ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 серпня 2021 року
м. Київ
справа №280/3236/20
адміністративне провадження № К/9901/32956/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року (головуючий суддя - Лазаренко М.С.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року (головуючий суддя - Іванов С.М., судді: Коршун А.О., Чередниченко В.Є.) у справі № 280/3236/20 за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Алекскредит", про визнання протиправною та скасування постанови,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У травні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В.Л. (далі - приватний виконавець, відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 07 квітня 2020 року № 61746402.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що приватним виконавцем Дорошкевич В. Л. відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису нотаріуса, де вона виступає боржником. Водночас, на думку позивача, вказане виконавче провадження відкрито поза межами виконавчого округу відповідача, оскільки з 31 липня 2019 року він зареєстрований та проживає у АДРЕСА_1, натомість за адресою, яка зазначена у виконавчому написі нотаріуса та у спірній постанові відповідача, а саме: АДРЕСА_2 ніколи не проживав. ОСОБА_1 зауважив, що у виконавчому написі нотаріуса зазначено дві адреси боржника - реєстрації та проживання, однак приватний виконавець Дорошкевич В.Л. на власний розсуд обрала адресу, яка не підтверджена документально. Разом з тим, Законом України "Про виконавче провадження" саме на виконавця покладено обов`язок встановити чи пред`явлено виконавчий документ за належним місцем виконання відповідно до частини першої статті 24 цього Закону. З огляду на вказане позивач уважає, що оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження від 07 квітня 2020 року № 61746402 є протиправною та підлягає скасуванню.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано постанову приватного виконавця Дорошкевич В.Л. про відкриття виконавчого провадження № 61746402 від 07 квітня 2020 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з приватного виконавця Дорошкевич В.Л. на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 840,80 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що у заяві про примусове виконання рішення стягувач зазначив адресою місця проживання боржника ОСОБА_1 : АДРЕСА_3, що територіально відноситься та підпорядкованого приватному виконавцю Дорошкевич В.Л. виконавчого округу. При цьому суд звернув увагу, що положеннями Закону України "Про виконавче провадження" на державного виконавця не покладено обов`язку щодо перевірки місцезнаходження боржника зазначеного у виконавчому документі.
Суд першої інстанції зауважив, що фактичне місце проживання особи може відрізнятися від зареєстрованого у встановленому законом порядку. Проте ні стягувач, ні виконавець не можуть зобов`язати боржника зареєструвати чи перереєструвати адресу свого місця проживання у разі розбіжностей між фактичною та зареєстрованою адресами. Отже, положення частини другої статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" у взаємозв`язку з частиною третьою статті 26 цього Закону не можна тлумачити виключно як вказівку на зареєстроване місце проживання, адже в цьому Законі застосовуються всі три окремих поняття щодо відомостей про "місце проживання", "місце перебування" чи "місцезнаходження" особи.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про те, що приватним виконавцем Дорошкевич В.Л. правомірно, керуючись статтями 4, 24, 26, 28 Закону України "Про виконавче провадження" та виходячи із зазначеної стягувачем у заяві про примусове виконання рішення інформації про місце проживання боржника, відкрито виконавче провадження за місцем проживання боржника.
Понад те, суд першої інстанції установив, що зареєстрованим у встановленому порядку місцем проживання ОСОБА_1 є: АДРЕСА_4 . Більше того, ця адреса зазначена у Договорі про надання кредиту № 1504689 від 20 вересня 2018 року, копія якого міститься в матеріалах виконавчого провадження. При цьому, ані матеріали адміністративної справи, ані матеріали виконавчого провадження, не містять жодних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 має місце проживання/перебування на території міста Києва. Інших доказів наявності у позивача доходів та майна на території міста Києва матеріали адміністративної справи не містять. За вказаних обставин суд дійшов висновку про необхідність скасування постанови про відкриття виконавчого провадження про стягнення коштів з фізичної особи, яка має місце проживання у місті Запоріжжя.
Третій апеляційний адміністративний суд погодився з вищенаведеною позицією суду першої інстанції та постановою від 29 жовтня 2020 року залишив без змін рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року.
В оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції, з-поміж іншого, зазначив, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться у межах його виконавчого округу, в іншому випадку - виконавець зобов`язаний повернути виконавчий документ стягувачу. У свою чергу, місце виконання визначається, виходячи з місця проживання/перебування боржника або місцезнаходження майна боржника. Вказані правові висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 30 квітня 2020 року у справі № 580/3311/19. Апеляційний суд дійшов висновку, що відповідач порушив правила територіальної діяльності приватних виконавців, оскільки, володіючи інформацією щодо місця реєстрації позивача (боржника), що не належить до його виконавчого округу, прийняв до виконання виконавчий документ з іншого виконавчого округу, що свідчить про протиправність спірної постанови про відкриття виконавчого провадження та необхідності її скасування.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги, її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
На рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року приватний виконавець Дорошкевич В.Л. подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити .
Підставами для касаційного оскарження скаржник визначила пункти 3, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та пояснила, що на дату звернення до суду касаційної інстанції відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 24 Закону № 1404-VIII у вимірі подібних правовідносин.
Одночасно з цим скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, на підтвердження чого надає судові рішення у різних справах, як приклади прийняття судами попередніх інстанцій протилежних рішень у подібних правовідносинах. Зокрема, у справах № 160/4982/20, № 560/2520/20, № 520/5603/20 рішення ухвалені на користь боржника щодо неможливості відкриття виконавчого провадження за місцем проживання боржника відмінним від місця його реєстрації. Натомість, у справах № 200/4020/20-а, № 280/4055/20 та № 520/5605/2020 рішення прийняті на користь приватних виконавців, а також зроблено висновок щодо відсутності у приватного виконавця обов`язку перевіряти відомості щодо місця перебування боржника за адресою, вказаною у виконавчому документі, та відсутність підстав уважати, що виконавчий документ пред`явлено не за місцем його виконання. Зазначене, на думку відповідача, свідчить про наявність правової проблеми щодо правомірності відкриття виконавчого провадження за місцем проживання боржника, вказаному у виконавчому документі та/або заяві стягувача про відкриття виконавчого провадження.
Стосовно іншої правової підстави відповідач зазначила, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права. Зокрема, на переконання скаржника, положеннями частини другої статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" законодавець надав приватному виконавцю право вибору адреси боржника для прийняття виконавчого документа до виконання, при цьому не маючи на увазі виключно адресу реєстрації боржника, адже для проведення таких дій є достатнім перебування особи на адміністративно-територіальній одиниці менше шести місяців на рік. Тож ураховуючи, що до приватного виконавця Дорошкевич В.Л. надійшов виконавчий документ - виконавчий напис нотаріуса № 5323 від 30 березня 2020 року, у якому зазначено, що боржник проживає у межах виконавчого округу м. Києва, то у виконавця не було підстав для повернення виконавчого документа стягувачу. Водночас скаржник наголосила, що виконавець не може надавати правову оцінку діям нотаріуса при вчиненні виконавчого напису № 5323 від 30 березня 2020 року і такі дії не були предметом розгляду даної адміністративної справи.
Відповідач наголошує на тому, що ані Законом України "Про виконавче провадження", ані Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, не встановлено залежності відкриття виконавчого провадження за місцем реєстрації боржника.
Також скаржник уважає, що не можуть бути застосовані до спірних правовідносин висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30 квітня 2020 року у справі № 580/3311/19, з огляду на різні фактичні обставини спору. Зокрема, у названій справі правомірність постанови приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження досліджувалася виключно з підстав наявності чи відсутності у боржника майна за місцем виконання виконавчого документа.
Посилаючись на порушення норм процесуального права скаржник зазначила, що судами попередніх інстанцій проведено однобічне дослідження та оцінку доказів, без наведення відповідних мотивів суди надали перевагу доказам позивача та відхилили надані їм на противагу докази відповідача, що спростовують факти, викладені в позові.
Ухвалою від 14 грудня 2020 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою з підстав, визначених пунктами 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
ОСОБА_1 відзив на касаційну скаргу не надіслав, що в силу частини четвертої статті 338 КАС України не є перешкодою для перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Ухвалою від 27 серпня 2021 року Верховний Суд провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду у порядку письмового провадження за наявними матеріалами.
Установлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи
30 березня 2020 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком В.В. вчинено виконавчий напис № 5323 про стягнення із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Алекскредит" заборгованості в розмірі 12477,26 грн за кредитним договором №150489 від 20 вересня 2018 року.
06 квітня 2020 року до приватного виконавця Дорошкевич В.Л. надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Алекскредит" про примусове виконання рішення - виконавчого напису нотаріуса № 5323 від 30 березня 2020 року.
У заяві стягувач вказав, що адресою проживання боржника - ОСОБА_1 є АДРЕСА_5, а місцем реєстрації - АДРЕСА_6 .
07 квітня 2020 року приватним виконавцем Дорошкевич В.Л. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 61746402 з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчика В.В. № 5323 від 30 березня 2020 року про стягнення із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Алекскредит" заборгованості в розмірі 12477,26 грн.
Також судами встановлено, що згідно з довідкою Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради № 04-16-6/1071 від 31 липня 2019 року, зареєстрованим місцем проживання позивача є адреса: АДРЕСА_4 .
Позивач, уважаючи, що виконавче провадження відкрито поза межами виконавчого округу відповідача, звернулась до суду з даним позовом про визнання протиправною та скасування постанови від 07 квітня 2020 року про відкриття виконавчого провадження № 61746402.
Застосування норм права та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права у контексті доводів та аргументів касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
В силу частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII) унормовано, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За приписами пункту 3 частини першої статті 3 Закону №1404-VІІІ примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Частиною першою статті 4 Закону №1404-VIIІ визначено вимоги до виконавчого документа, зокрема, у виконавчому документі зазначаються адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб).
Відповідно до пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону №1404-VIIІ виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
За змістом частин першої, другої статті 5 Закону №1404-VІІІ примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім винятків, установлених цією частиною.
Частиною першою статті 18 Закону №1404-VІІІ визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з частиною п`ятою цієї статті, під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону №1404-VІІІ сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.
Відповідно до частин першої та другої статті 24 Закону №1404-VІІІ виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.
Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.
Відповідно до частини п`ятої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - Закон № 1403-VIII) завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
Частиною першою статті 4 Закону № 1403-VIII визначено, що діяльність органів державної виконавчої служби та приватних виконавців здійснюється з дотриманням принципів: 1) верховенства права; 2) законності; 3) незалежності; 4) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 5) обов`язковості виконання рішень; 6) диспозитивності; 7) гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; 8) розумності строків виконавчого провадження; 9) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.
Державний виконавець та приватний виконавець повинні здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, не розголошувати в будь-який спосіб професійну таємницю, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність (частина друга статті 4 Закону № 1403-VIII).
Відповідно до частин першої, другої і шостої статті 25 Закону № 1403-VIII виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.
Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.
Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що приватний виконавець є особою, уповноваженою державою на примусове виконання рішень, тобто є суб`єктом владних повноважень, на дії якого поширюються вимоги, встановлені статтею 2 КАС України. Зокрема, суб`єкти владних повноважень мають приймати рішення (вчиняти дії) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісно, розсудливо та неупереджено.
У даній справі предметом судового контролю є постанова приватного виконавця Дорошкевич В. Л. про відкриття виконавчого провадження від 07 квітня 2020 року № 61746402. При цьому, спірним у даному випадку є питання тлумачення положень статті 24 Закону № 1404-VIII у контексті визначення місця проживання боржника, а також питання наявності у приватного виконавця обов`язку перевіряти перед відкриттям виконавчого провадження відомості у виконавчому документі стосовно місця проживання боржника.
За висновками суду першої інстанції, приватний виконавець Дорошкевич В.Л. правомірно прийняла до виконання виконавчий напис нотаріуса № 5323 від 30 березня 2020 року та відкрила виконавче провадження з його примусового виконання, оскільки вказана у виконавчому документі адреса проживання боржника свідчила про те, що ОСОБА_1 проживає у межах виконавчого округу, де відповідач здійснює свою діяльність. При цьому суд зазначив про відсутність обов`язку приватного виконавця перевіряти місцезнаходження боржника, зазначеного у виконавчому документі. Разом із тим, оскільки зареєстрованим у встановленому порядку місцем проживання ОСОБА_1 є: АДРЕСА_4, то суд дійшов висновку про необхідність скасування оскаржуваної постанови приватного виконавця.
Суд апеляційної інстанції, у свою чергу, зазначив, що приватний виконавець Дорошкевич В.Л. володіла інформацією щодо місця реєстрації позивача (боржника), однак усупереч правил територіальної діяльності приватних виконавців, прийняла до виконання виконавчий документ з іншого виконавчого округу.
Колегія суддів частково погоджується з наведеними міркуваннями та зауважує, що статтею 19 Закону №1404-VІІІ на боржника покладено низку обов`язків, виконання яких передбачає перебування у безпосередній близькості до місця вчинення виконавчих дій (зокрема повідомляти виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, своєчасно з`являтися на вимогу виконавця, допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій).
Таким чином у виконавчому провадженні місце проживання боржника відіграє важливу роль як для визначення виконавчого округу, в якому має здійснюватися виконавче провадження, так і для можливості реалізації боржником своїх прав і виконання обов`язків у виконавчому провадженні.
У розглядуваній справі судами встановлено, що боржник у виконавчому провадженні № 61746402 - фізична особа ОСОБА_1 з 31 липня 2019 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4, що підтверджується довідкою Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради № 04-16-6/1071 від 31 липня 2019 року.
Водночас, у виконавчому написі приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчика В.В. № 5323 від 30 березня 2020 року міститься інформація як про адресу реєстрації боржника ОСОБА_1 ( АДРЕСА_7 ), так і про адресу його місця проживання ( АДРЕСА_3 ). При цьому у кредитному договорі №150489 від 20 вересня 2018 року, на підставі якого було вчинено виконавчий напис, указано лише зареєстроване місце проживання боржника: АДРЕСА_4 .
Тож з установлених обставин справи вбачається, що приватним нотаріусом Колейчиком В.В. під час вчинення виконавчого напису № 5323 від 30 березня 2020 року самостійно зазначено адресу: АДРЕСА_3, як адресу місця проживання боржника.
Верховний Суд ураховує, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус не встановлює відповідних обставин, адже не викликає особу, не спілкується з нею та не отримує від неї жодної інформації. Матеріали справи також не містять доказів на підтвердження того, що вищезазначена адреса піддавалась перевірці на предмет її достовірності.
Щодо "адреси проживання", яку повідомив стягувач (ТОВ "Алекскредит"), то за змістом оскаржуваних судових рішень, жодного підтвердження вірогідності цієї інформації немає. Тобто об`єктивних даних, на основі яких можна було б стверджувати, що позивач проживав у місті Києві (хоча б на дату відкриття виконавчого провадження), чи має майно на території цього виконавчого округу, відповідач не надав.
У постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 380/7750/20 зазначено, що отримавши заяву стягувача про примусове виконання виконавчого напису приватного нотаріуса, в якій, як і в указаному виконавчому документі, зазначено дві різні адреси боржника, приватний виконавець не міг не звернути уваги, що ці адреси, якщо вирішувати питання про прийняття до виконання цього виконавчого документа, відсилають до різних виконавчих округів (Львівська область та місто Київ відповідно). Звідси виникає потреба з`ясування місця проживання боржника як умови прийняття виконавчого документа до примусового виконання приватним виконавцем, територіальним округом якої є місто Київ (пункт 81 постанови).
Водночас, у випадку з позивачем приватний виконавець Дорошкевич В.Л. відкрила виконавче провадження № 61746402 без з`ясування дійсного місця проживання боржника.
У вищеназваній постанові від 31 березня 2021 року Верховний Суд дійшов висновку про те, що сама лише вказівка на місце проживання, яке не має жодного взаємозв`язку з особою боржника, не може вважатися достатньою підставою для прийняття виконавчого документа приватним виконавцем, територіальний округ якої охоплює місце виконання, визначеного за цією адресою (пункт 86 постанови).
Крім того Суд зазначив, що хоча приватний виконавець не має обов`язку перевіряти вірогідність відомостей, які зазначено у виконавчому документі, водночас приватний виконавець повинен здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність (частина друга статті 4 Закону №1403-VIII), повинен дотримуватися принципів верховенства права, законності, справедливості, неупередженості та об`єктивності (частина перша статті 4 Закону № 1403-VIII). Закріплені у статті 4 Закону № 1403-VIII засади діяльності, зокрема, приватного виконавця вимагають діяти добросовісно, що, окрім іншого, вимагає від нього більш вдумливого і ретельно виваженого підходу до виконання своїх професійних обов`язків (пункти 79-80 постанови).
Варто зауважити, що тлумачення положень статті 24 Закону № 1404-VIII у контексті визначення місця проживання боржника, а також питання наявності у приватного виконавця обов`язку перевіряти перед відкриттям виконавчого провадження відомості у виконавчому документі стосовно місця проживання боржника було здійснено у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 липня 2021 року у справі № 380/9335/20.
Так, у названому рішенні суду касаційної інстанції зазначено, що Законом № 1404-VIII установлено, що виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна (частина перша статті 24 Закону). Водночас визначення місця проживання та місця перебування наведено у Законі України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (далі - Закон № 1382-IV), відповідно до якого місцем проживання є житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Виходячи з приписів статті 6 Закону № 1382-IV, місце проживання підлягає обов`язковій реєстрації, тобто цей Закон пов`язує місце проживання особи насамперед із зареєстрованим місцем проживання. Таким чином, факт реєстрації особою свого місця проживання безумовно свідчить про те, що особа обрала певну адресу місцем свого проживання. Законом не заборонено особі мати декілька місць проживання, але у будь-якому випадку адреса, зареєстрована особою у встановленому порядку, виходячи з положень частини десятої статті 6 Закону, є офіційною адресою, а отже, особа правомірно очікує, що за цією адресою з нею буде вестися офіційне листування, а також вчинятимуться й інші юридичні дії, що пов`язані з місцем її проживання.
Отже, відкриття виконавчого провадження у виконавчому окрузі, до якого належить зареєстрована адреса місця проживання боржника, відповідатиме принципу юридичної визначеності, вимогам, установленим частиною другою статті 2 КАС України та вимогам статті 24 Закону № 1404-VIII.
При цьому частина друга статті 24 Закону № 1404-VIII пов`язує місце виконання рішення приватним виконавцем з фактичним місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи та місцезнаходженням боржника - юридичної особи, а не з адресою, зазначеною у виконавчому документі, як це, наприклад, закріплено у частині першій статті 28 цього Закону.
Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги про те, що саме виконавчим документом у цій справі встановлено фактичне місце проживання боржника.
До того ж, аналізуючи положення статей 9, 18 Закону №1404-VІІІ, статті 27 Закону №1403-VIII та Закону України від 20 листопада 2012 року № 5492-VI "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду дійшов висновку про те, що виконавець має реальну можливість перевірити місце знаходження боржника шляхом перевірки необхідної інформації у Єдиному демографічному реєстрі або шляхом запиту до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи. Такі дії відповідатимуть вимогам частини другої статті 2 КАС України, яких приватний виконавець має дотримуватись.
Крім того Суд відзначив, що норми КАС України також пов`язують місце проживання особи із зареєстрованим місцем її проживання. Так, відповідно до частини третьої статті 171 КАС України суд встановлює місце проживання фізичної особи шляхом надсилання запиту до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
Отже, законодавець, оперуючи поняттям "місце проживання особи", передбачає, що таке місце проживання має бути особою зареєстровано і суб`єкти владних повноважень зобов`язані враховувати таку інформацію при здійсненні ними владно-управлінських функцій.
Таким чином, відсутність прямого обов`язку приватного виконавця перевіряти адресу проживання боржника не спростовує необхідності дотримання ним принципів верховенства права; законності; незалежності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; диспозитивності; гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями, які визначені частиною першою статті 4 Закону №1403-VIII та кореспондуються з положеннями частини другої статті 2 КАС України, на відповідність яким суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень.
Верховний Суд наголосив, що відсутність прямої вказівки в Законі №1404-VIIІ на обов`язок виконавця перевіряти місце проживання боржника не повинна слугувати інструментом ймовірних порушень прав боржника з боку виконавця - суб`єкта владних повноважень.
Одночасно з цим Верховний Суд звернув увагу на положення пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону №1404-VIIІ та констатував, що надання триденного терміну для вирішення питання щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання спрямоване саме на необхідність перевірки органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем, зокрема і відповідності зареєстрованого місця проживання боржника - фізичної особи адресі боржника, вказаної у виконавчому документі, і належності такого зареєстрованого місця проживання виконавчому округу, на який поширюються повноваження приватного виконавця.
Зважаючи на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 31 березня 2021 року у справі № 380/7750/20 та від 15 липня 2021 року у справі № 380/9335/20, визначення місця виконання виконавчого документа щодо позивача (як фізичної особи-боржника) має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника. Будь-яка інша адреса місця проживання чи відомості про місце перебування особи-боржника можуть слугувати додатковою інформацією і сприяти примусовому виконанню рішення, але не використовуватися як юридичний факт, з яким Закон №1404-VIII пов`язує місце виконання рішення, а з ним і виконавчий округ приватного виконавця.
Суд ураховує доводи касаційної скарги про те, що наявність зареєстрованого місця проживання боржника не є підтвердженням того, що особа на день відкриття виконавчого провадження проживає саме за зареєстрованою адресою, однак у випадку, якщо особа не повідомила іншого, саме цю адресу, з урахуванням приписів частини десятої статті 6 Закону, необхідно враховувати під час вирішення питання про відкриття виконавчого провадження відповідно до вимог частини другої статті 24 Закону України "Про виконавче провадження". Крім того, таке трактування частини другої статті 24 Закону відповідатиме також принципу юридичної визначеності, який є елементом верховенства права.
За такого правового регулювання та обставин справи колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що приватний виконавець Дорошкевич В.Л., виконавчим округом якої є місто Київ, порушила правила територіальної діяльності приватних виконавців, оскільки прийняла до примусового виконання виконавчий документ (виконавчий напис приватного нотаріуса Колейчика В.В. від 30 березня 2020 року № 5323), місце виконання якого знаходиться в іншому виконавчому окрузі. При цьому, з огляду на критерії, визначені у частині другій статті 2 КАС України, на відповідність яким адміністративний суд повинен перевіряти рішення суб`єкта владних повноважень у справах про їх оскарження, правильним є висновок апеляційного суду про протиправність оспорюваної у цій справі постанови про відкриття виконавчого провадження.
Колегія суддів уважає безпідставними доводи скаржника про неможливість застосування до спірних правовідносин правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 30 квітня 2020 року у справі № 580/3311/19, оскільки у цій справі (як і у справі, що розглядається) позивач обґрунтовував позовні вимоги саме порушенням приватним виконавцем статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" та відкриттям виконавчого провадження не за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи або знаходження її майна, тобто з порушенням правил територіальної діяльності, в іншому виконавчому окрузі.
Відповідно до обставин справи № 580/3311/19, позивач (боржник) зареєстрований за адресою: АДРЕСА_8 ., а у виконавчому написі нотаріуса № 901 від 16 квітня 2019 року, який підлягав примусовому виконанню, зазначено наступне місце проживання позивача (боржника): АДРЕСА_8 . При цьому наявність будь-якого майна у позивача (боржника) у м. Києві (в межах виконавчого округу відповідача) судами не встановлено.
За результатами касаційного розгляду цієї справи Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідач порушив правила територіальної діяльності приватних виконавців, оскільки, знаючи місце проживання позивача (боржника), що не належить до його виконавчого округу, прийняв виконавчий документ з іншого виконавчого округу.
Отже, обставини справи № 580/3311/19 і справи, що розглядається є подібними у розрізі фактичних обставин справи. При цьому, у справі № 580/3311/19 не досліджувалось питання наявності чи відсутності у боржника майна за місцем виконання виконавчого документа в аспекті правомірності постанови приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження, як про це зазначає скаржник.
За таких обставин колегія суддів не вважає помилковим застосування апеляційним судом правової позиції Верховного Суду, викладеної у названій справі.
Втім, колегія суддів зауважує про те, що вирішуючи даний спір суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права, у зв`язку з чим дійшов помилкових висновків про те, що приватний виконавець Дорошкевич В.Л., правомірно відкрила виконавче провадження на підставі зазначеної у заяві стягувача про примусове виконання рішення та виконавчому написі нотаріуса інформації про місце проживання боржника, оскільки у неї відсутній обов`язок щодо перевірки зазначеної інформації. Своєю чергою, суд апеляційної інстанції у своїй постанові вказану помилку не виправив.
Однак ураховуючи, що ці обставини не виплинули на результат вирішення справи і суди прийняли по суті правильні рішення, то існують підстави для зміни рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року в їх мотивувальних частинах.
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини четвертої статті 351 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.