Постанова
Іменем України
26 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 753/2647/20-ц
провадження № 61-15791св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - ОСОБА_2,
відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,
треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гончар Тетяна Володимирівна, Дарницький районний відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 09 липня 2020 року у складі судді Комаренцевої Л. В. та постанову Київського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Писаної Т. О., Приходька К. П., Журби С. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду до ОСОБА_3 та ОСОБА_4, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гончар Т. В. та Дарницький районний відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - Дарницький районний ВДВС у м. Києві Центрального МР УМЮ), про визнання недійсним договору дарування квартири та скасування державної реєстрації права власності.
Позовну заяву мотивовано тим, що в грудні 2015 року вона зверталася до суду з позовом до ОСОБА_3, яка є власником квартири АДРЕСА_1, яка знаходилася поверхом вище від її квартири, про стягнення з останньої майнової шкоди, завданої залиттям у розмірі 78 576,00 грн, моральної шкоди - 50 000,00 грн та витрат на правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн, а також судових витрат. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 12 червня 2018 року у задоволенні її позову було відмовлено, проте постановою Київського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року зазначене судове рішення було скасовано та ухвалено нове, яким стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 у відшкодування майнової шкоди 78 576,00 грн та моральної шкоди - 2 000,00 грн. Компенсовано ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору за подачу позову в розмірі 1 272,96 грн та за подачу апеляційної скарги - 1 909,44 грн, від оплати яких відповідач звільнена, як особа з І групою інвалідності, за рахунок держави, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У іншій частині позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди відмовлено. Рішення суду звернуто до примусового виконання.
Разом із тим у рамках примусового виконання рішення суду № 753/22597/15-ц було встановлено, що у ОСОБА_3 відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення.
ОСОБА_1 зазначала, що 20 листопада 2019 року ОСОБА_3 подарувала належну їй на праві приватної власності квартиру родичу, тим самим, на її думку, зробила неможливим виконання рішення суду. Відчуження квартири ОСОБА_3 відбулось після стягнення коштів на її користь, а договір дарування спрямований, на її думку, на ухилення від виконання рішення суду, оскільки сторони розуміли негативні наслідки у випадку примусового виконання рішення.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір дарування квартири від 20 листопада 2019 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 й скасувати реєстрацію права власності на зазначене майно.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 09 липня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю належних та допустимих доказів того, що вчинення між відповідачами правочинів було спрямовано на ухилення від виконання рішення суду, а також недоведеністю позивачем наміру ОСОБА_3 ухилитися від виконання рішення суду.
Разом із тим суд першої інстанції виходив із того, що сума, яка підлягає стягненню з ОСОБА_3 відповідно до постанови Київського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року у справі № 753/22597/15, не перевищує 20 розмірів мінімальної заробітної плати, а тому на квартиру АДРЕСА_1, яку подаровано 20 листопада 2018 року ОСОБА_3 ОСОБА_4, у межах Закону України "Про виконавче провадження" не може бути звернуто стягнення.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 09 липня 2020 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції на підставі наданих сторонами і досліджених судом доказів дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1, оскільки позивачем не доведено та належними доказами не підтверджено, що між відповідачами виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором дарування житлового приміщення, а також того, що воля сторін була спрямована на ухиляння від виконання рішення суду.
Також суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про те, що у відповідності до частини сьомої статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" не може бути звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1, яку подаровано 20 листопада 2018 року ОСОБА_3 ОСОБА_4, оскільки сума, яка підлягає стягненню з ОСОБА_3 відповідно до постанови Київського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року у справі № 753/22597/15 не перевищує 20 розмірів мінімальної заробітної плати.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2020 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції й ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі № 640/4439/16-ц (провадження № 61-3274зпв18) та не дослідили зібрані у справі докази (пункти 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що необхідними умовами договору дарування є відсутність судових спорів щодо дарунку.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 зазначає, що вказані обставини при укладенні договору дарування перевірялися, але не були взяті до уваги.
Вважає, що ОСОБА_3 жодним чином не ставила собі за мету повернення боргу, оскільки спірну квартиру, власником якої була, подарувала сину, тому договір дарування квартири від 20 листопада 2019 року є недійсним, у зв`язку із тим, що спрямований на ухилення від виконання зобов`язань.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 листопада 2020 року було відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи № 753/26447/20-ц із Дарницького районного суду м. Києва.
У грудні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу
У грудні 2020 року до Верховного Суду надійшли відзиви ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на касаційну скаргу у яких зазначено, що оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими й не підлягають задоволенню.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно із нотаріально посвідченим договором дарування від 20 листопада 2018 року ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до інформації із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесені зміни щодо реєстрація права власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 .
Постановою Київського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року у справі № 753/22597/15 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи: об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Співдружність" та приватне підприємство "Етіс", про відшкодування шкоди, завданої залиттям квартири, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 червня 2018 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 у відшкодування майнової шкоди 78 576,00 грн та у відшкодування моральної шкоди - 2 000,00 грн. Компенсовано ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору за подання позову у розмірі 1 272,96 грн та за подачу апеляційної скарги - 1 909,44 грн, від оплати яких відповідач звільнена, як особа з І групою інвалідності, за рахунок держави, у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України. У задоволенні іншої частини позовних вимог про відшкодування моральної шкоди відмовлено.
Постановою головного державного виконавця Дарницького районного ВДВС м. Києва Головного ТУЮ у м. Києві від 18 лютого 2019 року при примусовому виконанні виконавчого листа № 753/22597/15, виданого 29 листопада 2018 року, накладено арешт на все належне ОСОБА_3 майно.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно із частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.