Постанова
Іменем України
18 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 162/540/20
провадження № 61-862св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Любешівського районного суду Волинської області від 11 вересня 2020 року у складі судді Гладіч Н. І.
та постанову Волинського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Карпук А. К., Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно.
Обґрунтовуючи позов, вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 . Після його смерті залишилось спадкове майно, яке складається,
зокрема, з житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями
і спорудами на АДРЕСА_1 .
Вказував, що він як спадкоємець першої черги у порядку спадкування
за законом прийняв спадщину шляхом постійного проживання разом
із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Крім нього, спадкоємцем першої черги є його матір ОСОБА_2, відповідач у цій справі, яка на спадщину
не претендує, проте заяви про прийняття спадщини у встановлений законом шестимісячний строк з дня відкриття спадщини до нотаріальної контори
не подала, а заяву про відмову від прийняття спадщини на його користь подала
з порушенням відповідних строків.
Посилаючись на те, що він не має можливості оформити право на спадщину -
житловий будинок в установленому законом порядку через відсутність правовстановлюючих документів, які підтверджують право власності спадкодавця ОСОБА_3 на цей житловий будинок, позивач просив визнати
за ним у порядку спадкування за законом право власності на житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями і спорудами на
АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Любешівського районного суду Волинської області від 11 вересня
2020 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду
від 17 грудня 2020 року, позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину житлового будинку та відповідну частину господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції,
з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач як спадкоємець за законом прийняв спадщину і звернувся в установленому порядку для оформлення права власності на спадкове майно, однак, крім нього, є ще один спадкоємець - відповідач ОСОБА_2, яка постійно проживала разом
із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що свідчить про те, що вона також прийняла спадщину у встановлений законом спосіб, оскільки своєчасно
не подала заяви про відмову від її прийняття.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені доводи
У січні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Любешівського районного суду Волинської області від 11 вересня 2020 року
та постанову Волинського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року скасувати
в частині відмови в задоволенні позову й ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення його вимог.
Підставою для відкриття касаційного провадження вказує те, що суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду
від 04 червня 2020 року у справі № 524/9733/17-ц.
Також посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо оцінки заяви спадкоємця про відмову від прийняття спадщини, поданої після спливу шестимісячного строку на її подання.
Зазначає, що, ухвалюючи рішення у цій справі, суди попередніх інстанцій
не врахували, що він вже отримав свідоцтва про право на спадщину на інше спадкове майно в цілому, з урахуванням заяви ОСОБА_2 про відмову
від прийняття спадщини на його користь, і ці свідоцтва не оспорюються.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу
до касаційного суду не направили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 162/540/20, витребувано справу з Любешівського районного суду Волинської області.
Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2021 року справу призначено
до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження
без повідомлення учасників справи в складі колегії з п`яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 - батько позивача та чоловік відповідача у цій справі, які є його спадкоємцями першої черги
за законом.
Згідно з довідкою Любешівської селищної ради Любешівського району Волинської області від 14 травня 2020 року житловий будинок
з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, що знаходиться
на АДРЕСА_1, належав ОСОБА_3 на час його смерті, що підтверджується записом у погосподарській книзі (а. с. 7).
14 травня 2020 року ОСОБА_2 подала заяву про відмову від належної
їй частки спадщини після смерті ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 .
Постановою державного нотаріуса Любешівського районного нотаріального округу Волинської області Кух. В. І. про відмову у вчиненні нотаріальної дії
від 30 травня 2020 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право
на спадщину за законом на житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, що знаходиться на АДРЕСА_1, у зв`язку з відсутністю документа,
що посвідчує право власності спадкодавця ОСОБА_3 на вказану нерухомість. У постанові нотаріуса немає посилання на те, що інший спадкоємець,
ОСОБА_2, відмовилась від прийняття спадщини.
Обґрунтовуючи позовні вимоги про визнання права власності на будинок
в порядку спадкування, позивач посилався на те, що він є єдиним спадкоємцем
і не може отримати свідоцтво про спадщину на будинок через відсутність правовстановлюючих документів.
На підтвердження того, що він є єдиним спадкоємцем, надава свідоцтва
на спадщину на інше спадкове майно, видані на його ім`я після смерті
ОСОБА_3 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства
є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється з дотриманням законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права
чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Предметом спору у цій справі є визнання права власності на житловий будинок
з господарськими та побутовими будівлями і спорудами у порядку спадкування, оскільки неможливо набути права на спадкове майно у нотаріальному порядку через відсутність правовстановлюючих документів на це нерухоме майно.
При цьому позивач вважає себе єдиним спадкоємцем, мотивуючи це відмовою іншої спадкоємиці першої черги від спадщини, не зважаючи на подання відповідної заяви поза межами визначеного законом шестимісячного строку.
Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав
та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця),
до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом
або за законом.
Згідно зі статтею 1268 ЦК Україниспадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.
Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Отже, презюмується, що у разі, коли спадкоємець постійно проживав разом
із спадкодавцем на час відкриття спадщини, він вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він не заявив про відмову від неї протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців.
Стаття 1273 ЦК України чітко встановлює, що спадкоємець за заповітом або за законом має право відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, тобто протягом шести місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
В абзаці третьому пункту 25 постанови Пленуму Верховного Суду України
від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику в справах
про спадкування" міститься роз`яснення про те, що відмова від прийняття спадщини на користь інших спадкоємців допускається лише протягом строку
для прийняття спадщини. Після закінчення цього строку частка у спадщині
не може бути збільшена з тих підстав, що хто-небудь зі спадкоємців відмовляється від спадщини на користь інших спадкоємців. У таких випадках особа, яка прийняла спадщину, має право розпорядитись усім або частиною майна, отриманого в порядку спадкування, шляхом відчуження її іншому спадкодавцеві за договором купівлі-продажу, дарування, міни тощо.
Суд встановив, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, ця обставина сторонами не заперечується, тобто обидва спадкоємці вважаються такими,
що прийняли спадщину.
Суд встановив, що відповідач ОСОБА_2 заяву про відмову від належної їй частки спадщини, що залишилась після смерті її чоловіка, спадкодавця
ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, подала 14 травня 2020 року, тобто поза межами шестимісячного строку, встановленого статтею 1270 ЦК України для відмови від прийняття спадщини.
З огляду на наведені обставини, колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_2 не може вважатись такою, що відмовилась від прийняття спадщини, тому її частка на спадщину є рівною з часткою позивача, та, ураховуючи її процесуальний статус відповідача у цій справі, вона та відповідач ОСОБА_2 мають рівні права на спадкування майна у вигляді житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, що знаходиться на АДРЕСА_1 .
Та обставина, що ОСОБА_1 отримав свідоцтва про право на спадщину на інше майно лише на своє ім`я не свідчить про те, що він є єдиним спадкоємцем
у зв`язку з поданням ОСОБА_2 заяви про відмову від прийняття спадщини, оскільки подання цієї заяви поза межами визначеного законом строку не має відповідних правових наслідків.
Крім того, згідно зі статтею 392 ЦК України у судовому порядку право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Такий спосіб є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. У такому випадку позивач має доводити, а суд встановлювати причини відсутності правовстановлюючих документів, державної реєстрації права власності або документів на забудову.
Суди попередніх інстанцій правильно не взяли за основу судових рішень лише факт визнання позову відповідачем, адже суд під час розгляду справи зобов`язаний врховувати не лише визнання позову, а й наявність законних і обґрунтованих підстав для задоволення позову.
Доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питаннях оцінки легітимності заяви спадкоємця про відмову від прийняття спадщини, поданої після спливу шестимісячного строку на її подання, касаційним судом відхиляється, оскільки це питання чітко врегульовано статтями 1270 та 1273 ЦК України, а судова практика з цього питання є усталеною та додаткового тлумачення не вимагає.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин в тому контексті, який, на думку позивача, свідчить про те, що він є єдиним спадкоємцем, однак він не має правовстановлюючих документів на будинок як частину спадкового майна, що дає йому право на визнання права власності на цей будинок у судовому порядку.
Оцінка цих доводів знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, визначених цивільним процесуальним законодавством.