Постанова
Іменем України
25 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 466/6047/20
провадження № 51-1625км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Бородія В.М.,
суддів Мазура М.В., Чистика А.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Лисоконь І.В.,
прокурора Шевченко О.О.,
засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),
представника потерпілих Чліянця С.А. (у режимі відеоконференції),
потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3
(у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Федечка А.С. на вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 08 вересня 2020 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року щодо
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 08 вересня 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави вартість проведених у справі експертиз у розмірі 22 718,16 грн.
Вирішено питання щодо речових доказів.
За цим вироком установлено, що 24 червня 2020 року о 10:53 ОСОБА_1, керуючи інкасаторським автомобілем марки "Volkswagen Transporter", д.н.з. НОМЕР_1, їдучі по вул. Липинського в м. Львові від просп. Чорновола у напрямку до вул. Б. Хмельницького, на ділянці дороги біля будинку № 44 на вул. Липинського грубо порушив вимоги Правил дорожнього руху, а саме під час руху проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, не вів керований ним транспортний засіб якнайближче до правого краю проїзної частини дороги, під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху не врахував дорожньої обстановки, дорожніх умов та стану керованого ним транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух і безпечно керувати ним, без причин технічного характеру змінив напрямок вліво, пересік подвійну суцільну лінію горизонтальної дорожньої розмітки, яка поділяє потоки транспорту зустрічних напрямків, та, виїхавши на смугу зустрічного руху, по якій у цей час рухався мотоцикл КТМ, д.н.з. НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_4, зіткнувся із ним.
Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди потерпілому ОСОБА_4 було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, які перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням його смерті.
Львівський апеляційний суд ухвалою від 16 лютого 2021 року рішення місцевого суду за апеляційними скаргами потерпілих та захисника залишив без зміни.
Вимоги і доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Захисник Федечко А.С. просить змінити судові рішення щодо ОСОБА_1 через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого і застосувати до підзахисного положення статей 75, 76 КК, звільнивши від відбуття покарання з випробуванням.
Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник посилається на те, що підзахисний повністю визнав себе винуватим у скоєному кримінальному правопорушенні, щиро розкаявся у вчиненому, не заперечував фактичних обставин справи, раніше не притягувався до кримінальної і адміністративної відповідальності, позитивно характеризується за місцем реєстрації та проживання. Крім цього, має вражену ваду серця, у 2015 році переніс чергове оперативне втручання на серці, має інвалідність 3 групи. Потребує постійного нагляду лікарів, повинен уникати значних фізичних навантажень. Ці обставини підтверджено відповідними довідками, наявними в матеріалах кримінального провадження.
Суди під час ухвалення рішень не врахували в повному обсязі указаних обставин.
До того ж засуджений намагався відшкодувати потерпілим збитки в розмірі 90 000 грн, однак останні від цього відмовилися.
Як зазначає захисник, суди безпідставно не взяли до уваги того, що потерпілий порушив правила дорожнього руху. Ця обставина, на його переконання, є пом`якшуючою, оскільки злочин учинено внаслідок збігу випадкових обставин.
У своїх запереченнях на касаційну скаргу потерпілі та їх представник категорично не погоджуються з доводами захисника, просять скаргу відхилити, а судові рішення залишити без зміни.
При цьому вказують, що доводи захисника є надуманими, місцевий суд дослідив докази в порядку ч. 3 ст. 349 КК, прийшов до обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_1 . Встановлені обставини вказують, що він свідомо порушив Правила дорожнього руху і як наслідок, настала смерть їх сина. ОСОБА_1 визнав себе винуватим лише під час судового розгляду, при цьому зазначав, що потерпілий також порушив Правила дорожнього руху, що і призвело до ДТП. Звернули увагу, що згідно висновку експерта навіть у випадку не перевищення швидкості руху, їх син не з міг би запобігти зіткненню транспортних засобів.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_1 підтримав касаційну скаргу захисника і просив її задовольнити.
Представник потерпілих Чліянець С.А. та потерпілі ОСОБА_2, ОСОБА_3 заперечували проти задоволення касаційної скарги захисника Федечка А.С., просили судові рішення щодо ОСОБА_1 залишити без зміни. Підтримали позицію, викладену в запереченнях на касаційну скаргу.
У судовому засіданні прокурор Шевченко О.О. заперечувала проти задоволення касаційної скарги захисника і просила її відхилити, посилаючись на те, що призначене ОСОБА_1 покарання повною мірою відповідає загальним засадам, визначеним ст. 65 КК, та особі засудженого.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого, думку потерпілих, їх представника, прокурора та перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційній скарзі захисника, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.
Зі змісту ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі-КПК), якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Статтею 438 КПК визначено, що предметом перегляду справи в касаційному порядку можуть бути істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, зроблено на доказах, досліджених у порядку ч. 3 ст. 349 КПК, утому числі на показаннях засудженого, який визнав винуватість у інкримінованому йому діянні.
Касаційні доводи захисника про залишення судами поза увагою того, що потерпілий також порушив правила дорожнього руху і це є пом`якшуючою покарання обставиною, є неприйнятними з огляду на таке.
Приписами ч. 3 ст. 349 КПК визначено, що суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
Варто зауважити, що за матеріалами справи під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції ОСОБА_1 в повному обсязі визнав свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, погодився із кваліфікацією дій, підтвердив фактичні обставини, викладені в обвинувальному акті, дав згоду на розгляд справи в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК, повідомив, що розуміє зміст цих обставин. При цьому суд переконався у правильному розумінні ОСОБА_1 змісту обвинувачення, у добровільності його позиції, та позиції інших учасників судового провадження. Прокурор і потерпілі також не заперечували проти відповідного порядку проведення судового розгляду.
Згідно з ч. 2 ст. 394 КПК судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК.
Таким чином, обставини, на які посилається захисник, є фактичними обставинами справи і не можуть бути предметом перевірки касаційним судом.
Доводи захисника щодо наявності підстав для звільнення ОСОБА_1 від відбуття покарання з іспитовим строком відповідно до ст. 75 КК, на думку колегії суддів, є безпідставними.
Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винуватого і має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.
Мотивуючи свої висновки про вид та розмір покарання ОСОБА_1, місцевий суд урахував ступінь тяжкості кримінального правопорушення, який належить до тяжких злочинів; особу винуватого, який раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, має інвалідність 3 групи, визнав свою винуватість і щиро розкаявся; відсутність обтяжуючих покарання обставини.
Місцевий суд урахував сукупність наведених обставин, принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання і дійшов до висновку про призначення покарання ОСОБА_1 мінімально встановленого санкцією ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції з такою формою відбування засудженим покарання погодився та зазначив, що місцевий суд належним чином обґрунтував висновки про неможливість виправлення ОСОБА_1 без ізоляції від суспільства. Також апеляційний суд звернув увагу на позицію потерпілих, які наполягали на реальному покаранні, та непоправність наслідків кримінального правопорушення - у виді смерті потерпілого.
Крім цього, слушною є позиція суду апеляційної інстанції про те, що визнання винуватості, щире каяття, співпраця зі слідством є обставинами, які враховуються під час призначення покарання, однак не свідчать про істотне зниження ступені тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Таким чином, апеляційний суд правильно зазначив, що звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК не сприяє меті покарання та недостатнє для його виправлення і попередження нових злочинів.
Стаття 75 КК наділяє суд дискреційними повноваженнями при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років визначити, належним чином врахувавши характер вчиненого злочину, відомості про особу винного та інші обставин справи, чи можливе виправлення засудженого без реального відбування покарання.
У цьому кримінальному провадженні при призначенні покарання суди врахували обставини, які відповідно до закону мають значення, й обставин, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, не встановили, а тому відсутні підстави для застосування ст. 75 КК.
Беручи до уваги сукупність наведених обставин, колегія суддів не має сумнівів стосовно того, що визначена засудженому форма відбування покарання в умовах ізоляції від суспільства зі строком покарання, мінімально встановленим санкцією ч. 2 ст. 286 КК, є справедливим і виваженим заходом примусу, який забезпечить виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.
У зв`язку з цим оскаржувані судові рішення колегія суддів вважає законними, обґрунтованими і мотивованими, а також такими, що відповідають приписам ст. 370 КПК. Захисник у касаційній скарзі переконливо не обґрунтовує і не вказує, на підставі яких даних про особу засудженого, можна зробити висновок про можливість його виправлення без відбування реального покарання, до того ж дані про його особу, на які посилається захисник, не є безумовними і не підтверджують можливості застосування положень ст. 75 КК.
Ухвала апеляційного суду є належно обґрунтованою та вмотивованою і відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, вичерпний перелік яких міститься в ч. 2 ст. 412 КПК і які могли бути безумовною підставою для скасування судових рішень, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого суд касаційної інстанції не встановив, а тому підстав для задоволення касаційної скарги Федечка А.С. колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 369, 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд