ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 280/3131/19
адміністративне провадження № К/9901/30012/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Тацій Л.В.,
суддів: Рибачука А.І., Стрелець Т.Г., -
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Запорізькій області (далі - ГУ Держпраці) на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09 червня 2020 року (прийняте судом у складі судді Лазаренка М.С.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року (ухвалену судом у складі: головуючого судді Іванова С.М., суддів: Панченко О.М., Чередниченка В.Є.) у справі за позовом Фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_1 до ГУ Держпраці, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Головне управління ДФС у Запорізькій області, про визнання протиправною та скасування постанови, -
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову відповідача про накладення штрафу уповноваженими особами № 7 ДФС-ФС від 16.05.2019 (далі - Спірна постанова).
На обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що інформація, викладена в акті ГУ ДФС в Запорізькій області від 26.04.2019 р. № 279/08-01-13-05/ НОМЕР_1 не відповідає фактичним обставинам та під час розгляду справи відповідачем порушено процедуру, що передбачена Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295. Стосовно фактичного допуску працівників до роботи без оформлення трудового договору, відповідач безпідставно дійшов такого висновку за відсутності узгодженого грошового зобов`язання, за наслідками складання акта документальної позапланової виїзної перевірки від 26.04.2019 № 279/08-01-13-05/ НОМЕР_1 . Таким чином, відповідач виніс постанову про накладання штрафу за обставин, яких на час перевірки ДФС не існувало.
Короткий зміст рішень судів першої й апеляційної інстанцій
Запорізький окружний адміністративний суд рішенням від 09 червня 2020 року позов задовольнив.
Визнав протиправною та скасував постанову ГУ Держпраці № 7 ДФС-ФС від 16 травня 2019 року про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу у сумі 375 570,00 грн (триста сімдесят п`ять тисяч п`ятсот сімдесят грн 00 коп.).
Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 08 жовтня 2020 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився і суд апеляційної інстанції, зазначив, що положеннями Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.03.2013 № 509 (далі - Порядок № 509), передбачено право суб`єкта господарювання, стосовно якого розглядається справа про накладення штрафу, на його участь (в порядку самопредставництва або через представника) у розгляді такої справи, про що останній в обов`язковому порядку повідомляється не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду. Справу може бути розглянуто без участі такого суб`єкта господарювання (його представника) лише у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.
Однак, не зважаючи на відсутність відомостей про завчасне повідомлення позивача про розгляд справи, відповідачем було розглянуто справу без участі позивача та винесено Спірну постанову, якою було накладено штраф у сумі 375 570,00 грн, чим було порушено права позивача на захист при розгляді справи.
Такі процедурні порушення з боку суб`єкта владних повноважень є суттєвими, а прийняте ним рішення без дотримання визначеного законом способу його прийняття, не може вважатись законним.
Крім того, суди зазначили, що відповідно до законодавства про працю, чинного на момент розв`язання даного публічно-правового спору, в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) вперше, в тому числі фізичною особою-підприємцем, яка використовує найману працю та є платниками єдиного податку першої-третьої груп, застосовується попередження.
Тобто, законодавцем прийнято нормативно-правовий акт, який пом`якшує відповідальність особи.
За таких обставин, підстави для стягнення з позивача штрафу у сумі 375 570,00 грн відповідно до статті 265 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), на переконання суду, на дату розгляду даної справи об`єктивно відсутні. Належних та достатніх доказів зворотнього представниками відповідача не наведено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
09 листопада 2020 року ГУ Держпраці звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить судові рішення, постановлені у цій справі, скасувати і ухвалите нове - про відмову у задоволенні позову.
У скарзі зазначає, що суди неправильно застосували норми матеріального права та допустили порушення норм процесуального права.
Посилається на те, що акт документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, під час якої виявлені порушення законодавства про працю, є підставою для накладення штрафів за порушення законодавства про працю, передбачених частиною другою статті 265 КЗпП.
ДФС лише передає такі акти до Держпраці, адже згідно з пунктом 2 Порядку № 509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками.
Станом на момент винесення Спірної постанови, акт ДФС щодо виявлених порушень в установленому законом порядку не скасовано, тобто він є чинним, а тому відповідачем правомірно прийнято постанову про накладення штрафу.
Посилається на те, що суд неправомірно застосував до позивача законодавчі зміни, передбачені Законом України від 12.12.2019 № 378-ІХ "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України", що набули чинності 02.02.2020, вважає, що судом не вірно трактуються норми законодавства.
У Рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/1999, Суд дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Отже, цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб.
Що стосується висновків судів про порушення відповідачем процедури розгляду справи про притягнення до відповідальності, то відповідачем повідомлено позивача про розгляд справи про накладення штрафу рекомендованим листом, як це і передбачено Порядком № 509.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 листопада 2020 року визначено такий склад колегії суддів: головуючий суддя Тацій Л.В., судді: Стеценко С.Г., Стрелець Т.Г., скаргу передано судді-доповідачу.
Верховний Суд ухвалою від 24 листопада 2020 року залишив касаційну скаргу без руху.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 грудня 2020 року у зв`язку з відпусткою судді Стеценка С.Г., здійснено заміну цього судді та визначено таку колегію судді: головуючий суддя Тацій Л.В., судді: Рибачук А.І., Стрелець Т.Г.
Верховний Суд ухвалою від 17 грудня 2020 року відкрив касаційне провадження.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Згідно з актом документальної позапланової виїзної перевірки від 26.04.2019 № 279/08-01-13-05/2042207977, контролюючий орган, - ГУ ДФС у Запорізькій області дійшов до висновку про допущення позивачем порушення, а саме що з ним перебували у трудових відносинах ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, праця яких використовувалася без належного оформлення трудових відносин. Підставою для таких висновків стали перераховані в акті перевірки ТТН, в яких водіями (поряд з відомостями про транспортні засоби, на яких здійснювалося перевезення товару) вказані ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 . За наслідками складання вказаного акта ДФС уповноважена посадова особа відповідача винесла постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № 7 ДФС - ФС від 16 травня 2019 року, якою притягнула позивача до відповідальності у вигляді штрафу в сумі 375 570,00 грн.
Судом досліджено договір про надання послуг № 40 від 22.04.2016, предметом якого є надання послуг: розпилювання дерев`яних колод на пиломатеріали, їх сушка, виготовлення погонажних та інших виробів з нього. Вказаний договір укладено між ФОП ОСОБА_1 в якості Замовника та ФОП ОСОБА_5 в якості Виконавця.
Розділ 3 договору передбачає плату за надані послуги з урахуванням доставки лісу. Аналогічні умови прописані і в п. 3.1 Договору про надання послуг № 7 від 17 січня 2017 року, що також було укладено між ФОП ОСОБА_1 в якості Замовника та ФОП ОСОБА_5 в якості Виконавця.
Не погодившись зі Спірною постановою, позивач звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у межах доводів касаційної скарги перевірив постановлені у цій справі судові рішення, обговорив доводи касаційної скарги і дійшов висновку про таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно зі статтею 21 КЗпП визначено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноважениним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до частини першої статті 2 КЗпП основними трудовими правами працівника є право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.
Частиною першою статті 24 КЗпП передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі; додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім; 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
Відповідно до частини третьої статті 24 КЗпП працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади; з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з статтею 4 частиною 1 Закону України "Про зайнятість населення" до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, що навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах та поєднують навчання з роботою.
Тобто, з урахуванням зазначеного суд прийшов до висновку, що обов`язковою умовою допуску працівника до роботи є укладання трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу.
Враховуючи вищевикладене, трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
Суди взяли до уваги пояснення свідка ФОП ОСОБА_5, у яких свідок зазначав, що здійснював організацію перевезення водіями ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 придбаного ФОП ОСОБА_1 лісу, вартість оплати послуг якого включає в тому числі вартість доставки. Свідок ОСОБА_5 підтверджував, що перевезення лісу здійснювалося водіями ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, котрим він сам оплачував за перевезення.
Зазначені пояснення свідка повністю узгоджуються зі змістом договору про надання послуг № 40 від 22.04.2016.
За змістом статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" термін "водій" має визначення саме як особи, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка. Поряд з цим, стаття 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", вказує, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
За таких обставин, товарно-транспортна накладна в розумінні Закону України "Про автомобільний транспорт" є лише одним із різновидів документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів, що засвідчує саме факт переміщення товару з метою подальшого бухгалтерського обліку таких господарських операцій, та жодним чином не підтверджує факт трудових відносин та перебування фізичної особи (яка вказана в рядку "водій" в ТТН) саме на трудовій посаді "водій"; зазначена в ТТН в рядку "водій" особа означає лише особу, яка керує транспортним засобом.
Зазначене повністю узгоджується з поясненнями свідків ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, що отримані під час виконання судового доручення, які пояснили суду, що вони керували транспортними засобами, які перебували у їх розпорядженні та володінні, на власний розсуд, послуги з перевезення вантажу надавали багатьом особам, плату за перевезення вантажу за ТТН на ім`я ФОП ОСОБА_1 отримували від ФОП ОСОБА_5, у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_1 не перебували, позивачу як наймані працівники не підпорядковувалися.
Суди також зазначили, що стаття 24 КЗпП чітко визначає, що працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
При цьому, абзац 1 частини другої статті 265 КЗпП передбачає відповідальність за факт допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору. Отже, при винесені Спірної постанови відповідачем не враховано, що ФОП ОСОБА_1 згідно з актом ДФС від 26.04.2019 № 279/08-01-13-05/ НОМЕР_1 не має та не використовує у своїй діяльності транспорті засоби, що свідчить про об`єктивну неможливість допустити ним до керування транспортними засобами вказаних осіб. На підтвердження викладеного, суд приймає до уваги, що ОСОБА_3 здійснював перевезення товару зазначеного в ТТН на власному автомобілі КАМАЗ АІ 81 66 ВО, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, свідоцтвом про укладення шлюбу, полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Крім того, факт відсутності трудових відносин між ОСОБА_3 та позивачем, підтверджуються дослідженими судом ТТН на ім`я іншого замовника за цей же самий період, з котрих вбачається, що ОСОБА_3 так само зазначений водієм КАМАЗ АІ 81 66 ВО, та здійснює перевезення лісу і для інших осіб.
Отже, суди попередніх інстанцій встановили, що вищевказаними письмовими доказами спростовується твердження відповідача про вчинення ФОП ОСОБА_1 правопорушення.
Тобто висновки контролюючого органу про нібито фактичний допуск працівників до роботи без укладання трудового договору повністю спростовується наявними у розпорядженні суду письмовими доказами та поясненнями свідків.
Що стосується застосування до спірних правовідносин положень статті 58 Конституції України щодо пом`якшення відповідальності колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке.
Верховний Суд вже висловив правову позицію щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах та у постанові від 14 травня 2021 року (справа № 280/4139/18), проаналізувавши норми Закону України від 12.12.2019 № 378-ІХ "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" (далі - Закон № 378-ІХ), КЗпП, статті 58 Конституції України, зазначив, що оскільки на час притягнення до відповідальності за статтею 265 КЗпП позивач мала статус фізичної особи-підприємця, до неї застосовано санкції у вигляді штрафу як до суб`єкта підприємницької діяльності - ФОП, отже, до ФОП у спірних правовідносинах не може застосовуватись положення статті 58 Конституції України щодо пом`якшення відповідальності.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов неправильного висновку про те, що, оскільки законодавцем прийнято нормативно-правовий акт, який пом`якшує відповідальність особи, слід застосовувати статтю 58 Конституції України, тому на дату розгляду справи в суді підстави для стягнення з позивача штрафу відповідно до статті 265 КЗпП відсутні.
Проте, фактично підставою для скасування судами Спірної постанови стало порушення процедури розгляду справи про накладення штрафу, а саме те, що за відсутності відомостей про завчасне повідомлення позивача про розгляд справи, відповідачем було розглянуто справу без участі позивача та винесено Спірну постанову, чим порушено права позивача на захист при розгляді справи.
Як встановили суди, рішенням відповідача від 03.05.2019 № 7ДФС розгляд справи про накладення штрафу було призначено на 16.05.2019 о 14:30 годині.
Дане рішення було направлено 08.05.2019 позивачу на адресу: АДРЕСА_1 (трек-номер 6909505241363).
Згідно наданої позивачем поштової роздруківки, здійсненої на підставі наведеного номеру поштового трекінгу, вказане повідомлення про розгляд справи було отримано останнім 25.05.2019.
При цьому, будь-яких відомостей про отримання наведеного повідомлення позивачем до або включно 16.05.2019, відповідачем до суду подано не було.
Суди попередніх інстанції правильно зазначили, що положення пункту 6 Порядку № 509 покладають обов`язок по інформуванню суб`єктів господарювання про розгляд справи про накладення штрафу на уповноважену посадову особу. Зміст цього обов`язку не вичерпується надсиланням тексту відповідного повідомлення, оскільки саме лише надсилання, без отримання, не свідчить про поінформованість особи про час та місце розгляду справи, а отже робить це право недієвим.
Для інформування особи про час та місце розгляду справи можуть використовуватися різні способи: рекомендований лист, телеграма, телефакс, телефонограма, особисте вручення повідомлення представникам. Множинність способів повідомлення дозволяє уповноваженій посадовій особі обрати один або декілька способів, які забезпечують поінформованість особи.
Обов`язок уповноваженої посадової особи письмово повідомляти суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду справи про накладення штрафу вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за п`ять днів до дати розгляду справи. Обов`язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа.
Зазначена правова позиція раніше вже висловлена Верховним Судом, зокрема у постанові від 12.06.2019 по справі № 813/3415/18.
У даному випадку, станом на час розгляду справи про накладення штрафу, у відповідача були відсутні докази щодо обізнаності позивача стосовно дати, часу та місця її розгляду, що в свою чергу мало наслідком позбавлення останнього права на участь в розгляді справи та надання пояснень по суті справи і, як наслідок, здійснення належного розгляду справи.
При цьому, як встановили суди, відомості відносно ухилення позивача від одержання повідомлення або вчинення останнім інших недобросовісних дій, які свідчать про намагання уникнути участі в засіданні, в матеріалах справи відсутні та відповідачем наведені не були.
В аспекті наведеного слід зазначити, що відповідно до статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
При цьому, доводи касаційної скарги щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій фактично зводяться до правової оцінки обставин у справі та дослідження доказів та не спростовують правильності їх висновків.
Безпідставним є посилання скаржника на практику Верховного Суду у постановах від 13.06.2018 та 17.10.2019 (справи №№ 820/6755/16, 420/5895/18 відповідно), оскільки висновки щодо застосування пункту 6 Порядку № 509 у цих справах зроблені за правовідносин, які не є подібними до розглядуваних у цій справі (у першій справі, на яку послався скаржник взагалі не застосовувалися норми Порядку № 509, а у другій справі - повідомлення про розгляд справи про накладення штрафу було отримано суб`єктом господарювання до початку розгляду справи).
З огляду на викладене, хоча судами неправильно застосовано до спірних правовідносин положення статті 58 Конституції України щодо пом`якшення відповідальності, проте це не вплинуло на правильність вирішення справи по суті, внаслідок чого касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, з урахуванням мотивування викладеного у цій постанові.
З огляду на викладене, керуючись статтями 341- 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -