Постанова
Іменем України
30 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 132/316/16-ц
провадження № 61-1501св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2 (правонаступниками якої є ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 ),
відповідач - ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 11 квітня 2019 року
у складі судді Павленко І. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від
18 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Денишенко Т. О., Рибчинського В. П., Голоти Л. О.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2016 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів дарування нерухомого майна.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачі є матір`ю та донькою. На момент звернення до суду з даним позовом ОСОБА_2 виповнилося 86 років. Починаючи з 2012-2013 років вона проявляє ознаки неадекватності у діях, не орієнтується в часі через те, що лікувалась з діагнозом "хронічна недостатність мозкового кровообігу з цефалічним вестибулостатичним синдромом, помірними когнітивними розладами". Протягом 2014 року хвороба загострилася, когнітивні порушення стали частими.
Зазначали, що 31 жовтня 2014 року відповідач уклав з матір`ю договір дарування йому житлового будинку АДРЕСА_1 . Про відчуження свого єдиного житла мати не пам`ятає. На час укладення вказаного договору вона мала незадовільний стан здоров`я та не в змозі була усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
26 листопада 2018 року з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно стало відомо про укладення 31 жовтня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ще двох договорів дарування № 1013 земельної ділянки площею 0,25 га, кадастровий номер 0521686303:01:006:0145,
з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та № 1017 земельної ділянки площею 0,3281 га, кадастровий номер 0521686303:01:006:0146, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що посвідчені нотаріально. Обидві земельні ділянки розташовані в АДРЕСА_1 .
Згідно з експертним висновком від 31 березня 2016 року на дату укладення договорів дарування ОСОБА_2 страждала на психічне захворювання
у вигляді судинної деменції, не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.
За таких обставин, з урахуванням збільшених позовних вимог згідно з заявою від 11 грудня 2018 року, на підставі статей 203, 215, 225 ЦК України просили визнати недійсними договори дарування від 31 жовтня 2014 року житлового будинку та двох земельних ділянок по АДРЕСА_1, що укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 11 квітня
2019 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 18 грудня 2019 року, позов задоволено.
Визнано недійсними: договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 від 31 жовтня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Калинівського районного нотаріального округу Панкеєвою О. В., номер договору у нотаріуса 1009; договір дарування земельної ділянки по АДРЕСА_1, площею 0,25 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна земельна ділянка), кадастровий номер 0521686303:01:006:0145, укладений 31 жовтня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Калинівського районного нотаріального округу Панкеєвою О. В., номер договору у нотаріуса 1013; договір дарування земельної ділянки по АДРЕСА_1, площею 0,3281 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 0521686303:01:006:0146, укладений 31 жовтня 2014 року між
ОСОБА_2 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Калинівського районного нотаріального округу Панкеєвою О. В., номер договору у нотаріуса 1017.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 1 960,80 грн судових витрат зі сплати судового збору.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, мотивоване тим, що дарувальник, як сторона оспорюваних правочинів, під час їх вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, отже наявні правові підстави для визнання вказаних правочинів недійсними. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що про наявність оспорюваних договорів дарування земельних ділянок позивач дізналась 26 листопада 2018 року, отже звернулась до суду в межах позовної давності, тому підстав для задоволення заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності судом не встановлено.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 11 грудня 2019 року з урахуванням спадкової справи № 356/2019 до майна померлої ОСОБА_2 до участі
в даній справі залучені в якості позивачів її правонаступники, спадкоємці першої черги - діти: ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 .
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 18 грудня 2019 року задоволена заява ОСОБА_4, прийнята його відмова від позову про визнання недійсними договорів дарування нерухомого майна, закрито провадження
у справі в частині позовних вимог ОСОБА_4 .
Аргументи учасників справи
У січні 2020 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,
в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не повно з`ясували обставини, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень; не звернули увагу на те, що ОСОБА_1 на час звернення до суду з позовом не була належним позивачем та не надали вказаному факту належної правової оцінки.
Позивач при зверненні до суду із заявою про збільшення позовних вимог пропустила строк позовної давності, оскільки могла дізнатись про порушення свого права починаючи з 31 жовтня 2014 року, тобто з моменту внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, однак
з позовом звернулась лише в листопаді 2018 року.
У лютому 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 подали відзив на касаційну скаргу, в якому просять касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржені судові рішення залишити без змін.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Суди встановили, що 31 жовтня 2014 року між ОСОБА_2 та
ОСОБА_4 укладено наступні договори:
договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Калинівського районного нотаріального округу Панкеєвою О. В., № 1009;
договір дарування земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_1, площею 0,25 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель
і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер-0521686303:01:006:0145, посвідчений приватним нотаріусом Калинівського районного нотаріального округу Панкеєвою О. В., № 1013;
договір дарування земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_1, площею 0,3281 га, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер-0521686303:01:006:0146, посвідчений приватним нотаріусом Калинівського районного нотаріального округу Панкеєвою О. В., №1017.
Відповідно до довідки Калинівської центральної районної лікарні Вінницької області від 24 вересня 2015 року ОСОБА_2 з 07 серпня 2012 року по
10 серпня 2012 року перебувала на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні з діагнозом: хронічна недостатність мозкового кровообігу
з цефалгічним вестибулоатактичним синдромом, помірними когнітивними розладами.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 06 червня 2016 року ОСОБА_2 визнана недієздатною та рішенням цього ж суду від 22 грудня 2016 року ОСОБА_1 призначена опікуном матері. Ці судові рішення набрали законної сили.
Відповідно до виписки з медкарти стаціонарного хворого з Вінницької міської клінічної лікарні № 3, ОСОБА_2 з 31 січня 2017 року по 13 лютого 2017 року перебувала на стаціонарному лікуванні зі встановленим діагнозом: дисциркуляторна змішана енцефалопатія III з когнітивномнестичним зниженням, психоорганічним синдромом, деменція змішаного ґенезу. Згідно
з висновком самостійно себе обслуговувати не може, потребує постійної сторонньої допомоги, "не орієнтована в часі, власній особі, місці, порушене сприйняття дійсності".
Висновком судово-психіатричного експерта Комунального закладу "Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. акад. О. І. Ющенка" від 07 червня
2018 року №2-п встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, на момент підписання договору дарування житлового будинку від 31 жовтня 2014 року страждала на хронічне душевне захворювання у вигляді судинної деменції. На момент підписання договору дарування житлового будинку від 31 жовтня 2014 року ОСОБА_2 не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 померла.
Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є наявність підстав для оспорення правочину та встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.
Відповідно до частини першої статті 225 ЦК Україниправочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року у справі № 161/17119/16-ц (провадження № 61-11268св18) зроблено висновок, що: "тлумачення статті 225 ЦК Українисвідчить, що правила цієї статті поширюються на випадки, коли фізична особа хоча і є дієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). […] Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними".
У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК Українивизначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Встановивши, що дарувальник під час вчинення нею оспорюваних правочинів не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про наявність правових підстав для визнання зазначених договорів недійсними.
Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 на час звернення до суду
з позовом не була належним позивачем колегія суддів відхиляє, оскільки зазначене не впливає на правильність вирішення справи, а згідно з частиною другою статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті
і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Суди встановили, що про наявність оспорюваних договорів дарування земельних ділянок позивачі дізналась 26 листопада 2018 року з інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що не спростовано відповідачем, тому зробили висновок про відсутність підстав для задоволення заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності.
Протилежні доводи відповідача колегія судді відхиляє, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів, а встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено,
а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року
у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).