ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 серпня 2021 року
м. Київ
справа №160/6539/20
адміністративне провадження № К/9901/34539/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2020 року (головуючий суддя - Захарчук-Борисенко Н.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року (головуючий суддя - Щербак А.А., судді: Баранник Н.П., Малиш Н.І.) у справі № 160/6539/20 за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінфорс", про визнання протиправною та скасування постанови,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У червні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В.Л. (далі - приватний виконавець, відповідач), у якому просила:
- визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця Дорошкевич В.Л. про відкриття виконавчого провадження ВП №61952779 від 30 квітня 2020 року;
- визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця Дорошкевич В.Л. про арешт грошових коштів по виконавчому провадженню від 30 квітня 2020 року ВП №61952779;
- стягнути з приватного виконавця Дорошкевич В.Л. на користь позивача суму сплаченого судового збору в сумі 1 681,60 грн;
- стягнути з приватного виконавця Дорошкевич В.Л. на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 000,00 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що приватним виконавцем Дорошкевич В.Л. відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису нотаріуса, де вона виступає боржником. 30 квітня 2020 року відповідач винесла спірні постанови про відкриття виконавчого провадження та арешт коштів боржника. На думку позивача, зазначені постанови відповідача є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки в порушення вимог Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження №61952779 відкрито не за місцем проживання боржника. Позивач зауважила, що попри те, що вона зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1, у постановах про відкриття виконавчого провадження та арешт коштів боржника відповідач зазначив адресою її проживання АДРЕСА_2 . Отже, місце проживання та місце отримання доходів боржника не відноситься до виконавчого округу, на території якого відповідач здійснює свою діяльність. При відкритті виконавчого провадження приватний виконавець Дорошкевич В. Л. не пересвідчилася з достовірних джерел у достовірності інформації щодо боржника. З огляду на вказане позивач уважає, що оскаржувані постанови відповідача від 30 квітня 2020 року є протиправними та підлягають скасуванню.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця Дорошкевич В.Л. про відкриття виконавчого провадження ВП №61952779 від 30 квітня 2020 року. Визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця Дорошкевич В.Л. про арешт грошових коштів по виконавчому провадженню ВП №61952779 від 30 квітня 2020 року.
Стягнуто з приватного виконавця Дорошкевич В.Л. на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 1 681,60 грн, що підтверджується квитанцією про сплату судового збору № 85 від 15 червня 2020 року, оригінал якої міститься в матеріалах справи. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що за приписами частини другої статті 25 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" приватний виконавець Дорошкевич В.Л. має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться у межах, де розташовано її виконавчий округ, тобто виключно місто Київ. При цьому, нормами Закону № 1404-VIII чітко встановлено, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи та вчиняє виконавчі дії лише за місцезнаходженням боржника або за місцезнаходженням його майна. В той же час, матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження того, що місцем проживання боржника або місцезнаходженням його майна є місто Київ.
Одночасно з цим суд першої інстанції зауважив про те, що будь-яких доказів на підтвердження знаходження на рахунках позивача у банківських установах: ПАТ "ОТП Банк", АТ "Ощадбанк", АТ "УкрСиббанк", АТ "Альфа Банк", АТ "Райффайзен банк Аваль", АТ КБ "ПРИВАТБАНК", АТ "Універсал Банк", АТ "ПУМБ" грошових коштів, що б давало підстави вважати їх майном боржника - матеріали виконавчого провадження не містять. Суд зазначив, що наявність самого рахунку в банку, за відсутності на ньому коштів чи цінностей, не породжує цивільні права та обов`язки, оскільки рахунок це - засіб, механізм, спосіб безготівкового здійснення розрахунків, отримання готівки чи інший спосіб розпорядження коштами, що на ньому знаходяться за волевиявленням власника цих коштів. При цьому, наявність рахунку у банку, місцезнаходження якого зареєстровано у місті Києві, не є тотожнім місцезнаходженню майна боржника, зокрема, його грошових коштів.
За наведених мотивів судом першої інстанції зроблено висновок про протиправність оскаржуваних постанов відповідача та наявність підстав для їх скасування.
З такими висновками Дніпропетровського окружного адміністративного суду погодився і апеляційний суд.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги, її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
На рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року приватний виконавець Дорошкевич В.Л. подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Підставами для касаційного оскарження скаржник визначила пункти 3, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та пояснила, що на дату звернення до суду касаційної інстанції відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 24 Закону № 1404-VIII у вимірі подібних правовідносин.
Одночасно з цим скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, на підтвердження чого надає судові рішення у різних справах, як приклади прийняття судами попередніх інстанцій протилежних рішень у подібних правовідносинах. Зокрема, у справах № 160/4982/20, № 560/2520/20, № 520/5603/20 рішення ухвалені на користь боржника щодо неможливості відкриття виконавчого провадження за місцем проживання боржника відмінним від місця його реєстрації. Натомість, у справах № 200/4020/20-а, № 280/4055/20 та № 520/5605/2020 рішення прийняті на користь приватних виконавців, а також зроблено висновок щодо відсутності у приватного виконавця обов`язку перевіряти відомості щодо місця перебування боржника за адресою, вказаною у виконавчому документі, та відсутність підстав уважати, що виконавчий документ пред`явлено не за місцем його виконання. Зазначене, на думку відповідача, свідчить про наявність правової проблеми щодо правомірності відкриття виконавчого провадження за місцем проживання боржника, вказаному у виконавчому документі та/або заяві стягувача про відкриття виконавчого провадження.
Стосовно іншої правової підстави відповідач зазначила, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права. Зокрема, на переконання приватного виконавця, приписи статті 24 Закону № 1404-VIII дають стягувачу можливість вибору місця пред`явлення виконавчого документа до виконання: за місцем реєстрації боржника чи за місцем його проживання. Водночас, суди попередніх інстанцій помилково ототожнили поняття "місце реєстрації" і "місце проживання" боржника як критерію чи умови, за якими потрібно визначати місце виконання рішення. До того ж місце реєстрації зазначене у паспорті боржника не є підтвердженням того, що на дату відкриття виконавчого провадження боржник проживав саме за цією адресою (м. Дніпро), адже згідно з нормами чинного законодавства він має право на вільне пресування та вибір місця проживання, тобто може проживати чи перебувати за іншою, аніж зареєстрована, адресою.
У підсумку скаржник зазначила, що нею було відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого документа - виконавчого напису нотаріуса № 8738 від 15 квітня 2020 року та заяви стягувача від 30 квітня 2020 року, в яких була наявна інформація про місце проживання боржника в межах виконавчого округу м. Києва, а саме: АДРЕСА_2 . При цьому, чинною редакцією Закону № 1404-VIII не передбачено проведення виконавчих дій, спрямованих на перевірку будь-якої інформації стосовно боржника до відкриття виконавчого провадження. За наведених мотивів приватний виконавець Дорошкевич В.Л. уважає, що нею жодним чином не порушено норми статті 24 Закону № 1404-VIII, оскільки виконавче провадження відкрите за місцем проживання боржника, вказаним у виконавчому документі.
Також скаржник уважає, що не можуть бути застосовані до спірних правовідносин висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 25 червня 2019 року у справі № 826/7969/16, з огляду на різні фактичні обставини спору.
Посилаючись на порушення норм процесуального права скаржник зазначила, що судами попередніх інстанцій проведено однобічне дослідження та оцінку доказів, без наведення відповідних мотивів суди надали перевагу доказам позивача та відхилили надані їм на противагу докази відповідача, що спростовують факти, викладені в позові.
Ухвалою від 18 січня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою з тих підстав, що дана справа може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
ОСОБА_1 відзив на касаційну скаргу не надіслала, що в силу частини четвертої статті 338 КАС України не є перешкодою для перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Ухвалою від 27 серпня 2021 року Верховний Суд провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду у порядку письмового провадження за наявними матеріалами.
Установлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи
15 квітня 2020 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком В.В. вчинено виконавчий напис № 8738 щодо стягнення з боржника, яким є ОСОБА_1 на користь ТОВ "Фінфорс" заборгованості в розмірі 12 243,70 грн.
Згідно з указаним виконавчим написом, місцем реєстрації боржника є: АДРЕСА_3, а місцем проживання: АДРЕСА_4 .
30 квітня 2020 року ТОВ "Фінфорс" звернулось до приватного виконавця Дорошкевич В.Л. із заявою вх. № 6859 про примусове виконання рішення, в якій просило відкрити за місцем проживання (перебування) боржника виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису, виданого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Колейчиком В.В. за № 8738 від 15 квітня 2020 року про стягнення з боржника, яким є ОСОБА_1, коштів у розмірі 12 243,70 грн; накласти арешт на все рухоме майно, грошові кошти на банківських рахунках боржника в межах суми заборгованості; у випадку встановлення доходу боржника, яким є ОСОБА_1, ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1, - звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без перевірки його майнового стану за місцем проживання (перебування) боржника. До заяви додано оригінал виконавчого напису та копію довіреності представника стягувача.
У поданій заяві стягувач зазначив адресу місця реєстрації позивача: АДРЕСА_3, адресу місця проживання: АДРЕСА_4 .
30 квітня 2020 року приватним виконавцем Дорошкевич В.Л. відкрите виконавче провадження № 61952779 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Фінфорс" заборгованості в розмірі 12 243,70 грн.
Одночасно із винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження, 30 квітня 2020 року приватним виконавцем Дорошкевич В.Л. у виконавчому провадженні № 61952779 винесено постанову про арешт коштів боржника, які містяться в наступних банківських установах: ПАТ "ОТП Банк", АТ "Ощадбанк", АТ "УкрСиббанк", АТ "Альфа Банк", АТ "Райффайзен банк Аваль", АТ КБ "ПРИВАТБАНК", АТ "Універсал Банк", АТ "ПУМБ".
Позивач, уважаючи, що виконавче провадження відкрито поза межами виконавчого округу відповідача, звернулась до суду з даним позовом про визнання протиправними та скасування вищезазначених постанов відповідача від 30 квітня 2020 року.
Застосування норм права та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права у контексті доводів та аргументів касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
В силу частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII) унормовано, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За приписами пункту 3 частини першої статті 3 Закону №1404-VІІІ примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Частиною першою статті 4 Закону №1404-VIIІ визначено вимоги до виконавчого документа, зокрема, у виконавчому документі зазначаються адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб).
Відповідно до пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону №1404-VIIІ виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
За змістом частин першої, другої статті 5 Закону №1404-VІІІ примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім винятків, установлених цією частиною.
Частиною першою статті 18 Закону №1404-VІІІ визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з частиною п`ятою цієї статті, під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону №1404-VІІІ сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.
Відповідно до частин першої та другої статті 24 Закону №1404-VІІІ виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.
Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.
Відповідно до частини п`ятої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - Закон № 1403-VIII) завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
Частиною першою статті 4 Закону № 1403-VIII визначено, що діяльність органів державної виконавчої служби та приватних виконавців здійснюється з дотриманням принципів: 1) верховенства права; 2) законності; 3) незалежності; 4) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 5) обов`язковості виконання рішень; 6) диспозитивності; 7) гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; 8) розумності строків виконавчого провадження; 9) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.
Державний виконавець та приватний виконавець повинні здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, не розголошувати в будь-який спосіб професійну таємницю, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність (частина друга статті 4 Закону № 1403-VIII).
Відповідно до частин першої, другої і шостої статті 25 Закону № 1403-VIII виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.
Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.
Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що приватний виконавець є особою, уповноваженою державою на примусове виконання рішень, тобто є суб`єктом владних повноважень, на дії якого поширюються вимоги, встановлені статтею 2 КАС України. Зокрема, суб`єкти владних повноважень мають приймати рішення (вчиняти дії) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісно, розсудливо та неупереджено.
У даній справі предметом судового контролю є постанови приватного виконавця Дорошкевич В. Л. у виконавчому провадженні № 61952779 від 30 квітня 2020 року про відкриття виконавчого провадження та про арешт коштів боржника. При цьому, спірним у даному випадку є питання тлумачення положень статті 24 Закону № 1404-VIII у контексті визначення місця проживання боржника, а також питання наявності у приватного виконавця обов`язку перевіряти перед відкриттям виконавчого провадження відомості у виконавчому документі стосовно місця проживання боржника.
За висновками судів першої та апеляційної інстанцій, Закон № 1404-VIII містить чітку вказівку на те, що виконавчі документи приймаються до виконання за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, а не довільно, без будь-яких підтверджень, зазначених у виконавчому документі. Відтак, за відсутності доказів проживання та наявності майна у позивача як боржника у виконавчому провадженні у місті Києві, тобто у виконавчому окрузі, на території якого здійснює діяльність приватний виконавець, в останнього не було правових підстав для прийняття до виконання виконавчого документа шляхом прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження.
Колегія суддів погоджується з наведеними міркуваннями та зауважує, що статтею 19 Закону №1404-VІІІ на боржника покладено низку обов`язків, виконання яких передбачає перебування у безпосередній близькості до місця вчинення виконавчих дій (зокрема повідомляти виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, своєчасно з`являтися на вимогу виконавця, допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій).
Таким чином у виконавчому провадженні місце проживання боржника відіграє важливу роль як для визначення виконавчого округу, в якому має здійснюватися виконавче провадження, так і для можливості реалізації боржником своїх прав і виконання обов`язків у виконавчому провадженні.
У розглядуваній справі судами встановлено, що згідно з довідкою про реєстрацію місця проживання особи ОСОБА_1 з 20 жовтня 2017 року та по теперішній час зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Водночас, у виконавчому написі приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчика В.В. № 8738 від 15 квітня 2020 року міститься інформація як про адресу реєстрації боржника ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ), так і про адресу її місця проживання ( АДРЕСА_5 ).
Тож з установлених обставин справи вбачається, що нотаріусом під час вчинення виконавчого напису самостійно зазначено адресу: АДРЕСА_5, як адресу місця проживання боржника ОСОБА_1 .
Верховний Суд ураховує, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус не встановлює відповідних обставин, адже не викликає особу, не спілкується з нею та не отримує від неї жодної інформації. Матеріали справи також не містять доказів на підтвердження того, що вищезазначена адреса піддавалась перевірці на предмет її достовірності.
Щодо "адреси проживання", яку повідомив стягувач (ТОВ "Фінфорс"), то за текстом судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, жодного підтвердження вірогідності цієї інформації немає. Тобто об`єктивних даних, на основі яких можна було б стверджувати, що позивач проживав у місті Києві (хоча б на дату відкриття виконавчого провадження), чи має майно на території цього виконавчого округу, відповідач не надав.
У постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 380/7750/20 зазначено, що отримавши заяву стягувача про примусове виконання виконавчого напису приватного нотаріуса, в якій, як і в указаному виконавчому документі, зазначено дві різні адреси боржника, приватний виконавець не міг не звернути уваги, що ці адреси, якщо вирішувати питання про прийняття до виконання цього виконавчого документа, відсилають до різних виконавчих округів (Львівська область та місто Київ відповідно). Звідси виникає потреба з`ясування місця проживання боржника як умови прийняття виконавчого документа до примусового виконання приватним виконавцем, територіальним округом якої є місто Київ (пункт 81 постанови).
Водночас, у випадку з позивачем приватний виконавець Дорошкевич В.Л. відкрила виконавче провадження № 61952779 без з`ясування дійсного місця проживання боржника.
У вищеназваній постанові від 31 березня 2021 року Верховний Суд дійшов висновку про те, що сама лише вказівка на місце проживання, яке не має жодного взаємозв`язку з особою боржника, не може вважатися достатньою підставою для прийняття виконавчого документа приватним виконавцем, територіальний округ якої охоплює місце виконання, визначеного за цією адресою (пункт 86 постанови).
Крім того Суд зазначив, що хоча приватний виконавець не має обов`язку перевіряти вірогідність відомостей, які зазначено у виконавчому документі, водночас приватний виконавець повинен здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність (частина друга статті 4 Закону №1403-VIII), повинен дотримуватися принципів верховенства права, законності, справедливості, неупередженості та об`єктивності (частина перша статті 4 Закону № 1403-VIII). Закріплені у статті 4 Закону № 1403-VIII засади діяльності, зокрема, приватного виконавця вимагають діяти добросовісно, що, окрім іншого, вимагає від нього більш вдумливого і ретельно виваженого підходу до виконання своїх професійних обов`язків (пункти 79-80 постанови).
Варто зауважити, що тлумачення положень статті 24 Закону № 1404-VIII у контексті визначення місця проживання боржника, а також питання наявності у приватного виконавця обов`язку перевіряти перед відкриттям виконавчого провадження відомості у виконавчому документі стосовно місця проживання боржника було здійснено у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 липня 2021 року у справі № 380/9335/20.
Так, у названому рішенні суду касаційної інстанції зазначено, що Законом № 1404-VIII установлено, що виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна (частина перша статті 24 Закону). Водночас визначення місця проживання та місця перебування наведено у Законі України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (далі - Закон № 1382-IV), відповідно до якого місцем проживання є житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Виходячи з приписів статті 6 Закону № 1382-IV, місце проживання підлягає обов`язковій реєстрації, тобто цей Закон пов`язує місце проживання особи насамперед із зареєстрованим місцем проживання. Таким чином, факт реєстрації особою свого місця проживання безумовно свідчить про те, що особа обрала певну адресу місцем свого проживання. Законом не заборонено особі мати декілька місць проживання, але у будь-якому випадку адреса, зареєстрована особою у встановленому порядку, виходячи з положень частини десятої статті 6 Закону, є офіційною адресою, а отже, особа правомірно очікує, що за цією адресою з нею буде вестися офіційне листування, а також вчинятимуться й інші юридичні дії, що пов`язані з місцем її проживання.
Отже, відкриття виконавчого провадження у виконавчому окрузі, до якого належить зареєстрована адреса місця проживання боржника, відповідатиме принципу юридичної визначеності, вимогам, установленим частиною другою статті 2 КАС України та вимогам статті 24 Закону № 1404-VIII.
При цьому частина друга статті 24 Закону № 1404-VIII пов`язує місце виконання рішення приватним виконавцем з фактичним місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи та місцезнаходженням боржника - юридичної особи, а не з адресою, зазначеною у виконавчому документі, як це, наприклад, закріплено у частині першій статті 28 цього Закону.
Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги про те, що саме виконавчим документом у цій справі встановлено фактичне місце проживання боржника.
До того ж, аналізуючи положення статей 9, 18 Закону №1404-VІІІ, статті 27 Закону №1403-VIII та Закону України від 20 листопада 2012 року № 5492-VI "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду дійшов висновку про те, що виконавець має реальну можливість перевірити місце знаходження боржника шляхом перевірки необхідної інформації у Єдиному демографічному реєстрі або шляхом запиту до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи. Такі дії відповідатимуть вимогам частини другої статті 2 КАС України, яких приватний виконавець має дотримуватись.
Крім того Суд відзначив, що норми КАС України також пов`язують місце проживання особи із зареєстрованим місцем її проживання. Так, відповідно до частини третьої статті 171 КАС України суд встановлює місце проживання фізичної особи шляхом надсилання запиту до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
Отже, законодавець, оперуючи поняттям "місце проживання особи", передбачає, що таке місце проживання має бути особою зареєстровано і суб`єкти владних повноважень зобов`язані враховувати таку інформацію при здійсненні ними владно-управлінських функцій.
Таким чином, відсутність прямого обов`язку приватного виконавця перевіряти адресу проживання боржника не спростовує необхідності дотримання ним принципів верховенства права; законності; незалежності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; диспозитивності; гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями, які визначені частиною першою статті 4 Закону №1403-VIII та кореспондуються з положеннями частини другої статті 2 КАС України, на відповідність яким суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень.
Верховний Суд наголосив, що відсутність прямої вказівки в Законі №1404-VIIІ на обов`язок виконавця перевіряти місце проживання боржника не повинна слугувати інструментом ймовірних порушень прав боржника з боку виконавця - суб`єкта владних повноважень.
Одночасно з цим Верховний Суд звернув увагу на положення пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону №1404-VIIІ та констатував, що надання триденного терміну для вирішення питання щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання спрямоване саме на необхідність перевірки органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем, зокрема і відповідності зареєстрованого місця проживання боржника - фізичної особи адресі боржника, вказаної у виконавчому документі, і належності такого зареєстрованого місця проживання виконавчому округу, на який поширюються повноваження приватного виконавця.
Зважаючи на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 31 березня 2021 року у справі № 380/7750/20 та від 15 липня 2021 року у справі № 380/9335/20, визначення місця виконання виконавчого документа щодо позивача (як фізичної особи-боржника) має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника. Будь-яка інша адреса місця проживання чи відомості про місце перебування особи-боржника можуть слугувати додатковою інформацією і сприяти примусовому виконанню рішення, але не використовуватися як юридичний факт, з яким Закон №1404-VIII пов`язує місце виконання рішення, а з ним і виконавчий округ приватного виконавця.
Суд ураховує доводи касаційної скарги про те, що наявність зареєстрованого місця проживання боржника не є підтвердженням того, що особа на день відкриття виконавчого провадження проживає саме за зареєстрованою адресою, однак у випадку, якщо особа не повідомила іншого, саме цю адресу, з урахуванням приписів частини десятої статті 6 Закону, необхідно враховувати під час вирішення питання про відкриття виконавчого провадження відповідно до вимог частини другої статті 24 Закону України "Про виконавче провадження". Крім того, таке трактування частини другої статті 24 Закону відповідатиме також принципу юридичної визначеності, який є елементом верховенства права.
За такого правового регулювання та обставин справи колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що приватний виконавець Дорошкевич В.Л., виконавчим округом якої є місто Київ, не вправі була приймати до примусового виконання виконавчий документ (виконавчий напис приватного нотаріуса Колейчика В.В. від 15 квітня 2020 року № 8738), місце виконання якого знаходиться в іншому виконавчому окрузі. При цьому, з огляду на критерії, визначені у частині другій статті 2 КАС України, на відповідність яким адміністративний суд повинен перевіряти рішення суб`єкта владних повноважень у справах про їх оскарження, правильним є висновок судів першої та апеляційної інстанції про протиправність оспорюваної у цій справі постанови про відкриття виконавчого провадження.
Також Верховний Суд погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що постанова від 30 квітня 2020 року у виконавчому провадженні № 61952779 про арешт коштів боржника, яка винесена відповідачем як похідна від вказаної вище постанови, також є протиправною та підлягає скасуванню. Поряд з цим Суд відмічає, що касаційна скарга приватного виконавця Дорошкевич В.Л. не містить жодних обґрунтувань та доводів стосовно висновків судів попередніх інстанцій у частині, що стосується постанови про арешт коштів боржника.
Таким чином судами попередніх інстанцій здійснено правильне тлумачення положень частин першої та другої статті 24 Закону №1404-VIIІ, висновки судів є правильними та обґрунтованими.
Втім, колегія суддів уважає слушними доводи скаржника щодо помилковості застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 25 червня 2019 року у справі № 826/7969/16, адже фактичні обставини даної справи та нормативне регулювання правовідносин у ній не є подібними тим, що виникли у справі № 160/6539/20.
Зважаючи на це судова колегія уважає за необхідне виключити з мотивів рішення суду першої інстанції посилання на вказану постанову Верховного Суду.
Підсумовуючи викладене Верховний Суд констатує, що рішення судів попередніх інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Водночас, оскільки за наслідками касаційного розгляду справи колегія суддів дійшла висновку про необхідність виключення з мотивів рішення суду першої інстанції посилання на постанову Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 826/7969/16, то існують підстави для зміни мотивувальної частини рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2020 року з викладених вище обставин.
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини четвертої статті 351 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.