Постанова
Іменем України
30 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 461/1229/20
провадження № 61-15179св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
боржник - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, подану представником ОСОБА_3, на постанову Львівського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Левика Я. А., Савуляка Р. В., Шандри М. М.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст заяви
У березні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами судового наказу від 24 лютого 2020 року
у справі № 461/1229/20 за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з неї аліментів на утримання дитини.
Вимоги заяви мотивовані тим, що24 лютого 2020 року Галицьким районним судом міста Львова видано судовий наказ про стягнення з неї на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітнього сина
ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/4 заробітку (доходів), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку щомісячно, починаючи з 11 лютого 2020 року та до досягнення дитиною повноліття.
Заява про видачу такого наказу подана ОСОБА_1 11 лютого 2020 року,
у якій він посилається на те, що їхній син на момент подання заяви проживав
з батьком та знаходився на його утриманні, тому ОСОБА_1 має право на стягнення аліментів на утримання дитини.
Проте на час звернення ОСОБА_5 із заявою до суду, а також на час видачі Галицьким районним судом міста Львова зазначеного судового наказу, син не проживав постійно з батьком, натомість проживав з нею та її батьками за адресою: АДРЕСА_1 .
Їхній син є учнем 3-А класу з поглибленим вивченням англійської мови початкової школи № 4 Львівської міської ради, куди його переважно завжди відвозить і забирає бабуся - її матір.
ОСОБА_1 як доказ на підтвердження того, що син, нібито, постійно проживає з ним, подав до суду довідку з місця проживання про склад сім`ї
і прописку від 31 січня 2020 року. Однак з цієї довідки випливає лише факт реєстрації місця проживання дитини, а не фактичного проживання. Тобто, на момент видачі Галицьким районним судом міста Львова судового наказу від
24 лютого 2020 року існували обставини, які є підставою для перегляду судового наказу за нововиявленими обставинами. Ця обставина є такою, що має істотне значення та безпосередньо впливає на вирішення питання про видачу судового наказу у справі № 461/1229/20.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Галицького районного суду від 06 липня 2020 року заяву
ОСОБА_2 про перегляд судового наказу від 24 лютого 2020 року за нововиявленими обставинами задоволено.
Скасовано судовий наказ Галицького районного суду м. Львова від 24 лютого 2020 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4,
ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/4 заробітку (доходів), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку щомісячно, починаючи з 11 лютого 2020 року та до досягнення дитиною повноліття, та закрито провадження у справі.
Роз`яснено, що заявлені вимоги можуть бути розглянуті в порядку позовного провадження з додержанням загальних правил щодо пред`явлення позову.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що у заяві про перегляд судового наказу за нововиявленими обставинами заявник вказав на наявність підстав для такого перегляду, передбачених пунктом 1 частини другої статті 423 ЦПК України.
У заяві ОСОБА_1 зазначав, що неповнолітній син ОСОБА_4 проживає із батьком та повністю знаходиться на його утриманні. Проте
в судовому засіданні ОСОБА_2 зазначено, що на час звернення ОСОБА_5 із заявою до суду, а також на час видачі Галицьким районним судом міста Львова судового наказу від 24 лютого 2020 року син не проживав постійно з батьком, натомість проживав з матір`ю - ОСОБА_2 та її батьками за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_6 самовільно встановлено місце проживання дитини з ним; він переховує дитину від ОСОБА_2, яка зазначила, що вона протягом весни 2020 року знаходилась в Республіці Польща і не могла повернутись в Україну у зв`язку
з карантином та неможливістю фізичного приїзду до кордону. В цей час ОСОБА_1 не відповідав на дзвінки, відмовлявся передавати слухавку дитині, не допускав матір ОСОБА_2 - бабусю до побачень з дитиною. Після того, як ОСОБА_2 в`їхала в Україну і після проходження самоізоляції протягом двох тижнів - з 07 червня 2020 року вона намагається різними способами побачитись з дитиною і погодити з ОСОБА_1 подальше місце проживання дитини, однак він чинить їй сильний супротив, що стверджується заявами заявника до Галицького ВП ГУ НП у Львівській області. ОСОБА_2 ще жодного разу не змогла поспілкуватись з сином. 07 червня 2020 року ОСОБА_1 не відчиняв двері квартири, поки не приїхала поліція, а після цьогозавдав їй тілесних ушкоджень. 15 червня 2020 року в квартиру за адресою: АДРЕСА_2, приходили працівники Львівського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді, однак він відмовився забезпечити контакт матері з дитиною.
Зазначена обставина не була відома суду на момент видачі наказу та могла вплинути на юридичну оцінку обставин судом при видачі наказу.
Оскільки між сторонами наявний спір щодо визначення місця проживання дитини, то необхідно роз`яснити право на звернення до суду із вимогами в порядку позовного провадження.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року ухвалу суду першої інстанції скасовано та постановлено нову ухвалу, якою
у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд за нововиявленими обставинами судового наказу від 24 лютого 2020 року про стягнення
з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини відмовлено.
Апеляційний суд виходив з того, що між сторонами дійсно на час перегляду справи в апеляційному порядку існують судові спори щодо визначення місця проживання дитини, усунення перешкод щодо участі у вихованні дитини та встановлення порядку спілкування з дитиною, які ініційовані ОСОБА_2
ОСОБА_2 після видачі судового наказу 24 лютого 2020 року подала звернення до різних органів з приводу неправомірних, на її думку, дій її чоловіка стосовно неї та їхнього неповнолітнього сина (червень-липень 2020 року). Такими зверненнями та реагуванням відповідних органів на них мотивує наявність спору між нею та ОСОБА_1 з приводу визначення місця проживання дитини, усунення перешкод щодо участі у вихованні дитини та встановлення порядку спілкування з дитиною. Такі обставини вважає нововиявленими та такими, що є підставою для скасування судового наказу, як
і її твердження про проживання дитини на час видачі судового наказу з нею (а. с. 75-89).
ОСОБА_2 отримано та надано суду по суті нові докази у справі. Фактично ОСОБА_2 подано докази на підтвердження обставин, які мають значення для справи й установлені судом, внаслідок вчинення нею певних дій після ухвалення рішення.
У випадку незгоди з судовим наказом боржник вправі захистити своє право шляхом подачі позову про зменшення розміру аліментів (припинення стягнення, тощо) (частина сьома статті 170 ЦПК України).
Аргументи учасників справи
У жовтні 2020 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що при видачі судового наказу суд порушив вимоги статті 160 ЦПК України, статті 181, частини п`ятої статті 183, частини третьої статті 184 СК України. Між сторонами існує спір, з ким повинна проживати дитина, тому аліменти не можуть стягуватися у наказному провадженні.
На час її звернення із заявою про перегляд судового наказу за нововиявленими обставинами дитина не проживала з батьком, натомість проживала з нею та її батьками. Весною 2020 року вона знаходилася в Республіці Польща і не могла повернутися у зв`язку з карантином і неможливістю приїзду до кордону. В цей час ОСОБА_1 самовільно забрав дитину, не відповідав на дзвінки, відмовлявся передавати слухавку дитині, не допускав її та бабусю до дитини. Після того як вона повернулася і перебувала на самоізоляції протягом двох тижнів, вона намагалася різними способами побачитися з дитиною та погодити місце проживання дитини, проте ОСОБА_1 чинив їй сильний супротив, що підтверджувалося заявами до Галицького ВП ГУ НП у Львівській області.
У квартиру, де проживає ОСОБА_1, приходили працівники Львівського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді, однак він відмовився забезпечити її контакт з дитиною.
Зазначена обставина не була відомою суду на момент видачі наказу та могла вплинути на юридичну оцінку обставин судом при видачі наказу.
Суд апеляційної інстанції в порушення статей 19, 160, 163 ЦПК України та статей 161, 184 СК України, що не підлягли застосуванню до спірних правовідносин, помилково скасував законне рішення суду першої інстанції, що призвело до неправильного вирішення спору.
У грудні 2020 року ОСОБА_1 подав до суду відзив, у якому просив оскаржену постанову апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її доводів.