ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 520/17941/2020
адміністративне провадження № К/9901/19758/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 520/17941/2020
за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання протиправними та скасування постанов
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 06 січня 2021 року, ухвалену суддею Спірідоновим М.О.
та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: суддя-доповідач - Бегунц А.О., суддів: Мельнікової Л.В., Рєзнікової С.С.,
УСТАНОВИВ:
Суть спору
1. 11 грудня 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (далі - відповідач, Шевченківський відділ ДВС у м.Харкові), де просила:
1.2. визнати протиправною та скасувати постанову від 02 жовтня 2020 року про накладення штрафу, винесену державним виконавцем Шевченківського відділ ДВС у м.Харкові Бакшеєвим С.М. в межах виконавчого провадження № 56298905, стосовно подій, що мали місце 01 вересня 2020 року;
1.3. визнати протиправною та скасувати постанову від 02 жовтня 2020 року про накладення штрафу, винесену державним виконавцем Шевченківського відділ ДВС у м.Харкові Бакшеєвим С.М. в межах виконавчого провадження № 56298905, стосовно подій, що мали місце 03 вересня 2020 року;
1.4. визнати протиправною та скасувати постанову від 02 жовтня 2020 року про накладення штрафу, винесену державним виконавцем Шевченківського відділ ДВС у м.Харкові Бакшеєвим С.М. в межах виконавчого провадження № 56298905, стосовно подій, що мали місце 07 вересня 2020 року;
1.5. визнати протиправною та скасувати постанову від 02 жовтня 2020 року про накладення штрафу, винесену державним виконавцем Шевченківського відділ ДВС у м.Харкові Бакшеєвим С.М. в межах виконавчого провадження № 56298905, стосовно подій, що мали місце 08 вересня 2020 року;
1.6. визнати протиправною та скасувати постанову від 02 жовтня 2020 року про накладення штрафу, винесену державним виконавцем Шевченківського відділ ДВС у м.Харкові Бакшеєвим С.М. в межах виконавчого провадження № 56298905, стосовно подій, що мали місце 12 вересня 2020 року;
1.7. визнати протиправною та скасувати постанову від 02 жовтня 2020 року про накладення штрафу, винесену державним виконавцем Шевченківського відділ ДВС у м.Харкові Бакшеєвим С.М. в межах виконавчого провадження № 56298905, стосовно подій, що мали місце 15 вересня 2020 року;
1.8. стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду 16 грудня 2021 року визнано неповажними підстави пропуску позивачкою строку звернення до суду; позовна заява була залишена без руху та надано строк десять днів з моменту отримання ухвали на усунення недоліків шляхом надання до суду обґрунтованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
3. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 06 січня 2021 року, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2021 року, позовну заяву ОСОБА_1 до Шевченківського відділ ДВС у м.Харкові про визнання протиправним та скасування постанов повернуто позивачу.
4. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачка звернулася із позовом до Харківського окружного адміністративного суду із пропуском десятиденного строку звернення до суду встановленим частиною другою статті 287 КАС України. При цьому, посилання позивачки на перебування на лікуванні як на поважність причини пропуску строку звернення до суду, суд першої інстанції визнав не обґрунтованими, оскільки амбулаторне лікування, або знаходження на лікарняному не перешкоджало їй звернутися до суду та/або за правовою допомогою. Оцінивши наведені позивачкою доводи та подані докази в обґрунтування поважності підстав пропуску строку звернення до суду, суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску такого строку поважними.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції
5. 28 травня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 06 січня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2021 року, у якій скаржник просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій, а справу направити на продовження розгляду.
6. Касаційну скаргу вмотивовано тим, що про наявність оскаржуваних постанов та їх зміст позивачці стало відомо лише 19 жовтня 2020 року, коли вона отримала їх поштовим відправленням від відповідача. Водночас у період з 10 жовтня 2020 року і по 01 грудня 2020 року включно позивачка знаходилася на лікуванні у зв`язку з отриманою нею 10 жовтня 2020 року травмою правої ноги - пошкодження ікроножного м`язу правої гомілки; больовий синдром. Внаслідок зазначених обставин в зазначений період позивачка знаходилася вдома на амбулаторному лікуванні і була позбавлена фізичної можливості викласти письмово, підготувати додатки та подати цей позов до суду особисто. Крім того, вказує, що у зв`язку із хворобою матері - ОСОБА_2 на СOVID-19 (додаток №№ 10-11), з якою позивачка прописана і проживає за однією й тією самою адресою: АДРЕСА_1, остання була вимушена в листопаді 2020 року знаходитися на самоізоляції, як того вимагають приписи Порядку проведення протиепідемічних заходів, пов`язаних із самоізоляцією осіб, затвердженого Постановою КМУ від 11 березня 2020 року № 211, зокрема пункту 6, згідно вимог якого строк самоізоляції становить 14 днів для осіб, які мали контакт з хворим на СOVID-19, з моменту контакту з хворим, а також пункту 7, яким передбачено, що зобов`язання щодо самоізоляції припиняється автоматично після закінчення строку самоізоляції. Зазначені обставини позивачка вважає такими, що підтверджують поважність причини пропуску нею строку на подання адміністративного позову до суду, а отже, на думку скаржниці, цей строк мав бути адміністративним судом поновлено. Отже, на думку позивачки, хибні висновки суду першої інстанції щодо відсутності поважних причин пропуску нею строку звернення до суду необґрунтовано залишилися поза увагою суду апеляційної інстанції, який не надав належної оцінки медичним документам, що підтверджували її хворобу та неможливість подання позову в межах встановленого законом строку.
7. Ухвалою Верховного Суду у складі суддів Касаційного адміністративного суду від 15 червня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
8. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 26 серпня 2021 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено касаційну скаргу до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України.
Позиція інших учасників справи
9. Від відповідача відзив на касаційну скаргу не надходив, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції за наявними в справі матеріалами у відповідності до пункту 3 частини першої статті 345 КАС України.
Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
10. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, виходить із такого.
11. Згідно з ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2021 року касаційне провадження у справі відкрито з метою перевірки доводів касаційної скарги про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, зокрема, пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України, що є підставою касаційного оскарження згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України.
12. Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
13. Відповідно до частин першої, другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
14. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
15. Частиною третьою вказаної статті визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
16. Частиною першою статті 121 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
17. Згідно із частиною першою статті 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
18. Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначені статтею 287 КАС України.
19. Частиною другою статті 287 КАС України встановлено, що позовну заяву може бути подано до суду: 1) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів; 2) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.
20. Зазначена норма кореспондується зі статтею 74 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII), який набрав чинності 05 жовтня 2016 року, відповідно до якої рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
21. Передбачений частиною п`ятою статті 287 КАС України строк, упродовж якого особа (позивач), має право звернутися до суду із позовною заявою щодо оскарження рішення та дій виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є спеціальним строком звернення до адміністративного суду, який від загального строку відрізняється лише своєю тривалістю (є коротшим) і обумовлюється специфікою відповідних відносин, у яких визначеності (ясності) у спірних правовідносинах потрібно досягнути якомога швидше.
22. Отже право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, зокрема і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
23. Наслідки пропуску строку звернення до суду визначені статтею 123 КАС України.
24. Так, частиною першою цієї статті передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому, протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
25. Згідно з частиною другою цієї статті якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
26. Судами попередніх інстанцій установлено, що оскаржувані постанови державного виконавця датовані 02 жовтня 2020 року. Позивачка стверджує, що отримала їх 19 жовтня 2020 року, водночас звернулася із зазначеним позовом до Харківського окружного адміністративного суду лише 11 грудня 2020 року, тобто з пропуском, встановленого статтею 287 КАС України 10 денного строку.
27. Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, колегія суддів виходить із такого.
28. Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
29. Верховний Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
30. Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
31. Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання позовної заяви здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду із позовом.
32. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2020 року у справі № 9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
33. Так, в обґрунтування пропуску строку позивачка вказує, що про наявність оскаржуваних постанов та їх зміст їй стало відомо 19 жовтня 2020 року після отримання нею поштового відправлення. Водночас в період з 10 жовтня 2020 року і по 01 грудня 2020 року позивачка знаходилася на лікуванні у зв`язку з отриманою 10 жовтня 2020 року травмою правою ноги - пошкодження ікроножного м`язу правої гомілки, больовий синдром. Внаслідок зазначених обставин позивачка була позбавлена фізичної можливості викладати письмово, підготувати додатки та подати цей позов до суду особисто. Також зазначала, що поряд із хворобою, протиправні дії відповідача, а саме винесення 31 постанови про накладення штрафу, дезорієнтували позивачку, негативно вплинули на її психологічний стан, спроможність швидко, послідовно та цілеспрямовано діяти та приймати правильні рішення. Крім того, за доводами позивачки, з 20 жовтня 2020 року її мати, ОСОБА_2 разом з якою вона проживає, хворіла на коронавірусну інфекцію, у зв`язку з чим, позивачка знаходилася на самоізоляції.
34. На підтвердження зазначених обставин до вказаного клопотання було надано копію довідки КНП "Міська поліклініка № 26" ХМР, ортопедо-травмотологічного цілодобового пункту м. Харків від 10 жовтня 2020 року, а також копію Медичного висновку КНП "Міська поліклініка № 17" від 02 грудня 2020 року № 02.1279, з якого слідує, що в період з 10 жовтня 2020 року по 01 грудня 2020 року включно позивачка була непрацездатна та знаходилася на лікуванні з діагнозом: пошкодження ікроножного м`язу правої гомілки, больовий синдром, та як наслідок неможливість своєчасного звернення до суду за захистом свої порушених прав. Також було надано копію висновку від 28 жовтня 2020 року та копію результатів досліджень від 23 листопада 2020 року.
35. Оцінивши указані доводи та надані позивачкою докази, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що зазначені докази не є достатніми та допустимими в розумінні КАС України в обґрунтування поважності строків пропуску звернення до суду, оскільки зазначена довідка підтверджує лише факт звернення позивачки до лікаря та жодним чином не підтверджує факту перебування на стаціонарному лікуванні. При цьому, амбулаторне лікування, або знаходження на лікарняному не перешкоджало позивачці звернутися до суду та/або за правовою допомогою.
36. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.
37. Відповідно до офіційного визначення амбулаторне лікування - організація медичної допомоги в медичному закладі хворим, що приходять у медичний заклад.
38. Амбулаторне лікування - лікування, проведене на дому або при відвідуванні самими хворими лікувального закладу (на відміну від стаціонарного лікування, здійснюваного з поміщенням пацієнта в лікарню).
39. Отже, довідки КНП "Міська поліклініка № 26" ХМР, ортопедо-травмотологічного цілодобового пункту м. Харків від 10 жовтня 2020 року, а також копія Медичного висновку КНП "Міська поліклініка № 17" від 02 грудня 2020 року № 02.1279 лише підтверджують перебування позивачки під амбулаторним наглядом медичних установ.
40. Виписка із медичної карти амбулаторного хворого носить інформаційний характер щодо діагнозу основного захворювання, супутніх захворювань, короткий анамнез, діагностичні дослідження, перебіг хвороби, проведене лікування, лікувальні і трудові рекомендації та не засвідчує тимчасову непрацездатність особи
41. Так, із змісту копії виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого КНП "Міська поліклініка № 17" від 15 березня 2021 року слідує, що позивачці було рекомендовано, зокрема, ходіння з додатковою опорою, що в свою чергу спростовує аргументи щодо виключення лікарями руху до повного одуження.
42. Водночас в наданій скаржницею виписці із медичної карти амбулаторного хворого відсутня інформація про те, що в період, зокрема, з 10 жовтня 2020 року по 01 грудня 2020 року остання перебувала на стаціонарному лікуванні чи знаходилася у стані, який дійсно не дозволяв їй звернутися до суду за захистом свого порушеного права у встановлені процесуальним законом строки.
43. Отже суди попередніх дійшли вірного висновку, що вказані доводи не є об`єктивними перешкодами чи труднощами пропуску строку звернення до суду, оскільки амбулаторне лікування, або знаходження на лікарняному не перешкоджало позивачці звернутися до суду в установлений законом строк.
44. Вказаний висновок узгоджується з правовою позицію Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 20 червня 2019 року, Верховного Суду у постанові від 17 липня 2019 року у справі № 815/1175/17, від 20 лютого 2020 року у справі №560/3070/19, від 26 березня 2020 року у справі № 805/2688/18-а щодо критерієв оцінки поважності пропуску звернення до суду у зв`язку із перебуванням особи на амбулаторному лікуванні.
45. Щодо посилання скаржниці на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20 січня 2021 року у справі № 1140/2209/18 відповідно до яких суд касаційної інстанції визнав поважною причину пропуску представником позивача строку на подання апеляційної скарги через отриману ним травму колінного суглоба та які, на думку позивачки, повинен був врахувати суд апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
46. У справі № 1140/2209/18 при оцінці поважності причин пропуску звернення до суду апеляційної інстанції суд касаційної інстанції виходив з того, що представником позивача подано апеляційну скаргу з одноденним пропуском встановленого КАС України 30-ти денного строку оскарження рішення суду апеляційної інстанції, що свідчить про намір учасника процесу своєчасно реалізувати свій процесуальний обов`язок за наявності об`єктивної перешкоди, яка незалежала від нього.
47. При цьому, суд касаційної врахував тривалість строку (один день), який пропущено, поведінку позивача протягом цього строку, дії, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінював їх у сукупності.
48. Водночас у цій справі позивачка, при установленому законодавством 10 денному строку подачи позовної заяви до суду, звернулася до суду першої інстанції через півтора місяця з дня отримання оскаржуваних постанов, що більш ніж у чотири рази перевищує встановлений законом 10 денний строк звернення до суду, і об`єктивних обставин, які перешкоджали своєчасно реалізувати право на звернення до суду позивачкою не наведено, а судами попередніх інстанцій не встановлено.
49. Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_1 за фахом є адвокатом, а отже обізнана з установленими КАС України процесуальними правами та обов`язками учасників процесу, зокрема і щодо дотримання строків звернення до суду та розуміла наслідки пропуску такого строку.
50. У касаційній скарзі позивачка вказує, що позов було подано одразу після одужання, в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого частиною п`ятою статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" (10 робочих днів).
51. Разом з тим Верховний Суд звертає увагу, що встановлений статтею 287 КАС України та частиною п`ятою статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" спеціальний строк починає свій перебіг з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
52. Натомість позивачкою не зазначено та не надано доказів того, що вона в період з 19 жовтня 2020 року (дата отримання оскаржуваних постанов) вчиняла всі необхідні дії, які свідчать про бажання реалізувати її процесуальні права.
53. Аналогійчний підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 9901/496/19.
54. Крім того, як вірно зазначено судом першої інстанції, КАС України передбачено можливість подання позовної заяви до адміністративного суду як у письмовій, так і в електронній формах; при цьому, у електронній формі позов може бути поданий виключно з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Отже, позивачка мала змогу подати позов в електронній формі за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
55. Посилання позивачки на хворобу матері на коронавірусну інфекцію із якою ОСОБА_3 спільно проживає та прописана за однією й тією самою адресою: АДРЕСА_1, як на поважність причини пропуску строку звернення до суду, судами не прийнято до уваги, оскільки нею не було надано доказів на підтвердження спільного проживання з матір`ю, ведення спільного господарства, також не надано доказів періодів перебування матері на лікуванні.
56. Колегія суддів зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов`язку надавати докази до суду та доводи ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
57. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов`язаний з об`єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.
58. До касаційної скарги позивачкою додано копію паспорта ОСОБА_2, де зазначено, що зареєстрованим місце проживання ОСОБА_2 відповідно до відмітки Дзержинського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області є АДРЕСА_1 . Також позивачкою додано копію довідки про реєстрацію місця проживання особи від 19 листопада 2020 року, відповідно до якої за відомостями Департаменту реєстраці Харківської міської ради зареєстроване місце проживання ОСОБА_3 є АДРЕСА_1 .
59. Натомість у позовній заяві, апеляційній та касаційних скаргах позивачкою указано місце проживання АДРЕСА_2 . Ця ж адреса зазначена в оскаржуваних постановах державного виконавця, на неї було направлено спірні постанови від 02 жовтня 2020 року. За вказаною позивачкою адресою АДРЕСА_2 судами попередніх інстанцій направлялися процесуальні документи у справі № 520/17941/2020, які відповідно до наявних в матеріалах справи рекомендованих повідомлень нею отримувалися.
60. З матеріалів справи слідує, що позивачкою копія паспорта її матері та копія довідки про реєстрацію місця проживання особи від 19 листопада 2020 року, як докази спільного із нею проживання до судів попередніх інстанцій не надавалися, а тому не були предметом оцінки судів попередніх інстанцій.
61. У свою чергу, Верховний Суд, в силу положень статті 341 КАС України, не може надавати оцінку доданим скаржницею до касаційної скарги новим доказам.
62. При цьому, суд касаційної інстанції обмежений у праві встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
63. У своїх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
64. Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
65. Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з касаційною скаргою, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
66. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
67. Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.
68. Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій. Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
69. Також, Верховний Суд уважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
70. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання причин пропуску позивачкою строку звернення до адміністративного суду поважними, адже сутність зазначеного інституту полягає в тому, що особа, яка звертається до суду за захистом порушеного права була не в змозі зробити це внаслідок незалежних від неї обставин, зокрема, якщо цьому перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
71. Отже колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачкою не наведено та не доведено наявності непереборних обставин чи труднощив, які перешкоджали своєчасному зверненню до суду із цим позовом, як і наведено поважних причин такого тривалого пропуску строку звернення до суду при встановленому статтею 287 КАС України скороченого строку. При цьому позивачка не могла не усвідомлювати, що таке тривале зволікання із зверненням до суду із позовною заявою, невчинення дій, спрямованих на оскарження оспорюваних постанов, призведе до застосування судом процесуальних наслідків пропуску строку звернення до суду.
72. Щодо посилання позивачки на порушення судами попередніх інстанцій доступу особи, до правосуддя, колегія суддів зазначає наступне.
73. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтованою пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України", пункт 53 рішення ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі "Меньшакова проти України").
74. У рішенні від 18 жовтня 2005 року у справі "МШ "Голуб" проти України" ЄСПЛ зазначив, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.
75. Отже за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. І навпаки, безпідставне поновлення таких строків свідчить про порушення принципу правової визначеності.
76. Водночас можливість своєчасного звернення до адміністративного суду з цим позовом залежала виключно від волевиявлення самої позивачки, тобто мала суб`єктивний характер. Будь-яких поважних причин, що перешкоджали позивачці своєчасно особисто або через представника звернутися до суду з відповідним позовом про захист свого порушеного права, Судом у цій справі не встановлено.
77. Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, повертаючи позовну заяву за відсутності правових підстав для поновлення строку звернення до суду, правильно застосував положення пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України.