Постанова
Іменем України
18 серпня 2021року
м. Київ
справа № 522/5075/18
провадження № 61-15554св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк",
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (письмового провадження) касаційну скаргу Акціонерного товариства "УкрСиббанк" на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 07 листопада 2018 року в складі судді Шенцевої О. П. та постанову Одеського апеляційного суду від 03 вересня 2020 рокув складі колегії суддів: Князюка О. В., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк") та просив визнати припиненим договір поруки від 05 грудня 2007 року № 163231, укладений між ним та відповідачем.
Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що 05 грудня 2007 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11263826000 з невід`ємним додатком № 1. На забезпечення виконання умов кредитного договору між ним та банком укладено договір поруки № 163231 від 05 грудня 2007 року.
У грудні 2017 року йому стало відомо, що 05 грудня 2007 року, після укладення з ним договору поруки, банк та позичальник, без його згоди, уклали додаткову угоду з додатками № 2, 3 до кредитного договору, умовами якої збільшено обсяг його відповідальності як поручителя.
З цих підстав, посилаючись на положення частини першої статті 559 ЦК України, просив позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 07 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано припиненим договір поруки від 05 грудня 2007 року № 163231 укладений між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідно до умов договору поруки позивач як поручитель зобов`язався відповідати перед банком за порушення зобов`язань боржником лише за основним договором, відповідальність його як поручителя за зобов`язання боржника за додатковою угодою до основного договору, умовами договору поруки не передбачалася, стороною додаткової угоди він не є і згоди на її укладення не надавав, а тому дійшов висновку про припинення договору поруки на підставі частини першої статті 559 УПК України.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
22 жовтня 2020 рокуАТ "УкрСиббанк" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Приморського районного суду міста Одеси від 07 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 03 вересня2020 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме:
- застосування норми права без урахування висновків щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року в справі № 646/2866/16, від 02 жовтня 2019 року в справі № 682/2509/15-ц, від 03 лютого 2020 року в справі № 2-6384/10, від 12 лютого 2020 року в справі № 686/16128/16-ц та від 01 квітня 2020 року в справі № 521/6573/14-ц;
- судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що укладення додаткової угоди не призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя, оскільки додатковою угодою не встановлено нових зобов`язань, а лише доповнено зміст договору умовами, які деталізують обов`язок позичальника щодо сплати платежів на користь третіх осіб при обслуговуванні кредитного договору та деталізовано порядок збільшення відсоткової ставки, внаслідок чого дійшли помилкового висновку про припинення поруки.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
28 грудня 2020 року справа № 522/5075/18 надійшла до Верховного Суду.
ОСОБА_1 надіслав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, та якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Фактичні обставини, встановлені судами
Установлено, що 05 грудня 2007 року між ОСОБА_2 та ПАТ "УкрСиббанк" укладено договір про надання споживчого кредиту № 11263826000 з невід`ємним додатком № 1.
05 грудня 2007 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 163231, за умовами якого позивач зобов`язався відповідати за невиконання ОСОБА_2 усіх її зобов`язань, що виникли з вищезазначеного договору про надання споживчого кредиту.
Також 05 грудня 2007 року між ОСОБА_2 та ПАТ "УкрСиббанк" укладено додаткову угоду до договору про надання споживчого кредиту від 05 грудня 2007 року № 11263826000 з додатками №№ 2,3 до неї.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У частині першій статті 559 ЦК України (в редакції, на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року в справі
№ 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20) зазначено про те, визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності.
Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема у таких випадках: кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку; особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником).
Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права.
Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов`язку особи-боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто, відповідне судове рішення має забезпечити, щоби обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним.
Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу. Тобто звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації не є ефективним способом захисту.
Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання.
Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений.
Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася.
Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите.
У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту.
Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на важливість дотримання принципу процесуальної економії (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 січня 2020 року в справі № 50/311-б, провадження № 12-143гс19), відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим.
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України "Про доступ до судових рішень" суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесений до Реєстру.
Як убачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 10 січня 2017 року відкрито провадження у справі № 520/16545/16-ц за позовом ПАТ "УкрСиббанк" до ОСОБА_2, ОСОБА_1, про стягнення заборгованості за кредитним договором. Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 27 квітня 2018 року зупинено провадження у справі № 520/16545/16-ц до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.
Таким чином, враховуючи, що на момент подання цього позову (26 березня 2018 року) Київським районним судом міста Одеси розглядалася справа про стягнення з поручителя заборгованості за кредитним договором № 11263826000 від 05 грудня 2007 року, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу.
Звернення в суд з окремим позовом про визнання поруки припиненою не є належним способом захисту права в даному випадку, а тому в задоволенні позову необхідно було відмовити.
Проте суди першої та апеляційної інстанцій зазначеного не врахували, внаслідок чого дійшли помилкового висновку про задоволення позовних вимог.