Постанова
Іменем України
18 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 523/3106/18
провадження № 61-160св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3,
третя особа - Орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22 грудня 2018 року в складі судді Шепітко І. Г. та постанову Одеського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року в складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Ващенко Л. Г.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3, та просила усунути їй перешкоди в розпорядженні квартирою АДРЕСА_1 шляхом визнання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, таким, що втратив право користування цією квартирою.
В обґрунтування позову зазначала, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 є законним представником (матір`ю) її онука ОСОБА_3, який зареєстрований у зазначеній квартирі, проте в ній не проживає, оскільки 26 липня 2016 року ОСОБА_2 забрала дитину і переїхала до свого зареєстрованого місця проживання, речей онука у житловому приміщенні немає.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просила позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 22 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року, в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що малолітній ОСОБА_3 вселився у спірну квартиру як онук позивачки, проживав у ній на правах члена сім`ї, тому має право користуватися житлом нарівні з позивачем. Дитина разом з матір`ю переїхали зі спірної квартири внаслідок конфліктних відносин з позивачем. ОСОБА_3 не довела, що онук перешкоджає їй володіти, користуватися та розпоряджатися належною їй квартирою.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У січні 2020 року ОСОБА_3 через представника ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22 грудня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
В обґрунтування касаційної скарги зазначала, що необхідність звернення до органів опіки та піклування для надання дозволу на відчуження квартири вже сама по собі є обмеженням у здійсненні власником права розпорядження своїм майном, наявність якого надає йому право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред`явивши разом з тим вимогу про позбавлення її права користування житловим приміщенням.
Безпідставними є висновки судів про поважність причин непроживання малолітнього ОСОБА_3 в спірній квартирі та існуючий конфлікт між сторонами справи, оскільки вони не підтверджені належними доказами.
З 2016 року малолітній ОСОБА_3 має інше житло - квартиру АДРЕСА_2, в якій проживає його матір.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Суворовського районного суду м. Одеси.
30 січня 2020 року справа № 523/3106/18 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що ОСОБА_3 є власницею квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності ЯЯЯ № 950778 від 29 травня 2006 року.
З 08 грудня 2008 року у цій квартирі зареєстрований як член сім`ї власника онук позивача ОСОБА_3, 2007 року народження.
У липні 2016 року колишня невістка позивача ОСОБА_2 разом з дитиною переїхала зі спірної квартири до свого зареєстрованого місця проживання за адресою: АДРЕСА_3 та з цього часу онук проживає з матір`ю за її зареєстрованим місцем проживання. Між сторонами у справі склалися конфліктні стосунки.
Батько дитини ОСОБА_5 з 06 листопада 2018 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .
За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідач вселилась у спірну квартиру в якості члена сім`ї власника житлового будинку і набула право користуванням цим житловим будинком.
Згідно зі статтею 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
У позовній заяві ОСОБА_3 просила визнати малолітнього ОСОБА_3 таким, що втратив право користування квартирою з тих підстав, що він не проживає у ній понад рік, що згідно з частиною другою статті 405 ЦК України є наслідком визнання його таким, що втратив право користування жилим приміщенням.
Суди встановили, що малолітній ОСОБА_3 разом зі своєю матір`ю ОСОБА_2 не проживали у спірній квартирі через неприязні стосунки між сторонами.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19) зауважила, що при вирішенні справи про виселення особи чи визнання її такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, виходячи із принципу верховенства права, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним, відповідає нагальній необхідності та є співрозмірним із переслідуваною законною метою.
Розглядаючи питання про припинення права користування житлом колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають брати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 405 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.
Оскільки малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт її не проживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення дитини права користування цим житлом. Крім того, право користування житлом у дитини виникає на підставі факту її народження.
Жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 Конвенції ООН про права дитини).
Не можна вважати не поважною причину не проживання дитини у спірному житлі її проживання в іншому місці з одним із батьків, оскільки малолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку. Не впливає на поважність причин непроживання дитини і наявність у того з батьків, з ким вона фактично проживає, права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним у цьому випадку є забезпечення найкращих інтересів дитини.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 206/4028/18, від 04 липня 2018 року в справі № 711/4431/17.
Встановивши, що позивач не довела наявність порушення її прав внаслідок реєстрації місця проживання малолітнього онука у спірній квартирі, з урахуванням конфліктних відносин між позивачем та матір`ю дитини ОСОБА_2, внаслідок яких остання разом з малолітнім сином була змушена переїхати зі спірної квартири, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання малолітнього ОСОБА_3 таким, що втратив право користування спірною квартирою.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22 грудня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року залишити без змін.