Постанова
Іменем України
18 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 215/1492/16-ц
провадження № 61-13862св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
заявник (боржник) - ОСОБА_1,
стягувач - ОСОБА_2,
особа, дії якої оскаржуються - приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Мойсейко Анжела Геннадіївна,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 квітня
2020 року у складі судді Науменко Я. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 серпня 2020 року в складі колегії суддів: Зубакової В. П., Барильської А. П., Бондар Я. М.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст скарги
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Мойсейко А. Г. (далі - приватний виконавець), у якій просила:
визнати протиправними дії приватного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження ВП № 61073473 на користь незазначеного в виконавчому листі стягувача - ОСОБА_2,
та винесення постанов про відкриття виконавчого провадження ВП № 61073473,
про стягнення з боржника основної винагороди,
про розмір мінімальних витрат,
про арешт майна боржника, скасувати ці постанови;
зобов`язати приватного виконавця повернути виконавчий лист, виданий
13 червня 2018 року Тернівським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області по справі № 215/1492/16-ц стягувачу, зазначеному
у виконавчому листі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль".
Вимоги за скаргою мотивовані тим, що приватним виконавцем 25 січня
2020 року винесені постанови про відкриття виконавчого провадження
№ 61073473, про стягнення з ОСОБА_1 основної винагороди, про розмір мінімальних витрат, про арешт майна боржника у вказаному виконавчому провадженні по виконанню виконавчого листа № 215/1492/16-ц, виданого
13 червня 2018 року Тернівським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.
Зазначені постанови винесені з порушенням вимог чинного законодавства України, оскільки приватний виконавець відкрив виконавче провадження на виконання виконавчого листа № 215/1492/16-ц, де стягувачем вказано Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль"), однак виконавче провадження розпочато без заяви стягувача, зазначеного у виконавчому документі, й на користь ОСОБА_2, яка в цьому виконавчому документі відсутня.
У березні та квітні 2020 року до суду надійшли заяви ОСОБА_1, подані представником ОСОБА_3, про доповнення до скарги на дії приватного виконавця, в яких просила:
визнати протиправними дії приватного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження ВП № 61073473 на користь незазначеного у виконавчому листі стягувача - ОСОБА_2, та винесення зазначених постанов у цьому виконавчому провадженні, скасувати їх;
також скасувати постанови від 26 лютого 2020 року про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні,
про опис та арешт майна,
отриманий на їх підставі висновок про визначення вартості,
протокол аукціону,
акт про проведені електронні торги на 1/3 права власності на нежитлове приміщення, вбудоване в перший поверх будівлі торгівельного центру загальною площею 204,0 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 ;
зобов`язати приватного виконавця повернути виконавчий лист, виданий
13 червня 2018 року Тернівським районним судом міста Кривого Рогу у справі № 215/1492/16-ц, стягувачу, зазначеному у ньому - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль".
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 квітня 2020року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 серпня 2020 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії приватного виконавця Мосейко А. Г. щодо відкриття виконавчого провадження № 61073473 на виконання виконавчого листа у справі
№ 215/1492/16-ц, виданого 13 червня 2018 року Тернівським районним судом
м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, відмовлено.
Суди виходили з того, що ОСОБА_2 звернулася до приватного виконавця
з заявою про примусове виконання виконавчого документу, як новий стягувач, статус якого було підтверджено ухвалою Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 серпня 2017 року про заміну стягувача з ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" на ОСОБА_2 . Дії приватного виконавця щодо відкриття провадження та здійснення інших виконавчих дій
у цьому виконавчому провадженні відповідали нормам чинного законодавства, право заявника при цьому не було порушено.
Аргументи учасників справи
У вересні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу,
в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким її скаргу задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що приватний виконавець виніс постанову про відкриття виконавчого провадження за заявою ОСОБА_2 за відсутності ухвали суду про заміну стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження в порядку, передбаченому частиною п`ятою статті 442 ЦПК України, в той час як стягувачем за вказаним виконавчим листом суду
є ПАТ "Райффайзен Банк Аваль".
За таких обставин приватний виконавець Мосейко А. Г. повинен був відмовити
у відкритті виконавчого провадження у зв`язку із тим, що виконавчий лист не відповідає вимогам Закону України "Про виконавче провадження".
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі.
В ухвалі Верховного Суду зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України.
Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Суди встановили, що заочним рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 жовтня 2016 року задоволено позов
ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № М014/03-03/240 від 19 травня 2008 року. Стягнуто
з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованість за кредитом у розмірі 33 139,47 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ на
22 лютого 2016 року складає 889 985,72 грн.
29 червня 2017 року ПАТ Райффайзен Банк Аваль" відступило за плату
ПАТ "Юнекс Банк" належні йому права вимоги за кредитним договором
№ М014/03-03/240 від 19 травня 2008 року, а новий кредитор заміняє первісного кредитора в кредитному договорі на основі Генеральної кредитної угоди
№ М014/03-03/239 від 19 травня 2008 року, який укладено між ВАТ "Райффайзен банк Аваль" та ОСОБА_1, приймає на себе всі його права та обов`язки за кредитним договором.
Згідно з актом приймання-передачі документації за договором відступлення права вимоги від 29 червня 2017 року, ПАТ Райффайзен Банк Аваль передав,
а ПАТ "Юнекс Банк" прийняло, зокрема документи судового та/або виконавчого провадження, пов`язаного з правом вимоги за кредитним договором
№ М014/03-03/240 від 19 травня 2008 року на основі Генеральної кредитної угоди № М014/03-03/239 від 19 травня 2008 року за домовленістю.
29 червня 2017 року ПАТ "Юнекс Банк" (кредитор) відступив за плату
ТОВ "Стандард фінанс групп" (новому кредитору) належні йому права вимоги за вказаним кредитним договором.
Відповідно до акта приймання-передачі документації за договором відступлення права вимоги від 29 червня 2017 року, ПАТ "Юнекс Банк" передав,
а ТОВ "Стандард фінанс групп" прийняло, зокрема документи судового та/або виконавчого провадження пов`язаного з правом вимоги за вказаним кредитним договором.
29 червня 2017 року укладено договір відступлення права вимоги № 29-06/17, згідно умов якого ТОВ "Стандард фінанс групп" (кредитор) відступило за плату ОСОБА_2 (новому кредитору) належні йому права вимоги за кредитним договором, разом з додатками, а також додаткові угоди/договори до нього. Права вимоги переходять до нового кредитора в повному обсязі, безвідклично та без можливості зворотного відступлення (викупу).
Як зазначено в акті приймання-передачі документації за договором відступлення права вимоги від 29 червня 2017 року, ТОВ "Стандард фінанс групп" передало, а ОСОБА_2 прийняла, зокрема документи судового та/або виконавчого провадження пов`язаного з правом вимоги за кредитним договором № М014/03-03/240 від 19 травня 2008 року на основі Генеральної кредитної угоди № М014/03-03/239 від 19 травня 2008 року.
Ухвалою Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 серпня 2017 року замінено стягувача у цивільній справі
(№ 215/1492/16-ц) за позовом ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, з ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" на ОСОБА_2 . Ухвала набрала законної сили 10 серпня 2017 року.
Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 травня
2018 року у справі № 215/1492/16-ц задоволено частково апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Заочне рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 жовтня 2016 року скасовано та ухвалене нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованість за кредитним договором № М014/03-03/240 від 19 травня
2008 року в розмірі 33 139,47 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ на
22 лютого 2016 року складає 889 985,72 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 133 349,79 грн.
Тернівським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області на підставі постанови Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2018 року в справі № 215/1492/16-ц 13 червня 2018 року ОСОБА_2 виданий виконавчий лист. Строк пред`явлення виконавчого листа до виконання встановлено до 17 травня 2021 року.
Постановою приватного виконавця від 25 січня 2020 року відкрито виконавче провадження № 61073473 з примусового виконання зазначеного виконавчого листа.
25 січня 2020 року приватним виконавцем винесені постанови ВП № 61073473 про арешт майна боржника, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та про стягнення з боржника основної винагороди.
26 лютого 2020 року приватним виконавцем винесені постанови у виконавчому провадженні № 61073473 про призначення суб`єкта оціночної діяльності суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні й про опис та арешт майна.
Відповідно до частин першої другої та п`ятої статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні
в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
По своїй суті заміна кредитора в зобов`язанні внаслідок відступлення права вимоги є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу. Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України в постанові від 20 листопада 2013 року у справі № 6-122цс13.
Згідно з частиною першою статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) вказано, що "завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів
є недопустимим".
Європейський суд з прав людини вказує, що "право на суд" було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний
і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (HORNSBY v. GREECE, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).
Встановивши, що при зверненні до приватного виконавця ОСОБА_2 надала відомості про заміну стягувача, яка відбулась на підставі ухвали Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 серпня
2017 року, суди зробили обґрунтований висновок, що приватний виконавець Мойсейко А. Г. правомірно відкрила виконавче провадження та винесла оспорювані постанови про відкриття виконавчого провадження, про арешт майна боржника, про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні, на підставі якої складено висновок про вартість майна, провела опис та арешт майна боржника. Права та інтереси боржника наведеними рішеннями та діями приватного виконавця не порушено. Вимога про зобов`язання приватного виконавця повернути виконавчий лист є похідною від вимоги про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження.
Згідно з частиною другою статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Разом з цим, відповідно до частини першої статті 42 Закону України "Про виконавче провадження" кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Відповідно до пункту 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02 квітня 2012 року № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29 вересня 2016 року
№ 2832/5) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802, витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження. Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.
Згідно частини другої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб),
у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду
в порядку, передбаченому законом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі
№ 754/2223/15-ц (провадження № 14-568цс19) зазначено, що: "критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законодавством умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в Законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Така пряма вказівка, зокрема, міститься у частині другій статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції, яка набула чинності 05 жовтня 2016 року, та відповідно до якої внесені зміни в ЦПК України".
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18) зроблено висновок, що: "імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи
з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. […] Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18) та
у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18)".
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного судувід 19 травня 2021 року у справі № 180/377/20 (провадження № 61-1св21) зроблено висновок, що: "вимоги скарги про визнання незаконними та скасування постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору у розмірі 1 191,60 грн та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 243,01 грн підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Таким чином, розглядаючи зазначені вимоги скарги в порядку цивільного судочинства, суди першої та апеляційної інстанцій
у порушення норм процесуального права не звернули належної уваги на те, що правовідносини в частині визнання незаконними та скасування постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження є адміністративно-правовими,
а тому справа у цій частині підлягає розгляду за правилами адміністративногосудочинства".
За таких обставин скарга ОСОБА_1 в частині вимог про скасування постанов приватного виконавця про стягнення з боржника основної винагороди та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження підлягає розгляду
в порядку адміністративного судочинства.
У статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження
і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону,
а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом статті 10 цього Закону заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на майно боржника, що полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. За загальним правилом (частина перша статті 61 Закону України "Про виконавче провадження") реалізація арештованого майна здійснюється шляхом його продажу на електронних торгах.
У постанові Верховного Суду України від 14 червня 2017 року у справі
№ 6-1804цс16 зазначено, що "правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів. Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів - це оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто правочин. Тому відчуження майна з прилюдних торгів за своєю правовою природою відноситься до угод купівлі-продажу й така угода може визнаватись недійсною на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину за статтями 203, 215 ЦК України. Разом з тим Закон № 606-XIV допускає, що реалізація арештованого майна на прилюдних торгах може не відбутися. У такому випадку з метою забезпечення права стягувача - учасника виконавчого провадження Закон передбачає відповідний порядок дій, які повинен вчинити державний виконавець, а саме: повідомити стягувача про те, що арештоване майно не було реалізоване на прилюдних торгах після проведення повторної оцінки, та запропонувати стягувачу залишити це майно за собою (частина шоста статті 62 Закону № 606-XIV). Якщо стягувач своєчасно
і письмово не заявить про таке своє бажання, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові (частина сьома статті 62 Закону № 606-XIV). Якщо
ж стягувач заявить про бажання залишити нереалізоване на прилюдних торгах майно за собою, державний виконавець виносить постанову про передачу майна стягувачу, а за фактом такої передачі складає відповідний акт. При цьому майно передається саме стягувачу в рахунок погашення боргу, а відповідні постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на це майно (частина дев`ята статті 62 цього Закону). Разом з тим частиною першою статті 15 ЦК України передбачене право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Крім визнання правочину недійсним, способами захисту цивільних прав та інтересів також можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, його посадових і службових осіб (стаття 16 ЦК України). За приписами статті 214 ЦПК України визначення характеру спірних правовідносин відповідно до установлених обставин у справі, а також визначення правової норми, яка підлягає застосуванню, належить до обов`язків суду. Оскільки право на нерухоме майно вже оформлено на стягувача, то ефективним способом захисту прав боржника могло б стати пред`явлення до суду позову із залученням стягувача і державного виконавця як відповідачів. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1655цс16. Згідно зі статтею 393 ЦК України серед способів захисту права власності закріплено визнання незаконним та скасування правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника. Оскільки предметом розгляду за скаргою ОСОБА_1 були дії державного виконавця, пов`язані
з реалізацією арештованого майна, що є підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків інших осіб (не сторін виконавчого провадження), то до таких правовідносин мають застосовуватися загальні положення про захист цивільних прав шляхом пред`явлення цими особами позову, у зв`язку з чим у цій частині скаргу на дії державного виконавця суд мав залишити без розгляду
і роз`яснити заявниці можливість вирішення спору в позовному провадженні".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року у справі № 727/2176/20 (провадження № 61-2503св21) вказано, що "у справі, що переглядається, предметом скарги є дії та рішення державного виконавця щодо винесення постанови та складання акту про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу. Враховуючи, що вимоги скарги на дії державного виконавця щодо винесення постанови та складання акту про передачу майна стягувачу
в рахунок погашення боргу спрямовані на втрату чинності цих документів, які пов`язані з реалізацією арештованого майна боржника, що є підставою для виникнення прав та обов`язків інших осіб, до таких правовідносин мають застосовуватися загальні положення про захист цивільних прав. При цьому, ефективним способом захисту прав стягувача є пред`явлення до суду позову із залученням до участі у справі інших стягувачів, боржника та державного виконавця як відповідачів, а не у порядку судового контролю за виконанням судових рішень. Тому зазначені вимоги скарги мають вирішуватися в порядку позовного провадження, а не у порядку судового контролю за виконанням судових рішень, у зв`язку із цим скаргу в цій частині належить залишити без розгляду".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 333/6816/17(провадження № 14-87цс20) вказано, що "не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування
в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи)".
За таких обставин вимоги скарги в частині оскарження протоколу аукціону та акта про проведені електронні торги мають вирішуватися в порядку позовного провадження, а не у порядку судового контролю за виконанням судових рішень, у зв`язку з цим скаргу в цій частині необхідно залишити без розгляду.