Постанова
Іменем України
26 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 761/30138/20
провадження № 61-4506 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,
Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач: Офіс Президента України, Кабінет Міністрів України, Київська міська державна адміністрація, Київська міська рада,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 29 вересня 2020 року
у складі судді Сіромашенко Н. В. та постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2021 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Офісу Президента України, Кабінету Міністрів України, Київської міської державної адміністрації, Київської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 11 липня 2005 року
між нею і товариством з обмеженою відповідальністю "Марс-1" (далі - ТОВ "Марс-1") було укладено договір № К-7Б-12-2-4 щодо будівництва багатоповерхового будинку за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до умов якого забудовник після виконання зобов`язань між сторонами передає їй трьохкімнатну квартиру, загальною площею 132,47 кв. м, розташовану на 12 поверсі. Свої зобов`язання вона виконала в повному обсязі та сплатила забудовнику передбачені договором грошові кошти на будівництво об`єкта, однак останній всупереч умовам договору не виконав належним чином свої зобов`язання, у результаті чого вона не отримала у власність житло.
Позивач указувала на порушення її прав унаслідок невиконання групою будівельних компаній "Еліта-Центр" своїх зобов`язань, що виникли
на підставі вищевказаного інвестиційного договору, предметом якого було отримання нею у власність майна.
Бездіяльність суб`єктів владних повноважень, на її думку, полягає
у нездійсненні управлінських функцій і заходів, спрямованих на відновлення прав потерпілих від діяльності груп інвестиційно-будівельних компаній "Еліта-Центр".
Ураховуючи вищевикладене, позивач просила суд: визнати бездіяльність Офісу Президента України щодо відсутності контролю за виконанням Указів Президента України, визначеного пунктом 5 Указу Президента України
від 12 серпня 2008 року № 119/2008; визнати бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо невирішення питання виділення земельних ділянок для будівництва житла; визнати бездіяльність Київської міської ради
з невиконання Указів Президента України; визнати бездіяльність Київської міської державної адміністрації у частині невиконання Указів Президента України з неукладення із нею попереднього договору; зобов`язати Київську міську державну адміністрацію укласти з позивачем попередній договір
та основний договір на отримання житла.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 29 вересня
2020 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 січня 2021 року, у відкритті провадження у справі за позовом
ОСОБА_1 до Офісу Президента України, Кабінету Міністрів України, Київської міської ради, Київської міської державної адміністрації
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідачами
у цьому спорі є суб`єкти владних повноважень, а спір стосується оскарження їх бездіяльності, яка полягає у невиконанні посадовими особами вимог законодавства щодо укладення із позивачем відповідних договорів на отримання житла, а тому дійшов висновку, що спір у силу вимог статті 4 КАС України є публічно-правовим та підлягає розгляду
в порядку адміністративного судочинства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у березні 2021 до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення
та передати справу на розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2021 року визнано наведені
ОСОБА_1 підстави для поновлення строку на касаційне оскарження неповажними. Касаційну скаргу заявника залишено без руху, надано строк для усунення її недоліків, а саме: запропоновано заявнику надати суду заяву про поновлення строку на касаційне оскарження, в якій навести поважні підстави для його поновлення та надати докази на їх підтвердження. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки
її невиконання.
У наданий судом строк ОСОБА_1 направила матеріали на усунення недоліків, зазначених в ухвалі Верховного Суду від 01 квітня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2021 року клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено. Поновлено заявнику строк на касаційне оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій. Відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 761/30138/20 із Шевченківського районного суду міста Києва. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги
та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки всім доводам і запереченням заявника, невірно встановлено фактичні обставини справи та характер спірних правовідносин, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень. Вказує на те, що даний спір має розглядатися за правилами цивільного судочинства, а не адміністративного, оскільки він обумовлений приватноправовим характером спірних правовідносин, а отже пов`язаних
із захистом порушених житлових прав позивача.
Також посилається на правову позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 18 квітня 2018 року у справі
№ 806/104/16 (провадження № 11-166апп18), від 20 вересня 2018 року
у справі № 815/2551/15 (провадження № 11-640апп18), від 23 січня
2019 року у справі № 806/5217/15 (провадження № 11-1033апп18),
від 15 травня 2019 року у справі № 815/993/18 (провадження № 11-22апп19), згідно яких спір про захист права конкретної фізичної особи на житло
є не публічним, а приватноправовим, а розгляд такого спору проводиться
за правилами цивільного судочинства.
Доводи особи, які подала відзив на касаційну скаргу
У червні 2021 року до суду касаційної інстанції надійшов відзив на касаційну скаргу від Кабінету Міністрів України, у якому вказується, що доводи касаційної скарги є безпідставними та не підлягають задоволенню, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального
та процесуального права, а тому просить касаційну скаргу залишити
без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Зокрема, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто, юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції
є суспільні відносини, які виникають у зв`язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов`язано з процесуальним законодавством.
Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується
за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
(далі - Конвенція) закріплено принцип доступу до правосуддя.
Поняття "суд, встановлений законом" стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (рішення Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України").
Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про судоустрій
і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати
між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад, а також пряма вказівка
в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Верховний Суд виходить
з такого.
Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин,
крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін
є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства
за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча
б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено
до інших видів судочинства.
Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи,
що виникають із приватноправових відносин.
Разом із тим, відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли
для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням
або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства,
яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку
із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).
Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт
при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень,
або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках
їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних
із реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник із позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона
у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати
або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Публічно-правовий спір має також особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір
із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір
та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Таким чином, вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі залежить від характеру спірних правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово формувала позиції, відповідно до яких юрисдикція судового спору визначається за предметом спору, тобто за змістом та дійсним характером спірних правовідносин.
Так, публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 805/4505/16-а (провадження № 11-574апп18)). Натомість приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням
або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством
для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 квітня
2020 року у справі № 804/14471/15 (провадження № 11-1106апп19)).
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просила суд: 1) визнати бездіяльність Офісу Президента України щодо відсутності контролю
за виконанням Указів Президента України, визначеного пунктом 5 Указу Президента України від 12 серпня 2008 року № 119/2008; 2) визнати бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо невирішення питання виділення земельних ділянок для будівництва житла; 3) визнати бездіяльність Київської міської ради з невиконання Указів Президента України; 4) визнати бездіяльність Київської міської державної адміністрації у частині невиконання Указів Президента України з неукладення із нею попереднього договору; 5) зобов`язати Київську міську державну адміністрацію укласти з позивачем попередній договір та основний договір на отримання житла.
Позов обґрунтований тим, що 11 липня 2005 року між ОСОБА_1
і ТОВ "Марс-1" було укладено договір № К-7Б-12-2-4 щодо будівництва багатоповерхового будинку за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до умов якого забудовник після виконання зобов`язань між сторонами передає ОСОБА_1 трьохкімнатну квартиру, загальною площею 132,47 кв. м, розташовану на 12 поверсі. Свої зобов`язання позивач виконала в повному обсязі та сплатила забудовнику передбачені договором грошові кошти на будівництво об`єкта, однак останній всупереч умовам договору не виконав належним чином свої зобов`язання, у результаті чого позивач не отримала у власність житло.
Отже, хоч позивач і звертається з вимогою до Київської міської державної адміністрації про укладення із нею попереднього договору та основного договору на отримання житла, однак такі вимоги ґрунтуються
на зобов`язанні ряду суб`єктів владних повноважень щодо здійснення управлінських функцій і заходів, спрямованих на відновлення прав потерпілих від діяльності груп інвестиційно-будівельних компаній "Еліта-Центр".
Зміст позовних вимог та їх нормативне регулювання дають підстави вважати, що це є публічно-правовий спір, пов`язаний зі здійсненням владних управлінських функцій, що підпадає під юрисдикцію адміністративних судів.
Ураховуючи зазначені обставини, суб`єктний склад учасників справи, характер спірних правовідносин, які виникли між сторонами, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у цій справі, оскільки спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Посилання касаційної скарги про необхідність врахування під час вирішення цього спору правової позиції, викладеної Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 18 квітня 2018 року у справі № 806/104/16 (провадження № 11-166апп18), від 20 вересня 2018 року у справі
№ 815/2551/15 (провадження № 11-640апп18), від 23 січня 2019 року
у справі № 806/5217/15 (провадження № 11-1033апп18), від 15 травня
2019 року у справі № 815/993/18 (провадження № 11-22апп19) відхиляються касаційним судом, оскільки фактичні обставини у зазначеній справі
та у справі, яка переглядається у касаційному порядку, є різними. Зокрема,
у наведених заявником справах спір стосувався приватноправових відносин сторін, які пов`язані між собою певними зобов`язаннями, чого немає у справі, яка переглядається.
Колегія суддів вважає, що підстав, передбачених частиною шостою статті 403 ЦПК України, для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не встановлено.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження
у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду