Постанова
Іменем України
30 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 372/914/18
провадження № 61-1738св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Деремезнянська сільська рада Обухівського району Київської області, ОСОБА_2,
третя особа - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Суханової Є. М., Таргоній Д. О., Кулікової С. В.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Деремезнянської сільської ради Обухівського району Київської області,
ОСОБА_2, в якому просив:
визнати незаконним та скасувати рішення Деремезнянської сільської ради Обухівського району Київської області від 10 січня 2002 року № 1 про передачу земельної ділянки ОСОБА_4 площею 0,853 га в АДРЕСА_1 ;
визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії IV-КВ № 074123 площею 0,853 га за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 3223183001:01:004:0033, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, який був зареєстрований в Книзі записів актів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 210, виданий 04 червня 2002 року на ім`я ОСОБА_4 ;
визнати недійсним заповіт ОСОБА_4 у частині земельної ділянки згідно державного акта IV-КВ № 074123;
визнати за ним право власності на житловий будинок з допоміжними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Деремезнянської сільської ради Обухівського району Київської області від 21 липня 1993 року № 7 йому надано
в безстрокове користування в АДРЕСА_1 земельну ділянку для будівництва житлового будинку з допоміжними спорудами.
24 лютого 1998 року Деремезнянська сільська рада Обухівського району Київської області своїм рішенням передала позивачу у власність земельну ділянку площею 0,45 га.
Рішенням Деремезнянської сільської ради Обухівського району Київської області від 26 липня 2013 року № 24 на підставі заяви позивача, постійного проживання в побудованому будинку на вказаній земельній ділянці вирішено оформити право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .
06 березня 2018 року державний реєстратор рішенням № 40011827 відмовив йому в реєстрації права власності на житловий будинок, оскільки земельна ділянка, на якій він розташований, належить на праві власності ОСОБА_2 .
ОСОБА_2 отримала у власність земельну ділянку в порядку спадкування після смерті батька - ОСОБА_4 за заповітом.
Деремезнянська сільська рада Обухівського району Київської області, видавши державний акт на право приватної власності ОСОБА_4 на спірну земельну ділянку без прийняття відповідного рішення, без урахування рішень про надання йому (позивачу) земельної ділянки, дозволу на оформлення права власності на будинок та без дотримання вимог законодавства України, порушила його права.
Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 18 жовтня 2018 року залучено до участі у справі як третю особу ОСОБА_3, матір позивача та бабусю відповідача, оскільки рішення у справі може вплинути на її права та обов`язки.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 11 квітня 2019 року позов задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано рішення Деремезнянської сільської ради Обухівського району Київської області від 10 січня 2002 року № 1 про передачу земельної ділянки ОСОБА_4 площею 0,853 га в АДРЕСА_1 .
Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії IV-КВ № 074123 площею 0,853 га за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 3223183001:01:004:0033, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, який зареєстрований в Книзі записів актів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 210, виданий 04 червня 2002 року на ім`я ОСОБА_4 .
Визнано недійсним заповіт, складений ОСОБА_4 21 вересня 2016 року,
в частині розпорядження земельною ділянкою, площею 0,853 га, згідно державного акта IV-КВ № 074123.
Вирішене питання про судові витрати.
В задоволенні решти вимог відмовлено.
Суд першої інстанції керувався тим, що ОСОБА_2 набула право власності на спірне майно неправомірно. Визнання незаконним рішення сільської ради про передачу земельної ділянки у власність є підставою для визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, який видано на підставі цього рішення, та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку.
Позивач про порушення свого права дізнався 06 березня 2018 року після відмови державного реєстратора в реєстрації права власності на житловий будинок, тому позовна давність не сплила.
Позовні вимоги про визнання за ОСОБА_1 права власності на житловий будинок з допоміжними спорудами є передчасними.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 09 грудня 2019 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким
у задоволенні позову відмовлено.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що виділена позивачу згідно рішення Деремезнянської сільської ради Обухівського району Київської області земельна ділянка є іншою земельною ділянкою, ніж та, яку ОСОБА_4 заповідав своїй онучці - ОСОБА_2 .
Аргументи учасників справи
У січні 2010 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставини справи, що мають значення для правильного вирішення справи, просить постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок, що йому надана інша земельна ділянка, на якій він нічого не побудував, а ділянка, на якій знаходиться будинок, є власністю його батька, який його придбав у 1989 році, оскільки він не відповідає фактичним обставинам справи та спростовується письмовими доказами доданими до позовної заяви. Його мама - третя особа по справі в судовому засіданні повідомила, що будинок придбаний батьком вони знесли, що вказує на неправильний висновок суду про існування двох суміжних будинків.
Апеляційним судом залишено поза увагою те, що договір купівлі-продажу, на підставі якого придбано батьком будинок, не був нотаріально посвідчений та зареєстрований. Цей будинок мав загальну площу 53 кв. м, з яких 17,6 кв. м житлової площі, що підтверджується копією технічного паспорту, а побудований позивачем будинок має загальну площу 115, 8 кв. м та 68 кв. м житлової площі згідно з технічним паспортом, що міститься у матеріалах справи.
Апеляційний суд при ухваленні рішення не врахував, що спірна земельна ділянка спочатку надана рішенням сільської ради позивачу, а потім його батьку, при цьому вилучена в позивача не була, що свідчить про незаконність даного рішення ради.
Відзив іншими учасниками справи на касаційну скаргу не подано.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
У вересні 2020 року справа передана судді-доповідачу Краснощокову Є. В.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Суди встановили, що рішенням Деремезнянської сільської ради Обухівського району Київської області від 21 липня 1993 року № 7 ОСОБА_1 надано
в безстрокове користування в АДРЕСА_1 земельну ділянку для будівництва житлового будинку з допоміжними спорудами.
На виконання цього рішення сільської ради позивачем замовлено будівельний паспорт.
Згідно виписки з погосподарської книги Деремезнянської сільської ради, 1996 -2000 року, житловий будинок був побудований 1992 року.
Рішенням Деремезнянської сільської ради Обухівського району Київської області від 24 лютого 1998 року виділено ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,45 га.
Рішенням виконавчого комітету Деремезнянської сільської ради Обухівського району Київської області від 26 липня 2013 року № 24 на підставі заяви позивача вирішено оформити право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_1 .
Рішенням Деремезнянської сільської ради Обухівського району Київської області від 27 листопада 2015 року № 9 перейменовано вулиці в с. Деремезна, в зв`язку з чим будинок АДРЕСА_1 .
18 грудня 2017 року Комунальним підприємством Київської обласної ради "Західне бюро технічної інвентаризації" на замовлення ОСОБА_1 виготовлено технічний паспорт на житловий будинок
АДРЕСА_1 .
06 березня 2018 року рішенням державного реєстратора № 40011827 відмовлено позивачу в реєстрації права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_4, що підтверджується копією свідоцтва про смерть.
На випадок своєї смерті ОСОБА_4 склав заповіт, відповідно до якого земельну ділянку частку (пай) серія ЯБ № 313661 у розмірі 2,1359 га заповів сину - ОСОБА_1, а земельну ділянку згідно державного акта 4-КВ № 074123
у розмірі 0,853 га заповів онучці - ОСОБА_2 .
Відповідно до державного акта на право приватної власності на земельну ділянку серії IV-КВ № 074123 ОСОБА_4 належала земельна ділянка площею 0,853 га, розташована на території АДРЕСА_1, на підставі рішення Деремезнянської сільської ради Обухівського району Київської області від 10 січня 2002 року № 1.
Апеляційний суд встановив, що згідно зі схемою, яка міститься у зазначеному державному акті на право приватної власності на земельну ділянку, за адресою: АДРЕСА_1 наявні дві земельні ділянки: площею 62 га, на якій розташований будинок, придбаний за життя ОСОБА_4 у 1989 році; площею 0,22 га, яку ОСОБА_4 отримав пізніше як працівник колгоспу після розподілу колгоспного поля.
Згідно з рішенням Деремезнянської сільської ради Обухівського району Київської області від 24 лютого 1998 року ОСОБА_1 виділено земельну ділянку площею 0,45 га, розташовану поруч із земельною ділянкою, що належала ОСОБА_4 .
У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства
є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений
в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження
№ 61 -2417сво19).
Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21ЦК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2020 року по справі № 303/6366/17 (провадження № 61-17559св19) вказано, що "порушення права пов`язане
з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21ЦК України)".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2021 року у справі № 552/6997/19 (провадження № 61-1280св21) зроблено висновок, що "недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим".
Відповідно до частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділенні в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються
в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Встановивши, що рішенням Деремезнянської сільської ради Обухівського району Київської області, на яке позивач посилався як на підставу своїх вимог, йому виділено земельну ділянку, яка є іншою, ніж та, яку ОСОБА_4 заповідав своїй онучці - ОСОБА_2, а також те, що позивач не довів, що оспорюваним рішенням порушуються його права, апеляційний суд зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову.