Постанова
Іменем України
26 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 308/5580/18
провадження № 61-5148 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,
Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: комунальна установа "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради, начальник комунальної установи "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради Малик Юлія Леонідівна,
третя особа - Закарпатська обласна рада,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу комунальної установи "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 лютого 2020 року у складі судді Фазикоша О. В. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року у складі колегії суддів:
Куштана Б. П., Джуги С. Д., Кожух О. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до комунальної установи "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради (далі - КУ "Управління спільною власністю територіальних громад"), начальника КУ "Управління спільною власністю територіальних громад" Малик Ю. Л. про визнання незаконним
і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 11 травня 2017 року
по 23 квітня 2018 року вона обіймала посаду начальника юридичного відділу комунального підприємства "Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради" (далі - КП "Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради") на підставі укладеного між нею
та підприємством безстрокового трудового договору від 11 травня
2017 року.
30 листопада 2017 року рішенням сесії Закарпатської обласної ради № 985 КП "Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради" реорганізовано в КУ "Управління спільною власністю територіальних громад" та визнано правонаступником усіх майнових і немайнових прав
та обов`язків КП "Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради".
Головою Закарпатської обласної ради 07 грудня 2017 року видано розпорядження № 47/07-48 про створення комісії з реорганізації
КП "Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради".
У зв`язку із прийняттям Закарпатською обласною радою рішення
від 30 листопада 2017 року № 985 і наказу голови комісії з реорганізації
КП "Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради"
від 22 січня 2018 року № 18 "Про зміни в організації виробництва та праці
у зв`язку з реорганізацією КП "Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради", її було попереджено про майбутнє звільнення із займаної посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України після закінчення трьохмісячного строку з дня отримання цього повідомлення
(23 січня 2018 року).
Також її було повідомлено про можливість переведення на посаду заступника начальника відділу документально-правового та організаційно-технічного забезпечення КУ "Управління спільною власністю територіальних громад" із посадовим окладом 6 175,00 грн і надбавкою
за інтенсивність праці та особливий характер роботи у розмірі 50%
від посадового окладу, тоді як заробітна плата начальника юридичного відділу становила 9 840,00 грн, у тому числі й посадовий оклад -
8 200,00 грн і премія - 20% від посадового окладу.
КУ "Управління спільною власністю територіальних громад" було зареєстровано 28 березня 2018 року Тобто, на момент попередження
про її майбутнє вивільнення управління ще не було зареєстровано, а тому рівноцінна посада начальника відділу документально-правового
та організаційно-технічного забезпечення КУ "Управління спільною власністю територіальних громад" була вакантною. При цьому штатна чисельність управління навпаки збільшилася на 19 одиниць.
Їй не надано роз`яснень щодо конкретного змісту змін істотних умов праці, не повідомлено, з якого саме часу вони настануть, обсяг посадових обов`язків у разі настання таких змін, можливі обмеження щодо роботи за сумісництвом, а також не запропоновано розірвати діючий трудовий договір від 11 травня 2017 року.
Жодного рішення про скорочення штату та чисельності працівників КП "Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради"
в установленому порядку, тобто рішенням сесії Закарпатської обласної ради, яка є власником підприємства, не приймалося.
Позивач указувала, що у процесі реорганізації підприємства не відбулося змін в організації виробництва та праці, розірвання контракту достроково відбулося з грубим порушенням трудового законодавства, без укладення додаткової угоди про зміну умов контракту та без внесення змін щодо строку його дії.
Ураховуючи вищевикладене, позивач просила суд: визнати незаконним
і скасувати наказ начальника КУ "Управління спільною власністю територіальних громад" Малик Ю. Л. від 23 квітня 2018 року № 9-к
"Про звільнення ОСОБА_1"; поновити її на посаді начальника юридичного відділу КП "Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради" з подальшим переведенням на посаду начальника відділу документально-правового та організаційно-технічного забезпечення КУ "Управління спільною власністю територіальних громад"; стягнути з КУ "Управління спільною власністю територіальних громад" на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24 квітня 2018 року
по 31 жовтня 2018 року у розмірі 64 452,00 грн.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області
від 19 червня 2018 року позовну заяву ОСОБА_1 до КУ "Управління спільною власністю територіальних громад", начальника КУ "Управління спільною власністю територіальних громад" Малик Ю. Л. про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі
та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, прийнято
до розгляду та відкрито провадження у вказаній справі. Залучено до участі
у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Закарпатську обласну раду.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області
від 20 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано незаконним і скасовано наказ начальника КУ "Управління спільною власністю територіальних громад" Малик Ю. Л. від 23 квітня
2018 року № 9-к "Про звільнення ОСОБА_1".
Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу документально-правового та організаційно-технічного забезпечення КУ "Управління спільною власністю територіальних громад".
Стягнуто з КУ "Управління спільною власністю територіальних громад"
на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 24 квітня 2018 року по 20 лютого 2020 року в розмірі
295 194,19 грн.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення у частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допущено до негайного виконання.
Судові рішення мотивовані тим, що звільнення позивача з роботи було проведено з порушенням норм КЗпП України, а тому суд першої інстанції,
з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку
про її поновлення на роботі та стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, розмір якого обчислено виходячи з положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок
№ 100).
На час затвердження структури і чисельності КУ "Управління спільною власністю територіальних громад" до штатного розпису вказаної установи входила посада начальника відділу документально-правового
та організаційно-технічного забезпечення, яка за своїми функціональними та посадовими обов`язками повністю відповідала посаді позивача, а тому саме на такій посаді підлягав продовженню трудовий договір із ОСОБА_1, оскільки мала місце саме реорганізація установи роботодавця, а трудовий договір із позивачем був чинним і не припиненим.
Матеріали справи не містять доказів того, що позивачу було запропоновано всі рівнозначні вакантні посади одночасно із попередженням про майбутнє вивільнення. Доказів неможливості переведення позивача на іншу роботу за рівнозначною посадою та/або доказів відсутності роботи за такою посадою до дня звільнення відповідачем також не надано, що є його процесуальним обов`язком.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у березні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, КУ "Управління спільною власністю територіальних громад", з урахування її уточнень, посилаючись
на неправильне застосування судами норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Підставами касаційного оскарження заявник зазначає те, що судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. Крім цього, судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин,
які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 01 квітня 2021 року касаційну скаргу КУ "Управління спільною власністю територіальних громад" на постанову Закарпатського апеляційного суду
від 16 лютого 2021 року залишено без руху з наданням строку на усунення
її недоліків, а саме запропоновано заявнику уточнити касаційну скаргу
із зазначенням судових рішень, які ним оскаржуються, з урахуванням положень статті 409 ЦПК України, та надати копію уточненої касаційної скарги і доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи, доплатити судовий збір за подання касаційної скарги та надати суду документи, що підтверджують його доплату. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
У наданий судом строк заявник направив матеріали на усунення недоліків, зазначених в ухвалі Верховного Суду від 01 квітня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу
№ 308/5580/18 із Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області. У задоволенні клопотання заявника про зупинення виконання оскаржуваної постанови апеляційного суду відмовлено. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк
для подання відзиву на касаційну скаргу.
У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга КУ "Управління спільною власністю територіальних громад" мотивована тим, що судами попередніх інстанцій зроблено помилковий висновок про наявність підстав для задоволення позову.
Одночасно з попередженням про майбутнє вивільнення позивачу було запропоновано можливість працевлаштуватися на посаді заступника начальника відділу документально-правового та організаційно-технічного забезпечення комунальної установи, що за обсягами функціональних
і посадових обов`язків повністю рівнозначна посаді начальника юридичного відділу КП, з якої позивача було звільнено. Тобто факт повідомлення позивача про можливість переведення одночасно з попередженням
про вивільнення є безспірним, оскільки таке попередження отримано
та підписано позивачем, про що безпосередньо вказано в позовній заяві ОСОБА_1 .
Попередження - це пропозиція працівникові продовжувати роботу після того, як власник із додержанням встановленого строку змінить істотні умови праці. Працівник може цю пропозицію прийняти і продовжувати роботу при змінених істотних умовах праці, а може відмовитися
від продовження роботи у зв`язку зі змінами істотних умов праці (постанова Верховного Суду від 24 березня 2020 року у справі № 643/2336/19, провадження № 61-21341св19). Ураховуючи, що трудове законодавство України допускає прийняття підстав для укладення/зміни правовідносин конклюдентних дій та мовчазної згоди, КУ "Управління спільною власністю територіальних громад" отримало від позивача мовчазну згоду (конклюдентні дії) щодо звільнення останньої, що було виражено
у не написанні заяви про її переведення на іншу посаду. Тому висновок апеляційного суду про відсутність доказів відмови позивача
від переведення на іншу роботу, є необґрунтованим.
Судами не було враховано наявний у матеріалах справи акт від 23 квітня 2018 року, яким підтверджується те, що позивачу неодноразово пропонувалися зайняти будь-яку вакантну посаду в новій установі, у тому числі, й у день її звільнення.
Отже, звільнення позивача відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства.
Розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що наведений у рішенні суду першої інстанції, й не спростований судом апеляційної інстанції, є неправильним. При обчисленні середньої заробітної плати
як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу, районним судом безпідставно включено виплати, нараховані позивачу у зв`язку з перебуванням її у відпустці та на лікарняному.
Касаційна скарга містить посилання про те, що справа має значний суспільний інтерес і виняткове значення для заявника.
Також посилається на правову позицію, викладену Верховним Судом України та Верховним Судом у подібних правовідносинах й які не враховані судами.
Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходив.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга КУ "Управління спільною власністю територіальних громад" задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю,
що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений
у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови
у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння
у збереженні роботи.
Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода
між працівником і власником підприємства, установи, організації
або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до частини четвертої статті 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України визначено,
що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають
не пізніше ніж за два місяці.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами
в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1
частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати,
чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення
на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому
ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі
та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.
У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства
в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (частина четверта статті 36 КЗпП України) (пункт 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року
№ 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів).
Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду
від 01 вересня 2020 року у справі № 755/6539/18-ц, провадження
№ 61-4367св20, від 04 вересня 2020 року у справі № 760/26233/17, провадження № 61-9301св19, від 02 червня 2021 року у справі
№ 753/23520/18, провадження № 61-3700св20.
Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю,
чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії,
що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається
на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися
на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Близький за змістом висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, провадження № 11-431асі18.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести
ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог
або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),
що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Встановлено, що ОСОБА_1 повідомлено про можливість переведення
на посаду заступника начальника відділу документально-правового
та організаційно-технічного забезпечення КУ "Управління спільною власністю територіальних громад" із посадовим окладом 6 175,00 грн
і надбавкою за інтенсивність праці та особливий характер роботи
у розмірі 50% від посадового окладу. Згідно штатного розпису
КП "Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради", заробітна плата начальника юридичного відділу становила 9 840,00 грн,
у тому числі посадовий оклад - 8 200,00 грн і премія у розмірі 20% посадового окладу (а. с. 26-27, т. 1).
Ураховуючи те, що відбувалась реорганізація установи роботодавця,
а на час такої реорганізації трудовий договір, який було укладено 11 травня 2017 року з ОСОБА_1, був чинний і не припиненим, тому такий мав бути продовжений з останньою в силу положень частини четвертої
статті 36 КЗпП України.
При цьому відповідачем не надано належних і допустимих доказів
на підтвердження законності звільнення ОСОБА_1, що у цій категорії справ із урахуванням вимог ЦПК України та КЗпП України повинен доводити роботодавець.
Згідно з штатним розписом до КУ "Управління спільною власністю територіальних громад" входила посада начальника відділу документально-правового та організаційно-технічного забезпечення, яка за своїми функціональними та посадовими обов`язками повністю відповідала посаді, яку обіймала позивач - начальника юридичного відділу КП "Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради", а тому саме на такій посаді підлягав продовженню трудовий договір з ОСОБА_1
і саме ця посада повинна була бути їй запропонована.
Відповідно до акта від 23 квітня 2018 року, складеного першим заступником начальника управління Мішком Є. Б., начальником фінансово-господарського відділу Марко Л. М., головним спеціалістом відділу документально-правового та організаційно-технічного забезпечення
Грубою М. С. про те, що 17 квітня 2018 року ОСОБА_1 в усній формі пропонувалось зайняти будь-яку вакантну посаду в новій установі, від чого вона відмовилася. Тому в день її звільнення (23 квітня 2018 року) було повторно запропоновано весь список вакантних посад, від переведення
на які вона також відмовилась (а. с. 222, т. 1).
Разом із цим, жодних доказів відмови ОСОБА_1 від переведення
на посаду начальника відділу документально-правового та організаційно-технічного забезпечення КУ "Управління спільною власністю територіальних громад", яка за своїми функціональними та посадовими обов`язками повністю відповідає посаді позивача - начальника юридичного відділу КП "Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради", відповідачем судам не надано.
Отже, доводи касаційної скарги у відповідній частині є безпідставними
та спростовуються матеріалами справи.
Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився
й апеляційний суд, повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що вивільнення позивача відбулося
із порушенням норм трудового законодавства, що є підставою
для її поновлення на роботі.
Відповідно до частини першої та другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення
на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи,
але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком № 100.
Встановлено, що вимушений прогул ОСОБА_1 тривав із 24 квітня
2018 року по 20 лютого 2020 року та становив 667 робочих днів.
У цій справі районний суд обчислив середній заробіток виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передували звільненню
ОСОБА_1 відповідно до пункту 2 Порядку № 100 та наданого позивачем розрахунку.
Належних і допустимих доказів на спростування наданого позивачем розрахунку та/або свого розрахунку роботодавцем під час розгляду справи надано не було. Ні заперечення проти позову (відзив), ані апеляційна скарга КУ "Управління спільною власністю територіальних громад" не містить жодних доводів щодо неправильного розрахунку середнього заробітку
за час вимушеного прогулу. При цьому процесуальним обов`язком відповідача є подання доказів разом з поданням відзиву (частина третя статті 83 ЦПК України), а в силу положень частини восьмої статті 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк,
до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин,
що не залежали від неї.
Оскільки суди правильно встановили порушення роботодавцем вимог трудового законодавства при звільненні позивача, обґрунтованими
є висновки судів і про необхідність задоволення позовної вимоги
ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, розмір якого обчислений за правилами Порядку № 100.
Отже, доводи касаційної скарги щодо неправильного розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу є безпідставними та ґрунтуються лише на припущеннях, а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Не заслуговують на увагу й доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій відповідної судової практики Верховного Суду України та Верховного Суду, оскільки фактичні обставини, у наведених заявником справах, та у справі, яка переглядається, є різними,
як і доведення позовних вимог.
Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести
до неправильного вирішення справи.
У силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами попередніх інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони
не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду