Постанова
Іменем України
30 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 689/1889/18
провадження № 61-1911св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Баранівська сільська рада Ярмолинецького району Хмельницької області, Ярмолинецька районна державна адміністрація Хмельницької області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 27 вересня 2019 року у складі судді Баськова М. М. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 19 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Ярмолюка О. І., Купельського А. В., Янчук Т. О.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Баранівської сільської ради Ярмолинецького району Хмельницької області, Ярмолинецької районної державної адміністрації Хмельницької, в якому просила визнати її право на земельну частку (пай) розміром 2,06 умовних кадастрових гектара в порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 із вільних земель на території ради.
Позовні вимоги мотивовані тим, що з 1949 по 1997 роки її матір - ОСОБА_2, працювала в колгоспі "Вперед" с. Баранівка, Ярмолинецького району Хмельницької області. Як член колгоспу ОСОБА_2 набула право на земельну частку (пай) цього господарства. З невідомих причин матір не була включена до списку пайовиків і не одержала відповідного сертифікату.
Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 вона прийняла спадщину
в установленому порядку, однак не може оформити права на неї через відсутність правовстановлюючих документів на земельну частку (пай).
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 27 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 19 грудня 2019 року, в задоволенні позову відмовлено.
Суди керувалися тим, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що її мати була прийнята в члени Колективного сільськогосподарського підприємства "Вперед" (далі - КСП "Вперед")
і залишалась членом зазначеного підприємства на час розпаювання земель згідно з Указом Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" (далі - Указ № 720/95). Архівна довідка Ярмолинецького районного трудового архіву від 04 червня
2018 року № 383 про те, що ОСОБА_2 працювала в колгоспі "Вперед"
с. Баранівка Ярмолинецького району Хмельницької області, не є підтвердженням її членства у відповідному КСП, у тому числі й після виходу на пенсію.
Аргументи учасників справи
У січні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу,
в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, просить скасувати судові рішення та задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції зробив неправильний висновок про те, що її мати не належала до членів КСП "Вперед", не врахував аргументи апеляційної скарги про наявність відповідних доказів. Вона надала суду докази на підтвердження того, що її мати була членом колгоспу "Вперед" та набула право на земельну частку (пай), однак суди не дослідили всіх доказів і не надали їм належної оцінки.
Відзив іншими учасниками справи на касаційну скаргу не подано.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Суди встановили, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, її спадкоємцем за законом першої черги є донька ОСОБА_1 .
За життя ОСОБА_2 у період з 1949 по 1977 роки працювала в колгоспі "Вперед" с. Баранівка Ярмолинецького району Хмельницької області відповідно до архівної довідки Ярмолинецького районного трудового архіву № 383 від
04 червня 2018 року.
Під час розпаювання земель КСП "Вперед" ОСОБА_2 не була включена до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю та їй не видавався сертифікат на право на земельну частку (пай).
Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" від 05 червня 2003 року № 899-IV основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).
Згідно з пунктом 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому
і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 вересня 2019 року у справі № 615/1452/17-ц (провадження № 61-38393св18) зроблено висновки, що: "за змістом статей 22, 23 ЗК України (в редакції 1990 року) особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: перебування в членах КСП на час паювання; включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; одержання КСП цього акта. Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі
у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку. При вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай). Якщо спадкодавець мав право на земельну частку (пай), але за життя не одержав сертифіката на право власності на земельну частку (пай) або помилково не був включений (безпідставно виключений) до списку, доданого до державного акта про колективну власність на землю відповідного сільськогосподарського підприємства, товариства тощо, при вирішенні спору про право спадкування на земельну частку (пай) суд застосовує положення чинного на час існування відповідних правовідносин Земельного кодексу України, Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 березня 2020 року у справі № 538/302/19-ц (провадження № 61-16716св19) зазначено, що: "оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що його мати - ОСОБА_3 була членом ВАТ "Насіннєве", яке 03 грудня 1997 року отримало Державний акт на право колективної власності на землю, також не надано доказів того, що ОСОБА_3 зверталася до зборів співвласників, до сільської ради або до РДА
з питанням про включення її до списку осіб, що мають право на земельну частку (пай), чи з позовом до суду, правильними є висновки судів про відмову
у задоволенні позову".
У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частинами першою та другою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Встановивши, що позивач не довела, що її мати була членом КСП "Вперед"
і залишалась членом цього підприємства на час розпаювання земель КСП "Вперед", суди зробили правильний висновок про відмову в задоволенні позову.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі
№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів
є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.