ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 754/7889/20
провадження № 51-2198км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Мазура М. В.,
суддів Бородія В. М., Чистика А. О.,
за участю:
секретаря судового засідання Миколюка Я. О.,
прокурора Гошовської Ю. М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 26 січня 2021 року, яку постановлено у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020100030003203, за обвинуваченням,
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), зареєстрованого у тому ж місті ( АДРЕСА_2 ), такого, що в силу ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК), немає судимостей,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК.
Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Деснянського районного суду м. Києва від 22 липня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки, та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він за встановлених та детально наведених судом першої інстанції у вироку обставин, 25 травня 2020 року приблизно о 13:20, знаходячись в приміщенні прийому вторинної сировини на вул. Шолом-Алейхема, 18, у м. Києві, побачив раніше незнайомого ОСОБА_2, до якого підійшов та із застосуванням насильства небезпечного для здоров`я потерпілого тричі вдарив кулаком у голову, від чого останній впав на підлогу, тим самим ОСОБА_1 подолав волю потерпілого до опору. Після чого ОСОБА_1 з погрозою застосування насильства, небезпечного для здоров`я потерпілого, яке виразилось у демонстрації ножа, який останній сприйняв, як реальну загрозу своєму життю, замахнувся ножем біля голови ОСОБА_2, внаслідок чого лезом ножа зачепив праву щоку потерпілого. Далі ОСОБА_1 розвернув потерпілого ОСОБА_2 до себе спиною та кулаком правої руки вдарив його у голову ззаду і, притиснувши лезо ножа до шиї потерпілого, виказав вимогу про передачу йому наявних грошових коштів. ОСОБА_2, підкорившись вимогам ОСОБА_1 взяв пакет із грошовими коштами в руки, а ОСОБА_1, вирвавши його із рук потерпілого заволодів наявному в ньому грошима в сумі 485 гривень, що належать ОСОБА_3 .
В результаті вчинення ОСОБА_1 розбійного нападу, ОСОБА_2 були заподіяні легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.
Київський апеляційний суд ухвалою від 26 січня 2021 року залишив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 без змін, а апеляційну скаргу прокурора- без задоволення.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала, та заперечення інших учасників провадження
У касаційній скарзі прокурор, не оскаржуючи фактичних обставин кримінального провадження, доведеності винуватості та юридичної кваліфікації дій ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Суть доводів, наведених у касаційній скарзі прокурора, зводиться до вказівок на те, що апеляційний суд усупереч ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) не надав належної оцінки конкретним доводам апеляційної скарги прокурора щодо безпідставного застосування до ОСОБА_1 положень ст. 75 КК.
Як вважає прокурор, апеляційний суд не звернув увагу на тяжкість вчиненого засудженим злочину, його конкретні обставини, спосіб вчинення, а саме кількість завданих потерпілому ударів, застосування до останнього ножа, підвищену суспільну небезпеку вчиненого ОСОБА_1 злочину та факт невідшкодування потерпілому завданих збитків.
Також, на думку прокурора, не враховані апеляційним судом і дані про особу ОСОБА_4, який ніде не працює, здобуває собі засоби для існування злочинним шляхом, вважається не судимим у силу ст. 89 КК, що свідчить про те, що він на шлях виправлення не став.
З огляду на викладене прокурор зазначає, що апеляційний суд здійснив формальний підхід до розгляду доводів апеляційної скарги сторони обвинувачення, а призначене засудженому покарання із застосуванням ст. 75 КК не може досягти мети покарання - виправлення засудженого і попередження вчинення злочинів як ним самим, так і іншими особами.
Заперечень на касаційну скаргу прокурора до Верховного Суду не надходило.
Позиції учасників судового провадження у судовому засіданні
У судовому засіданні прокурор, навівши відповідні пояснення, підтримала касаційну скаргу сторони обвинувачення та просила її задовольнити.
Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, установлених місцевим судому порядку ч. 3 ст. 349 КПК, правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 187 КК Верховний Суд не перевіряє, оскільки законність й обґрунтованість судового рішення в цій частині прокурор не оскаржує.
Доводи сторони обвинуваченняпро необґрунтоване застосування до ОСОБА_1 положень ст. 75 КК, Верховний Суд вважає непереконливими.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання, тощо.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та вирішити питання про можливість звільнення особи від відбування призначеного покарання.
Разом із тим дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 414, 438 КПК, які передбачають повноваження суду касаційної інстанції скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість, а також у разі неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, у разі необґрунтованого застосування, зокрема, положень статей 69, 75 КК. (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 161/12960/19).
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті) видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_1 покарання зі звільненням від його відбування з випробуванням врахував: характер та ступінь тяжкості вчиненого засудженим злочину, дані про його особу, який на обліку у лікарів нарколога і психіатра не перебуває, офіційно не працює, вважається таким, що силу ст. 89 КК не судимий. Крім того місцевий суд визнав щире каяття ОСОБА_1, обставиною, що пом`якшує його покарання, та не встановив обставин, що його обтяжують.
З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов висновку про призначення засудженому покарання в межах санкції статті, за якою його засуджено.
Крім того, за таких обставин місцевий суд вважав, що виправлення засудженого можливе без його ізоляції від суспільства і що можна застосувати до нього положення статей 75, 76 КК, звільнивши його від відбування призначеного покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку.
Не погоджуючись із вироком місцевого суду прокурор подав апеляційну скаргу, в якій наводив доводи щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність в частині безпідставного, на його думку, застосування до ОСОБА_1 положень ст. 75 КК, які за змістом та суттю є аналогічні доводам, викладеним прокурором у касаційній скарзі.
Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 в апеляційному порядку, перевірив посилання й доводи, викладені прокурором в апеляційній скарзі, і, не встановивши підстав для скасування вироку місцевого суду, вмотивовано відмовив у задоволенні заявлених апеляційних вимог, навівши аргументи і підстави для прийняття такого рішення.
Беручи до уваги наведене судами обґрунтування, враховуючи, що покарання ОСОБА_1 було призначено в межах санкції ч. 1 ст. 187 КК, а рішення про його звільнення від відбування покарання з іспитовим строком не суперечить положенням ст. 75 КК, а також зважаючи на відносно невелику суму матеріальних збитків завданих злочинними діями ОСОБА_1 (485 грн) і на те, що потерпілі протягом усього часу судового провадження не наполягали на призначенні більш суворого покарання, Верховний Суд не знаходить підстав вважати, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а призначене ОСОБА_1 покарання зі звільненням від його відбування є явно несправедливим у розумінні ст. 414 КПК.
При цьому посилання сторони обвинувачення на те, що суди попередніх інстанцій не врахували тяжкості вчиненого засудженим злочину, конкретних обставин справи, є безпідставними, оскільки суд призначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі саме в межах санкції статті, за якою останнього засудженого, а застосоване засудженим насильство до потерпілого охоплюється об`єктивною стороною інкримінованих йому дій.
Отже, з урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що ухвала апеляційного суду є достатньо вмотивованою й обґрунтованою і за змістом відповідає правилам статей 370, 419 КПК.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були підставами для скасування судового рішення, під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено.
Враховуючи наведене і керуючись статтями 433, 434, 436-438, 441, 442 КПК, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу прокурора необхідно залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 - без зміни.