Постанова
Іменем України
18 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 761/25669/15-ц
провадження № 61-20856св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
за первісним позовом:
позивач - Публічне акціонерне товариство "Банк Національний Кредит" (правонаступником якої є ОСОБА_1 ),
відповідач - ОСОБА_2,
за зустрічним позовом:
позивач - ОСОБА_2,
відповідач - Публічне акціонерне товариство "Банк Національний Кредит" (правонаступником якої є ОСОБА_1 ),
за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет позову:
позивач - ОСОБА_3,
відповідачі: Публічне акціонерне товариство "Банк Національний Кредит" (правонаступником якої є ОСОБА_1 ), ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2, подану представником ОСОБА_2, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 04 грудня 2017 року в складі судді Рибака М. А. та постанову Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року в складі колегії суддів: Мережко М. В., Верланова С. М., Фінагеєва В. О.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2015 року уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Банк Національний Кредит" звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Позов мотивований тим, що 05 вересня 2012 року між Публічним акціонерним товариством "Банк Національний Кредит" (далі - ПАТ "Банк Національний Кредит") та ОСОБА_2 було укладено договір про відкриття карткового рахунку № VIP-2576-PANDA, за умовами якого позивач відкрив відповідачу картковий рахунок, надавши останньому право скористатись овердафтом
у вигляді кредитної лінії у розмірі 100 000,00 грн зі сплатою процентів у розмірі 36 % річних з кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до
23 липня 2015 року.
Внаслідок неналежного виконання ОСОБА_2 своїх обов`язків за договором у нього утворилась заборгованість, яка станом на 01 серпня 2015 року становить 944 346,11 грн та складається із: заборгованості за кредитом
у розмірі 580 639,06 грн, заборгованості за процентами 46 284,26 грн, 3% річних від простроченої суми у розмірі 28 922,67 грн та інфляційні втрати в сумі
288 500,12 грн.
Посилаючись на вказані обставини, просила суд стягнути з ОСОБА_2 заборгованість в сумі 944 346,11 грн.
У жовтні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ "Банк Національний Кредит" про визнання договору про відкриття карткового рахунку недійсним.
В обґрунтування позову зазначив, що договір між сторонами було укладено
з порушенням чинного законодавства, оскільки в ньому не визначений строк його дії, який зазначений до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. При цьому, зміст договору суперечить Цивільному кодексу України, оскільки банк, в порушення Закону України "Про захист прав споживачів" не проводив
з ним переддоговірної роботи та не повідомив про наявні форми кредитування, не надав детального опису загальної вартості кредиту, а розмір процентів за договором є невиправдано великим.
Посилаючись на викладене, просив суд визнати недійсним з моменту укладання договір про відкриття карткового рахунку від 05 вересня 2012 року № VIP-2576-PANDA.
У липні 2017 року третя особа з самостійними вимогами щодо предмета спору -ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до банку та ОСОБА_2 про визнання договору недійсним.
В обґрунтування позову зазначала, що з початку 2012 року вона з ОСОБА_2 проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу та у них є спільно набуте майно, а тому укладений правочин підлягає визнанню недійсним як такий, що укладений без її письмової згоди. Тому просила суд визнати недійсним договір про відкриття карткового рахунку від 05 вересня 2012 року № VIP-2576-PANDA
з моменту укладення.
Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 04 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року, позов ПАТ "Банк Національний Кредит" задоволено. Стягнуто
з ОСОБА_2 на користь ПАТ "Банк Національний Кредит" заборгованість за договором про відкриття карткового рахунку в сумі 944 346,11 грн. Стягнено
з ОСОБА_2 на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі
3 654,00 грн. У задоволенні позовів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договору недійсним відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач не виконує належним чином зобов`язання за спірним договором, тому станом на 01 серпня 2015 року заборгованість ОСОБА_2 склала 944 346,11 грн, що складається
з заборгованості за кредитом у розмірі 580 639,06 грн, заборгованості за процентами 46 284,26 грн, 3% річних від простроченої суми у розмірі 28 922,67 грн. та інфляційні втрати в сумі 288 500,12 грн.
Доказів на підтвердження повного або часткового виконання зобов`язань відповідач за первісним позовом суду не надав.
Відмовляючи у задоволені зустрічного позову суд першої інстанції виходив
з того, що позивач не надав належних та допустимих доказів, які дають підстави вважати, що кредитний договір, укладений між сторонами, є несправедливим до нього, оскільки при підписанні цього договору він ознайомився та погодився
з його умовами, тому суд дійшов до висновку про відсутність в договорі несправедливих умов.
Відмовляючи у задоволенні позову третьої особи із самостійними вимогами суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 не довела, що спірний договір укладено в інтересах сім`ї, а кошти одержані за цим договором використовується для потреб сім`ї, а також не надала доказів того, що вона проживає із відповідачем як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 08 серпня 2019 року залучено ОСОБА_1 як правонаступника кредитора -ПАТ "Банк Національний Кредит" у якості позивача у цивільній справі.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення первісного позову та стягнення
з відповідача заборгованості у загальному розмірі 944 346,11 грн, оскільки ОСОБА_2 не виконував належним чином зобов`язання за договором,
у зв`язку з чим виникла заборгованість. Розрахунок заборгованості, виконаний банком, відповідає відомостям, що містяться у виписці по рахунку. Доказів, що спростовують цей розрахунок, відповідач не надав. Також суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову про визнання кредитного договору недійсним у зв`язку із його безпідставністю.
Аргументи учасників справи
У листопаді 2019 року представник ОСОБА_2 - адвокат Грушко О. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені первісного позову та визнати недійсним
з моменту укладання спірний договір про відкриття карткового рахунку.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не встановили та не дослідили, яким чином утворилась заборгованість відповідача за кредитом та задовольнили позов за відсутності будь-яких розрахунків цієї суми. У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували факт отримання коштів відповідачем. Належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність",
а позивач на підтвердження своїх позовних вимог не надав первинних документів щодо видачі йому кредиту, тому у судів були відсутні підстави вважати, що наявність заборгованості відповідача перед позивачем та її розмір є доведеними. В оскаржуваній постанові не міститься жодних згадувань про результати двох проведених у справі експертиз, згідно результатів яких розрахувати суму заборгованості фахівці у галузі економіки так і не змогли, оскільки не мали для цього необхідних документів.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову про визнання кредитного договору недійсним суди не навели ґрунтовних мотивів такої відмови в частині його суперечності ЦК України, що в свою чергу є грубим порушенням норм процесуального права та свідчить про неповне з`ясування судами обставин, що мають значення для справи.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі.
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Суди встановили, що 05 вересня 2012 року між ПАТ "Банк національний кредит" (за договором - Банк) та ОСОБА_2 (за договором - Держатель) укладено Договір про відкриття карткового рахунку та виконання розрахунків за операціями з картками № VIP-2576-PANDA.
За умовами цього договору Банк відкриває Держателю картковий рахунок
в національній валюті, надає йому у користування платіжну картку та виконує операції за розрахунками з Карткою згідно з умовами цього Договору і Порядку здійснення розрахунків за допомогою пластикових платіжних карток. Банк надає Позичальнику право скористатись овердрафтом у вигляді кредитної лінії без встановлення строку погашення траншами по картковому рахунку. Сторони домовились, що овердрафт становить 100 000,00 грн з кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 12 жовтня 2013 року та сплатою процентів в розмірі - 36,00 % річних.
Банк виконав свої зобов`язання за договором і надав відповідачу пластикову картку № НОМЕР_1 та видав кредит, що підтверджується виписками із вказаного рахунку та розпискою про отримання платіжної картки.
ОСОБА_2 був ознайомлений із тарифами Банку, Додатковою інформацією та Порядком здійснення розрахунку за допомогою пластикових карток, які
є невід`ємними частинами кредитного договору, та власноруч підписав вказані документи на кожному аркуші.
Договором про внесення змін № 1 від 22 липня 2013 року внесені відповідні зміни до вказаного договору та сторони домовились, що овердрафт становить 340 000,00 грн та діє до 23 липня 2014 року.
Договором від 26 грудня 2014 року внесені зміни до пункту 1.6 договору та викладено його в редакції: "остаточне та повне погашення овердрафту перед банком здійснюється не пізніше 25 грудня 2015 року".
Відповідач не виконував належним чином зобов`язання за вказаним договором.
Згідно розрахунку банку станом на 01 серпня 2015 року заборгованість ОСОБА_2 склала 944 346,11 грн, що складається з заборгованості за кредитом
у розмірі 580 639,06 грн, заборгованості за процентами 46 284,26 грн, 3% річних від простроченої суми у розмірі 28 922,67 грн та інфляційні втрати в сумі
288 500,12 грн.
Щодо оскарження судових рішень в частині позовних вимог ОСОБА_2 про визнання договору недійсним.
Відповідно до частин першої, другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом
і не випливає із суті кредитного договору.
За змістом статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають в його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження
№ 61-30435сво18) міститься висновок, що у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін;
(2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору
в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом;
(4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Згідно зі статтями 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту
є усталеним у судовій практиці.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження
№ 61-2417сво19) зроблено висновок, що "недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів
є недопустимим".
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного кредитного договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.
Відповідно до частини першої, другої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного кредитного договору) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.
У постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі
№ 6-2766цс15 зроблено висновок, що "для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пунктів 2,
3 частини третьої статті 18 Закону "Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункту 4 частини третьої статті 18 Закону)".
Відповідно до частин першої, другої, шостої статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів"(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
Встановивши, що ОСОБА_2 не довів підстав для визнання недійсним оспорюваного кредитного договору суди зробили правильний висновок про відмову в задоволенні його зустрічного позову.