РІШЕННЯ
Іменем України
29 липня 2021 року
Київ
справа №9901/57/19
адміністративне провадження № П/9901/57/19, № П/9901/25/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гімона М.М.,
суддів: Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л., Усенко Є.А., Ханової Р.Ф.,
за участю секретаря судового засідання: Лупінос Я.В.;
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - Вівчарівський В. П.,
представник Вищої ради правосуддя - Нарольська Т. С. (в режимі відеоконференції)
розглянувши у судовому засіданні в режимі відеоконференції в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу №9901/57/19 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Вищої ради правосуддя, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Громадська рада доброчесності, про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
І. Стислий виклад та обґрунтування позовних вимог
26 січня 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, суддя, Козюренко Р. С.) звернувся до Верховного Суду як до суду першої інстанції із позовною заявою до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС України, Комісія), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Громадська рада доброчесності (далі - третя особа, ГРД), в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення ВККС України від 19 вересня 2018 року №1629/ко-18 (далі - Рішення №1629/ко-18, Рішення Комісії) та зобов`язати відповідача повторно провести етап його кваліфікаційного оцінювання, а саме - дослідження досьє та проведення співбесіди, відповідно до вимог чинного законодавства.
На обґрунтування своїх вимог посилається, перш за все, на якість закону, а саме: відсутність належної, сталої, послідовної й передбачуваної законодавчої основи для проведення кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді із дотриманням законодавчих і процедурних гарантій незалежності судової влади (зокрема, розроблених на рівні закону порядку, критеріїв та методів оцінювання), а також несуперечливої конституційної підстави до звільнення судді як наслідку такого оцінювання. З огляду на безпосереднє й опосередковане порушення Рішенням №1629/ко-18 прав позивача як людини і гарантій, наданих йому законом як професійному судді, він має право на його оскарження в силу прямих норм Конституції України, спеціального закону, а також Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою, Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (далі - ЄКПЛ), практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішень та висновків Конституційного суду України (далі - КСУ). Отже, порушено вимогу Конституції України про те, що порядок оцінювання має бути визначений саме законом, а не будь-яким іншим (підзаконним) нормативно-правовим актом.
Рішення №1629/ко-18 вважає протиправним, ухваленим з порушенням норм законодавства України та актів Комісії, принципів верховенства права, правової визначеності, незалежності судової влади, оскільки: оскаржуване рішення порушує право позивача на працю та на захист від незаконного звільнення; рішення Комісії прийнято неналежним складом колегії ВККСУ, двоє з трьох членів якої не є суддями, а член, що є суддею, не обраний суддями; несвоєчасне повідомлення про час і місце проведення співбесіди унеможливило участь у процедурі ГРД, що є порушенням законодавчо визначеного порядку проведення оцінювання; рішення прийнято з порушенням таємниці нарадчої кімнати за результатами повторної співбесіди, - тобто не у спосіб, визначений законом; рішення прийнято колегією ВККС з порушенням порядку дослідження суддівського досьє та на підставі матеріалів, які були відсутніми (не містилися) в такому; воно є невмотивованим та необґрунтованим (більшість показників та їх складових залишилися не оціненими), - що є достатньою самостійною підставою для його скасування; зазначені у рішенні фактичні підстави не є доконаними фактами, встановленими компетентними органами у визначеному законом порядку, та враховані Комісією без належної перевірки, при цьому оцінювання протиправно змішано з дисциплінарними процедурами (т. 1, а.с. 1-41).
20 січня 2020 року до Верховного Суду як до суду першої інстанції надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада), в якій позивач просив визнати протиправним і скасувати рішення ВРП про звільнення від 26 березня 2019 року №934/0/15-19 (далі - Рішення №934/0/15-19, Рішення Ради), ухвалене за наслідками розгляду подання Комісії (т. 4, а.с. 1-70).
На обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що саме ВККС України наділена усіма необхідними повноваженнями та інструментами для встановлення повного обсягу питань факту і права в ході вивчення суддівського досьє, співбесіди з позивачем та оцінки доказів для ухвалення рішень, що віднесені законом до предмету її відання. Разом з тим, за змістом положень статті 56 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" № 1798-VIII від 21 грудня 2016 року (далі - Закон № 1798-VIII) ВРП теж наділено певною свободою дій при оцінці висновків Комісії, оскільки її повноваженнями передбачено проведення їх обговорення, ВРП може також провести додаткову перевірку обставин, які визнані Комісією фактичною підставою висновків, результатом чого може стати ухвалення рішення про звільнення судді чи відмову у такому. Тобто, розгляд ВРП подання Комісії із рекомендацією про звільнення включає надання судді процесуальних гарантій дотримання законної процедури. Однак, такі процедури ВРП були порушені, оскільки розгляд подання ВККС України відбувся за відсутності позивача попри те, що останній повідомив про бажання брати участь у засіданні, але неможливість з`явитися у засідання 29 березня 2019 року внаслідок перебування у відпустці по догляду за дитиною. Посилався також на неналежний склад ВРП, що ухвалив оскаржуване рішення, оскільки більшість її членів не складали "судді, обрані суддями", до того ж частина з них були особисто упередженими внаслідок участі у підготовці до розгляду дисциплінарного провадження щодо позивача. Зокрема, зазначає, що лише 7 з 19 членів Ради є суддями, а члени Ради ОСОБА_2 і ОСОБА_3 здійснювали попередню перевірку дисциплінарної скарги, а ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, - брали участь в засіданні Третьої Дисциплінарної палати ВРП, за наслідками якого прийнята ухвала від 15 серпня 2018 року про відкриття дисциплінарного провадження, покладена в основу оскаржуваних рішень. Відтак, на переконання позивача, провадження у ВРП не відповідало принципам незалежності та безсторонності, які вимагаються пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Позивач наполягав, що ВРП не вчинила жодних дій для перевірки обґрунтованості висновків ВККС, залишила поза увагою допущені Комісією процедурні і сутнісні порушення, не провела аналізу й оцінки усіх питань факту та права, на підставі яких Комісія встановила невідповідність судді ОСОБА_1 займаній посаді, - внаслідок чого ухвалила рішення, аналогічне за змістом Рішенню ВККС, з тими ж недоліками щодо вмотивованості і змісту.
Крім того, позивач стверджував, що в оскаржуваних рішеннях відповідачами повторно надано оцінку обставинам дисциплінарного проступку, за який суддя вже притягався до дисциплінарної відповідальності, тобто, фактично суддю двічі притягнуто до юридичної відповідальності за одне й те ж правопорушення, що прямо забороняє Конституція. При цьому провадження у дисциплінарній справі та оцінювання відповідності судді займаній посаді здійснював один і той самий орган - Комісія, і обидва ухвалені нею рішення по суті є тотожними в означеній частині, оскільки ґрунтуються на тих самих підставах. Наголошував також на неприпустимості врахування погашеного дисциплінарного стягнення для цілей оцінювання, що суперечить самій меті запровадженого законодавцем інституту погашення/зняття дисциплінарних стягнень.
Звертав увагу суду на неоднакове ставлення обох органів до нього та інших суддів за однакових умов і обставин, визначив та документально підтвердив випадки відступів відповідачами при вирішенні питань щодо позивача від усталеної адміністративної практики цих органів. Означене, на переконання судді, свідчить про упередженість і дискримінацію.
Констатував, що до 30 вересня 2016 року законодавство не передбачало юридичних наслідків за вчинення дисциплінарних проступків поза межами дисциплінарної відповідальності, від чого залежало виявлення наміру і фактична реалізація суб`єктивного права судді оскаржити відповідне рішення. Тобто, якби суддя наперед знав, що після 30 вересня 2016 року ухвалене за результатами розгляду дисциплінарної справи щодо нього рішення компетентного органу та встановлені ним обставини будуть використані у процедурі встановлення відповідності судді займаній посаді під час кваліфікаційного оцінювання, то таке рішення, безсумнівно, було б оскаржене ним та, з великою долею вірогідності, скасоване.
Однак, ці обставини Рада залишила поза увагою і належної оцінки їм не надала, допустивши ті самі й нові порушення прав позивача.
У поданих до суду додаткових письмових поясненнях позивач детально проаналізував нормативну базу в частині визначення результатів оцінювання за кожним із визначених законом критеріїв з урахуванням його нормативно визначених складових, та, за відсутності приписів, що надавали б перевагу одним перед іншими, визначивши за аксіому їх однакове юридичне значення, з урахуванням відсутності претензій Комісії щодо низки таких показників, здійснив арифметичний підрахунок здобутих ним результатів у спосіб, який вважав належним і таким, що відповідає нормативним приписам і фактичним обставинам, результати підрахунку виклав у відповідній таблиці (т. 8 а.с. 1-15).
Поясненнями від 11 та 14 липня 2021 року позивач додатково розкрив зміст нормативного регулювання показника "діяльність щодо підвищення фахового рівня" та акцентував увагу суду на неврахуванні відповідачами його діяльності як асистента кафедри Львівського національного університету; надав інформацію про участь у наукових конференціях та список опублікованих наукових праць та за темою дисертації на здобуття наукового звання кандидата наук (т. 8, а.с.102-114, 118, 125)
На вимогу суду позивач надав детальні письмові пояснення щодо обставин первинного заповнення ним бланків і подання декларації родинних зв`язків за 2013-2017 роки й декларації доброчесності за 2017 рік, доклавши наявні у нього письмові докази. Крім того, дослідив адміністративну практику відповідачів з наведених питань, результати якої виклав у формі таблиць з додаванням світлокопій відповідних рішень відповідачів (т. 8 а.с. 181-211). Згідно наведених даних, у випадках, коли Комісія під час дослідження суддівського досьє виявляла відсутність декларацій та приймала рішення про зупинення кваліфікаційного оцінювання та ініціювання перед Вищою радою правосуддя вирішення питання про відкриття провадження чи відмову у його відкритті ВРП чотири рази ухвалювала рішення про відмову у відкритті дисціплінарної справи щодо таких суддів. Коли Комісія під час дослідження досьє та проведення співбесіди визнавала підтвердженою інформацію про недостовірність повідомлених суддею даних (у т ч їх неповноту) Рада відмовляла у притягненні суддів до дисциплінарної відповідальності або у відкритті дисциплінарного провадження 44 рази. Відтак, за результатами розгляду Радою подань ВККСУ постановлено 34 рішення про відмову у притягненні суддів до дисциплінарної відповідальності; 9 ухвал про відмову у відкритті дисциплінарного провадження та 1 рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності у виді попередження.
ІІ. Процесуальні дії суду по справі
Ухвалою від 31 січня 2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 до ВККС України залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк для подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням поважності причин його пропуску.
Після усунення недоліків позову, за результатами аналізу й оцінки наведених позивачем на виправдання пропуску строку обставин (несвоєчасне отримання копії оскаржуваного рішення внаслідок неодноразових звернень до відповідача), ухвалою від 15 березня 2019 року строк звернення до суду позивачеві поновлено, у справі відкрито провадження.
Ухвалою суду від 22 липня 2019 року в задоволенні клопотання представника Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про залишення адміністративного позову ОСОБА_1 без розгляду відмовлено.
Ухвалою від 18 червня 2020 року Верховний Суд задовольнив клопотання позивача, подане його представником, ОСОБА_9, та об`єднав в одне провадження справу №9901/57/19 за позовом ОСОБА_1 до ВККСУ України, де третя особа - ГРД, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, зі справою №9901/25/20 за його ж позовом до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення, провадження в якій відкрито ухвалою суду від 06 лютого 2020 року після поновлення пропущеного строку звернення до суду. Об`єднуючи справи, колегія суддів врахувала позицію Великої Палати Верховного Суду (далі - ВП ВС) у цій категорії справ, за якою оскарження рішення ВККС щодо кваліфікаційного оцінювання судді можливе виключно після того, як таке рішення було предметом розгляду ВРП, адже саме ВРП остаточно вирішує питання і породжує відповідні правові наслідки щодо кар`єри судді, і лише її рішення є обов`язковим до виконання та може бути оскаржене в судовому порядку.
Об`єднану справу прийнято до провадження суду та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін ухвалою від 22 червня 2020 року.
Постановленою в судовому засіданні 17 вересня 2020 року протокольною ухвалою суду відмовлено у задоволенні клопотання ВРП про залишення позову без розгляду на підставі статті 123 КАС України з тих підстав, що звернення до суду відбулося в межах місячного строку (20 січня 2020 року) з дня отримання позивачем рішення ВРП, що відбулося 17 грудня 2019 року. Протилежного відповідачем не доведено, як і не встановлено підстав для перегляду раніше викладених в ухвалі від 06 лютого 2020 року висновків суду в цій частині.
Слухання справи неодноразово відкладалося з різних причин; протоколами автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 6.07.2020 по справі здійснено заміну раніше визначеного складу суду (т. 6, а.с.49, 50); судом забезпечено також розгляд і вирішення клопотань про витребування додаткових доказів та про участь у справі в режимі відеоконференції.
ІІІ. Стислий виклад позиції відповідачів
В матеріалах справи є відзив ВККС України на адміністративний позов до неї (т. 1 а.с. 172-183). ВККС України позову не визнала та зазначила, що підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді та підтвердження відповідності займаній посаді є спорідненими процедурами, оскільки обома передбачено встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання: компетентності, професійній етиці та доброчесності. Встановлення відповідності судді зазначеним критеріям здійснюється в межах процедури кваліфікаційного оцінювання, яка запроваджена Законом та є загальною, спрямованою на визначення кваліфікаційного рівня судді, процедурою.
Відповідно до положень Висновку № 17 (2014) Консультативної ради Європейських суддів щодо оцінювання діяльності суддів, якості правосуддя і поваги до незалежності судової влади (далі - Висновок КРЄС № 17 (2014) Верховенство права в демократичній державі вимагає не лише незалежності судової влади, але й створення компетентних судів, які б приймали якомога якісніші судові рішення (§ 1). КРЄС наголосила на необхідності підтримки та підвищення якості й ефективності судових систем в інтересах усіх громадян. Якщо проводиться індивідуальне оцінювання суддів, його метою має бути вдосконалення судової системи та забезпечення її якомога вищої якості. Це слід робити в інтересах громадськості в цілому (§ 4). Оцінювання суддів проводиться для визначення можливостей окремих суддів, а також якості й кількості завдань, які вони виконали (§ 7). При цьому саме по собі несприятливе оцінювання не повинно бути (крім виняткових обставин) причиною для звільнення з посади, але це має відбуватися, якщо неминучий висновок з процесу оцінювання полягає в тому, що суддя не здатний або не бажає виконувати свої суддівські функції на об`єктивно визначеному мінімальному прийнятному рівні (пункт 12 параграфу 49). Ці основоположні принципи формування суддівського корпусу імплементовані у національне законодавство, що визначають основні складові авторитету судової влади та довіри до суду.
Обов`язкове оцінювання судді, обраного безстроково до набрання чинності законом про внесення конституційних змін в частині правосуддя, на відповідність займаній посаді закріплено на рівні Конституції України та профільного Закону. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджені Комісією на виконання приписів профільного закону (ст. 83) у низці підзаконних нормативних актів. За визначеними останніми правилами встановлення відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням відповідно до результатів кваліфікаційного оцінювання. Показники відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання досліджуються окремо один від одного та у сукупності. Рішення про підтвердження відповідності судді займаній посаді ухвалюється у разі отримання суддею мінімально допустимого (67 відсотків від суми максимально можливих) і більшого бала за результатами іспиту, за умови отримання за кожен із критеріїв бала, більшого за 0.
Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади Вищою радою правосуддя за відповідним поданням Комісії.
За результатами кваліфікаційного оцінювання суддя Франківського районного суду міста Львова ОСОБА_1 набрав 642,125 бали, що становить менше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв, що і стало підставою до висновку, що такий не відповідає займаній посаді, та прийняття Рішення від 19 вересня 2018 року № 1629/ко-18.
При цьому, виявлення за результатами кваліфікаційного оцінювання невідповідності судді ОСОБА_1 займаній посаді здійснено Комісією за сукупним результатом всіх критеріїв (компетентності, професійної етики, доброчесності), а не за кожним критерієм окремо.
Факти та обставини, які мали значення і стали підставою для прийняття Комісією цього рішення, а також правові підстави та мотиви прийняття саме такого рішення докладно, у повному обсязі у ньому наведені.
Усі показники оцінені за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, та співбесіди. У рішенні Комісії зазначені отримані позивачем бали з оцінювання встановлених законом критеріїв та вказані законодавчі підстави його прийняття.
Вмотивованість рішення Комісії за сукупністю всіх критеріїв кваліфікаційного оцінювання розкриває в цілому повноту досліджених обставин та умов, що слугували підставою для визначення результатів кваліфікаційного оцінювання та ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні членами Комісії всіх показників з точки зору їх достатності та взаємозв`язку, й оцінюється за їх внутрішнім переконанням. Зазначений спосіб реалізації владних управлінських функцій відповідає меті кваліфікаційного оцінювання і повноваженням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Законодавчо встановлений обов`язок наводити підстави ухвалення рішення або мотиви, з яких Комісія дійшла відповідних висновків, не можна сприймати як вимогу надавати детальну відповідь на кожен аргумент, межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
У відповідь на доводи позову зазначила, що, оцінюючи відповідність судді Козюренка Р.С. займаній посаді за критеріями професійної етики та доброчесності, колегією Комісії було взято до уваги обставини, інформація про які міститься в суддівському досьє, та відомості, встановлені під час співбесіди.
Комісією забезпечується проведення кваліфікаційного оцінювання на засадах гласності, прозорості, відкритості, справедливості, рівності, єдності процедури та методології, застосування єдиних критеріїв оцінювання. Критерії кваліфікаційного оцінювання застосовуються до суддів однаково і з цілковитою постійністю.
Додаткове з`ясування і уточнення обставин щодо показників, які підлягали оцінюванню, шляхом опитування судді членами Комісії до прийняття остаточного рішення не може розцінюватись як проведення не передбаченої нормативно повторної співбесіди, й, поготів, - як порушення порядку проведення кваліфікаційного оцінювання.
На спростування тверджень позивача щодо неналежного повідомлення про призначення і проведення оцінювання на відповідність займаній посаді суддів місцевих та апеляційних судів, серед яких і позивача, надала посилання на відповідне повідомлення, опубліковане на офіційному веб- сайті Комісії 01 лютого 2018 року (https ://www. vklcsu. gov. ua/ua/news/priznatchieno-ociniuwannia-stosowno-nastupnoi- grupi-suddiwf). 06 Вересня 2018 року на офіційному веб- сайті Комісії опубліковано повідомлення про проведення співбесіди за результатами дослідження досьє у межах кваліфікаційного оцінювання, зокрема, з суддею Козюренком Р.С. (за посиланням: https ://www. vklcsu. gov. ua/ua/news/17-18-19-ta-2 0-wieriesnia-2 018-roku-kom is iia- prodowzit-spiwbiesidi-iz-suddiami-u-miezach-lcwalifikacijnogo-ociniuwannia/), та повідомлення про порядок денний засідання Комісії 19 вересня 2018 року.
Комісія наголошувала, що рішення, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене до суду та скасоване ним виключно з підстав, визначених спеціальним законом (ст. 88), перелік таких підстав є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягає.
Окремо ВККС звернула увагу на те, що за своєю правовою природою повноваження Комісії щодо проведення кваліфікаційного оцінювання суддів є дискреційними та виключною її компетенцією як уповноваженого органу, постійно діючого у системі правосуддя України. Отже, жоден інший суб`єкт чи орган не може здійснювати втручання у здійснення суб`єктом владних повноважень своєї компетенції.
При цьому рішення Комісії за результатами кваліфікаційного оцінювання щодо судді, який не підтвердив свою відповідність займаній посаді, є остаточним та приймається Комісією відповідно до визначених законом владних повноважень.
Натомість рішення Комісії про внесення подання з рекомендацією про звільнення позивача з посади судді не є остаточним у кар`єрі судді і за своєю правовою природою має рекомендаційний та проміжний характер, оскільки Комісія, з огляду на свій законодавчо визначений статус та надані законом повноваження, не вирішує питання щодо подальшого виконання суддею професійних обов`язків, а вирішення такого питання відповідно до Конституції України належить виключно до повноважень Вищої ради правосуддя.
Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення Комісія діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією, законами України та нормативними актами Комісії, що регламентують проведення кваліфікаційного оцінювання; таке рішення містить мотиви та підстави його ухвалення; будь-які порушення прав, свобод чи законних інтересів позивача відсутні. Своєю чергою позивач, на думку відповідача, не навів обґрунтування протиправності оскаржуваного рішення та не надав жодних доказів на підтвердження вимог про його скасування, а відтак, - відсутні правові підстави для задоволення адміністративного позову
ВРП також скористалася правом на подання відзиву на позов до неї (т. 6, а.с. 59-66). У відзиві зазначила, що кваліфікаційне оцінювання для підтвердження відповідності судді займаній посаді є особливою процедурою, яка проводиться в рамках судової реформи на підставі чинного законодавства та з урахуванням рекомендацій Венеційської комісії.
Оскаржуване Рішення ВРП ухвалила на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України.
Основним Законом безпосередньо передбачено, що підставою для звільнення судді з займаної посади є виявлення за результатами оцінювання його невідповідності цій посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання.
Частиною другою статті 57 Закону України "Про вищу раду правосуддя" № 1798-VIII від 21 грудня 2016 року (далі - Закон № 1798-VIII) визначено підстави для оскарження та скасування рішення про звільнення суддів з підстав, визначених частиною шостої статті 126 Конституції України, такі підстави є вичерпними.
ВРП стверджує, що оскаржуване рішення прийнято повноважним складом ВРП та підписано всіма членами Ради, які приймали участь у його ухваленні, законодавчі підстави та мотиви прийняття такого рішення в ньому зазначено. На підтвердження наведеного надала витяг з протоколу засідання від 26 березня 2019 року № 22 та належним чином завірену копію рішення.
Детально виклала обставини неодноразового завчасного повідомлення позивача про розгляд питання про його звільнення з посади судді. Так, зокрема, про засідання, що було призначене на 07 лютого 2019 року відповідач надіслав письмові повідомлення і на адресу суду, і на адресу судді. Однак 04 лютого 2019 року в.о. голови Франківського районного суду міста Львова листом поінформував Раду про неможливість вручити повідомлення судді внаслідок перебування останнього у щорічній відпустці. Сам ОСОБА_1 надіслав на адресу відповідача клопотання про зняття з порядку денного засідання ВРП 7 лютого 2019 року питання розгляду його матеріалів у зв`язку з оскарженням у судовому порядку рішення Комісії.
Наступне засідання Ради призначено на 26 березня 2019 року, про що позивача було повідомлено листом від 14 березня 2019 року № 10327/0/9-19.
Листом від 20 березня 2019 року в.о. голови Франківського районного суду міста Львова повідомив Раду, що суддя Козюренко Р.С. перебуває у відпустці по догляду за дитиною, у зв`язку з чим неможливо його ознайомити з вищевказаним листом.
Трохи згодом, 22 березня 2019 року, до ВРП надійшов лист від позивача з проханням зняти з порядку денного 26 березня 2019 року засідання Ради питання про його звільнення, зважаючи на оскарження у судовому порядку рішення Комісії та неможливість прибуття у засідання Ради у зв`язку з перебуванням у відпустці по догляду за дитиною.
У засідання Вищої ради правосуддя 26 березня 2019 року позивач не з`явився, що, однак, не перешкоджало розгляду означеного питання за приписами чинного законодавства.
На переконання ВРП, ухвалюючи Рішення, Рада діяла з дотриманням норм чинного законодавства, а тому підстави для визнання незаконним та скасування оскаржуваного рішення відсутні.
Так, згідно з пунктом 7 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є розумні строки розгляду справи судом. Пунктом 1 частини сьомої стані 56 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) передбачено, що суддя зобов`язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства. У коментарі до Кодексу суддівської етики, затвердженому рішенням Ради суддів України від 4 лютого 2016 року № 1, надано визначення сумлінного виконання суддею своїх обов`язків, що передбачає повну самовіддачу судді. Розгляд справ, що перебувають у провадженні, є обов`язком кожного судді, від якого він не має права ухилятися. Обов`язок судді старанно виконувати покладені на нього повноваження регламентований і відповідними процесуальними законами та передбачає, зокрема, дотримання порядку і строків розгляду судових справ, виготовлення судових рішень, забезпечення можливості реалізації сторонами своїх процесуальних прав тощо.
Зазначені обов`язки судді є професійними стандартами, що формують модель поведінки, яку суддя повинен ставити собі за мету і якої повинен дотримуватися.
Дослідженням запису співбесіди ВККС з позивачем, що відбулась 19 вересня 2018 року, Вища рада правосуддя встановила, що суддя не заперечував факт надходження встановленої Комісією кількості дисциплінарних скарг щодо його дій або бездіяльності, у тому числі у зв`язку із недотриманням ним встановлених законодавством строків для вчинення певних процесуальних дій, зокрема, строку розгляду справи, виготовлення вмотивованого судового рішення та надання його копії до Єдиного державного реєстру судових рішень. Також суддею не заперечувався факт неподання ним декларацій родинних зв`язків судді за 2013-2017 роки та доброчесності судді за 2017 рік.
Бездіяльність судді Козюренка Р.С. як носія судової влади в Україні в частині невиконання вимог пункту 3 частини сьомої статті 56 Закону № 1402-VIII, яким регламентовано обов`язок судді подавати декларації доброчесності судді та родинних зв`язків судді не узгоджується з принципами та стандартами професійної і етичної поведінки судді, а також з Висновком № 3 (2002) КРЄС "Щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності", що також враховано Комісією при оцінці судді за критеріями професійної етики та доброчесності.
Крім того, Радою враховано, що за результатами кваліфікаційного оцінювання суддя Франківського районного суду міста Львова ОСОБА_1 набрав 642,125 бала, що становить менше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв.
ІV. Надані в судовому засіданні пояснення сторін
У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги з підстав та мотивів, зазначених вище, акцентували на недоліках нормативного врегулювання та порушенні процедури кваліфікаційного оцінювання з боку ВККС та ВРП. Так, за пунктом 12 Розділу ІІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1798-VІІІ оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання відбувається в порядку, встановленому статтею 57 цього Закону. Разом з тим, норма, до якої відсилає цей пункт, не містить підстав оскарження рішення про звільнення судді саме з підстави, визначеної підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України. Втім, усі три частини цієї статті утримують в собі різні підстави оскарження звільнення у разі, коли таке відбулося з підстав, визначених різними частинами статті 126 Конституції України, яка визначає вичерпний перелік підстав до звільнення судді. Отже, обмеження права оскарження рішення ВРП, передбачене нерелевантною до спірних правовідносин нормою закону, - незастосовне. Натомість слід врахувати як джерело права численну практику ЄСПЛ у справах "Класс та інші проти Німеччини", "Волохи проти України", "Броуган та інші проти Сполученого Королівства", "Алтай проти Туреччини", за якими судовий контроль за діяльністю влади є одним із основоположних принципів демократичного суспільства, а з принципу Верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, має забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури. У сфері, яка надає такі великі можливості для зловживань, котрі можуть мати шкідливі наслідки для демократичного суспільства загалом, у принципі функцію нагляду доцільно доручати судді. Питання про обсяг юрисдикції суду в даній справі теж пропонують вирішувати з урахуванням сталої і послідовної практики ЄСПЛ, за якою тільки орган, що користується загальною юрисдикцією, відповідає визначенню терміна "суд" відповідно до статті 6 § 1 ЄКПЛ, яка вимагає від суду винесення ефективного рішення. "Суд" повинен користуватись повною юрисдикцією розглядати усі факти у справі, а також відповідне законодавство (Бомартен проти Франції, Обермайєр проти Австрії, Терра Вонінген проти Нідерландів), принцип дотримання судом всіх положень відправлення правосуддя вимагає виконання усіх елементів його судових функцій (Шевроль проти Франції). Отже, право особи на доступ до суду включає такий аспект, як право на розгляд справи судом "повної юрисдикції", тобто судом, що має достатні та ефективні повноваження щодо повторної (після адміністративного органу) оцінки доказів, встановлення обставин, які були підставою для прийняття оскарженого адміністративного рішення, належного поновлення прав особи за результатами розгляду справи по суті.
Розгляд ВРП питання позивача без його участі та ухвалення за результатами такого розгляду оскаржуваного рішення призвів до порушення статей 6, 8, 13 ЄКПЛ, оскільки позбавив права ефективного захисту та доступу до правосуддя. Тим, що відповідач проігнорував законодавчі гарантії батька, який виховує малолітню дитину, він позбавив позивача права бути заслуханим, подати заперечення та доводи необґрунтованості рішення ВККСУ, що в світлі відсутності реальної перевірки висновків Комісії з боку ВРП призвело до ухвалення передчасного й необґрунтованого рішення останнім. Отже, такий розгляд питання Радою був позбавлений об`єктивності, був непропорційний поставленій меті та мав суто формальний характер.
Зокрема, ВРП проігнорувала та не здійснила належної оцінки необґрунтованості та невмотивованості рішення ВККС, позаяк приписи частини першої статті 88 Закону № 1402 вимагають ухвалення Комісією саме мотивованого рішення, а підзаконний акт, яким керувалася Комісія у зазначеній частині, - п. 34 Розділу ІІІ Положення про порядок і методологію кваліфікаційного оцінювання № 143/зп-16 в означеній частині не підлягають застосуванню за частиною 3 статті 7 КАС України як такий, що суперечить закону і звужує обсяг прав позивача. Обґрунтування вмотивованості прийнятого рішення лише дискреційністю повноважень та виключною компетенцією Комісії не може вважатися достатнім, оскільки рішення, наслідком якого може бути звільнення судді з посади, повинно бути, перш за все, об`єктивним та має повною мірою висвітлювати інформацію щодо професійної, особистої, соціальної компетентності судді, його здатності підвищувати свій фаховий рівень та здійснювати правосуддя у суді відповідного рівня, а також щодо відповідності судді етичним та антикорупційним критеріям. Лише за умови дотримання цієї вимоги закону може забезпечуватися належний публічний та судовий контроль за такими адміністративними актами.
Із максимальних 1000 балів, які можна набрати під час кваліфікаційного оцінювання загалом, майже 80% розподілені між критеріями, які оцінюються внутрішнім переконанням членів колегії на підставі дослідження й оцінки матеріалів суддівського досьє і проведення співбесіди, що значною мірою суб`єктивізує процес оцінювання. Отже, складність механізму оцінювання суддів за наведеними критеріями і вимоги об`єктивності та прозорості у ситуації, яка відкриває великі можливості для зловживань, покладає на ВККС обов`язок висловлювати у своїх рішеннях щодо певного судді чітке розуміння своєї позиції, особливо коли є підстави вважати, що такий суддя не відповідає займаній посаді.
Усупереч зазначеному, більшість показників, що є складовими загальних критеріїв оцінювання, не дістали оцінки у цифровому вираженні, або така не знайшла свого відображення в матеріалах досьє та в оскаржуваному рішенні Комісії. Більше того, значна частина досліджуваних критеріїв ґрунтується на фактичних (об`єктивних) даних, оцінюється на підстави статистичних даних і показників, що містяться в суддівському досьє, і взагалі не вимагають оціночних суджень чи застосування категорій моралі, етики та/чи психології. Не вбачається із матеріалів суддівського досьє й оцінок, виставлених кожним із членів колегії Комісії, середній арифметичний підсумок яких складає загальний результат оцінювання. Відсутні в рішенні й мотиви Комісії, якими вона керувалася, при виставленні позивачеві балів, та пояснення, якою мірою і на які саме критерії вплинули ті фактичні обставини, що наведені у ньому. Виклад фактичних обставин, які враховано Косімією, належної мотивації не підміняє.
Однак ВРП залишив поза увагою вказані істотні недоліки рішення Комісії. У розрізі наведених міркувань посилався на численну адміністративну практику ВРП, за якою невмотивованість рішення ВККС є достатньою самостійною підставою до відмови у задоволенні подання про звільнення.
Більше того, за твердженням позивача, ВРП не здійснив жодних дій щодо належної перевірки протиправних висновків і необґрунтованих оцінок щодо позивача.
Так, зокрема, і Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, і Вищою радою правосуддя як підставу до зроблених ними висновків зазначено факт притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності на підставі рішення Комісії від 09.02.2012 року. При цьому відповідачі залишили поза увагою той факт, що протягом року його не було піддано новому дисциплінарному стягненню, а тому попереднє в силу закону є погашеним. Припинення дисциплінарного стягнення анулює всі дисциплінарно-правові та загальноправові наслідки притягнення до дисциплінарної відповідальності та призначення покарання. Суддя, дисциплінарне стягнення якого погашено або знято, вважається таким, який раніше дисциплінарного проступку не вчиняв, до дисциплінарної відповідальності не притягався. Він не зобов`язаний будь-де вказувати про вчинення ним в минулому дисциплінарного проступку та притягнення його до дисциплінарної відповідальності, не повинен відчувати жодних негативних наслідків колишнього дисциплінарного стягнення.
Урахування погашеного чи знятого дисциплінарного стягнення при вирішенні будь-яких питань, у т.ч. і при кваліфікаційному оцінюванні судді, суперечить самій суті інституту припинення дисциплінарної відповідальності; порушує принцип "non bis in idem", закріплений статтею 61 Конституції України, та заборону обвинувачення чи судового розгляду щодо другого "правопорушення", якщо таке випливає з однакових фактів або фактів, які по суті є тими ж самими, закріплену на рівні Конвенції та практики ЄСПЛ. Провадження з оцінювання щодо відповідності судді займаній посаді в частині оцінки за показниками наявності обставин, за яких суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності, в повній мірі відповідає критеріям дисциплінарного провадження.
За вказаних фактичних обставин, обидва рішення: рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності і рішення щодо відповідності судді займаній посаді, по суті є тотожними, оскільки ухвалені одним і тим же органом, ґрунтуються на ідентичних підставах, і мають споріднені наслідки а тому фактично позивача вдруге притягнено до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення, що є неприпустимим.
Крім того, Позивач наполягає, що дії відповідачів в частині врахування як підстави до висновку про невідповідність судді займаній посаді факту, встановленого під час розгляду дисциплінарної справи, розглянутої до набрання чинності відповідними змінами, є протиправними, оскільки до 30.09.2016 року законодавство не передбачало юридичних наслідків за дисциплінарні проступки поза межами дисциплінарної відповідальності. Більш того, визнання цього факту підставою до звільнення позивача по суті також є запровадженням подвійної відповідальності за одне і те ж порушення, до того ж без урахування строків давності притягнення до відповідальності, які є преклюзивними за своїм характером, зокрема, беручи для цілей оцінювання відповідності судді займаній посаді за критеріями професійної етики та доброчесності обставини, зазначені у Рішенні №3271/дп-15, відповідачі не врахували строків давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, які спливли задовго до ухвалення цього рішення, - чим порушили ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Аналізуючи правові підстави до вказаних висновків, зауважив наступне: зміст пунктів 8 та 9 глави 2 розділу II Положення №143/зп-16 дає підстави стверджувати, що лише підпункт 8.5 та 9.4 названих пунктів містять положення, які передбачають оцінку наявності обставин, що є підставами дисциплінарної відповідальності судді в порядку статті 106 Закону 1402-VІІІ, як показників критерію професійної етики та доброчесності, відповідно. Так, підпунктом 8.5 пункту 8 глави 2 розділу II Положення №143/зп-16 передбачено, що відповідність судді критерію професійної етики оцінюється (встановлюється) за показником дотримання суддівської етики та наявністю обставин, передбачених підпунктами 3, 5-8, 13 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ, якою визначено підстави дисциплінарної відповідальності судді. Проте варто відзначити, що вказана стаття не містить цифрових підпунктів, ні 3, ні 5-8, ані 13, а містить підпункти, позначені літерами українського алфавіту, що в силу положень частини 2 статті 19 Конституції України та частини 3 статті 7 КАС України унеможливлює їх застосування.
Відповідачами проігноровано також, що Закон України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції від 31.12.2011, що діяла на момент прийняття рішення про притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності (за рішенням Комісії від 09.02.2012), містив інший перелік підстав дисциплінарної відповідальності судді, ніж той, що передбачено чинною редакцією статті 106 Закону № 1402-VІІІ. Такі підстави визначалися статтею 83 цього Закону у шести пунктах. При цьому, лише одна з шести підстав є тотожною, а саме розголошення таємниці, що охороняється законом, - зауважень щодо порушення якої позивачем матеріали досьє не містять. Те саме стосується пункту 9.4 Положення № 143/зп-16, яка стосується визначення критерію доброчесності.
Співставлення позивачем визначених статтею 109 Закону стягнень за результатами дисциплінарного провадження з наслідками неуспішного кваліфікаційного оцінювання також свідчить на користь висновку про суперечливість їх норм і, відповідно, незастосовність останніх. Як приклад навів абстрактну ситуацію, коли за одне і те ж порушення ВРП може застосувати до судді, приміром, тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя з направленням до Національної шкоди суддів для проходження курсу підвищення кваліфікації, а ВККС за тих самих умов і обставин, за відсутності будь-якої диференціації наслідків, - винятково рекомендацію про звільнення. Отже, питання щодо застосування чи незастосування такого наслідку повністю належить до сфери суб`єктивного розсуду ВККС. Разом з тим, Європейська Хартія про статус суддів (стаття 5.1) передбачає, що шкала санкцій, які можуть застосовуватися до суддів, визначається в законі та повинна відповідати принципу пропорційності. Деякі приклади можливих санкцій містяться в Рекомендації № R (94) 12 (Принцип VI(1). КРЄС також погоджується з необхідністю для кожної юрисдикції визначити санкції, які дозволені в межах її дисциплінарної системи, і з тим, що такі санкції повинні бути пропорційними за принципом та способом застосування.
Заперечував наявність ухвали Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 15.08.2018 №2622/3дп/15-18 в матеріалах суддівського досьє та свою обізнаність щодо неї на дату проведення співбесіди, на підтвердження чого звертав увагу на дату реєстрації останньої (вхідний номер № 21-23284/18 від 16.10.2018). Внаслідок означеного наполягав на протиправності її обговорення і подальшого врахування відповідачами. Крім того, звертав увагу на невідповідність способу встановлення відповідачами фактів, який не був пропорційний меті кваліфікаційного оцінювання, та на змішування процедур оцінювання з дисциплінарними процедурами. Сам факт відкриття дисциплінарного провадження не встановлює юридичних фактів та не підтверджує жодних обставин, окрім відсутності підстав до відмови й у відкритті дисциплінарного провадження чи повернення скарги у зв`язку з необхідністю перевірки викладених у скарзі мотивів. Визнавши ці факти встановленими поза межами дисциплінарної процедури, Комісія перебрала на себе повноваження дисциплінарного органу. Більше того, внаслідок означеного позивач був позбавлений права знайомитися з матеріалами досьє та надавати свої пояснення і заперечення під час кваліфікаційного оцінювання, а також тих, якими він наділений законом у процедурі дисциплінарного провадження.
На думку позивача передчасні, тобто такі, що засновані на самому факті відкриття дисциплінарного провадження, висновки відповідачів, а також позбавлення його прав свідчить про упередженість членів колегії Комісії і складу Ради (підшукування додаткових засобів на обґрунтування вже прийнятого рішення). Те саме стосується й обговорення інших обставин, відомості про які в досьє відсутні, джерела обізнаності про них членів колегії Комісії не з`ясовані, а самі факти не підтверджені у встановленому порядку. Комісія дійсно має повноваження витребувати й одержувати необхідну інформацію з інших джерел, однак необхідних дій для цього в нормативно затвердженому порядку вона не вчинила, натомість фактично діючи не у спосіб, визначений законом. Посилався також на результати оцінювання інших суддів, наявність одного чи кількох дисциплінарних стягнень щодо яких не вплинули на успішність їх оцінювання Комісією.
Що стосується надходження означеної в рішенні кількості скарг щодо позивача протягом семи років, у період з 2012 по 2018 роки, висновки відповідачів в цій частині суперечать рекомендаціям Венеційської комісії, КРЄС та Бюро ОБСЄ з демократичних інститутів і прав людини, згідно з якими під час оцінювання інформація, яка повинна враховуватися, має скоріше стосуватися скарг, які були перевірені, а не кількості скарг на дії відповідного судді. Разом з тим дані щодо відповідності судді етичним та антикорупційним критеріям мають бути засновані тільки на фактах, які вже були встановлені компетентними органами. Загалом кількість скарг є несправедливим показником, оскільки деякі сторони судового процесу можуть подавати будь-яку кількість необґрунтованих скарг або скарг, пов`язаних із самими законами, а не поведінкою відповідного судді і це може призводити до штучного збільшення кількості скарг. Більше того, загальна кількість скарг може свідчити саме про незалежність судді під час здійснення правосуддя, а також слугувати індикатором його чесності та непідкупності, як стандартів етичної поведінки суддів, визначених Бангалорськими принципами поведінки суддів.
Позивач наголошував під час співбесіди, що специфіка суду, в якому він працює, полягає у тому, що одні й ті ж особи подають велику кількість скарг на суддів, використовуючи їх як інструмент тиску та/або додатковий спосіб перегляду судових рішень, на обґрунтування чого у позовній заяві надав інформацію щодо кількості скарг на інших суддів його суду, яка співпадає або навіть перевищує ту, про яку йдеться у випадку позивача. Більше того, сама по собі кількість скарг на суддю не передбачена як критерій оцінки жодного з показників відповідності судді займаній посаді й відповідним Положенням № 143/зп-16. Необґрунтованість більшості з них відповідачами до уваги не бралася. Так само, як і у випадку з дисциплінарними стягненнями, така ж і навіть більша кількість скарг жодним чином не перешкодила успішному оцінюванню низки інших суддів, інформацію про що позивач навів у позові.
Отже, жодного із фактичних тверджень, що покладені відповідачами в основу звільнення позивача, Комісія не встановила як доконаного факту у визначеному законом порядку. Своєю чергою, ВРП, поклавши такі довільні судження в основу власних висновків, не здійснила жодних дій щодо їх перевірки. З урахуванням викладеного, рішення відповідачів ґрунтуються на припущеннях.
Додатково позивач зазначив, що з незрозумілих йому причин система автоматизованого розподілу розподіляє на нього в рази більшу кількість справ, ніж на інших суддів, що призвело до істотної диспропорції, при цьому саме йому розподіляються задавнені і резонансні справи, і такий автоматизований розподіл відбувається навіть у нічний час. Однак він не накопичує, а розглядає їх. Складність роботи та неконкурентна на ринку праці заробітна плата спричинили тривалу вакантність посади помічника (понад рік), внаслідок чого усі судові рішення відписуються ним особисто. У суді працює менш, ніж половина суддів від їх штатної чисельності, що безпосередньо впливає на навантаження. Спеціалізація Зборами суддів не визначалася, тому, розглядаючи справи різних юрисдикцій і категорій, позивач надає перевагу терміновим і кримінальним справам, обвинувачені за якими перебувають під вартою чи задавненим. Про ці та низку інших об`єктивних обставин він повідомляв Комісію усно і письмово, однак такі пояснення, хоча й не спростовано, але до уваги останнім не взято, принаймні, мотивів їх відхилення рішення не містить.
Здійснюючи повноваження судді з 2002 року позивач ухвалив значну кількість судових рішень, саме тому особливого значення набувають причини й підстави визнання його таким, що не відповідає займаній посаді: відколи такі причини настали, у чому проявляється його нездатність здійснювати правосуддя на мінімально прийнятному рівні, однак відсутність будь-яких мотивів і обґрунтувань у спірних рішеннях позбавляють можливості це встановити.
Представник відповідача, ВККС України, після зміни складу суду в судове засідання жодного разу не з`явився, про час і місце розгляду справи належно повідомлявся. Причиною незабезпечення цим органом представництва є припинення повноважень попереднього складу членів цього колегіального органу на підставі Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування" від 16 жовтня 2019 року № 193-IX, та неформування нового у визначеному законодавством порядку протягом усього часу розгляду справи й ухвалення рішення у ній.
Заслухавши думку учасників справи, з урахуванням принципу безперервності (тяглості) влади в державі та неприпустимості зупинення функції правосуддя, з метою забезпечення особі належного доступу до суду й ефективного захисту порушеного права судом, враховуючи надмірно тривалий розгляд цієї справи та наявність в матеріалах письмового відзиву цього державного органу, колегія суддів ухвалила розглядати справу за відсутності представника ВККС України.
Представник ВРП позов не визнала та надала пояснення, за змістом аналогічні викладеним письмово. Зазначила, що кваліфікаційне оцінювання для підтвердження відповідності судді займаній посаді є особливою процедурою, що визначена Перехідними положеннями Конституції України і проводиться в рамках судової реформи з урахуванням рекомендацій Венеціанської комісії. Акцентувала увагу суду на вичерпності підстав до оскарження та скасування рішення ВРП з урахуванням сукупності приписів третього речення підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України, за яким порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом, та частини 2 статті 57 Закону України "Про Вищу раду правосуддя", яка визначає вичерпний перелік таких підстав. Так, рішення Вищої ради правосуддя про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини 6 статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:
1) склад Вищої ради правосуддя, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;
2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Вищої ради правосуддя, які брали участь у його ухваленні;
3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких Вища рада правосуддя дійшла відповідних висновків.
Отже, законодавець чітко визначив підстави для оскарження та скасування рішення про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, такі підстави є вичерпними та не підлягають розширеному тлумаченню. Наявності таких підстав для визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення Вищої ради правосуддя Позивачем у позові не наведено і не доведено.
Стверджувала про відповідність рішень і дій Ради вимогам чинного законодавства. Ухвалюючи оскаржене рішення, Вища рада правосуддя керувалась положеннями Конституції України, Законом України "Про судоустрій і статус суддів" та Законом України "Про Вищу раду правосуддя", про що зазначено у його тексті. Засідання Вищої ради правосуддя у пленарному складі було повноважним, 16 членів Ради проголосували "за" звільнення позивача, 3 - "проти", рішення ухвалено у нарадчій кімнаті й підписано усіма членами Ради, що брали участь в його ухваленні. На підтвердження повноважності складу Вищої ради правосуддя при ухваленні оскаржуваного рішення посилалася на витяг з протоколу засідання від 26 березня 2019 року № 22 та належним чином завірену копію рішення.
Дане рішення також містить посилання на визначені законом фактичні підстави звільнення судді та мотиви, з яких Вища рада правосуддя дійшла відповідних висновків.
Щодо доводів позивача пояснила, що, дійсно, відповідно до частини першої статті 112 Закону № 1402-VІІІ, якою встановлено загальні умови звільнення судді з посади, суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України. Разом з тим, згідно з пунктом 40 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" положення цього Закону застосовуються з урахуванням норм розділу XV "Перехідні положення" Конституції України. Своєю чергою, за приписами підпункту 4 пункту 16-1 цього розділу виявлення за результатами оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Отже, Конституцією України передбачена окрема самостійна підстава до звільнення судді, який відмовився від проходження кваліфікаційного оцінювання, або щодо якого за результатами такого оцінювання виявлена невідповідність займаній посаді.
Відповідно до пункту 12 розділу 111 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Вищу раду правосуддя" питання про звільнення судді з підстави, визначеної підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України, розглядаються на засіданні Вищої ради правосуддя в пленарному складі на підставі подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону. Оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання відбувається в порядку, встановленому статтею 57 цього Закону.
Отже, будь-якої з числа вичерпних підстав до оскарження та скасування рішення у цій справі не виявлено.
На вимогу суду підготувала й надала письмові пояснення стосовно практики ВРП як дисциплінарного органу у справах щодо неподання суддями декларацій доброчесності та родинних зв`язків (т. 8, а.с. 177-180). Так, за даними моніторингу прийнятих актів дисциплінарними палатами Вищої ради правосуддя встановлено, що за результатами розгляду подань ВККС і, відповідно, зупинення у зв`язку з цим кваліфікаційного оцінювання суддів, - Радою ухвалено три рішення про відмову у притягненні суддів до дисциплінарної відповідальності. Рішень про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності на підставі пунктів 16 та 18 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ Рада не ухвалювала.
Уповноважений представник Громадської ради доброчесності в судові засідання теж не з`являвся, про час і місце розгляду Рада повідомлялася у встановленому чинним законодавством порядку. Неявка представника зумовлена об`єктивними причинами, відомості про які є загальнодоступними. Так, зокрема, на офіційному сайті Ради (https://grd.gov.ua/news/splyv-strok-povnovazhen-druhoho-skladu-hromads-koi-rady-dobrochesnosti/) міститься низка повідомлень про те, що строк повноважень складу Ради, який був уповноважений на участь у кваліфікаційному оцінюванні суддів у період проходження цієї процедури позивачем, сплинув, як і повноваження наступного її складу, нині сформувати новий склад не є можливим з огляду на відсутність повноважної ВККС України, яка задіяна у цьому процесі.
З огляду на наведені обставини, колегія суддів ухвалила продовжувати розгляд справи за наявного складу осіб.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши надані докази на підтвердження обґрунтованості заявлених вимог та заперечень, суд встановив такі обставини.