Постанова
іменем України
17 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 478/548/18
провадження № 51-2836км19
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Огурецького В.П.,
суддів Короля В.В., Лагнюка М.М.,
за участю
секретаря судового засідання Батка Є.І.,
прокурора Шевченко О.О.,
засуджених: ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),
ОСОБА_2,
захисників адвоката Бузіяна Б.П. (у режимі відеоконференції),
адвоката Сторчака С.О.,
адвоката Ляшенка М.Д.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника Бузіяна Б.П. та прокурора, яка брала участь у розгляді справи судами першої та апеляційної інстанції Булаєвої І.Ю., на вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 квітня 2019 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 23 квітня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за
№ 12017150240000591, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Дмитрівка Казанківського району Миколаївської області, жителя АДРЕСА_1 ), такого, що не має судимості,
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, уродженця с. Піски Лохвицького району Полтавської області, жителя АДРЕСА_2 ), такого, що не має судимості,
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_3 ), такого, що не має судимості,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 квітня 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кожного засуджено за ч. 3 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього майна; ОСОБА_3 за ч. 3 ст. 187 КК виправдано за недоведеністю його участі у вчиненні кримінального правопорушення.
За вироком установлено, що 25 жовтня 2017 року близько 01:00 ОСОБА_1 за попередньою змовою з ОСОБА_2 та невстановленою особою проникли до будинку ОСОБА_4 на АДРЕСА_4, де, застосовуючи насильство, небезпечне для життя та здоров`я потерпілого, здійснили напад на останнього, під час якого повалили його на підлогу, зв`язали руки полімерним джгутом та з метою отримати відомості щодо місця знаходження грошей дерев`яною битою та ногами завдали ОСОБА_4 ударів по голові та верхнім кінцівкам, заподіявши йому легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, при цьому погрожували спалити будинок у разі звернення до правоохоронних органів. Подолавши таким чином опір потерпілого, ОСОБА_1, ОСОБА_2 та невстановлена особа заволоділи майном ОСОБА_4 на суму 6788, 56 грн.
Також органами досудового розслідування обвинувачувався ОСОБА_3 у вчиненні за попередньою змовою з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_4 за викладених обставин.
Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 23 квітня 2020 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 змінено, виключено з мотивувальної частини рішення посилання суду як на доказ їхньої вини на протокол обшуку автомобіля від 27 жовтня 2017 року, висновок експерта
№ 787 від 10 лютого 2018 року та висновок експерта № 674 від 07 лютого
2018 року.
У решті вирок щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без зміни.
Цей же вирок у частині виправдання ОСОБА_3 за ч. 3 ст. 187 КК залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник - адвокат Бузіян Б.П. порушує питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і про призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
На обґрунтування своїх вимог посилається на те, що вини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не доведено судом поза розумним сумнівом, місцевим судом допущено неповноту судового розгляду, не допитано свідків, показання яких мають суттєве значення для правильного вирішення справи, не з`ясовано, ким саме завдавалися удари потерпілому, спрямованості умислу та попередньої змови на вчинення розбійного нападу, що у свою чергу впливає на кваліфікацію дій засуджених. Зазначає, що показання свідка ОСОБА_5 на які суд послався у вироку на підтвердження вини ОСОБА_1 та ОСОБА_2, є показаннями із чужих слів, проте всупереч ст. 97 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) суд не зазначив підстав, на яких цей доказ визнано допустимим. Стверджує, що впізнання ОСОБА_2 потерпілим ОСОБА_4 було проведено з порушенням права ОСОБА_2 на захист через незалучення захисника, а тому протокол цієї слідчої дії з огляду на вимоги ст. 87 КПК є недопустимим доказом. Також зазначає, що апеляційний суд на зазначені порушення увагу не звернув. За змістом касаційної скарги загалом вважає судові рішення щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 незаконними й необґрунтованими.
У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_3 і про призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
При цьому посилається на помилковість висновків судових інстанцій щодо недоведеності участі ОСОБА_3 у вчиненні розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_4, невідповідність вироку в цій частині вимогам ст. 370, ч. 3 ст. 374 КПК. Стверджує, що судом безпідставно визнано недопустимим доказом протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками
від 25 жовтня 2017 року, згідно з яким потерпілий впізнав ОСОБА_3 як особу, що вчинила стосовно нього злочинні дії. Вважає протокол цієї слідчої дії таким, що відповідає вимогам ч. 7 ст. 228 КПК. На думку прокурора, суд безпідставно не врахував показання потерпілого про те, що напад на нього вчинив також і ОСОБА_3, який хоча і був у масці, проте потерпілий його все ж таки впізнав. Зазначає, що суд безпідставно взяв до уваги показання виправданого щодо перебування його на момент вчинення злочину в іншому місці. При цьому прокурор зазначає, що показання свідка
ОСОБА_6 про те, що на час інкримінованих подій ОСОБА_3 перебував з ним, а саме допомагав котити мотоцикл у с. Олександрія Дніпропетровської області, різняться з його ж показаннями, наданими під час досудового слідства, про те, що він не пам`ятає, коли саме це відбувалося, що ставить під сумнів їх правдивість. Суд апеляційної інстанції такі доводи сторони обвинувачення залишив поза увагою, повторно досліджуючи докази, на порушення вимог ст. 94 КК не надав їм належної оцінки. Вважає ухвалу апеляційного суду такою, що не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
У запереченні на касаційну скаргу прокурора захисник - адвокат Ляшенко М.Д. просить касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_3 - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Засуджені ОСОБА_1, ОСОБА_2 та захисники Бузіян Б.П., Сторчак С.О. підтримали доводи касаційної скарги, просили скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Прокурор заперечувала проти задоволення касаційних скарг захисника Бузіяна Б.П. та сторони обвинувачення. Просила судові рішення щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишити без зміни.
Захисник Ляшенко М.Д. просив касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_3 без зміни.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
При цьому за ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Таким чином, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповнота та однобічність судового розгляду з огляду на наведені вимоги закону не можуть бути предметом перегляду суду касаційної інстанції.
Отже, переглядаючи судові рішення, касаційний суд виходить із установлених судовими інстанціями фактичних обставин справи.
Перевіряючи правильність судових рішень, постановлених щодо
ОСОБА_1 та ОСОБА_2, з огляду на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність і дотримання вимог кримінального процесуального закону, Суд вважає, що суд першої інстанції (враховуючи зміни, внесені апеляційним судом) відповідно до вимог ст. 370 КПК обґрунтував обвинувальний вирок належними, допустимими та достовірними доказами, які було розглянуто в судовому засіданні й оцінено в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку згідно з вимогами
ст. 94 КПК.
Такими доказами є: показання потерпілого ОСОБА_4 щодо обставин вчиненого на нього нападу за участю ОСОБА_1 та
ОСОБА_2, заподіяння тілесних ушкоджень та заволодіння його майном, а також і про те, як після нападу до потерпілого звертався родич
ОСОБА_1, який повернув йому викрадені речі та просив відкликати заяву; дані протоколу огляду місця події, зокрема будинку ОСОБА_4, де було вчинено розбійний напад; дані висновку експерта щодо часу, механізму утворення, локалізації та ступеня тяжкості тілесних ушкоджень у потерпілого; дані протоколу пред`явлення особи для впізнання, з якого видно, що
ОСОБА_4 впізнав ОСОБА_2 як особу, яка вчинила на нього напад; дані протоколу затримання від 27 жовтня 2017 року, з якого вбачається, що в ОСОБА_1 під час особистого обшуку було виявлено та вилучено мобільний телефон потерпілого; інші наведені у вироку докази (з урахуванням змін, внесених судом апеляційної інстанції), яким суд дав належну оцінку в сукупності та взаємозв`язку.
Доводи в касаційній скарзі захисника Бузіяна Б.П. щодо недопустимості як доказу даних протоколу впізнання ОСОБА_2 потерпілим є неспроможними.
За правилами ч. 1 ст. 52 КПК участь захисника є обов`язковою у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів. У цьому випадку участь захисника забезпечується з моменту набуття особою статусу підозрюваного.
Як убачається з матеріалів справи, на момент пред`явлення ОСОБА_2 для впізнання останній у такому статусі не перебував. ОСОБА_2 було затримано в порядку ст. 208 КПК після впізнання його ОСОБА_4 як особу, яка вчинила стосовно нього злочинні дії. Крім того, під час проведення впізнання особисто ОСОБА_2 жодних пояснень (показань), які б могли бути використані як доказ у кримінальному провадженні, не надавав. Будь-яких заяв, доповнень або зауважень, як видно з протоколу, від ОСОБА_2 не надходило.
Отже, порушень вимог ст. 52 КПК стосовно ОСОБА_2 з боку органів досудового розслідування не допущено.
Наведені у вироку показання свідка ОСОБА_5 про те, що
ОСОБА_4 розповідав, як його побили та забрали речі, оцінено судом в сукупності з іншими доказами, зокрема з показаннями самого потерпілого, безпосередньо допитаного в судовому засіданні стосовно обставин вчиненого на нього розбійного нападу. Порушень вимог ст. 97 КПК під час оцінки показань зазначеного свідка з боку місцевого суду не допущено, а тому доводи в касаційній скарзі захисника з цього приводу безпідставні.
Як видно з матеріалів справи, судові інстанції дійшли правильного висновку про те, що узгоджені дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під час нападу свідчать про наявність у них спільної мети на заволодіння майном потерпілого, задля досягнення якої вони увірвались до будинку
ОСОБА_4, зв`язали його та заподіяли йому тілесних ушкоджень. Такі дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 правильно розцінено як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, вчинений за попередньою змовою групою осіб, поєднаний з проникненням у житло, та кваліфіковано за
Покарання засудженим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за злочинні дії призначено відповідно до вимог ст. 65 КК з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, осіб винних та всіх обставин справи.
Перевіряючи постановлені щодо ОСОБА_3 судові рішення в межах касаційних вимог прокурора, колегія суддів дійшла такого висновку.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 374 КПК передбачено, що у разі ухвалення виправдувального вироку в його мотивувальній частині зазначаються: формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.
Місцевий суд (з яким обґрунтовано погодився й суд апеляційної інстанції), виправдовуючи ОСОБА_3, зазначених вимог закону дотримався, дослідив докази, надані стороною обвинувачення, надав їм належну оцінку в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку згідно з вимогами ст. 94 КПК та дійшов обґрунтованого висновку про необхідність виправдання ОСОБА_3 за ч. 3 ст. 187 КК з огляду на недоведеність його участі у вчиненні цього кримінального правопорушення.
Так, згідно з обвинувальним актом ОСОБА_3 обвинувачувався у вчиненні в групі з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_4 .
Проте при постановленні вироку судом першої інстанції обґрунтовано було враховано, що стороною обвинувачення не було надано достатньо доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_3 інкримінованого злочину.
Так, судом належним чином досліджені показання ОСОБА_3, який стверджував, що нападу на потерпілого ОСОБА_4 не вчиняв, а на час інкримінованих йому подій перебував у с. Олександрія Інгулецького району Дніпропетровської області, де допомагав своєму знайомому ОСОБА_6, в якого зламався (не завівся) мотоцикл. Такі показання об`єктивно узгоджуються з дослідженими як судом першої, так і апеляційної інстанції показаннями свідка ОСОБА_6, з яких видно, що в ніч на 25 жовтня 2017 року вони перебували разом у зазначеному місці.
Доводи прокурора в касаційній скарзі про неузгодженість показань свідка ОСОБА_6 з його ж показаннями, наданими під час досудового слідства, про те, що він не пам`ятає дати, коли саме ОСОБА_3 допомагав йому з мотоциклом, що ставить під сумнів їх правдивість, є неприйнятними.
З огляду на вимоги ст. 95 КПК суд обґрунтовує свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Крім того, судовими інстанціями правильно враховано й те, що доказів, які б спростовували обставини, повідомлені свідком, стороною обвинувачення не надано.
Належно оцінено судовими інстанціями й показання потерпілого ОСОБА_4 про те, що двоє з нападників були в рукавичках та без масок і він їх добре роздивився, впевнено впізнавши в них ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Водночас третій нападник був у масці, і потерпілий не зміг чітко, впевнено та однозначно впізнати саме ОСОБА_3 як одного з них.
У справі правильно визнано недопустимим як доказ протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 25 жовтня 2017 року, згідно з яким потерпілий ОСОБА_4 впізнав ОСОБА_3 як особу, що вчинила на нього напад.
Правила ст. 228 КПК установлюють вимоги до проведення такої слідчої дії, як пред`явлення особи для впізнання. Серед іншого, частиною 7 цієї норми передбачено, що фотознімки, що пред`являються, не повинні мати різких відмінностей між собою за формою та іншими особливостями, що суттєво впливають на сприйняття зображення.
Як видно з дослідженого судовими інстанціями протоколу, з чотирьох фотознімків, наданих для впізнання, три відрізняються від фотознімку ОСОБА_3, а саме три фотознімки осіб зроблені на фоні приладу для вимірювання зросту, на відміну від фотознімку ОСОБА_3 .
Крім того, як правильно звернув увагу апеляційний суд, сам протокол слідчої дії не містить опису про зовнішній вигляд, прикмети або сукупність ознак, за якими ОСОБА_4 впізнає особу, що здійснила на нього напад, а також обставин, за яких потерпілий бачив цю особу, що є порушенням ч. 1
ст. 228 КПК.
Отже, за результатами відповідної оцінки зазначеного протоколу
від 25 жовтня 2017 року судові інстанції дійшли правильного висновку про те, що цей доказ отримано з порушенням вимог ст. 228 КПК, а тому не може бути визнаний допустимим.
Що стосується інших наданих стороною обвинувачення доказів, то вони підтверджують (доводять) лише сам факт вчинення розбійного нападу на ОСОБА_4 і не доводять участі у ньому ОСОБА_3 .
Відповідно до ч. 2 ст. 17 КПК ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Статтею 62 Основного Закону передбачено, що всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
З огляду на зазначені вимоги закону судові інстанції дійшли обґрунтованого висновку про те, що обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_4 за попередньою змовою з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наданими стороною обвинувачення доказами не доведено поза розумним сумнівом, та виправдали його.
Апеляційний розгляд здійснено з дотриманням вимог статей 404, 405 КПК.
Як видно з ухвали, суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу за апеляційними скаргами сторони захисту й обвинувачення, ретельно перевірив та проаналізував наведені в них доводи та надав на них вичерпні відповіді, належним чином мотивувавши свій висновок як щодо часткового задоволення скарги сторони захисту, так і щодо залишення без задоволення скарги сторони обвинувачення. Підстав вважати ухвалу апеляційного суду такою, що не відповідає вимогам ст. 419 КПК колегія суддів не вбачає.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За наслідками касаційного розгляду Суд вважає, що рішення судових інстанцій відповідають наведеним вимогам закону і передбачені законом підстави для їх зміни або скасування відсутні.
З огляду на наведене касаційні скарги захисника Бузіяна Б.П. та прокурора задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд