ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 160/12588/20
адміністративне провадження № К/9901/8827/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Загороднюка А.Г., Калашнікової О.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року (головуючий суддя - Кальник В.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року (головуючий суддя - Шальєва В.А., судді: Білак С.В., Олефіренко Н.А.) у справі № 160/12588/20 за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Сіті Фінанс", про визнання протиправними та скасування постанов,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Р.В. (далі - приватний виконавець, відповідач) про визнання протиправними дій в частині прийняття до виконання виконавчого напису № 20773 від 25 серпня 2020 року приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Горая Олега Станіславовича, відкриття виконавчого провадження № 62983910 і здійснення дій з примусового виконання, скасувавши постанови про відкриття виконавчого провадження від 09 вересня 2020 року та про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 25 вересня 2020 року.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначала, що приватним виконавцем Клименком Р.В. на підставі виконавчого напису нотаріуса відкрито виконавче провадження, у якому вона є боржником. Також відповідачем у вказаному виконавчому провадженні винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника. Разом з тим, позивач зауважила, що зареєстрована та проживає у Дніпропетровській області, а виконавчим округом приватного виконавця Клименка Р.В. є місто Київ. Отже, місце проживання та місце отримання доходів боржника не відноситься до виконавчого округу, на території якого відповідач здійснює свою діяльність. Звідси слідує, що виконавчий документ у виконавчому провадженні № 62983910 прийнято до виконання відповідачем не за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи. Позивач уважає такі дії відповідача протиправними, а оскаржувані постанови такими, що підлягають скасуванню, оскільки винесені з порушенням вимог закону.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправними та скасовано постанови приватного виконавця Клименка Р.В. про відкриття виконавчого провадження № 62983910 від 09 вересня 2020 року та про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 29 вересня 2020 року.
За висновками суду першої інстанції, визначальними для відкриття виконавчого провадження приватним виконавцем є вчинення таких дій щодо боржника, який проживає в межах його виконавчого округу або знаходження майна боржника в межах цього ж виконавчого округу. При цьому Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII) саме на виконавця покладається обов`язок встановити, чи пред`явлений виконавчий документ за належним місцем виконання відповідно до частини першої статті 24 цього Закону. Відтак, питання з`ясування місця проживання боржника та/або місця розташування його майна передує відкриттю виконавчого провадження, маючи вирішальне значення для вирішення питання про те, чи дотриманий порядок пред`явлення виконавчого документа до виконання. Водночас у спірному випадку відповідач, отримавши заяву представника ТОВ "Фінансова компанія "Сіті Фінанс" про примусове виконання рішення, повинен був перевірити, чим підтверджується факт проживання позивача в місті Києві, оскільки з документів є очевидним, що зареєстрованим, тобто документально підтвердженим місцем проживання позивача, є його адреса у Дніпропетровській області, і, встановивши, що таких доказів немає, повернути виконавчий документ стягувачу.
Суд першої інстанції відхилив посилання приватного виконавця на те, що адреса проживання боржника у місті Києві була зазначена у виконавчому написі нотаріуса та зауважив, що у виконавчому документі було зазначено дві адреси боржника, як у місті Києві, так і у Дніпропетровській області, проте відповідач на власний розсуд необґрунтовано обрав адресу, яка наділяла б його правом на відкриття виконавчого провадження в межах виконавчого округу міста Києва.
За таких мотивів суд першої інстанції дійшов висновку про те, що у відповідача - приватного виконавця на час відкриття виконавчого провадження № 62983910 не було доказів проживання, перебування боржника у виконавчому окрузі міста Києва, а тому оскаржувані постанови про відкриття виконавчого провадження та про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника прийняті відповідачем усупереч вимогам частини другої статті 24 Закону №1404-VIII, оскільки виконавчий документ прийнято до виконання з порушенням правил територіальної діяльності приватних виконавців за наявності достовірної інформації про місце проживання та перебування боржника (позивача) в іншому виконавчому окрузі.
Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції та зазначив, що існує декілька рішень Верховного Суду, в яких судом касаційної інстанції сформульовані різні правові позиції у питанні застосування норм Закону № 1404- VIII стосовно прийняття приватним виконавцем до виконання виконавчих документів за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Так, за правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 09 грудня 2020 року у справі № 460/3537/20, на етапі вирішення питання про відкриття виконавчого провадження або про повернення виконавчого документа у приватного виконавця відсутній обов`язок, а отже і будь-який механізм, спрямований на перевірку законності виконавчого документа та правильності визначення в ньому адреси місця проживання/перебування боржника, а відповідальність за вчинення виконавчого напису відповідно до вимог Глави 16 розділу II Порядку № 296/5 несе нотаріус, як особа, яка вчиняє виконавчий напис.
Разом з тим, за правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 30 квітня 2020 року у справі № 580/3311/19, приватним виконавцем порушено правила територіальної діяльності приватних виконавців, оскільки, знаючи місце проживання позивача (боржника), що не належить до його виконавчого округу, прийняв виконавчий документ з іншого виконавчого округу. При цьому у названій справі Верховним Судом переглядались правовідносини, що є аналогічними правовідносинам в справі, що розглядається зараз, адже виконавчий документ прийнято приватним виконавцем за адресою, зазначеною у виконавчому написі нотаріуса, як фактичне місце проживання, яке не співпадає із зареєстрованою адресою місця проживання фізичної особи - боржника.
Зважаючи на це суд апеляційної інстанції застосував до спірних правовідносин правову позицію Верховного Суду, викладену у справі № 580/3311/19.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги, її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
На рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року приватний виконавець Клименко Р.В. подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Підставами для касаційного оскарження скаржник визначив пункти 3, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та пояснив, що на дату звернення до суду касаційної інстанції відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 24 Закону № 1404-VIII у вимірі подібних правовідносин.
Одночасно з цим скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, на підтвердження чого надає судові рішення у різних справах, як приклади прийняття судами попередніх інстанцій протилежних рішень у подібних правовідносинах. Зокрема, у справах № 160/4982/20, № 560/2520/20, № 520/5603/20 рішення ухвалені на користь боржника щодо неможливості відкриття виконавчого провадження за місцем проживання боржника відмінним від місця його реєстрації. Натомість, у справах № 200/4020/20-а, № 200/5040/20-а та № 520/5605/2020 рішення прийняті на користь приватних виконавців, а також зроблено висновок щодо відсутності у приватного виконавця обов`язку перевіряти відомості щодо місця перебування боржника за адресою, вказаною у виконавчому документі, та відсутність підстав уважати, що виконавчий документ пред`явлено не за місцем його виконання. Зазначене, на думку відповідача, свідчить про наявність правової проблеми щодо правомірності відкриття виконавчого провадження за місцем проживання боржника, вказаному у виконавчому документі та/або заяві стягувача про відкриття виконавчого провадження.
Стосовно іншої правової підстави відповідач зазначив, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права. Зокрема, на переконання приватного виконавця, приписи статті 24 Закону № 1404-VIII дають стягувачу можливість вибору місця пред`явлення виконавчого документа до виконання: за місцем реєстрації боржника чи за місцем його проживання. Водночас, суди попередніх інстанцій помилково ототожнили поняття "місце реєстрації" і "місце проживання" боржника як критерію чи умови, за якими потрібно визначати місце виконання рішення. До того ж місце реєстрації зазначене у паспорті боржника не є підтвердженням того, що на дату відкриття виконавчого провадження боржник проживав саме за цією адресою (у Дніпропетровській області), адже згідно з нормами чинного законодавства він має право на вільне пресування та вибір місця проживання, тобто може проживати чи перебувати за іншою, аніж зареєстрована, адресою.
На переконання скаржника, виконавче провадження було відкрите ним на підставі виконавчого документа - виконавчого напису нотаріуса № 20773 від 25 серпня 2020 року та заяви стягувача від 31 серпня 2020 року за вих. № 2467/ПВ/20 про його примусове виконання, у яких містилась інформація про місце проживання боржника в межах виконавчого округу міста Києва, а отже, у приватного виконавця не було підстав для повернення виконавчого документа стягувачу. При цьому, чинною редакцією Закону № 1404-VIII не передбачено проведення виконавчих дій, спрямованих на перевірку будь-якої інформації стосовно боржника до відкриття виконавчого провадження, як і не передбачено обов`язку для стягувача надавати приватному виконавцю документи на підтвердження факту проживання, перебування боржника - фізичної особи за певною адресою у межах свого виконавчого округу.
За наведених мотивів приватний виконавець Клименко Р.В. уважає, що ним жодним чином не порушено норми статті 24 Закону № 1404-VIII, оскільки виконавче провадження відкрите за місцем проживання боржника, вказаним у виконавчому документі.
На підтвердження правомірності своєї позиції відповідач посилається на постанову Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 460/3537/20, як на таку, що містить висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Посилаючись на порушення норм процесуального права скаржник зазначив, що судами попередніх інстанцій проведено однобічне дослідження та оцінку доказів, без наведення відповідних мотивів суди надали перевагу доказам позивача та відхилили надані їм на противагу докази відповідача, що спростовують факти, викладені в позові.
Ухвалою від 26 березня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою з тих підстав, що дана справа може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
ОСОБА_1 відзив на касаційну скаргу не надіслала, що в силу частини четвертої статті 338 КАС України не є перешкодою для перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Ухвалою від 27 серпня 2021 року Верховний Суд провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в попередньому судовому засіданні.
Установлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи
09 вересня 2020 року приватним виконавцем Клименком Р.В. відкрите виконавче провадження № 62983910 про примусове виконання виконавчого напису № 20773, виданого 25 серпня 2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С., про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Фінансова компанія "Сіті Фінанс" заборгованості в розмірі 8 930,32 грн.
У постанові про відкриття виконавчого провадження зазначені дві адреси боржника: АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 .
Місцем реєстрації ОСОБА_1 з 04 липня 2014 року є наступна адреса: АДРЕСА_3 .
Також у виконавчому провадженні № 62983910 приватним виконавцем винесено, зокрема, постанову від 25 вересня 2020 року про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію стипендію та інші доходи боржника.
ОСОБА_1 вважаючи, що виконавче провадження відкрито відповідачем з порушенням чинного законодавства, звернулась до суду з даним позовом.
Застосування норм права та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права у контексті доводів та аргументів касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
В силу частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Закону № 1404-VIII унормовано, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За приписами пункту 3 частини першої статті 3 Закону №1404-VІІІ примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Частиною першою статті 4 Закону №1404-VIIІ визначено вимоги до виконавчого документа, зокрема, у виконавчому документі зазначаються адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб).
Відповідно до пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону №1404-VIIІ виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
За змістом частин першої, другої статті 5 Закону №1404-VІІІ примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім винятків, установлених цією частиною.
Частиною першою статті 18 Закону №1404-VІІІ визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з частиною п`ятою цієї статті, під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону №1404-VІІІ сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.
Відповідно до частин першої та другої статті 24 Закону №1404-VІІІ виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.
Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.
Відповідно до частини п`ятої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - Закон № 1403-VIII) завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
Частиною першою статті 4 Закону № 1403-VIII визначено, що діяльність органів державної виконавчої служби та приватних виконавців здійснюється з дотриманням принципів: 1) верховенства права; 2) законності; 3) незалежності; 4) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 5) обов`язковості виконання рішень; 6) диспозитивності; 7) гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; 8) розумності строків виконавчого провадження; 9) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.
Державний виконавець та приватний виконавець повинні здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, не розголошувати в будь-який спосіб професійну таємницю, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність (частина друга статті 4 Закону № 1403-VIII).
Відповідно до частин першої, другої і шостої статті 25 Закону № 1403-VIII виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.
Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.
Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що приватний виконавець є особою, уповноваженою державою на примусове виконання рішень, тобто є суб`єктом владних повноважень, на дії якого поширюються вимоги, встановлені статтею 2 КАС України. Зокрема, суб`єкти владних повноважень мають приймати рішення (вчиняти дії) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісно, розсудливо та неупереджено.
У даній справі предметом судового контролю є постанови приватного виконавця Клименка Р.В. у виконавчому провадженні № 62983910 від 09 вересня 2020 року про відкриття виконавчого провадження та від 25 вересня 2020 року про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника. При цьому, спірним у даному випадку є питання тлумачення положень статті 24 Закону № 1404-VIII у контексті визначення місця проживання боржника, а також питання наявності у приватного виконавця обов`язку перевіряти перед відкриттям виконавчого провадження відомості у виконавчому документі стосовно місця проживання боржника.
За висновками судів першої та апеляційної інстанцій, Закон № 1404-VIII містить чітку вказівку на те, що виконавчі документи приймаються до виконання за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, а не довільно, без будь-яких підтверджень, зазначених у виконавчому документі. Відтак, за відсутності доказів проживання та наявності майна у позивача як боржника у виконавчому провадженні у місті Києві, тобто у виконавчому окрузі, на території якого здійснює діяльність приватний виконавець, в останнього не було правових підстав для прийняття до виконання виконавчого документа шляхом прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження.
Колегія суддів погоджується з наведеними міркуваннями та зауважує, що статтею 19 Закону №1404-VІІІ на боржника покладено низку обов`язків, виконання яких передбачає перебування у безпосередній близькості до місця вчинення виконавчих дій (зокрема повідомляти виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, своєчасно з`являтися на вимогу виконавця, допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій).
Таким чином у виконавчому провадженні місце проживання боржника відіграє важливу роль як для визначення виконавчого округу, в якому має здійснюватися виконавче провадження, так і для можливості реалізації боржником своїх прав і виконання обов`язків у виконавчому провадженні.
У розглядуваній справі судами встановлено, що відповідно до паспорта громадянина України боржник у виконавчому провадженні № 62983910 - фізична особа ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 . Жодних доказів проживання, перебування позивача в місті Києві, як і знаходження в останньому її майна, ні відповідачем, ні третьою особою суду не надано.
Водночас, у виконавчому написі приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Горая О.С. від 25 серпня 2020 року № 20773 міститься інформація як про адресу реєстрації боржника ( АДРЕСА_2 ), так і про адресу його місця проживання ( АДРЕСА_1 ). Хоча за вказаною адресою у с. Миколаївка позивач була зареєстрована з 07 серпня 2008 року по 03 липня 2014 року, а з 04 липня 2014 року та на час вчинення виконавчого напису адресою її реєстрації було АДРЕСА_3 .
Тож з установлених обставин справи вбачається, що приватним нотаріусом Гораєм О.С. під час вчинення виконавчого напису № 20773 від 25 серпня 2020 року самостійно зазначено адресу: АДРЕСА_1, як адресу місця проживання боржника.
Верховний Суд ураховує, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус не встановлює відповідних обставин, адже не викликає особу, не спілкується з нею та не отримує від неї жодної інформації. Матеріали справи також не містять доказів на підтвердження того, що вищезазначена адреса піддавалась перевірці на предмет її достовірності.
Щодо "адреси проживання", яку повідомив стягувач (ТОВ "Фінансова компанія "Сіті Фінанс"), то за змістом оскаржуваних судових рішень, жодного підтвердження вірогідності цієї інформації немає. Тобто об`єктивних даних, на основі яких можна було б стверджувати, що позивач проживав у місті Києві (хоча б на дату відкриття виконавчого провадження), чи має майно на території цього виконавчого округу, відповідач не надав.
Таким чином відповідач, зазначаючи у постанові про відкриття виконавчого провадження адресу проживання боржника - ОСОБА_1 не володів достовірною інформацією про його фактичне проживання за вказаною адресою у місті Києві.
У постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 380/7750/20 зазначено, що отримавши заяву стягувача про примусове виконання виконавчого напису приватного нотаріуса, в якій, як і в указаному виконавчому документі, зазначено дві різні адреси боржника, приватний виконавець не міг не звернути уваги, що ці адреси, якщо вирішувати питання про прийняття до виконання цього виконавчого документа, відсилають до різних виконавчих округів (Львівська область та місто Київ відповідно). Звідси виникає потреба з`ясування місця проживання боржника як умови прийняття виконавчого документа до примусового виконання приватним виконавцем, територіальним округом якої є місто Київ (пункт 81 постанови).
Водночас, у випадку з позивачем приватний виконавець Клименко Р.В. відкрив виконавче провадження № 62346453 без з`ясування дійсного місця проживання боржника.
У вищеназваній постанові від 31 березня 2021 року Верховний Суд дійшов висновку про те, що сама лише вказівка на місце проживання, яке не має жодного взаємозв`язку з особою боржника, не може вважатися достатньою підставою для прийняття виконавчого документа приватним виконавцем, територіальний округ якої охоплює місце виконання, визначеного за цією адресою (пункт 86 постанови).
Крім того Суд зазначив, що хоча приватний виконавець не має обов`язку перевіряти вірогідність відомостей, які зазначено у виконавчому документі, водночас приватний виконавець повинен здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність (частина друга статті 4 Закону №1403-VIII), повинен дотримуватися принципів верховенства права, законності, справедливості, неупередженості та об`єктивності (частина перша статті 4 Закону № 1403-VIII). Закріплені у статті 4 Закону № 1403-VIII засади діяльності, зокрема, приватного виконавця вимагають діяти добросовісно, що, окрім іншого, вимагає від нього більш вдумливого і ретельно виваженого підходу до виконання своїх професійних обов`язків (пункти 79-80 постанови).
Варто зауважити, що тлумачення положень статті 24 Закону № 1404-VIII у контексті визначення місця проживання боржника, а також питання наявності у приватного виконавця обов`язку перевіряти перед відкриттям виконавчого провадження відомості у виконавчому документі стосовно місця проживання боржника було здійснено у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 липня 2021 року у справі № 380/9335/20.
Так, у названому рішенні суду касаційної інстанції зазначено, що Законом № 1404-VIII установлено, що виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна (частина перша статті 24 Закону). Водночас визначення місця проживання та місця перебування наведено у Законі України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (далі - Закон № 1382-IV), відповідно до якого місцем проживання є житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Виходячи з приписів статті 6 Закону № 1382-IV, місце проживання підлягає обов`язковій реєстрації, тобто цей Закон пов`язує місце проживання особи насамперед із зареєстрованим місцем проживання. Таким чином, факт реєстрації особою свого місця проживання безумовно свідчить про те, що особа обрала певну адресу місцем свого проживання. Законом не заборонено особі мати декілька місць проживання, але у будь-якому випадку адреса, зареєстрована особою у встановленому порядку, виходячи з положень частини десятої статті 6 Закону, є офіційною адресою, а отже, особа правомірно очікує, що за цією адресою з нею буде вестися офіційне листування, а також вчинятимуться й інші юридичні дії, що пов`язані з місцем її проживання.
Отже, відкриття виконавчого провадження у виконавчому окрузі, до якого належить зареєстрована адреса місця проживання боржника, відповідатиме принципу юридичної визначеності, вимогам, установленим частиною другою статті 2 КАС України та вимогам статті 24 Закону № 1404-VIII.
При цьому частина друга статті 24 Закону № 1404-VIII пов`язує місце виконання рішення приватним виконавцем з фактичним місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи та місцезнаходженням боржника - юридичної особи, а не з адресою, зазначеною у виконавчому документі, як це, наприклад, закріплено у частині першій статті 28 цього Закону.
Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги про те, що саме виконавчим документом у цій справі встановлено фактичне місце проживання боржника.
До того ж, аналізуючи положення статей 9, 18 Закону №1404-VІІІ, статті 27 Закону №1403-VIII та Закону України від 20 листопада 2012 року № 5492-VI "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду дійшов висновку про те, що виконавець має реальну можливість перевірити місце знаходження боржника шляхом перевірки необхідної інформації у Єдиному демографічному реєстрі або шляхом запиту до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи. Такі дії відповідатимуть вимогам частини другої статті 2 КАС України, яких приватний виконавець має дотримуватись.
Крім того Суд відзначив, що норми КАС України також пов`язують місце проживання особи із зареєстрованим місцем її проживання. Так, відповідно до частини третьої статті 171 КАС України суд встановлює місце проживання фізичної особи шляхом надсилання запиту до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
Отже, законодавець, оперуючи поняттям "місце проживання особи", передбачає, що таке місце проживання має бути особою зареєстровано і суб`єкти владних повноважень зобов`язані враховувати таку інформацію при здійсненні ними владно-управлінських функцій.
Таким чином, відсутність прямого обов`язку приватного виконавця перевіряти адресу проживання боржника не спростовує необхідності дотримання ним принципів верховенства права; законності; незалежності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; диспозитивності; гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями, які визначені частиною першою статті 4 Закону №1403-VIII та кореспондуються з положеннями частини другої статті 2 КАС України, на відповідність яким суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень.
Верховний Суд наголосив, що відсутність прямої вказівки в Законі №1404-VIIІ на обов`язок виконавця перевіряти місце проживання боржника не повинна слугувати інструментом ймовірних порушень прав боржника з боку виконавця - суб`єкта владних повноважень.
Одночасно з цим Верховний Суд звернув увагу на положення пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону №1404-VIIІ та констатував, що надання триденного терміну для вирішення питання щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання спрямоване саме на необхідність перевірки органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем, зокрема і відповідності зареєстрованого місця проживання боржника - фізичної особи адресі боржника, вказаної у виконавчому документі, і належності такого зареєстрованого місця проживання виконавчому округу, на який поширюються повноваження приватного виконавця.
Зважаючи на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 31 березня 2021 року у справі № 380/7750/20 та від 15 липня 2021 року у справі № 380/9335/20, визначення місця виконання виконавчого документа щодо позивача (як фізичної особи-боржника) має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника. Будь-яка інша адреса місця проживання чи відомості про місце перебування особи-боржника можуть слугувати додатковою інформацією і сприяти примусовому виконанню рішення, але не використовуватися як юридичний факт, з яким Закон №1404-VIII пов`язує місце виконання рішення, а з ним і виконавчий округ приватного виконавця.
Суд ураховує доводи касаційної скарги про те, що наявність зареєстрованого місця проживання боржника не є підтвердженням того, що особа на день відкриття виконавчого провадження проживає саме за зареєстрованою адресою, однак у випадку, якщо особа не повідомила іншого, саме цю адресу, з урахуванням приписів частини десятої статті 6 Закону, необхідно враховувати під час вирішення питання про відкриття виконавчого провадження відповідно до вимог частини другої статті 24 Закону України "Про виконавче провадження". Крім того, таке трактування частини другої статті 24 Закону відповідатиме також принципу юридичної визначеності, який є елементом верховенства права.
За такого правового регулювання та обставин справи колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що приватний виконавець Клименко Р.В., виконавчим округом якого є місто Київ, не вправі був приймати до примусового виконання виконавчий документ (виконавчий напис приватного нотаріуса Горая О.С. від 25 серпня 2020 року № 20773), місце виконання якого знаходиться в іншому виконавчому окрузі. При цьому, з огляду на критерії, визначені у частині другій статті 2 КАС України, на відповідність яким адміністративний суд повинен перевіряти рішення суб`єкта владних повноважень у справах про їх оскарження, правильним є висновок судів першої та апеляційної інстанції про протиправність оспорюваної у цій справі постанови про відкриття виконавчого провадження.
Також Верховний Суд погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що постанова від 25 вересня 2020 року у виконавчому провадженні № 62983910 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, яка винесена відповідачем як похідна від вказаної вище постанови, також є протиправною та підлягає скасуванню. Поряд з цим Суд відмічає, що касаційна скарга приватного виконавця Клименка Р.В. не містить жодних обґрунтувань та доводів стосовно висновків судів попередніх інстанцій у частині, що стосується постанови від 25 вересня 2020 року.
Таким чином судами попередніх інстанцій здійснено правильне тлумачення положень частин першої та другої статті 24 Закону № 1404-VIIІ, висновки судів є правильними, обґрунтованими, у зв`язку з чим підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
Стосовно доводів скаржника щодо врахування позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 09 грудня 2020 року у справі № 460/3537/20 у подібних правовідносинах, колегія суддів зазначає, що Верховним Судом у названій справі рішення по суті не приймалось, а лише направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Відтак, висновок Верховного Суду у справі № 460/3537/20 у даному випадку не може бути врахований під час розгляду даної справи.
Підсумовуючи викладене Верховний Суд констатує, що рішення судів попередніх інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Доводи скаржника не спростовують висновків судів і зводяться до переоцінки встановлених у справі обставин.
З огляду на це підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.