Постанова
Іменем України
25 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 668/14933/15-к
провадження № 51-6453км18
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Чистика А. О.,
суддів Бородія В. М., Мазура М. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Слободян О. М.,
прокурорів Курсова О. В., Ченківського О. О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Курсова Олександра Валерійовича на вирок Бериславського районного суду Херсонської області від 27 березня 2018 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015160690000045 від 16 вересня 2015 року, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Бердянська Запорізької області, який згідно матеріалів кримінального провадження зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця с. Алтинівки Кролевецького району Сумської області, який згідно матеріалів кримінального провадження зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Бериславського районного суду Херсонської області від 27 березня 2018 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 визнано невинуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, і виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України(далі - КПК України) через недоведеність вчинення кримінального правопорушення обвинуваченими.
Згідно з цим вироком органами досудового розслідування начальник Головного управління ветеринарної медицини в Херсонській області - головний державний інспектор ветеринарної медицини в Херсонській області ОСОБА_2 та начальник Херсонської міської державної лікарні ветеринарної медицини ОСОБА_1 обвинувачувались у тому, що вони, будучи службовими особами, які займають відповідальне становище, одержали неправомірну вигоду для себе за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, дій з використанням наданої їм влади та службового становища за попередньою змовою групою осіб, повторно.
Зокрема, ОСОБА_2 та ОСОБА_1, діючи умисно з корисливих мотивів та з метою особистого збагачення, використовуючи надану їм владу та службове становище, в липні 2015 року організували схему протиправного збагачення шляхом одержання неправомірної вигоди.
Так, ОСОБА_2, достовірно знаючи, що представники суб`єктів господарської діяльності мають звертатись до структурних підрозділів служби ветеринарної медицини з проханням видати ветеринарні свідоцтва форми № 2, необхідні під час переміщення м`ясної продукції через пункти контролю на адміністративному кордоні Херсонської області та тимчасово окупованої Автономної Республіки Крим, направляв їх до свого підлеглого ОСОБА_1, який проводив перемовини з підприємцями, повідомляв їм про необхідність сплати неправомірної вигоди в сумі 100 дол. США за видачу одного свідоцтва й у разі згоди останніх на таку протиправну вимогу направляв їх до своєї підлеглої - лікаря ветеринарної медицини ОСОБА_3, яка, будучи необізнаною щодо протиправних намірів ОСОБА_2 та ОСОБА_1, за вказівкою останнього готувала і видавала підприємцям ветеринарні свідоцтва на м`ясну продукцію.
Так, 21 липня 2015 року приватний підприємець ОСОБА_4 та його партнер ОСОБА_5 звернулись до ОСОБА_2 з приводу отримання дозвільних ветеринарно-санітарних документів на м`ясну продукцію, за відсутності яких її увезення на територію тимчасово окупованої Автономної Республіки Крим було неможливим.
Вирішення зазначеного питання ОСОБА_2 доручив ОСОБА_1, який поблизу адміністративної будівлі Головного управління ветеринарної медицини в Херсонській області (вул. Перекопська, 17, м. Херсон) роз`яснив ОСОБА_4 та ОСОБА_5 порядок отримання ветеринарного свідоцтва та повідомив, що з питань отримання зазначених дозвільних документів вони мають звертатися безпосередньо до нього.
05 серпня 2015 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підготували необхідні документи для отримання ветеринарного свідоцтва й біля адміністративної будівлі Херсонської міської державної лікарні ветеринарної медицини (вул. Гагаріна, 84, м. Херсон) передали їх ОСОБА_1, котрий висловив вимогу про необхідність передачі йому та ОСОБА_2 неправомірної вигоди у розмірі 100 дол. США за оформлення й видачу одного свідоцтва, без урахування офіційних платежів, на що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 вимушено погодились. Також ОСОБА_1 повідомив ОСОБА_4 вимогу ОСОБА_2 у разі подальших звернень з аналогічних питань передавати йому, ОСОБА_1, грошові кошти в сумі 100 дол. США за видачу кожного свідоцтва. Після цього він зателефонував ОСОБА_3 та надав їй вказівку спростити процедуру контролю м`ясної продукції, підготувати і видати ветеринарне свідоцтво. Остання виконала вказівку, передавши в серпні 2015 року свідоцтво ОСОБА_4, за що той 05 жовтня 2015 року у автомобілі біля адміністративної будівлі Херсонської міської державної лікарні ветеринарної медицини віддав ОСОБА_1 2300 грн неправомірної вигоди, які останній того ж дня передав ОСОБА_2 у службовому кабінеті адміністративної будівлі Головного управління ветеринарної медицини в Херсонській області.
Крім того, 29 жовтня 2015 року близько 12:00 ОСОБА_4 звернувся до ОСОБА_1 з приводу отримання трьох ветеринарних свідоцтв. Останній повідомив про необхідність передачі йому та ОСОБА_2 300 дол. США за їх видачу і, зателефонувавши ОСОБА_3, надав їй вказівку видати свідоцтва ОСОБА_4, що вона і зробила того ж дня о 13:00.
У цей же день близько 14:30 ОСОБА_4 у автомобілі біля адміністративної будівлі Херсонської міської державної лікарні ветеринарної медицини за видачу трьох свідоцтв повторно передав ОСОБА_1 300 дол. США неправомірної вигоди (6865,90 грн за курсом Національного банку України станом на дату вчинення кримінального правопорушення), з яких 100 дол. США ОСОБА_1 залишив собі, а решту передав ОСОБА_2
03 листопада 2015 року грошові кошти в сумі 100 та 200 дол. США були вилучені під час проведення обшуків за місцями проживання відповідно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Миколаївський апеляційний суд ухвалою від 17 грудня 2020 року виправдувальний вирок Бериславського районного суду Херсонської області від 27 березня 2018 року стосовно ОСОБА_1 і ОСОБА_2 залишив без змін, а апеляційну скаргу прокурора Курсова О. В. - без задоволення.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального законута невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати вищезазначені судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що досудове розслідування кримінального правопорушення, вчиненого ОСОБА_2 та ОСОБА_1, було розпочато та організовано відповідно до вимог КПК України з дотриманням правил територіальної та інстанційної підслідності. Оскільки постанова про проведення контролю за вчиненням злочину від 17 вересня 2015 року, доручення прокурора від 18 вересня 2015 року, ухвали слідчого судді апеляційного суду Одеської області від 18 вересня 2015 року № 8343т, 8345т були відкриті прокурором стороні захисту після зняття з цих документів грифа "таємно" на стадії судового розгляду 02 листопада 2016 року, відповідно до положень ст. 290 КПК України, вважає, що висновки суду про визнання цих доказів недопустимими є необґрунтованими. Посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно визнав недопустимим доказом два протоколи від 14 вересня 2015 року за результатами проведення негласного оперативно-розшукового заходу (аудіо-, відеоконтроль особи) та додатки до цих протоколів на дисках із аудіо- та відеозаписами. Вказує на безпідставність висновку суду першої інстанції про те, що документи за результатами негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД) складені неуповноваженою особою. Вважає необґрунтованим й висновок суду першої інстанції про те, що протоколи від 14 вересня 2015 року за результатами проведення негласних розшукових заходів, а також протоколи про результати проведення НСРД від 06, 19, 21, 30 жовтня 2015 року складені без належного оформлення додатків до них. Також не погоджується із висновками судів про те, що протоколи НСРД складені з порушенням вимог ст. 104 КПК України, про фальсифікацію матеріалів кримінального провадження, щодо проведення обшуків за місцями проживання ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 неуповноваженими особами, а також висновками суду першої інстанції про те, що у кримінальному провадженні мав місце факт підбурювання. Прокурор стверджує, що суд умисно відмовив у задоволенні клопотань сторони обвинувачення, спрямованих на дослідження доказів і усунення суперечностей у кримінальному провадженні та використав ці суперечності і неправдиві показання ОСОБА_3 для обґрунтування невинуватості обвинувачених. Вказує, що вирок було ухвалено суддею, якій було заявлено відвід на підставі обставин, які очевидно викликали сумнів у її неупередженості, що є порушенням п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України. Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
У запереченнях на касаційну скаргу, з урахуванням доповнень від 07 червня 2021 року, виправданий ОСОБА_2 зазначає про її необґрунтованість та просить залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Прокурори Курсов О. В. та Ченківський О. О. касаційну скаргу прокурора Курсова О. В. підтримали, просили її задовольнити.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційних скаргах, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Статтею 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Загальні вимоги до змісту вироку суду визначено у ст. 374 КПК України. Зокрема, п. 2 ч. 3 ст. 374 цього Кодексу встановлено, що у разі визнання особи винуватою в мотивувальній частині вироку зазначається: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, мотивів, способу вчинення й наслідків кримінального правопорушення, а також форми вини; докази на підтвердження встановлених судом обставин та мотиви неврахування окремих доказів.
Як регламентовано в ч. 2 ст. 419 КПК України, у разі залишення апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. На виконання цієї вимоги в ухвалі слід проаналізувати, зіставивши з наявними у справі та додатково поданими матеріалами, всі наведені в апеляційній скарзі доводи й обґрунтувати кожен із них.
Надаючи оцінку доводам касаційної скарги прокурора щодо необґрунтованого встановлення судом першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, порушень органом досудового розслідування правил інстанційної і територіальної підслідності через здійснення всіх процесуальних дій не уповноваженими на те особами, внаслідок чого всі зібрані в кримінальному провадженні докази, які було покладено в основу обвинувачення ОСОБА_2 і ОСОБА_1, визнані недопустимими, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до приписів ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Обов`язок доказування у кримінальному провадженні покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК України випадках, - на потерпілого.
Згідно з вимогами ст. 91 КПК України доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.
При цьому зазначені обставини встановлюються на підставі доказів, які повинні відповідати критеріям належності, допустимості та у своїй сукупності - достатності для постановлення обвинувального вироку.
Відповідно до вимог ст. 86 КПК України докази визнаються допустимими, якщо їх отримано у порядку, встановленому цим Кодексом.
Докази мають бути отримані тільки уповноваженими на це особами (органами); способами і засобами, які призначені для одержання певних доказів; у процесі отримання доказів мають бути дотримані вимоги закону, що визначають порядок проведення конкретних дій, їхню послідовність, склад учасників; докази мають бути закріплені належним чином.
Недодержання вказаних вимог має наслідком визнання доказів недопустимими, вони не можуть бути використані при прийнятті процесуальних рішень, на них не може послатися суд при ухваленні судового рішення.
Згідно з приписами ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України в тому числі, внаслідок порушення права особи на захист шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.
Тобто здійснення досудового розслідування не уповноваженими на те особами (органами) визнається істотним порушенням прав людини і основоположних свобод та має наслідком визнання отриманих доказів недопустимими.
Про те, що докази мають бути отримані тільки уповноваженими на це особами (органами); способами і засобами, які призначені для одержання певних доказів; у процесі отримання доказів мають бути дотримані вимоги закону, що визначають порядок проведення конкретних дій, їхню послідовність, склад учасників; докази мають бути закріплені належним чином, зазначала й об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 24 травня 2021 року (провадження № 51-2917кмо20, справа № 640/5023/19). У цій справі колегія суддів дійшла висновку, що наслідком недотримання належної правової процедури як складового елементу принципу верховенства права є визнання доказів, одержаних у ході досудового розслідування, недопустимими на підставі ст. 86, п. 2 ч. 3 ст. 87 КПК України як таких, що зібрані (отримані) неуповноваженими особами (органом) у конкретному кримінальному провадженні, з порушенням установленого законом порядку.
Як убачається з матеріалів справи, під час досудового розслідування у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_2 і ОСОБА_1 органи прокуратури діяли поза межами визначених КПК України повноважень.
Так, досудове розслідування було розпочато за заявою ОСОБА_4 від 08 серпня 2015 року (т. 4, а.п. 2), яка була внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16 вересня 2015 року Військовою прокуратурою Південного регіону України за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України (т. 4, а.п. 6).
При цьому матеріалами кримінального провадження підтверджено, що така перевірка проводилась стосовно начальника Головного управління ветеринарної медицини в Херсонській області - головного державного інспектора ветеринарної медицини в Херсонській області ОСОБА_2 та начальника Херсонської міської державної лікарні ветеринарної медицини ОСОБА_1, яким 05 листопада 2015 року було вручено повідомлення про підозру за ч. 3 ст. 368 КК України як службовим особам, які займають відповідальне становище (т. 3, а.п. 104-112, 115-123).
Надалі на підставі постанови прокурора слідчого відділу Військової прокуратури Південного регіону України 07 грудня 2015 року України у зв`язку з тяжкою хворобою ОСОБА_2 матеріали досудового розслідування стосовно нього було виділено в окреме провадження № 42015160690000063, яке того ж дня зупинено (т. 1, а.п. 21, 22, т. 3, а.п. 126-131), а стосовно ОСОБА_1 21 грудня 2015 року складено обвинувальний акт, котрий у той же день направлено до суду (т. 2, а.п. 1, 5-13).
Листом від 22 січня 2016 року Державна ветеринарна та фітосанітарна служба України на запит слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу Фуштея І. М. повідомила, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2013 року № 703 "Про віднесення деяких посад працівників органів державної влади, інших державних органів, установ до відповідних категорій посад державних службовців та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України" посада начальника Головного управління ветеринарної медицини в Херсонській області (керівника територіального органу Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України), яку на час вчинення злочину обіймав ОСОБА_6, відноситься до четвертої категорії посад державних службовців (додаток 24) (т. 4, а.п. 238).
01 лютого 2016 року заступник Генерального прокурора України - Головний військовий прокурор Матіос А. В. виніс постанову про доручення здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42015160690000063 від 07 грудня 2015 року слідчому відділу прокуратури Південного регіону України (т. 3, а.п. 148, 149), за результатами якого 19 лютого 2016 року стосовно ОСОБА_2 було складено обвинувальний акт (т. 1, а.п. 3-11) і того ж дня направлено його до суду (т. 1, а.п. 27).
За ухвалою Суворовського районного суду м. Херсона від 29 лютого 2016 року кримінальні провадження № 42015160690000045 стосовно ОСОБА_1 та № 42015160690000063 стосовно ОСОБА_2 були об`єднані (т. 2, а.п. 64).
Відповідно до абзацу 1 ч. 4 ст. 216 КПК України в редакції Закону № 218-VIII від 02 березня 2015 року слідчі органів державного бюро розслідувань, крім випадків, передбачених частиною п`ятою цієї статті, здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, які займають особливо відповідальне становище відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про державну службу", особами, посади яких віднесено до першої - третьої категорій посад державної служби, суддями та працівниками правоохоронних органів.
Згідно абзацу 1 п. 1 Перехідних положень КПК України до дня введення в дію положень ч. 1 (в частині положень щодо повноважень здійснення досудового розслідування злочинів, передбачених статтями 402-421, 423-435 КК України) та ч. 4 ст. 216 цього Кодексу повноваження щодо досудового розслідування передбачених ними кримінальних правопорушень здійснюють слідчі органів прокуратури, які користуються повноваженнями слідчих, визначених цим Кодексом.
Врахувавши наведене, а також те, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не були службовими особами, які займають особливо відповідальне становище згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України "Про державну службу", а також особами, посади яких віднесено до першої - третьої категорії посад, суди дійшли обґрунтованих висновків про порушення слідчими органів прокуратури під час досудового розслідування у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_1 і ОСОБА_2 правил підслідності, передбачених ч. 4 ст. 216 та п. 1 Перехідних положень КПК України, оскільки, зважаючи на посади обвинувачених, повноваження здійснювати досудове розслідування у зазначеному кримінальному провадженні мали лише слідчі органів Національної поліції.
Оскаржуючи вказані висновки суду прокурор на обґрунтування своїх доводів посилається на те, що листом Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України від 08 вересня 2015 року № 14/1/4-8268 до Військової прокуратури Південного регіону України 16 вересня 2015 року для прийняття рішення надійшли матеріали оперативно-розшукових заходів, проведених у рамках контррозвідувальної справи № 122, про вчинення службовими особами Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України кримінального правопорушення. Зі змісту зазначених матеріалів убачалось, що до вчинення кримінального правопорушення причетний начальник Головного управління ветеринарної медицини в Херсонській області ОСОБА_2, посаду якого віднесено до третьої категорії, і вже під час здійснення досудового розслідування у виділеному кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_2 25 січня 2016 року з листа заступника начальника Головного управління ветеринарної медицини в Херсонській області стало відомо, що посада, яку займав ОСОБА_2, відносилась до четвертої категорії посад державних службовців.
На переконання колегії суддів ці доводи не спростовують вищезазначених висновків суду про порушення правил підслідності під час досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні, не пояснюють, на підставі яких матеріалів посадові особи Військової прокуратури Південного регіону України на початку досудового розслідування дійшли висновків, що посада начальника Головного управління ветеринарної медицини в Херсонській області відноситься до третьої категорії посад державних службовців, а також неможливості своєчасно встановити на зазначеній стадії кримінального провадження, що вказана посада відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про віднесення деяких посад працівників органів державної влади, інших державних органів, установ до відповідних категорій посад державних службовців та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України" відноситься до четвертої категорії посад державних службовців.
Крім того, відповідно до ч. 7 ст. 214 КПК України, якщо відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені прокурором, він зобов`язаний невідкладно, але не пізніше наступного дня, з дотриманням правил підслідності передати наявні у нього матеріали до органу досудового розслідування та доручити проведення досудового розслідування.
Водночас у касаційній скарзі прокурора також не наведено обґрунтування, чому кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1, за відсутності відомостей про те, що останній був службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про державну службу", або ж особою, посаду якої віднесено до першої - третьої категорії посад, згідно ч. 7 ст. 214 КПК України не було передано прокурором за підслідністю до слідчих органів Національної поліції, після виділення з нього матеріалів досудового розслідування стосовно ОСОБА_2 .
Отже, враховуючи, що органи прокуратури діяли поза межами наданих їм процесуальним законом повноважень, суд на підставі ст. 87 КПК України правильно вказав на недопустимість отриманих у результаті відповідних слідчих дій доказів та неможливість покладення їх в основу обвинувального вироку.
З цих підстав доводи прокурора про необґрунтоване визнання судом усіх зібраних під час розслідування кримінального провадження доказів недопустимими є неспроможними.
Вказані обставини також були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який за результатами розгляду апеляційної скарги прокурора надав доводам сторони обвинувачення належну оцінку та із зазначенням підстав, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, правильно відмовив у її задоволенні. Ухвала апеляційного суду достатньо вмотивована та відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Колегія суддів, погоджуючись із вищезазначеними висновками судів про недопустимість отриманих у результаті досудового розслідування доказів через порушення правил підслідності, не вважає за доцільне надавати оцінку іншим доводам касаційної скарги прокурора про необґрунтованість висновків судів щодо визнання окремих доказів недопустимими з підстав порушення інших вимог КПК України під час їх збирання.
Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях наголошував на тому, що суди першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи мають дотримуватися вимог статей 409, 416 та 421 КПК України.
Зокрема, у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду від 23 вересня 2019 року (провадження № 51-7543кмо18, справа № 728/2724/16-к) зроблено висновок щодо застосування норм права, згідно з яким у разі встановлення апеляційним судом істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які є підставами для скасування вироку чи ухвали суду і призначення нового розгляду в суді першої інстанції, відповідно до вимог статей 370, 419, ч. 2 ст. 416 КПК України він не може залишити поза увагою доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора чи потерпілого, щодо необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання, інакше це призведе до неможливості застосування такого закону під час нового розгляду в суді першої інстанції.
Також об`єднана палата Касаційного кримінального суду в постанові від 14 вересня 2020 року зазначила, що, перевіривши обґрунтованість відповідних доводів прокурора чи потерпілого в апеляційних скаргах, апеляційний суд, крім випадку, якщо знайде їх неспроможними, під час скасування оскарженого судового рішення з підстав істотних порушень кримінального процесуального закону і призначення нового розгляду в суді першої інстанції повинен також указати на неправильність чи передчасність висновків суду в судовому рішенні, яке скасовується, про застосування або незастосування того чи іншого закону про кримінальну відповідальність чи призначення того чи іншого покарання як на додаткову підставу для скасування судового рішення.
З назви та змісту ст. 421 КПК України вбачається, що погіршення становища обвинуваченого можливе виключно за умови, якщо з цих підстав подали апеляційну скаргу прокурор, потерпілий чи його представник, а відповідно до ст. 416 КПК України таке погіршення може мати місце тільки, якщо вирок було скасовано з цих підстав (або також із цих підстав).
Частиною 3 ст. 409 КПК України встановлено заборону скасування виправдувального вироку лише з мотивів істотного порушення прав обвинуваченого, а ст. 420 цього Кодексу передбачено, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції.
Підсумовуючи наведене, об`єднана палата наголосила на тому, що засудження особи під час нового розгляду після скасування виправдувального вироку є крайнім за тяжкістю випадком погіршення становища особи в кримінальному провадженні. Системний аналіз указаних вище норм кримінального процесуального законодавства дозволяє зробити висновок, що вони мають в однаковій мірі застосовуватися як під час нового розгляду після скасування вироку за необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання, так і під час нового розгляду після скасування виправдувального вироку.
Колегія касаційного суду враховує те, що у цьому кримінальному провадженні в апеляційній скарзі прокурор, посилався на неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, просив скасувати вирок суду і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. У касаційній скарзі прокурор також посилаючись лише на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, хоча перегляд судових рішень з останньої підстави не є предметом у суді касаційної інстанції, просив скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Таким чином, за відсутності посилань у апеляційній та касаційній скаргах прокурора на неправильність чи передчасність висновків судів у судових рішеннях, які скасовуються, про застосування чи незастосування того чи іншого закону про кримінальну відповідальність чи призначення того чи іншого покарання як на додаткову підставу для скасування судового рішення, під час нового розгляду кримінального провадження суд першої інстанції, виходячи зі змісту ч. 2 ст. 416, ст. 421 КПК України, буде позбавлений процесуальної можливості ухвалити обвинувальний вирок стосовно ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .
Враховуючи наведене, зважаючи на те, що суд касаційної інстанції у силу ст. 437 КПК України не вправі самостійно погіршити становище виправданих, зазначені судові рішення слід залишити без зміни, а тому касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд