Постанова
Іменем України
27 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 712/10548/19
провадження № 61-10299 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,
Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - приватне акціонерне товариство "Черкаське хімволокно",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 26 серпня 2020 року у складі судді Мельник І. О. та постанову Черкаського апеляційного суду
від 23 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Карпенко О. В.,
Василенко Л. І., Нерущак Л. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до приватного акціонерного товариства "Черкаське хімволокно" (далі - ПрАТ "Черкаське хімволокно", товариство) про визнання незаконним
і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 31 грудня 2010 року
він працював у ПрАТ "Черкаське хімволокно" на посаді радника голови правління товариства по технічним питанням.
Наказом від 13 березня 2019 року № 10 "Про скорочення штату ПрАТ "Черкаське хімволокно" із штатного розпису товариства було виведено посаду радника голови правління з технічних питань, яку він обіймав.
14 березня 2019 року директор ВП "Черкаська ТЕЦ" ПрАТ "Черкаське хімволокно" Фатьянов М. Ю. повідомив його про майбутнє вивільнення
у зв`язку з оптимізацією чисельності штату. Однак, через погіршення стану здоров`я з 14 березня 2019 року по 03 липня 2019 року він перебував
на стаціонарному лікуванні, що підтверджується листками непрацездатності.
04 липня 2019 року його було звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату.
Вказував, що з наказом про скорочення чисельності штату його ніхто
не ознайомлював, попередження про наступне звільнення не вручали. Звільнення відбулося з порушенням вимог статті 49-2 КЗпП України, оскільки роботодавець не дотримався вимог про попередження працівника про наступне звільнення та не запропонував йому вакантні посади
в товаристві.
Незаконними діями відповідача йому завдано моральну шкоду,
що призвело до втрати нормальних життєвих зв`язків і змусило його вживати додаткових заходів для організації власного життя, він постійно відчуває дискомфорт. Крім цього, має місце приниження його честі
й гідності.
Ураховуючи вищевикладене, позивач просив суд: визнати незаконним
і скасувати наказ ПрАТ "Черкаське хімволокно" від 04 липня 2019 року
№ 18-к про його звільнення; поновити його на посаді радника голови правління ПрАТ "Черкаське хімволокно" з технічних питань; стягнути
з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04 липня 2019 року по день ухвалення судового рішення та моральну шкоду у розмірі 150 000,00 грн.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 26 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду
від 23 грудня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що звільнення позивача відбулося із дотриманням вимог трудового законодавства, з позивачем проведено розрахунок, у тому числі виплачено вихідну допомогу та грошову компенсацію за невикористану відпустку. Посаду, яку обіймав позивач, було виведено зі штатного розпису товариства, у попередженні про наступне звільнення від 13 березня 2019 року вказано, що на даний час
на підприємстві відсутні вакантні посади, які б могли бути запропоновані. Факт відмови ОСОБА_1 від отримання попередження
про наступне звільнення у зв`язку зі скороченням його посади зафіксовано 13 березня 2019 року в акті про відмову працівника від підпису.
Станом на 04 липня 2019 року були наявними дві вакантні посади, а саме: директор з капітального будівництва та начальник контрольно-ревізійного відділу ПрАТ "Черкаське хімволокно", від переведення на які позивач також відмовився, що підтверджується актом від 04 липня 2019 року. Дані обставини позивач не спростовував.
Крім того, судами зазначено, що при виникненні спору між працівником
і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав
для звільнення, тобто чи відбувалося скорочення штату або чисельності працівників та дотримання відповідної процедури, що судами було перевірено.
Оскільки вимоги ОСОБА_1 про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу та завданої йому моральної шкоди є похідними від вимоги про поновлення його на роботі, їхнє задоволення прямо залежить від встановлення факту незаконності звільнення позивача, суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні вказаних вимог.
Судами враховано судову практику Великої Палати Верховного Суду
та Верховного Суду у подібних справах.
Апеляційний суд також зазначив, що районний суд належним чином мотивував своє судове рішення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
23 січня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду
із касаційною скаргою на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 26 серпня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду
від 23 грудня 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 13 квітня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 26 серпня 2020 року
та постанову Черкаського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року визнано неподаною та повернуто (провадження № 61-1638ск21).
У касаційній скарзі, поданій повторно у червні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій та передати справу на новий розгляд.
Підставами касаційного оскарження заявник зазначає те, що судами попередніх інстанцій належним чином не досліджено зібрані у справі докази, необґрунтовано відхилено клопотання про долучення та огляд доказів, а також про виклик і допит свідків, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Крім того, суд першої інстанції розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2021 року задоволено клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження. Поновлено заявнику строк на касаційне оскарження рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 26 серпня 2020 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року. Відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу
№ 712/10548/19 із Соснівського районного суду м. Черкаси. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що районний суд однобічно оцінив докази, надавши явну перевагу доказам відповідача над його доказами. Наведені ним аргументи щодо фальсифікації документів, які передували його звільненню, судом не взято до уваги, не надано належної вмотивованої оцінки та мотивів їх відхилення.
Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається
на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав, такий обов`язок, якщо працівникові було запропоновано всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися
на підприємстві протягом усього періоду й існували на день звільнення. Суди не звернули увагу на вказані порушення, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.
Стверджував, що наказу від 13 березня 2019 року № 10 "Про скорочення чисельності штату" станом на цю дату взагалі не існувало, ані з вказаним наказом, ані з попередженням про майбутнє звільнення його ніхто
не ознайомлював. Вказував на порушення хронології запису наказів
у журналі наказів із основної діяльності за 2018-2019 роки.
Судом першої інстанції необґрунтовано відмовлено в задоволенні його клопотань про долучення доказів й виклик свідків. Апеляційним судом належної оцінки вказаним порушенням районного суду надано не було.
Крім того, районний суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Суд апеляційної інстанції у порушення вимог статті 382 ЦПК України належним чином не навів доводів за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції, мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного ним
в апеляційній скарзі та відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2021 року до суду касаційної інстанції надійшов відзив на касаційну скаргу від ПрАТ "Черкаське хімволокно", у якому вказується, що доводи касаційної скарги є безпідставними та не підлягають задоволенню, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального
та процесуального права, а тому просить касаційну скаргу залишити
без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. При вирішенні спору судами було надано належну правову оцінку поданими учасниками справи доказам і наведено належне обґрунтування прийняття та/або відхилення кожного доказу та аргументу.
Також ПрАТ "Черкаське хімволокно" подало клопотання про закриття касаційного провадження на підставі пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, та пояснення до вказаного клопотання, відповідно до яких
не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах.
У серпні 2021 року до Верховного Суду надійшли пояснення
від ОСОБА_1 (по суті відповідь на відзив), в яких сторона позивача підтримує свою касаційну скаргу та просить її задовольнити.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно з частиною четвертою статті 36 КЗпП України припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства
або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України визначено,
що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають
не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення
у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник
або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому
ж підприємстві, в установі, організації.
Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників
при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю,
чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії,
що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті
49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Близький за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 07 листопада 2011 року у справі № 6-45цс11 та Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, провадження № 11-431асі18.
Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно
у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, власником або уповноваженим ним органом норм законодавства,
що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення
на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому
ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі
та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.
Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах: від 07 квітня 2021 року у справі № 444/2600/19, провадження № 61-13999св20,
від 22 липня 2021 року у справі № 456/57/20, провадження № 61-6288св21, від 23 липня 2021 року у справі № 766/12805/19, провадження
№ 61-7098св21.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що у ПрАТ "Черкаське хімволокно" відбулися зміни в організації виробництва і праці.
Про наступне вивільнення ОСОБА_1 у зв`язку зі скороченням чисельності працівників згідно з пунктом 1 частини першої статті 40
КЗпП України було попереджено роботодавцем 13 березня 2019 року. Одночасно його було повідомлено, що станом на даний час у підприємстві відсутні вакантні посади, які могли б бути запропоновані для подальшого працевлаштування. У разі виникнення відповідної за кваліфікацією вакансії до моменту звільнення, така йому буде запропонована (а. с. 41).
Згідно з актом, складеним директором з безпеки ПрАТ "Черкаське хімволокно" ОСОБА_2, головним бухгалтером ПрАТ "Черкаське хімволокно" ОСОБА_3 і начальником відділу безпеки ПрАТ "Черкаське хімволокно" ВП "Черкаське ТЕЦ" ОСОБА_4, 13 березня 2019 року
о 15 год. 10 хв. у їх присутності в адміністративному приміщенні ПрАТ "Черкаське хімволокно" ВП "Черкаське ТЕЦ" за адресою: м. Черкаси, проспект Хіміків, 76, а саме в кабінеті радника голови правління ОСОБА_1, директор з безпеки ПрАТ "Черкаське хімволокно"
ОСОБА_2 прочитав ОСОБА_1 зміст попередження про наступне звільнення у зв`язку зі скороченням численності працівників від 13 березня 2019 року, передав йому один примірник, у отриманні його останній відмовився розписатися (а. с. 42).
З 14 березня 2019 року по 03 липня 2019 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному, що підтверджується листками непрацездатності (а. с. 8-11).
04 липня 2019 року ОСОБА_1 було повідомлено про наявність
в штатному розписі ПрАТ "Черкаське хімволокно" двох вільних посад,
а саме: посада директора з капітального будівництва з штатним окладом 38 320,00 грн і посада начальника контрольно-ревізійного відділу ПрАТ "Черкаське хімволокно" з штатним окладом 14 910,00 грн. Запропоновано написати заяву про переведення на одну із вільних посад (а. с. 44, 48).
Разом із тим, ОСОБА_1 відмовився від підпису про отримання ним повідомлення та категорично заперечив проти його переведення на іншу вакантну посаду, що підтверджується актом, складеним 04 липня 2019 року директором з безпеки ПрАТ "Черкаське хімволокно" ОСОБА_2, головним бухгалтером ПрАТ "Черкаське хімволокно" ОСОБА_3 і начальником відділу безпеки ПрАТ "Черкаське хімволокно" ВП "Черкаське ТЕЦ" ОСОБА_4 (а. с. 45).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися
на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,
на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку
як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення
або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши наявні у справі докази та надавши
їм належну оцінку, правильно встановив, що внаслідок скорочення посади радника голови правління з технічних питань, позивача було попереджено про його вивільнення відповідно до чинного законодавства.
При цьому на виконання вимог статті 49-2 КЗпП України відповідачем запропоновано наявні вакантні посади директора з капітального будівництва та начальника контрольно-ревізійного відділу, згоди
на зайняття яких позивачем не надано (а. с. 44, 45, 48).
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що звільнення позивача у зв`язку
зі скороченням посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40
КЗпП України відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства, відповідач довів законність його звільнення.
Оскільки позивача не поновлено на роботі, відсутні підстави й для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та завданої йому моральної шкоди.
Посилання ОСОБА_1 щодо порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема, у частині необґрунтованої відмови у задоволенні його клопотань про долучення нових доказів
і виклик свідків є безпідставними. Наявності підстав для задоволення відповідних клопотань заявником не наведено, а судами таких
не встановлено. При цьому аргументам заявника у цій частині надано належну правову оцінку в оскаржуваних судових рішеннях.
Доводи касаційної скарги про те, що районний суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду
за правилами загального позовного провадження, не заслуговують на увагу, оскільки ця справа не є справою з ціною позову, яка перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб,
і не є справою, яка підлягає розгляду лише за правилами загального позовного провадження, виключний перелік яких передбачений частиною четвертою статті 274 ЦПК України, вона не становить значної складності для вирішення судами та не належить до винятків із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України, а тому правомірно була розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, але з викликом учасників справи.
Колегія суддів звертає увагу заявника касаційної скарги на те, що питання щодо поновлення на роботі вирішується у кожному конкретному випадку,
з урахуванням встановлених обставин справи. Водночас, у справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій правильно застосовані норми матеріального права та встановлено всі фактичні обставини справи
й враховано доводи сторін. При цьому всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими (частина третя статті 89 ЦПК України).
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства,
і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Безпідставними є й доводи касаційної скарги про невмотивованість судових рішень судів попередніх інстанцій, так як оскаржувані судові рішення є законними та достатньо обґрунтованими з урахуванням обставин справи, які були встановлені судами.
При цьому Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись
як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях,
з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає
зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ
від 18 липня 2006 року).
Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.