ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 520/7668/2020
адміністративне провадження № К/9901/27412/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Калашнікової О.В.,
суддів: Білак М.В., Губської О.А.,
розглянувши в письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу №520/7668/2020
за позовом ОСОБА_1 до військової частини 9951 (Харківський прикордонний загін, 4 прикордонний загін) про визнання протиправними дій, зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за неотримане речове майно за цінами станом на 01 січня 2019 року, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 07 липня 2020 року (ухвалену суддею Сліденко А.В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Григорова А.М., суддів: Чалого І.С., Бартош Н.С.)
У С Т А Н О В И В :
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини 9951 (Харківський прикордонний загін, 4 прикордонний загін), в якому просив:
1.1. визнати протиправними дії військової частини 9951 (Харківський прикордонний загін, 4 прикордонний загін), код ЄДРПОУ 14321742, які полягають у нарахуванні та виплаті йому грошової компенсації за неотримане речове майно, виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами років, станом не на 01 січня 2019 року, з урахуванням проведених виплат;
1.2. зобов`язати військову частину 9951 (Харківський прикордонний загін) нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно, виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами років, станом на 01 січня 2019 року, з урахуванням проведених виплат.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 07 липня 2020 року, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2020 року, позовну заяву повернуто позивачу.
3. Повертаючи позовну заяву суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем пропущено строк звернення до суду, оскільки право у позивача на звернення до суду з адміністративним позовом виникло не пізніше 05 лютого 2019 року, проте, адміністративний позов поданий до суду лише 11 червня 2020 року, а поважних причин пропуску строку судом не встановлено.
Доводи касаційної скарги та відзиву (заперечень)
4. Не погодившись з ухвалою суду першої та постановою суду апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
4.1. В обґрунтування касаційної скарги, скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права.
4.2. Зокрема, вказує на помилковість висновків судів щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з даним позовом та наголошує, що про порушення свого права він довідався 18 травня 2020 року після надання відповідачем як додатка до листа від 14 травня 2020 року №705/М-54/4703 довідок про розрахунок компенсації.
4.3. Також скаржник зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які фактичні дані про те, що про неправильний розрахунок компенсацій він дізнався до 18 травня 2020 року (день коли позивач отримав від відповідача розрахунки компенсаційних витрат).
5. У відзиві на касаційну скаргу, відповідач посилається на те, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм процесуального права, а тому не підлягають скасуванню.
Оцінка Верховного Суду
6. Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
7. Відповідно до частин першої, другої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
7.1. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
8. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, виходить із такого.
9. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
10. Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
11. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
12. Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
13. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п?ятою статті 122 КАС України.
14. Судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 визначено правову природу грошової компенсації за неотримане речове майно та строки її виплати. Судова палата, проаналізувавши наведені законодавчі приписи та висновки Конституційного Суду України і Верховного Суду, дійшла до такого.
14.1. Зі змісту положень Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року № 232, висновується, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.
14.2. Такі гарантії щодо забезпечення військовослужбовців доречно порівняти із подібними категоріями трудового законодавства, а саме пунктом 3 частини першої статті 29 КЗпП України, відповідно до якого власник або уповноважений ним орган зобов`язаний до початку роботи за укладеним трудовим договором забезпечити працівника необхідними для роботи засобами.
14.3. Варто також мати на увазі, що речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців) та інвентарним майном, яке є власністю військової частини та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення бойового чергування, варти тощо. Лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації.
14.4. Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.
14.5. Щодо правової природи компенсації за неотримане речове майно, судова палата вважає, що таку слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.
14.6. Як уже зазначено, стаття 116 КЗпП оперує поняттям "всі суми, що належать працівнику", а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
14.7. Чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.
14.8. Умовою для виникнення такого обов`язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.
14.9. Отже, компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.
15. Враховуючи визначену у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 правову природу грошової компенсації за неотримане речове майно, спеціальним строком звернення до суду з цим позовом є місячний строк, установлений частиною п?ятою статті 122 КАС України.
16. Такий правовий висновок Суду відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом, зокрема, в постанові від 26 травня 2021 року у справі №380/5093/20.
17. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 123 КАС України.
18. Частиною першою вказаної статті визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
19. Відповідно до частини другої статті 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
20. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року залишено без руху позовну заяву ОСОБА_1 та надано строк для усунення недоліків - 10 днів від дати отримання цієї ухвали, але не раніше від календарної дати прийняття компетентним органом Державної влади України рішення про припинення впливу запровадженого із зв`язку з запобігання поширенню хвороби COVID-19 карантину на перебіг та обчислення процесуальних строків. Роз`яснено, що невиправлення недоліку зумовлює прийняття процесуального рішення про повернення позову.
20.1. Зі змісту вказаної ухвали убачається, що позовна заява була подана з порушенням вимог статей 160, 161 КАС України, так до позовної заяви не додано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску.
20.2. Зокрема суд зазначив, що заявник звільнений з військової служби 05 лютого 2019 року. Компенсацію вартості неотриманого речового майна було здійснено відповідно до наказу Східного регіонального управління Державної прикордонної служби від 20 березня 2019 року №136-ос. Разом з цим, до суду позов поданий за допомогою засобів поштового зв`язку 11 червня 2020 року, що свідчить про пропуск встановленого законом строку для звернення до суду.
21. На виконання ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року позивачем подано клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, в якому він зазначив, що про порушення власного суб`єктивного права на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно, виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами років, станом не на 01 січня 2019 року, дізнався лише 18 травня 2020 року з листа Прикордонного загону від 14 травня 2020 року №705/М-54/4703.
22. Відповідного до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
23. Отже, чинним законодавством передбачено повернення позовної заяви, якщо у встановлений судом строк позивачем не виконано вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху. Тобто, повернення позовної заяви - це процесуальна дія, яка припиняє розгляд конкретної позовної заяви на стадії відкриття провадження без вирішення спору по суті, у випадку неможливості її розгляду з підстав, які можуть бути усунуті особою, яка звернулася до суду.
24. Позивач вважається таким, що не усунув недоліки, якщо до закінчення встановленого судом строку не усунув усіх або хоча б одного недоліку, зазначеного в ухвалі суду про залишення позовної заяви без руху.
25. Постановляючи ухвалу від 07 липня 2020 року про повернення позовної заяви, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що не пізніше від 05 лютого 2019 року заявник достеменно довідався про припинення військової служби і виникнення у відповідного органу військового управління обов`язку із приводу проведення повного та своєчасного розрахунку при звільненні, опікування власним суб`єктивним правом на отримання грошової компенсації замість неодержаного речового майна заявник розпочав лише 12 травня 2020 року, що явно та очевидно не відповідає базовим засадам сумлінності, розумності та розсудливості.
26. Колегія суддів звертає увагу, що поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
27. Поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються обставини, які не залежать від волі заінтересованої особи і перешкодили їй виконати процесуальні дії у межах встановленого законом проміжку часу. До таких обставин відносяться обставини непереборної сили та обставини, які об`єктивно унеможливлюють вчинення процесуальної дії у встановлений строк. Вказані обставини підлягають підтвердженню шляхом подання відповідних документів або їх копій.
28. Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
29. Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.
30. Статтею 44 КАС України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом (пункти шостий, сьомий частини п`ятої цієї статті).
31. Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до суду.
32. Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні позовної заяви, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
33. Підстави пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк, подання позовної заяви.
34. Згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
35. Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
36. Водночас, обов`язок доведення обставин, з якими сторона пов`язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулась до суду.
37. Доводи позивача щодо пропуску строку звернення до суду у зв`язку з тим, що про порушення власного суб`єктивного права на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно, виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами років, станом не на 01 січня 2019 року, позивач дізнався лише 18 травня 2020 року з листа Прикордонного загону від 14 травня 2020 року №705/М-54/4703 не можуть бути визнані поважними, оскільки в матеріалах даної справи відсутні будь-які фактичні данні щодо наявності обґрунтованих перешкод у зв`язку з якими позивач не міг звернутися до відповідача для надання йому відповідних роз`яснень щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно в межах встановленого КАС України строку звернення до суду.
38. Жодних інших доказів у підтвердження поважності причин пропуску строку на звернення із цим позовом позивач до суду не надав.
39. Отже, враховуючи те, що позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду із цим позовом, належних обґрунтувань обставин та доказів, на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом позивачем не наведено та не доведено, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для повернення позовної заяви.
40. З огляду на викладене, колегія суддів, перевіряючи законність і обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, приходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалили судові рішення з додержанням норм процесуального права.
41. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
42. На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що судами першої та апеляційної інстанцій постановлені законні і обґрунтовані судові рішення, які ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.
43. Отже, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.