покарання повною мірою не враховано особу обвинуваченого, який працює, має на утриманні хвору матір, дружину та двох малолітніх дітей, на обліку в лікарів нарколога і психіатра не перебуває, та інших даних, які, на думку сторони захисту, свідчать про можливість призначення ОСОБА_1 покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України.
Однак, на переконання колегії суддів, такі доводи є безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.
Згідно з ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, скасовуючи вирок місцевого суду в частині призначеного покарання та постановляючи свій вирок, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 раніше не судимий, вчинив злочин, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких, за місцем проживання характеризується посередньо, офіційно непрацевлаштований, проживає із цивільною дружиною та двома малолітніми дітьми, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває. Крім того, судом було враховано обставини вчинення злочину, а також той факт, що злочинна діяльність обвинуваченого була припинена лише внаслідок втручання працівників поліції, які в ході обшуку вилучили у нього 101 рослину коноплі.
Обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, у ході судового розгляду не встановлено.
Наведене свідчить про підвищену суспільну небезпечність особи засудженого, неможливість його виправлення без ізоляції від суспільства та підтверджує безпідставне застосування до ОСОБА_1 положень ст. 75 КК України, а тому Суд вважає, що висновки апеляційного суду щодо необхідності призначення обвинуваченому реального покарання без застосування положень вказаної норми кримінального закону, є обґрунтованими.
Колегія суддів вважає, що застосування в даному випадку інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням не відповідатиме принципам законності та справедливості покарання, а тому звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України з встановленням іспитового строку не буде достатнім і необхідним для виправлення останнього.
Ураховуючи вказані обставини, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для застосування положень ст. 75 КК України щодо ОСОБА_1, а тому доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними.
На думку колегії суддів, визначене судом остаточне покарання засудженому ОСОБА_1 з огляду на вимоги статей 50, 65 КК України узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність та відповідає основній його меті як заходу примусу. Таким чином, не вбачається підстав для задоволення касаційної скарги захисника в частині застосування до засудженого положень ст. 75 КК України.
На переконання колегії суддів, апеляційний суд відповідно до вимог статей 370, 420 КПК України дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі прокурора доводам та обґрунтовано дійшов висновку про можливість їх задоволення лише в частині безпідставності призначення покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційний суд не встановив.
Колегія суддів вважає, що вирок суду апеляційної інстанції повною мірою відповідає вимогам статей 370, 420 КПК України.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, а призначене покарання відповідає тяжкості вчинених злочинів та особі засудженого, то касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд