Постанова
Іменем України
18 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 554/8242/17
провадження № 51-3282км20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Чистика А. О.,
суддів Бородія В. М., Мазура М. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Слободян О. М.,
прокурора Матолич М. Р.,
потерпілої (у режимі відеоконференції) ОСОБА_1,
представника потерпілої
(у режимі відеоконференції) Руль М. І.,
засудженого ОСОБА_2,
захисника Мойсеєнко Н. Д.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги потерпілої ОСОБА_1 і засудженого ОСОБА_2 на вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 12 серпня 2019 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 12 травня 2020 рокуу кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017170040003754 від 25 серпня 2017 року, за обвинуваченням
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Полтави, який згідно з матеріалами кримінального провадження зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1, в силу ст. 89 Кримінального кодексу України раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 12 серпня 2019 року ОСОБА_2 визнано винуватим за ч. 2 ст. 121 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5209 грн та 50 000 грн відповідно у рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Згідно з цим вироком у ніч з 23 на 24 серпня 2017 року ОСОБА_2 біля будинку АДРЕСА_2, а потім у квартирі № 25 зазначеного будинку умисно, на ґрунті неприязних відносин, що виникли раптово, завдав ОСОБА_3 кулаками і ногами удари в голову, тулуб, кінцівки, спричинивши йому легкі тілесні ушкодження, а також тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала смерть потерпілого.
Полтавський апеляційний суд ухвалою від 12 травня 2020 року вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 12 серпня 2019 року стосовно ОСОБА_2 залишив без змін, а апеляційні скарги прокурора, потерпілої ОСОБА_1 та обвинуваченого ОСОБА_2 - без задоволення.
Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
У касаційній скарзі з доповненнями засуджений ОСОБА_2, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції. Зазначає, що суд першої інстанції неправильно відобразив у вироку показання свідків, не врахував того, що ударів потерпілому завдавала ще й інша особа, обґрунтував вирок суперечливими показаннями свідка ОСОБА_4, а також допитав свідка ОСОБА_5, не зважаючи на те, що в судовому засіданні він перебував у стані алкогольного сп`яніння, проте не допитав свідка ОСОБА_6, який є одним із ключових свідків у кримінальному провадженні. Як вказує засуджений, що суд першої інстанції свої висновки про те, що ОСОБА_2 начебто завдавав ОСОБА_3 тілесні ушкодження у квартирі ОСОБА_4, побудував на припущеннях. Засуджений ставить під сумнів висновки експерта щодо часу та механізму отримання потерпілим тілесних ушкоджень, вважає, що вони також побудовані на припущеннях, у зв`язку із чим у суді сторона захисту заявляла клопотання про призначення додаткової судово-медичної експертизи, однак суд необґрунтовано відмовив у його задоволенні. Вказує, що під час досудового розслідування свідку ОСОБА_4 не було призначено судово-медичну експертизу. Крім того, засуджений стверджує, що його затримали 25 серпня 2017 року не о 13:45, а о 08:00, при цьому не повідомили обставин затримання. Апеляційний суд не звернув уваги на вказані порушення, не усунув їх, повторно доказівне дослідив, не надав вичерпних відповідей на доводи скарги обвинуваченого, через що рішення цього суду, на думку останнього, не відповідає вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).
У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок м`якості, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд кримінального провадження у суді апеляційної інстанції. Потерпіла вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував ступеня тяжкості, конкретних обставин та наслідків вчиненого ОСОБА_2 кримінального правопорушення, даних про особу обвинуваченого, який не розкаявся у вчиненому, не відшкодував потерпілій завданої шкоди, не працює, раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, на шлях виправленняне став. Крім того, апеляційний суд необґрунтовано залишив поза увагою доводи потерпілої щодо перебування ОСОБА_2 під час вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння, що слід було визнати обтяжуючою покарання обставиною. За твердженнями потерпілої, апеляційний суд не надав вичерпних відповідей на доводи її скарги, через що рішення цього суду не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
У запереченнях на касаційну скаргу потерпілої з урахуванням доповнень засуджений ОСОБА_2 вважає її необґрунтованою та просить залишити без задоволення. Стверджує, що викладені потерпілою у скарзі доводи, зокрема щодо перебування його в стані алкогольного сп`яніння, нічим не підтверджені.
У запереченнях на касаційну скаргу засудженого з урахуванням доповнень потерпіла ОСОБА_1 вважає її необґрунтованою та просить залишити без задоволення. Вказує, що вина засудженого підтверджена сукупністю досліджених доказів, яким суд надав правильну оцінку.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_2 та захисник Мойсеєнко Н. Д. у судовому засіданні підтримали касаційну скаргу засудженого, просили її задовольнити, проти задоволення касаційної скарги потерпілої ОСОБА_1 заперечували.
Потерпіла ОСОБА_1 та її представник Руль М. І. підтримали касаційну скаргу потерпілої, просили її задовольнити, проти задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_2 заперечували.
Прокурор Матолич М. Р. вважала подані касаційні скарги необґрунтованими і просила залишити їх без задоволення, а оскаржені судові рішення - без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційних скаргах, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла до таких висновків.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Натомість зазначені обставини, на які, зокрема, посилається в касаційній скарзі засуджений, були предметом перевірки у судах першої та апеляційної інстанцій.
Так, свої висновки щодо доведеності винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого йому злочину суд першої інстанції обґрунтував показаннями, наданими в суді обвинуваченим ОСОБА_2, який не заперечував того, що 23 серпня 2017 року в нього з ОСОБА_3 був конфлікт, який переріс у бійку, показаннями свідків ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_5, даними протоколів слідчих дій, висновками судових експертиз та іншими письмовими доказами.
Дослідивши вказані докази, надавши кожному з них оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
Зміст ухвали апеляційного суду свідчить про те, що під час апеляційного розгляду були ретельно перевірені доводи сторони захисту, аналогічні тим, що викладені у касаційній скарзі, із наведенням в ухвалі докладних мотивів прийнятого рішення та не встановлено неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути кримінальне провадження та дати правильну юридичну оцінку вчиненому. Мотиви суду, з яких доводи сторони захисту було визнано безпідставними, є обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.
Як вбачається із судових рішень, проаналізувавши показання свідків, зокрема показання ОСОБА_4, ОСОБА_5, суд першої інстанції встановив, що між обвинуваченим ОСОБА_2 та потерпілим ОСОБА_3 ще на подвір`ї виникла сварка, що переросла у бійку, під час якої останньому було заподіяно удари, в тому числі в ділянку голови. Сварка не вичерпалась, і у квартирі ОСОБА_4 . ОСОБА_2 продовжив з`ясування стосунків, умисно заподіявши ОСОБА_3 тяжких травм голови, внаслідок чого в останнього погіршилося самопочуття, перестав чітко говорити, мав видимі тілесні ушкодження.
При цьому суд першої інстанції, спростовуючи твердження сторони захисту, визнав показання свідків послідовними й такими, що узгоджуються між собою, не містять істотних суперечностей, і підстав не довіряти їм у суду першої інстанції не було. Також суд визнав недостовірними показання обвинуваченого ОСОБА_2 (про те, що він не мав умислу на спричинення тілесних ушкоджень потерпілому), які спростовуються іншими дослідженими доказами, та обґрунтовано відкинув показання свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 . Зокрема суд у своєму рішенні зазначив, що свідок ОСОБА_8 є рідною тіткою обвинуваченого, тому зацікавлена в результатах розгляду справи, а отже, її показання про те, що вона бачила останнього саме на початку першої години ночі 24 серпня 2017 року сплячим у своїй квартирі, не є достовірними, з огляду також на те, що вона проживає в іншій квартирі, а з моменту вчинення кримінального правопорушення минув значний проміжок часу. Свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 раніше визнавались судом співучасниками ОСОБА_2 за його попередньою судимістю, наразі погашеною, а тому не виключене викладення ними фактичних обставин справи у вигідному для обвинуваченого світлі.
Необґрунтованим є доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що суд першої інстанції неправильно відобразив у вироку показання свідків. Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що показання свідків, викладені у вироку, відповідають показанням, наданим свідками під час судових засідань у суді першої інстанції, що видно з технічного запису судових засідань.
Також технічним записом підтверджується, що свідок ОСОБА_5 вперше був допитаний судом першої інстанції у засіданні 31 серпня 2018 року (т. 1, а.п. 239) і тоді свідок надав показання, якими, серед інших доказів, суд обґрунтував вирок. Надалі суд задовольнив клопотання про проведення перехресного допиту свідків ОСОБА_5 і ОСОБА_9 (щодо обставин заподіяння ОСОБА_9 тілесних ушкоджень ОСОБА_5 у квартирі ОСОБА_4 ), і цю процесуальну дію було проведено в судовому засіданні 01 серпня 2019 року (т. 3, а.п. 156). Дійсно, суд першої інстанції встановив, що свідок ОСОБА_5 прибув у вказане судове засідання з ознаками алкогольного сп`яніння, втім це не завадило провести його допит.
Таким чином, доводи засудженого про те, що допит судом першої інстанції свідка ОСОБА_5 вплинув на законність прийнятого рішення є необґрунтованими.
Крім того, як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд також вживав заходів для проведення допиту свідка ОСОБА_6, зокрема ухвалами від 20 червня, 17 жовтня, 10 грудня 2018 року, 11 січня, 05 лютого 2019 року (т. 1, а.п. 196, 197, 247, 248; т. 2, а.п. 10, 11, 28, 29, 74, 75) було постановлено здійснити привід вказаного свідка, які виконати не вдалося у зв`язку з виїздом ОСОБА_6 за кордон (т. 2, а.п. 83-86). Посилання ОСОБА_2 у доповненнях до касаційної скарги на те, що цей свідок є ключовим безпідставні, оскільки він не був очевидцем обставин побиття засудженим потерпілого, а згідно з наданими у суді ОСОБА_2 показаннями він бачив цього свідка лише наступного дня після вчинення злочину.
Доводи касаційної скарги про необґрунтованість висновків експерта щодо механізму отримання, виду, ступеня тяжкості та часу можливого спричинення потерпілому тілесних ушкоджень, які, на думку засудженого, побудовані на припущеннях, також є безпідставними.
Так, відповідно до висновків судово-медичних експертиз від 25 вересня 2017 року № 932, від 28 вересня 2017 року № 932-а, від 19 жовтня 2017 року № 932-б (т. 2, а.п. 128-131, 133-136, 163, 164, 201) у ОСОБА_3 виявлено легкі тілесні ушкодження у виді саден та синців на різних частинах тіла, а також тяжкі тілесні ушкодження у виді крововиливів у м`які покрови голови в різних ділянках, крововиливів під тверду мозкову оболонку, крововиливів під м`яку мозкову оболонку в проекції субдуральної гематоми, садна та синці голови. Зазначені тяжкі тілесні ушкодження потягли за собою смерть ОСОБА_3 . Вони мають прижиттєвий характер, утворилися від дії тупих предметів, якими могли бути пальці людини, зжаті в кулак, нога людини у взутті або інші предмети зі схожими характеристиками. Причиною смерті ОСОБА_3 стала закрита черепно-мозкова травма з крововиливами під оболонку головного мозку. Як зазначив експерт, черепно-мозкова травма, як правило, супроводжується втратою свідомості, тому потерпілий з моменту отримання тілесних ушкоджень і до моменту втрати свідомості міг здійснювати активні дії (розмовляти, самостійно пересуватися). Смерть ОСОБА_3 могла наступити ІНФОРМАЦІЯ_2 в проміжок часу з 03:00 до 05:00. Після отриманих тілесних ушкоджень потерпілий міг жити проміжок часу, що обраховується годинами. Тілесних ушкоджень, які б свідчили про переміщення тіла шляхом його волочіння, немає. Не виключена можливість утворення тілесних ушкоджень на верхніх кінцівках у момент захисту руками від ударів.
Так, вищезазначені висновки з дотриманням вимог статей 101, 102 КПК України склав судово-медичний експерт Обласного бюро судово-медичної експертизи Департаменту охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації ОСОБА_11, який є кваліфікованим експертом із відповідною освітою та стажем роботи, згідно з вимогами Закону України "Про судову експертизу", ст. 69 КПК України внесений до реєстру атестованих судових експертів Міністерства юстиції України та був попереджений про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України. У судовому засіданні суду першої інстанції 08 квітня 2019 року ОСОБА_11 також підтримав складені ним висновки і надав вичерпні відповіді стосовно обставин проведених експертиз (т. 3, а.п. 42).
Отже, в межах компетенції, відповідно до поданих вихідних даних експерт надав свої висновки щодо механізму спричинення, виду, ступеня тяжкості завданих ОСОБА_3 тілесних ушкоджень, зазначив причину смерті останнього та її приблизний час, а тому суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність необхідності призначати додаткову або повторну (комісійну) судово-медичну експертизу, обґрунтовано відмовивши у задоволенні відповідних клопотань обвинуваченого ОСОБА_2 і його захисника Стіхіна А. М. (т. 3, а.п. 162-164).
З таких же підстав, а також через необґрунтованість відмовив у задоволенні аналогічного клопотання обвинуваченого ОСОБА_2 і апеляційний суд (т. 4, а.п. 79, 80).
Згідно з ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
Засади диспозитивності та правила, встановлені ст. 22 КПК України, вимагають від суду під час здійснення розгляду справи зберігати об`єктивність та неупередженість; функції суду та державного обвинувачення є несумісними.
Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_2 щодо невжиття заходів для притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб, обвинувачення яким не було висунуто, не ґрунтуються на вимогах КПК України, оскільки за ч. 1 ст. 337 цього Кодексу судовий розгляд був проведений лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в його межах.
Що стосується доводів засудженого про те, що під час досудового розслідування свідку ОСОБА_4 не було призначено судово-медичної експертизи, то Суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Таким чином сторона захисту, при наявності до того законних підстав, не була позбавлена можливості заявляти перед слідчим клопотання про призначення відповідної експертизи.
Доводи засудженого про порушення його права на захист під час затримання (неправильний час, неповідомлення підстав затримання) необґрунтовані, оскільки, як убачається з протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину (т. 2, а.п. 140-143), ОСОБА_2 був фактично затриманий у присутності понятих 25 серпня 2017 року о 13:45 на підставах, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 208 КПК України. При цьому ОСОБА_2 були повідомлені підстави його затримання та роз`яснені процесуальні права, в тому числі право мати захисника. Про затримання останнього була повідомлена його тітка ОСОБА_8 та центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги. У протоколі затримання, який крім понятих та слідчого, підписали також захисник Стороженко С. В. і затриманий ОСОБА_2, останній також зазначив, що суть та підстави затримання йому зрозумілі. Далі у межах строку, передбаченого ст. 211 КПК України, за ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 27 серпня 2017 року до ОСОБА_2 було застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком дії з 08:00 25 серпня 2017 року по 08:00 24 жовтня 2017 року (т. 2, а.п. 144-157). До того ж суд першої інстанції, ухвалюючи вирок, постановив рахувати строк покарання ОСОБА_2 саме з 25 серпня 2017 року. Будь-які скарги сторони захисту щодо порушення порядку затримання ОСОБА_2 у матеріалах відсутні.
Матеріалами кримінального провадження підтверджено те, що висновки судів обох інстанцій про доведеність винуватості засудженого зроблені з дотриманням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Вирок суду належним чином умотивований і відповідає вимогам ст. 374 КПК України. У ньому вказано формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, диспозиції статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, у вчиненні якого засудженого визнано винним, та об`єктивні докази на підтвердження встановлених судом обставин.
Призначаючи ОСОБА_2 покарання, суд першої інстанції дотримався загальних засад, передбачених статтями 50, 65 КК України, оскільки врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що є тяжким злочином, дані про особу обвинуваченого, який відповідно до ст. 89 КК України не судимий, посередньо характеризується за місцем проживання та в установі, де утримувався під вартою, думку потерпілої щодо необхідності призначення обвинуваченому суворого покарання. Обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання обвинуваченого, суд першої інстанції не встановив.
Врахувавши вищезазначені обставини, суд першої інстанції призначив ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років, тобто покарання згідно із санкцією ч. 2 ст. 121 КК України, яке не можна вважати мінімальним.
При цьому, дослідивши докази у кримінальному провадженні, суд першої інстанції не встановив достовірних даних щодо перебування ОСОБА_2 на час вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння, у зв`язку з чим у суду не було підстав для визнання цієї обставини такою, що обтяжує покарання обвинуваченого.
З висновками місцевого суду в частині призначення покарання погодився і апеляційний суд, погоджується з ними і колегія суддів касаційного суду, вважаючи, що призначене ОСОБА_2 покарання є справедливим і таким, що відповідає принципу індивідуалізації призначеного покарання, достатнім та необхідним для виправлення засудженого й попередження вчинення ним нових злочинів.
Отже, доводи в касаційній скарзі потерпілої ОСОБА_1 щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок м`якості, є необґрунтованими.
Крім того Суд не бере до уваги заяву ОСОБА_12, зі змісту якої убачається, що остання є цивільною дружиною засудженого ОСОБА_2, який також є батьком її неповнолітньої дитини 2017 року народження ОСОБА_13, оскільки цієї обставини не було встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, а в доданій до заяви ОСОБА_12 світлокопії частини свідоцтва про народження дитини не відображено, хто є батьком дитини.
Вимогами кримінального процесуального закону передбачено, що рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом з точки зору його законності й обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального закону, фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні.
Вказані вимоги закону дотримано апеляційним судом під час постановлення ухвали за наслідками апеляційного розгляду в цьому кримінальному провадженні.
Згідно з ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
За змістом цієї норми процесуального закону учасник судового провадження має право не лише формально заявити клопотання про повторне дослідження обставин або доказів, а й повинен зазначити, які конкретно обставини (докази) потрібно дослідити, та обґрунтувати, чому вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями чи взагалі не досліджені.
Апеляційний суд відмовив прокурору та обвинуваченому в задоволенні клопотань про повторне дослідження доказів, оскільки вони не обґрунтували, чому відповідні докази були досліджені судом першої інстанції неповністю чи з порушеннями. Отже, вимог ч. 3 ст. 404 КПК України, всупереч доводам у касаційній скарзі ОСОБА_2, апеляційний суд не порушив.
Переглянувши вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до ст. 419 КПК України дав належну оцінку доводам апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_2, які є аналогічними доводам його касаційної скарги, та обґрунтовано визнав їх неспроможними. З наведеними в ухвалі апеляційного суду висновками щодо законності та обґрунтованості вироку суду першої інстанції погоджується й колегія суддів касаційного суду.
Решта доводів касаційної скарги засудженого висновків судів першої та апеляційної інстанцій також не спростовують та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених у справі обставин, що на підставі ст. 433 КПК Українине може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.
Враховуючи те, що під час касаційного розгляду не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність або невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, які би були безумовними підставами для скасування або зміни судових рішень, касаційні скарги засудженого та потерпілої задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд