ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 644/7193/17
провадження № 51-2271км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
у складі:
головуючого Бородія В. М.,
суддів Ковтуновича М. І., Мазура М. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Лисоконь І. В.,
прокурора Матолич М. Р.,
представника потерпілої Надолі Є. В. (у режимі відеоконференції),
потерпілої ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Воронцової Людмили Василівни в інтересах ОСОБА_2, стосовно якої закрито провадження, на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2020 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року
у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань
за № 12017220000001207, за обвинуваченням
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки
м. Харкова, громадянки України, яка має малолітніх дітей:
ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_3, жительки
АДРЕСА_1 ), зареєстрованої там само, раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2020 року ОСОБА_2 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, та призначено їй покарання у виді штрафу в розмірі
500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян у сумі 8500 грн із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Задоволено частково цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 .
Ухвалено стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ЮНІВЕС" на користь ОСОБА_1 : матеріальну шкоду, пов`язану з лікуванням, у розмірі 41 062,58 грн; шкоду, пов`язану з тимчасовою втратою працездатності, у розмірі 43 102, 42 грн; шкоду, пов`язану зі стійкою втратою працездатності станом на 09 грудня
2019 року, у розмірі 98 413, 43 грн; моральну шкоду, завдану дорожньо-транспортною пригодою, у розмірі 9128,92 грн, а всього - 191 707,35 грн.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі
90 647, 59 грн.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заробіток (дохід), втрачений внаслідок стійкої втрати працездатності, завданої злочином, у розмірі 5216, 25 грн, щомісячно, починаючи з 10 грудня 2019 року до зміни обставин, що тягнуть перерахунок виплат.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 430 Цивільного процесуального кодексу України ухвалено допустити негайне виконання вироку в межах суми стягнення відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я, за один місяць.
Ухвалено стягнути з ПАТ "Страхова компанія "ЮНІВЕС", ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 704,80 грн, по 352,40 грн із кожного.
Судові витрати на залучення експерта для проведення судової автотехнічної експертизи
на суму 1186,44 грн та за проведення судової автотехнічної експертизи
від 26 жовтня 2017 року № 913/17 на суму 2471,75 грн стягнути з ОСОБА_2 на користь держави.
Ухвалено вважати повернутим володільцю речовий доказ - автомобіль "Daewoo Matiz", державний номерний знак НОМЕР_1, який перебував на відповідальному зберіганні
у ОСОБА_3 .
За вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватою і засуджено за те, що вона 19 вересня 2017 року близько 09:30, керуючи автомобілем "Daewoo Matiz", реєстраційний номер
НОМЕР_1, та рухаючись по просп. Московському в м. Харкові зі сторони
просп. Архітектора Альошина в напрямку просп. Індустріального в районі будинку
№ 275/1, наближаючись по лівій смузі руху до нерегульованого пішохідного переходу, усвідомлюючи, що на правій смузі в попутному напрямку перед пішохідним переходом зупинився автомобіль для надання дороги пішоходу, не зменшила швидкості та не зупинила транспортного засобу перед пішохідним переходом, на якому здійснила наїзд на пішохода ОСОБА_1, що перетинала проїзджу частину по нерегульованому пішохідному переходу, і таким чином грубо порушила вимоги пунктів 18.1 та 18.4 Правил дорожнього руху.
Унаслідок дорожньо-транспортної події, як установлено висновком судово-медичної експертизи від 20 жовтня 2017 року № 1120-А/17, ОСОБА_1 спричинено тілесне ушкодження середнього ступеня тяжкості.
За ухвалою Харківського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року вирок Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2020 року стосовно ОСОБА_2 у частині задоволення відшкодування моральної шкоди залишено без змін, а в частині відшкодування матеріальної шкоди скасовано та призначено в цій частині новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства в суді першої інстанції.
На підставі ст. 49 КК ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1
ст. 286 КК, а провадження закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Ухвалено повернути потерпілій ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі
704,80 грн.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі захисник Воронцова Л. В., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_2 скасувати, а кримінальне провадження стосовно неї закрити. Вказує, що можливість вирішення цивільного позову у кримінальному провадженні при звільненні особи від кримінальної відповідальності процесуальним законом не передбачена, а тому апеляційний суд безпідставно розглянув апеляційні скарги представника цивільного відповідача та ОСОБА_2 . На думку захисника, після того як стороною захисту було заявлено клопотання про закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_2 на підставі ст. 49 КК та звільнення її від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, апеляційний суд повинен був негайно розглянути таке клопотання без вирішення цивільного позову.
Позиції учасників судового провадження
У письмових запереченнях на касаційну скаргу представник потерпілої ОСОБА_1
- адвокат Надоля Є. В. указав на законність і обґрунтованість рішень місцевого
й апеляційного судів та просив залишити їх без зміни.
Крім того, під час касаційного розгляду представник потерпілої та потерпіла у режимі відеоконференції підтримали позицію, викладену в письмових запереченнях на касаційну скаргу захисника.
У судовому засіданні прокурор Матолич М. Р. підтримала касаційну скаргу захисника та не заперечувала проти її задоволення.
Інші учасники в судове засідання не з`явилися, клопотань про відкладення касаційного розгляду не подали.
Мотиви Суду
Статтею 370 КПК передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим
і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно з приписами ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Проте, переглядаючи вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 в апеляційному порядку, вказаних вимог закону апеляційний суд не дотримався.
Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що ст. 49 КК
визначено матеріально-правові підстави та умови для звільнення від кримінальної
відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності. При цьому застосування
кримінально-правових норм здійснюється у межах кримінально-процесуальних відносин. Тобто застосування норм матеріального кримінального права можливе лише із одночасним застосуванням норм кримінального процесуального закону (постанова від 09 лютого 2021 року у справі № 753/5553/18, постанова від 31 травня 2018 року у справі
№ 520/6591/15-к, постанова від 11 листопада 2020 року у справі № 455/229/17, постанова від 13 листопада 2018 року у справі № 219/11564/16-к, постанова від 20 березня 2018 року № 463/5277/16-к). Процесуальні аспекти звільнення від кримінальної відповідальності визначені у статтях 285-289 КПК. Так, відповідно до приписів п. 1 ч. 2 ст. 284, ч. 3 ст. 285, ч. 4 ст. 286, ч. 3 ст. 288 КПК якщо під час здійснення судового провадження
за обвинувальним актом сторона кримінального провадження звертається до суду
з клопотанням про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності
у зв`язку із закінченням строків давності, суд має невідкладно розглянути таке клопотання та, у випадку встановлення передбачених у ст. 49 КК підстав і відсутності заперечень з боку обвинуваченого, закрити кримінальне провадження, звільнивши особу від кримінальної відповідальності. Відповідне рішення судом приймається у формі ухвали.
Якщо ж обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, судове провадження проводиться в повному обсязі в загальному порядку. У цьому разі, якщо обвинувачений визнається винуватим
у вчиненні кримінального правопорушення, суд ухвалює обвинувальний вирок, призначає покарання та на підставі ч. 5 ст. 74, ст. 49 КК може звільнити засудженого саме від покарання, а не від кримінальної відповідальності.
При цьому за змістом ст. 129 КПК суд наділений правом вирішення цивільного позову
у кримінальному провадженні лише при ухваленні вироку або постановленні ухвали про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру. Тому у випадку звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК та закриття кримінального провадження цивільний позов у кримінальному провадженні не підлягає вирішенню по суті, натомість може бути розглянутий в порядку цивільного судочинства.
Звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК (сплив строків давності)
є безумовним і здійснюється судом незалежно від факту примирення з потерпілим, відшкодування обвинуваченим шкоди потерпілому, щирого каяття тощо.
Під час розгляду вказаного кримінального провадження суд апеляційної інстанції
не врахував наведених положень закону з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, в апеляційній скарзі
сторона захисту з урахуванням змінених доводів просила скасувати вирок місцевого суду, закрити кримінальне провадження стосовно ОСОБА_2 та на підставі
ст. 49 КК звільнити її від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності. Крім цього, сторона захисту вказувала на допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального та матеріального права під час вирішення цивільного позову, оскільки стягнута з обвинуваченої на користь потерпілої сума є безпідставною
та недоведеною в судовому засіданні.
При цьому ОСОБА_2, хоча не погоджувалася з вироком місцевого суду в частині вирішення цивільного позову, в судовому засіданні підтримала подане клопотання
та просила закрити кримінальне провадження щодо неї у зв`язку зі спливом строків давності.
Однак апеляційний суд усупереч вищезазначеним вимогам закону визнав вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_2 покарання законним
і обґрунтованим, вирішив цивільний позов по суті, ухвалив рішення про залишення без змін вироку стосовно ОСОБА_2 у частині задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди та постановив скасувати цей вирок в частині відшкодування матеріальної шкоди і призначити в зазначеній частині новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства в суді першої інстанції, лише після цього суд ухвалив рішення щодо звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності у порядку, передбаченому ст. 49 КК.
З огляду на те, що у вказаному кримінальному провадженні на стадії апеляційного розгляду були наявні всі підстави для його закриття згідно з приписами п. 1 ч. 2
ст. 284 КПК, апеляційний суд зобов`язаний був невідкладно розглянути заявлене клопотання і був позбавлений можливості перевіряти законність, обґрунтованість та вмотивованість вироку місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_2 покарання
й вирішувати по суті питання щодо цивільного позову.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що суд апеляційної інстанції, хоча і дійшов правильного висновку про необхідність звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_2 на підставі ст. 49 КК, при цьому допустив порушення вимог кримінального процесуального закону, яке за ч. 1 ст. 412 КПК є істотним, оскільки перешкодило ухваленню законного та обґрунтованого судового рішення.
Виходячи з наведеного, доводи касаційної скарги захисника Воронцової Л. В. в інтересах ОСОБА_2, провадження стосовно якої закрито, є обґрунтованими, однак підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
Зважаючи на те, що ОСОБА_2 підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 286 КК у зв`язку зі спливом строків давності, передбачених ст. 49 КК, вирок місцевого суду від 24 лютого 2020 року щодо ОСОБА_2 підлягає скасуванню.
Крім того, ухвалу апеляційного суду стосовно неї також необхідно скасувати, крім рішення про скасування вироку в частині відшкодування матеріальної шкоди та призначення
в суді першої інстанції нового розгляду в порядку цивільного судочинства.
Також, зважаючи на те, що Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду щодо необхідності звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_2 на підставі
ст. 49 КК та закриття щодо неї кримінального провадження, цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди слід залишити без розгляду. Залишення позову без розгляду не перешкоджає потерпілій звернутися з цим позовом в порядку цивільного судочинства, оскільки закриття справи на підставах, зазначених у п. 1 ч. 2
ст. 284 КПК, не звільняє особу від обов`язку відшкодувати заподіяну її діями шкоду. Така позиція узгоджується з висновками, викладеними у п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1989 року № 3.
Аналогічні висновки щодо подібного правозастосування викладені в постановах Верховного Суду від 15 січня 2019 року у справі № 185/442/16-к, 15 травня 2019 року
у справі № 617/609/15-к, 19 листопада 2019 року у справі № 345/2618/16-к, 10 червня
2021 року у справі № 640/11750/17, 11 листопада 2020 року у справі № 455/229/17,
27 травня 2021 року у справі № 577/977/19 тощо.
Водночас сплата потерпілою судового збору при подачі цивільного позову не була необхідністю, оскільки з огляду на положення пунктів 2, 6 ч. 1 ст. 5 Закону України
"Про судовий збір"від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі: у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи; у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Вказані правові норми підлягають застосуванню щодо позовів про відшкодування
будь-якої шкоди (майнової та моральної), завданої в результаті її заподіяння, за які відповідач несе цивільну відповідальність згідно із законом.
Отже, цивільні позивачі у кримінальних провадженнях звільняються від сплати судового збору за подання позовів про відшкодування будь-якої шкоди, завданої в результаті вчинення кримінального правопорушення, незалежно від об`єкта посягань, що
також узгоджується з практикою Верховного Суду (див. судові рішення у справах
№ 619/1425/15-к, № 462/5779/15-к, № 713/1275/16-к, № 750/12591/18, № 740/5507/14).
У зв`язку з цим судовий збір, сплачений потерпілою ОСОБА_1, підлягає поверненню їй.
Керуючись статтями 369, 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд